Архітектура, скульптура й народні промисли

Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий історичний шлях розвитку. В 1992 р. архітектурною елітою відроджується Українська академія архітектури, прийшло пожвавлення і в архітектурно-будівельну діяльність, ширше запроваджуються архітектурні конкурси, ведуться активні пошуки прогресивних шляхів розвитку сучасної української архітектури. Почали активно відновлювати пам’ятники архітектури вітчизняної спадщини. Сучасні високі технології надають необмежені можливості для пошуків ноу-хау в розвитку новітньої української архітектури.

Сучасна архітектурна практика 1990-2010рр. показує, що невелика кількість архі­текторів намагається позначити споруди національними українськими рисами.

У сучасній архітектурній практиці України простежується два головні шляхи розвитку архітектури з національними українськими ознаками. Це - вико­ристання архітектурних форм і прийомів барокової спадщини й об’ємно-просторових та архітектурно-художніх форм і прийомів народного зодчества (хати й храму). Прикладом першого шляху слугують такі яскраві споруди, як: Міністерство фінансів України в Києві 2001 р. (архіт. В. Гальченко, Г. Довженко, А. Цвєтков). До другого належать такі будинки, в яких митці застосовують об’ємно-просторові форми народного дерев’яного храму: церква Святого Євгена в храмовому комплексі, розташованому в с. буки Сквирського району Київської області й запроектованому в XXI ст. (архіт. Ю. Бабіч, К. Капінус, Ю. Рейтерович); церква Покрова Богоматері в Білій Церкві, запроектована 1997 р. (архіт. Ю. Бабіч, Т. Мусієнко); церква Миколая Чудотворця у Києві на Подолі, що була збудована в 2003-2004 рр. (архіт. Ю. Лосицький, Є. Мірошниченко); Андріївська церква у Вишгороді Київської області, збудована в 1991-1993 рр., (архіт. Ю. Лосицький). Архітектурні форми й прийоми народного хатнього зодчества відобразилися в таких будинках: дитячий садочок на 140 місць, розташований на Троєщині в Києві, 1992 р. (архіт. В. Ісак, І. Авдєєв, В. Воронов); реконструкції будинків на Подолі у Києві по вул. Спаській і Константинівській, 2001 р. (архіт. Ю. Мельничук, Н. Печенов, АГранін, О.Шульга); офісно-торговельний центр по вул. Ярославів Вал, 23 у Києві, 2003-2004 рр. (архіт. А Пашенко, С. Здоренко, С. Городецький, Є. Зубарєв); адміністративний будинок по вулиці Банковій 5-7 на Печерську в Києві, 1996-1999 рр. (архіт. Ю. Мельничук, В. Сеульський, А. Вакула).

В архітектурі цих споруд є характерними і збігаються з уже згаданими національни­ми українськими ознаками такі риси, як-от: пірамідальність у силуеті (в храмах) та пластичність (у будинках, виконаних у стилі не-обароко); ярусність в об’ємно-просторовій побудові (у храмах); простота в геометрії архітектурних форм; відповідність унутрішнього простору зовнішньому, центричність, усефасадність (у храмах), центричність у чоловому фасаді, а також вищеназвані риси в інших типах будинків майже не зустрічається; наявність відкритих галерей та стовпчиків, що підтримують виніс даху (головне, в будинках розважального призначення); виділення нижньої частини стіни іншим штучним оздобленням; високий скатний дах з горищними трикутними вікнами та без них набагато рідше використовуються дахи з заломами та з ярусами); трикутні, шестикутні, барокові фронтони в завершеннях стін; шестикутної форми віконні та дверні отвори.

Мало, але з’являються і такі ціхи, як: дашок при вході, інколи облямівки навколо дверей, вікон, підкреслення простим пластичним або кольоровим декором конструктивної структури будинку; розподіл будинку на яруси поясами; використання українських національних знаків-символів в об’ємно-просторовій структурі (тільки в храмах, схема побудови, яких походить від народного храмового дерев’яного зодчества), у формах віконних отворів (як кола, хрести), в рекламних вивісках (стилізовані мотиви орнаментики). Зовсім відсутніми стали таю ознаки, як оздоблення стін будинку декором та використання місцевих оздоблювальних матеріалів. Проте найголовніше, що зникло з архітектури сучасних будинків, - це ієрархія усіх елементів, що входять у побудову й акцент на значущих місцях символічним, відповідним до змісту декором, наслідком чого і стала втрата того самого «національного українського духовного сенсу» в образі будинків.

