Червня 1963 р. Верховною Радою УРСР було затверджено Цивільний кодекс УРСР

1953 року ліквідується заборона шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями.

В житловому праві з’являються норми, що дозволяють кожному громадянинові купити чи побудувати в місті або за його межами з правом особистої власності одно- або двоповерховий дім, не більше, ніж на 5 кімнат.

Запроваджувався судовий порядок виселення. 1958 року загальна житлова площа в будинках, які будують громадяни з правом особистої власності, не повинен перевищувати 60 кв. м.

В трудовому законодавстві з липня 1945 р. були знову запроваджені чергові та додаткові відпустки, які були скасовані на початку війни.

Постановою Ради Міністрів СРСР 1955 року затверджувався порядок призначення та виплати допомоги з державного соціального страхування. З 1957 р. професійне захворювання працівника надавало йому право на отримання 100% зарплати у вигляді грошової допомоги.

1966 року Верховна Рада СРСР прийняла закон про пенсійне забезпечення робітників і службовців. Чоловіки мали право на отримання пенсії при досягненні 60-літнього віку і стажу роботи 25 років, а жінки при досягненні 55-літнього віку і стажу роботи 20 років.

1964 року в СРСР було прийнято закон про пенсії колгоспникам. Чоловіки мали право на отримання пенсії з 65-літнього віку, а жінки — з 60-літнього.

В кримінальному законодавстві простежується скасування норм воєнного часу. 1945 року було проведено амністію. Внаслідок цього були звільнені особи, засуджені до позбавлення волі терміном до 3 років. Наступна амністія проводилася 1953 року.

Дуже важливим у розвитку кримінального законодавства було прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 травня 1947 року «Про відміну смертної кари». За злочини, що передбачали смертну кару, призначалося позбавлення волі на 25 років у виправно-трудових таборах. Але вже 1950 рокусмертна кара була поновлена для зрадників Батьківщини, шпигунів, диверсантів.

28 грудня 1960 р. Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний Кодекс УРСР. У ньому єдиною підставою кримінальної відповідальності проголошувалася провина. Кримінальна відповідальність наставала з 16-літнього віку, а за тяжкі злочини — з
14-літнього. Максимальний термін позбавлення волі зменшувався з 25-ти до 15-ти років.

Важливим актом у галузі кримінального судочинства СРСР і союзних республік стали Основи кримінального судочинства, прийняті 25 грудня 1958 р. У відповідності з Основами 28 грудня 1960 р. Верховна Рада УРСР затвердила Кримінально-проце­суальний кодекс УРСР.

Зазначимо, що в зазначений період було переглянуто кілька мільйонів справ жертв сталінських репресій. Але парадоксом кампанії було те, що процес реабілітації супроводжувався новими політичними репресіями під новими політичними гаслами (антирадянська діяльність).

5 питання.Держава і право України
в період неототалітарного режиму
(середина 1960-х — середина 1980-х рр.)

Тут необхідно зазначити, що процес експериментаторства, який проводився в попередні роки, було перервано кремлівським заколотом 1964 року та приходом до влади в СРСР Л. Брежнєва. Пленум ЦК КПРС 14 жовтня 1964 р. звинуватив Хрущова у суб’єктивізмі і волюнтаризмі, адмініструванні й поспішному експериментуванні, недооцінці економічних законів соціалізму, порушенні норм партійного життя та принципів партійного керівництва.

Прийшовши до влади, Л. Брежнєв почав проводити економічні реформи. Проте бажаних наслідків вони не принесли. Позбавлення республік права управляти підприємствами на своїй території, насадження централізаторських тенденцій, посилення адмі­ністративно-командних методів управління — усе це позбавляло реформи реальних перспектив. Створити комплексний міжгалузевий план не вдалося, як і поставити стимулювання у залеж­ність від результатів праці. Розходження інтересів трудівника, підприємства й суспільства, нежиттєдайність виробничих відно­син зумовили крах економічних новацій. Замість того, щоб регулювати виробничі пропорції потребами споживання, тобто ринком, соціалістична система запровадила плановість, валюнтаристськи встановлені показники. Окрім того, у 70-80-ті роки надзвичайно поширилася практика коригування планів у бік зниження. Все це разом із «залізною завісою» перетворило країну у суспільство тотального дефіциту. Катастрофічно бракувало металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, кормів, транс­портних засобів тощо. Високорозвинуті країни побудували пост­індустріальне суспільство, вступили в технотронну еру, Україна ж у складі СРСР все ще продовжувала індустріалізацію. Але й ці процеси гальмувалися повільним вилученням з виробництва застарілого устаткування, середній вік якого 1985 року становив 28 років.

Не менш катастрофічними були наслідки панування командно-бюрократичної системи у сільському господарстві.

Однією з причин провалу економічних реформ був саботаж їх з боку потужного апарату державного управління, виробничо-управ­лінської бюрократії. Важливим фактором була відсутність зацікавленості трудівника в результатах своєї праці через відчуження його від засобів виробництва, від розпорядження виробленою продукцією. Саме в цей час розпочався період стагнації усіх сфер життя.

Формування культу Л. Брежнєва свідчило про створення нео­тоталітарного режиму. Посилювався ідеологічний тиск на народ. У національних відносинах пропагувалося злиття націй.

В середині 60-х років зароджується дисидентський рух, голов­ним напрямком якого була боротьба за права людини, національне та регіональне визволення.

Внутрішніми передумовами опозиційного руху були практично бездержавний статус України, панування партійно-радянської бюрократії, утиски національного культурно-духовного життя.

В державному будівництві того часу суттєвих змін не відчувалося.

Найвищим конституційним органом УРСР вважалася Верховна Рада України. Це був найвищий законодавчий орган.

Важливим органом влади республіки була Президія Верховної Ради УРСР. Нормативні акти, які вона видавала, за своєю юридич­ною силою йшли за законами. Президія була підзвітна Верховній Раді УРСР.

Найвищим органом державного управління залишалася Рада Міністрів УРСР. За Конституцією це був вищий виконавчий і найвищий розпорядчий орган республіки. Свої нормативні повноваження Рада Міністрів здійснювала шляхом видання постанов і розпоряджень, які були обов’язковими на всій території України.

Центральними органами державного управління були союзні та республіканські міністерства й відомства.

В 60—80-х роках структура судової системи в СРСР майже не змінюється.

1970 року після створення союзно-республіканського Міністерства юстиції нотаріат було передано в його відання.

Прокурорська система в СРСР була найбільш централізована. В Конституції 1978 р. зазначалося, що найвищий нагляд здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчими за підпорядкуванням прокурорами.