Спрощення в групах приголосних. ждн - жн Тижневий здн - зн Проїзний стн - сн Чесний стл - сл Щасливий

ждн - жн	Тижневий
здн - зн	Проїзний
стн - сн	Чесний
стл - сл	Щасливий
зкн- зн	Брязнути
скн- сн	писнути
рдц - рц	Серце
лнц- нц	Сонце
рнч- нч	горно - гончар

Але:випускний, пропускний, рискнути, вискнути, хвастнути, кістлявий, баластний, аванпостний, форпостний, контрастний, шістнадцять.

Асиміляція за: -дзвінкістю: боротьба -[б о р о д´ б á]. - глухістю : звук г , як Х у 5 словах: легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю - місцем і способом творення приголосних: при збігові приголосних свистячих і шиплячих. Свистячі: безжурний - бе[ж:]урний, шиплячі :безшумний - бе[ш:]умний * Звуки переходять : с – ш, ц – ч, з – ж: пісок – піщаний, козацький – козаччина брязк – бряжчати; -м'якістю: [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [н']: [р á д' і с'т']. 4 5) Провопис прізвищ і геогр. назв Прізвища: Російська літера Ё передається: - йо на початку слова і складу: Йолкін, Бугайов; Соловйово. - ьо у середині чи в кінці складу: Корольов, Семьоркін, Верьовкіно(село) Літерою е:якщо прізвище утворене від спільних для української і російської мов імен: Артемов, Семенов, Федоров; Літерою и: -У прізвищах, спільних для рос та укр мов: Борисов, Сидоров Літерою і : -На початку слова: Ігнатов, Ісаєв. Іркутськ, Ізраїль. - Після приголосних (крім шиплячих і ц): Пушкін, Мічурін. Літерою ї: Після апострофа та м'якого знака: Гур 'ін, Ільїн. через о:Рогачово, Пугачово. 6) Мовний апарат — це сукупність органів людини, необхідних для виробництва мови. Він включає декілька ланок: — дихальні органи, оскільки всі звуки мови утворюються тільки при видиху. Це легені, бронхи, трахея, діафрагма, міжреберні м'язи. — органи мови пасивні — це нерухливі органи, що є точкою опори для активних органів. Це зуби, альвеоли, тверде небо, глотка, порожнина носа, гортань; — органи мови активні — це рухливі органи, що проводять основну роботу, необхідну для утворення звуку. До них відносяться язик, губи, м'яке небо, маленький язичок, надгортанник, голосові зв'язки. — головной мозок - координує роботу органів мови і підпорядковує техніку вимовлення творчій волі того, хто говорить. 7) Омоніми — це слова, які однаково звучать, але мають різнезна­чення:коса (знаряддя праці,заплетене волосся) Розрізняють: омоформи – однако звучать лише в 1й граматичній формі: Краю(Р. В. ім.) і краю (ріжу) або варта (сторожа) і варта (форма жін. р. від вартий) Омофони — звучать однаково, але різняться і написанням і значенням: сон це (мені сниться) і сонце (світить) омографи- пишуться однаково але різний наголос( зАмок- замОк) У контексті омоніми виконують стилістичні функції, використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів,образності вислову, наприклад: Погана тамати,щоне хоче дітеймати; Триразівтри— дірка буде.Пароніми– це слова, по­дібні між собою за звучанням:адре­сат(кому) – адресант, абонент – абонемент За допомогою паронімів створюються рими в автор­ських поетичних творах та в народних прислів’ях, приказках, фразеологізмах, загадках: Говорили-балакали, сіли й заплакали; Ні слуху ні духу 8) Вимова слів засвоєних з ін. мов: 1Після «дев’ятки» И перед наступним приголосним звуком: система, дипломат, риторика 2. Ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] : документ 3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: те^инденція; серти^ефікат. 4. Звук [г] вимовляється як щілинний: гастролі 5. Ненаголошений [е] на початку слова вимовляється чітко: [ек'іпаж] 6. Між попереднім голосним і наступним звуком [і] з'являється [й]: [мозайка]. 9) Короткі відомості з історії укр. лексикографії Хар-ка найважливіших зібрань лесичного матеріалу укр. мови(словників) Украї́нська лексикогра́фія — розділ укр мовознавства, займається створенням словників (опрацювання їх теорет засад) Історія лексикографії починається з кінця 16 ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексис с толкованієм словєнскіх слов» (у Вільні 1596 р.) Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. - «Лексикон славєноросскій…» П. Беринда (7000 слів - анонімний словник «Синоніма Славеноросская». *Не усі знають, що до різних видань «Енеїди» Котляревського вводились додатки зібрання «малоросійських слов». **Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою 4-томний «Словарь російсько-український» (1893—1898). Реєстр сягав 40 тисяч ***Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був 4-томник «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Б Грінченка (1907—1909). 9 10) Правопис префіксів: - с - перед «кафе птах» - з- перед всіма іншими(зробити) - зі - коли слово починається з 2-х приголосних: (зіпсувати) - із - коли закінчується на приголосний (ізнов) - зі - чергується із Зо(зотлівати, зогрівати) - роз, без, через пишеться із «З» - пре - в прикметниках для вираження вищого ступеня порівняння,можна замінити на «дуже»(:прегарний) - при - приєднання,приближення у дієсловах і неповнота дії ( прикрасити, привчити) Суфікси: пишеться И: 1 -ик-: хлопчик, прапорщик. 2 -иво- морозиво, печиво. пишеться Ь 1- альник – ильник- начальник, умивальник. 2 – ень–тель-ець: пень,вихователь, перець подвоєння: 1 - иння- іння- ання – гарбузиння, коріння, знання. / ечок -єчок -ечко -єчко: мішечок, - , словечко, яєчко. / ок - деньок, пеньок. /ний – ній – мільйонний, колишній. /-енний –аний: денний, бажаний. /ин- їн –Галин Маріїн /иний – їний – голубиний, солов’їний 11) Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку і також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми: *лексичні ( геном, клонування, клон, менеджмент)але до них звикли і вони перестали бути новими * Авторські: П Тичина «лебедіють» Костенко «стрімголова малеча» *семантичні — раніше існували у мові, проте з часом набули інших значень( народний депутат) Активна лексика — це слова, які часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного. Це загальновживані слова . Архаїзми - слова, що вийшли з активного вжитку й перейшли до пасивного запасу лексики, але знайшли заміну в суч словах (уста — губи, рот; вої — воїни, правиця - права рука ) Історизми - слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, назви предметів, їжі, зброї, посад, стар. епох :віче, свитка, кріпак, булава, отаман, волость. 12) Літературна мова— це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. *Писемна форма - функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. *Усна форма - обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. СУЛМ сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору пд-сх наріччя на основі діалектівПолтавщини та Південної Київщини. Зачинатель нової української літературної мови був - Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою(«Енеїда»). Основоположник СУЛМ вважається Шевченко. Традиції Шевченка продовжували надалі у своїй творчості Франко, Українка, Панас Мирний, . Коцюбинський та ін . Літературна мова постійно розвивається і збагачується. Діалекти: 1. територіальні:*пн., *пд.- зх., *пд.- сх . 2 професійні : арго- говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або професійної групи, незрозуміла для сторонніх. 3соціальні: жаргони – мова неосвічених верств суспільства, спотворена (“махнути” – обмінятися)12 13) Предмет і завд лексикології Словникове багатство укр. мови Лексикологія - розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови Завдання: встановлення загальної кількості слів у мові. Це можна зробити тільки приблизно, бо відбуваються зміни: одні слова зникають із вжитку, інші з'являються словникове багатство української мови(про пасивну/активну лексику пит. 11+9) Завданням лексикології є також встановлення загальної кількості слів у мові. Це можна зробити тільки приблизно, бо основний словниковий склад мови хоч і досить стійка частина лексики, але в ньому у процесі розвитку суспільства відбуваються зміни: одні слова зникають із вжитку, інші з'являються. До найдавнішої і найбільш сталої частини словникового» складу української мови належать насамперед назви родинних зв'язків — мати, дочка, брат, сестра, тато, свекор; назви час­тин людського тіла — кров, м'ясо, мозок, череп, брова, вухо,, ніс, зуб, ясна, язик, лікоть; назви диких і свійських тварин, птахів, риб, комах і продуктів тваринництва — свиня, вівця, мед, молоко, вовна, олень, вовк, бобер, їжак, орел, журавель, гуска, вугор, муха, оса; назви багатьох рослин — дерево, дуд, береза, ясен; назви житла, господарських знарядь і занять, страв — дім, двері, двір, село, віз, вісь, колесо, жорна, молоти, орати, тесати, юшка, сіль; назви небесних світил, часу і явищ природи — Сонце, Місяць, небо, день, ніч, вечір, весна, зима, вогонь, дим, вода; назви основних дій і процесів — іти, везти, пхати, стояти, сидіти, лежати, текти, пекти, їсти, пити, лизати, знати, жити, міряти; назви основних якостей — довгий, вузький, білий, світлий, темний, сірий, синій, рудий, жовтий тощо.13 14) 2 звуки: передають я, ю, є: - на початку слова: яблуко, юнак, єнот. - після голосного: моє, твоя - після апострофа: п’єса 1 передають тоді, коли стоять після приголосного: знання Буква ї завжди позначає 2 звуки Апостроф ставиться: 0.