Нині зодчі й далі використовують, розвивають традиції об’ємно-просторових систем хрещатих храмів, об’ємно-просторові (дахи, дашки, аркади) та архітектурні (віконні, дверні отвори, ніші, щипці, фронтони) форми народного й барокового зодчества, менше - такі прийоми, як виділення декором нижньої частини стіни, віконних та дверних отворів, конструктивної структури будинку.

У сучасній архітектурі працює низка таких творчих особистостей, що своєю практичною діяльністю намагаються ніби закликати всіх інших повернутися до національних українських традицій: Ю. Лосицький, А. Мардер, Ю. Яралов, Ю. Мельничук, інші. Це відбувається завдяки їхньому великому потягу до подальшого створення рис самобутності в національній українській архітектурі.

В останні роки значно змінилися архітектурні обличчя міст на Сході України. Наприклад, Донбас-Арена (м. Донецьк) досить грандіозна архітектурна споруда - перша у Східній Європі, спроектована і збудована відповідно до стандартів УЄФА для стадіонів категорії «Еліт». Загальна вартість проекту разом із парком, що розташувався навколо арени, складає 400 мільйонів доларів. Початок будівництва об’єкта – 2006 рік. Генеральний підрядник – компанія ENKA. Завершення будівництва й відкриття стадіону – 2009 рік. Cтадіон отримав премію «Краща Будівля 2009 року в Україні».

Експертна комісія Міністерства регіонального розвитку та будівництва, в яку увійшли і фахівці Державної архітектурно-будівельної інспекції, назвала спортивну арену кращим об’єктом серед будівель і споруд соціально-культурної та оздоровчої сфери (з числа зданих в експлуатацію в Україні у 2009 році).

У 2010 році виповнилося 18 років з дня відновлення Української академії архітектури на громадських засадах як високого науково-творчого закладу зодчих України. Багато зроблено керівництвом і фахівцями Академії для подальшого розвитку архітектури в країні - підготовлені законодавчі документи з архітектури та містобудування, концепція перспективного розвитку архітектури України, підготовлена до видання «Історія української архітектури» в 5-ти томах та інші.

Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. Одним із найбагатших на різноманіття народних промислів сучасних осередків є Прикарпаття і Львівщина. Серед різноманітних видів народної творчості – художнє ткацтво, килимарство, вишивки, писанкарство, художня обробка металів, виробництва шкіряних предметів, виготовлення дитячих іграшок із сиру, – мистецтво художньої обробки дерева, особливо художня різьба, займає тут найголовніше місце.

Цікавим з мистецького і культурного погляду центром розвитку ткацтва є Бучач, що відомий своїми килимами. Там також виробляються декоративні наволочки і крайки.

Сьогодні зокрема на Тернопільщині можна визначити декілька центрів ткацтва та килимарства, зосереджених у Підволочиському, Збаразькому, Шумському, Лановецькому і Борщівському районах. Один із найбільших знаходиться в селі Токи Підволочиського району, в якому працює 10 відомих майстрів ткацтва. Це М. Безкоровайна, Н. Дереш. Г. Гасай. О. Хам, П. Тішин та інші. Найбільші осередки ткацтва знаходяться в селах В. Іловиця, Підгірське та Цеценівка. Виконавською майстерністю відзначаються роботи ткачів П. Слюсарчука, М. Собчук, Я. Мушак з Цеценівки, М. Іванчук з В. Іловиці, В. Козицької та М. ПожелінськоЇ з Катеринівки, І. Головатюк з Андрушівки, К. Панасюк та Ф. Парфом’юк з Обича.

Роботи тернопільських майстрів завжди користується заслуженим успіхом на виставках, відзначаються нагородами. Кращі з них закуповують музеї. Окремі майстри-надомники збувають свої вироби через художній фонд України, звідки одержують відповідні матеріали для виготовлення килимів.

Вперше у незалежній Україні мистецька виставка-акція в палаці мистецтв «Український дім» відбулася в 1997 році. Тоді експонувалися твори декоративного мистецтва, килими, гобелени, ліжники під назвою «Відродимо глинянський килим». В експозиції були представлені роботи майстрів, починаючи з 20-х років, які ткали свої килими і прославляли свій край на престижних виставках декоративного мистецтва в Парижі, Брюсселі.

За період незалежності України відбулося понад 15 виставок як за кордоном – Париж, Канада, США, – так і в межах держави – Косів, Самбір, Львів, Київ.

Найрізноманітнішим і найширше представленим в Україні є гончарський промисел. Посуд виготовляють в Микулинцях, Заліщиках, Струсові, Скалаті, Устечку, Торському (Тернопільщина).

Яскравою сторінкою в історії культури українського народу є декоративний розпис.

Сьогодні наголошується на необхідності розвитку національного мистецтва та створення на батьківщині знаменитого петриківського розпису Національного природного історико-культурного парку «Петриківка». Роботи майстрів, що відзначаються своєю оригінальністю та неповторністю, вже добре знані багатьма як у нашій країні, так і за кордоном.

У 2005 році Секретаріат Президента України зробив держзамовлення на виготовлення наборів петриківського розпису для презентації їх на офіційних міжнародних зустрічах. Петриківський розпис є візитною карткою не лише Дніпропетровської області, а й усієї України, «символом краю, символом нації».

У тому ж 2005 році в канадському місті Торонто, всі живописні роботи, автори яких стали переможцями, виконані саме у петриківському стилі. За результатами другого туру переможцями стали представники Дніпропетровщини – В. Іванченко з Петриківки, Ю. Гусаренко з Межевої, Л. Бреус (Дніпропетровськ). У номінації «Народні промисли» переміг В. Гурін, що також з Петриківки.

У 2004 році в м. Самбір розпочала роботу перша на Львівщині школа декоративно-ужиткового мистецтва. Тут діти віком 10-12 років навчаються протягом 5 років. Очолив школу самбірський художник Іван Герич Діти вивчають рисунок та живопис, ліплення, лозоплетіння, навчаються різьбленню по дереву, а також ткацтву та вишивці.

Що ж до ювелірної справи в Україні, слід визначити, що Першою спробою зібрати та зіставити митців-ювелірів з різних регіонів України була виставка 1997 року у новоствореному музеї НБУ «Скарби України» у Києві. Вперше українські ювеліри-промисловці проводили виставку своєї продукції у 1999 році у Києві. З цього часу, міжнародна спеціалізована виставка ювелірних виробів, дорогоцінних прикрас та аксесуарів, «Ювелір-Експо» стала традиційною. Перша в Україні виставка обладнання для ювелірного виробництва «ЮвелірМашЕкспо» відбулася у 2005 році. В Одесі відбуваються щорічні міжнародні «Ювелірні салони», в рамках яких проводиться конкурс «Є ідея» на кращий проект ювелірних виробів. В Україні є 4 державні ювелірні заводи (ВАТ «Київський ювелірний завод», ВАТ «Харківський ювелірний завод», ВАТ «Львівський ювелірний завод», Одеський ювелірний завод «Аурум») та 2 гранильні фабрики, державне підприємство з видобутку та обробки бурштину.

Сьогодні реальний стан існування народних промислів і його перспективи є дуже невтішними. Народна культура знаходиться у занепаді: вже втрачено мистецтво вишивки на шовку, вишивка на маркізеті стала рідкістю, вишивка білим по білому також може скоро зникнути через відсутність популяризації української культури та матеріальної підтримки народних промислів. Народних майстрів, що займаються килимарством та вишивкою залишилося одиниці.

Останні зміни вселяють надію. Невеликі приватні ювелірні фірми, що виникають останнім часом, виглядають набагато цікавіше за державних монстрів. За останні роки відбулося кілька персональних та групових виставок художників-ювелірів у Львові, Києві та інших містах. Українські художники беруть участь і мають певні успіхи у виставках та конкурсах за кордоном. Рік за роком до пошуку нових форм та несподіваних матеріалів долучається все більше число молодих художників.

Твори народного мистецтва у наш час потребують уваги й охорони. Якщо їх не берегти, то може поступово зникнути це джерело неповторної краси. Художня цінність цих унікальних речей не стала меншою, а, навпаки, із зменшенням їх кількості зростає. Держава має допомогти в будівництві нових підприємств, музеїв, виставкових залів, салонів-магазинів, творчих майстерень. З огляду на необхідність збереження автентичності та унікальності народних промислів України, їх охорони та подальшого розвитку Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 15 червня 2006 р. N 336-р схвалив Концепцію Державної програми збереження, відродження і розвитку народних художніх промислів на 2006-2010 роки. Концепцією передбачено основні шляхи розв’язання проблеми занепаду розвитку народних художніх промислів в Україні. Зокрема, передбачається надання державної підтримки суб’єктам підприємницької діяльності у галузі народних художніх промислів, оновлення матеріально-технічної бази існуючих та будівництво нових підприємств народних художніх промислів, впровадження нових технологій виробництва.

Українська скульптура сьогодні знаходиться майже на піку розквіту. Підтвердженням цьому є великий попит на творіння українських скульпторів, закородонні виставки, присвячені саме українським скульптурам, або ті, на яких раді вітати українських майстрів («Sculpture by the Sea», жовтень 2010 року),популяризація цього виду мистецтва у засобах масової інформації.

В київській галереї «Да Вінчі» у липні 2007 р. відкрилася збірна виставка кращих скульпторів України, серед них: Олег Пінчук, Світлана Карумська, Олексій Владіміров, Володимир Іванов, Валерій Фдічев, інші Від кожного автора виставлено по три роботи у двох залах.

Сьогодні українські скульптури купуються закордоном іноді активніше, ніж на Батьківщині, тому що коштують не дешево. Найдорожчою на виставці була скульптура митця Олексія Владімірова - коштує 150 тисяч доларів. Найяскравіша робота заходу бронзова скульптура «Янгол світанку» Світлани Карумської.

Сучасні роботи українських митців продаються на ринках Росії, Німеччини, Голландії, Великої Британії, Ірландії, Іспанії. Більшість робіт, представлених на виставці – різноманітні міфологічні істоти. Скульптурні витвори прикращають зали банків, театрів, приймальні високопосадовців (усього світу), які активно купуть подібні речі.

Виставка Київської галереї не єдина в Україні. Подібні заходи влаштовуються у Харкові, Львові, Донецьку, Одесі, Полтаві, Дніпропетровську та Ужгороді.

У багатьох містах споруджено пам’ятники Тарасові Шевченкові, іншим видатним постатям – Ярославові Мудрому та княгині Ользі, Данилові Галицькому, Богданові Хмельницькому, Іванові Мазепі, Петрові Сагайдачному, Михайлові Грушевському та ін.

Скульптурні витвори Донеччини приваблюють своєю різноманітністю та красою. Найвиразнішими об’єктами майстерності у скульптурі є, звичайно, Парк кованих фігур та парк скульптур Український степ.

В Донецьку щорічно проводиться фестиваль ковальської майстерності. Кращі роботи залишаються в парку, як подарунок місту. Поруч розташувалася галявина казок, на якій стоять вирізні з липи й граба цільні дерев’яні скульптури казкових героїв.

У 2005 році у парку з’явилася алея «Знаки зодіаку». Пройшов 7-й міжнародний фестиваль ковальської майстерності. У рамках фестивалю відбувся 1-й чемпіонат України по ковальському багатоборству. Тури змагання: розпалення горна до температури горіння сталі, витяжка заготівлі, закручування кінця заготівлі в шайбу, зав’язування вузла, виготовлення кільця, ковальське зварювання, виготовлення заготівлі для гайки під ключ. Восени 2006 року у парку з’явилася алея казкових персонажів та пройшов 8-й міжнародний фестиваль ковальської майстерності.

Український степ - парк скульптур у Донецьку, відкритий в 2006 році. До нього входять 11 скульптур, які були подаровані Донецьку українськими та німецькими скульпторами - учасниками першого міжнародного симпозіуму в Донецьку по скульптурі з каменю.

Скульптури виконані з кримського вапняка (крім скульптур Матіаса Трота, які виконані з дубу) і являють собою одиночні і групові композиції людей, звірів, а також скульптури-абстракції. Загальна тема робіт – слов’янська міфологія та побут. Серед них: «Давид і Голіаф» скульптора Петра Антипа, скульптура зображує старозавітних персонажів Давида і Голіафа; «Наріжний камінь» скульптора Володимира Бабака, скульптура представляє собою металеву піраміду, на якій стоїть камінь; Фігура скіфської баби, скульптора Олександра Д’яченка; «Куманець» скульптора Миколи Водяного, скульптура зображує керамічну посудину; «Ярило» скульптора Григорія Кудлаєнка, скульптура зображує слов’янського бога Ярила; «Чорне та біле» скульптора Трота Матіаса, композиція складається з двох дерев’яних стовпів з отворами та скульптури жінки, світло через отвори повинно падати на голову жінки та інші.

Пам’ятники скульптури у Донецьку представлені роботами Георгія Куравського «Архістратиг Михаїл», Володимира Антипова «Бітлз», та іншими.

Скульптура Архістратиг Михаїл являє собою фігуру архангелу у вигляді худорлявого хлопця в повний зріст, одягненого в довгий плащ, що розвивається. У правій руці у архангела меч, а в лівій - щит. Скульптура була встановлена в травні 2002 року біля Свято-Преображенського собору в Донецьку.

Пальма Мерцалова - скульптурне зображення пальми, яке у 1895 році викували зі стальної рейки коваль Юзівського заводу Олексій Мерцалов і його помічник-молотобоєць Ф. Шпарін. Оригінал пальми зберігається в музеї гірничого інституту в Санкт-Петербурзі. 12 вересня 1999 її точну копію встановлено в Донецьку на майдані біля виставкового центру «Експо-Донбас».

Образ «Пальми Мерцалова» з ініціативи Донецького обласного фонду «Золотий Скіф» визнано символом відродження України - незалежної та могутньої промислової держави. У 2001 її копію встановили в Києві (нині стоїть у торговому центрі «Глобус»). Є копія і у Львові та у Харковi.

Пам’ятник Джону Юзу - встановлено в Донецьку на честь Джона Джеймса Юза - валлійського промисловця, засновника Юзівки (сучасного Донецька). Автор пам’ятника скульптор - Олександр Скорих.

Пам’ятник жертвам чорнобильської катастрофи відкритий в Донецьку 26 квітня 2006 року, в рік 20-річчя аварії на Чорнобильській АЕС. Поставлено на згадку 8000 донеччан, які брали участь у ліквідації наслідків катастрофи. Автори пам’ятника донецький скульптор Юрій Балдін і архітектор Володимир Бучек.

Монумент являє собою стилізований дзвін який символізує вічну пам’ять і заклик не допустити подібного в майбутньому. Зверху дзвона - птиці, що згорають в полум’ї, які символізують всенародну біль і пам’ять. Виконаний з мармуру і чавуну. На пам’ятнику ікона «Чорнобильський спас», виготовлена в техніці мозаїки.

Особливостями сучасного стану розвитку українського суспільства є те, що початки незалежного державного існування його збіглися з глибокими трансформаціями. Складні економічні процеси постійно впливають на культурне життя країни. Відсутність необхідних матеріальних коштів стає причиною закриття або перепрофілювання багатьох культурно-освітніх установ та закладів. Скорочуються фонди бібліотек, мережі парків. Негативно впливає також комерціалізація мистецьких процесів. Під загрозою опинилася і певна ланка естетичного виховання, оскільки плата в школах мистецтв вкрай велика.

Загострилися проблеми, пов’язані зі станом науки. Недостатній рівень фінансування наукових закладів спричинив значний відплив кваліфікованих науковців за кордон і в інші структури. Це призвело до зменшення кількості наукових шкіл та напрямів. Низький рівень матеріальної бази не дає змоги проводити наукові дослідження на рівні світових досягнень.

Отже, поруч із позитивними моментами, існують і негативні. Тому розвиток української культури в сучасних умовах складний і неоднозначний. Шляхом до національного духовного відродження українського народу є згуртованість різних верств і ланок суспільства. Піднесення української культури в умовах незалежності, просування її до європейських культурно-освітніх культур неминучі тому, що український народ протягом віків створив самобутні цінності, які щедро вкладає у світову скарбницю цивілізації.