перед я, ю, є, ї 1. Після «б, п, в, м, ф» якщо перед ними немає приголосного (крім р): сім 'я, м 'ята 2. Після «р « у кінці складу: довір'я, сузір 'я 3. Після префіксів, що закінчуються на приголосний: без 'ядерний, об 'єднати, під'їжджати. 4. Після «к» у словах: Лук'ян, Лук'янівка 5. У скл. словах, перша част. яких закінчується на приголосний: двох 'ярусний, niв 'яблука. Але: пів-Америки Апостроф не ставиться: 1. Після «б, п, в, м, ф», якщо перед ними стоїть ще 1 приголосна (крім «р»): святковий, тьмяний, морквяний, медвяний, мавпячий. 2. Після «р», що позначає м'який приголосний на поч. cлова/ в середині складу: порятунок, буряк.Правила вживання апострофа Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки [й + а; й + у; й + е; й + і], для позначення роздільної вимови твердих приголосних у таких випадках: 1. Після б, п, в, м, ф: б’є, в’ється, в’ялий, п’ють, м’ятний, солов’ї, кав’ярня, полум’яний, пам’ять, Прип’ять, торф’яний. 2. Після твердого р у кінці складу: пір’я, сузір’я, матір’ю, бур’ян, у Причорномор’ї. 3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах: Лук’яненко, Лук’янівка, Лук’янов. 4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їхати, з’ясувати, об’єднаний, під’їзд, возз’єднання, між’ярусний, пів’яблука, дит’ясла. Апостроф не ставиться перед я, ю, є: 1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ним стоїть приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, морквяний, святкувати, тьмяний, цвях, свято, духмяний, але черв’як, верб’я, торф’яний. 2. Після р на початку складу (я, ю, є позначають м’якість звука [р]): буря, буряк, борються, гарячий, дрючок, крюк, моряк, рябий, рясний, рятувати, Рєпін.14   15) Класифікація укр. лексики з стилістичного погляду Стиліст вик-ня різних груп лексики в мові хуж літ-риУсі слова із стилістичного погляду поділяються на стилістично нейтральні й стилістично забарвлені. Стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану і слова зниженого плану. До слів піднесеного плану належать: а) книжна лексика: доблесть, глава, страж б) поетизми: небокрай, відлуння, приваба в) офіційно-ділова: пропозиція, ухвала, акт, указ г) наукова: функція, дослід, нейтрон, маса, енергія. До слів зниженого плану належать: а) розмовна: базікати, репетува­ти, панькатися. б) фамільярна — безцеремонна, розв'язна: вар­някати, верзти, чудило, директорша; в) вульгарна: пика, морда, хамло, хвойда. 16) Склад відкритий і закритийСклад - це найменша вимовна одиниця. МБ утворений з одного/кількох звуків.Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові (ліс) , двоскладові (я-ма), трискладові(со-ро-ка) й багатоскладові (ви-со-ко-тем-пе-ра-тур-ний) Бувають відкриті й закриті. В українській мові переважають відкриті склади.

Відкритий	Закритий	Прикритий	Неприкритий
закінчується на голосний	закінчується на приголосний	починається з приголосного	починається з голосного
ма – ма	бать – ків	хлі – ба	а – ле – я

Склади у слові бувають відкритими, закритими, прикритими або неприкритими.

Поділ слів на склади залежить від таких умов: 1. Якщо 1 приголосний стоїть між 2-ма голосними, то він переходить до наступного складу: ви-Со-та 2. Якщо поряд стоять 2 дзвінкі/ 2 глухі, то обидва належать до наступного складу: ді-ЖДа-ти-ся. 3. Якщо з двох приголосних : 1- глухий/дзвінкий, а 2-й-сонорний, то обидва належать до наст складу: ви-ШНя 4. Якщо з двох приголосних : 1- дзвінкий, а 2-й- глухий, то вони належать до різних складів: веЗ-Ти.5. Якщо поряд стоять 2 сонорні звуки, то вони нале­жать до різних складів: теМ-Но. Наголос – виділення голосом одного зі складів. В українській мові, наголос є вільним. Тобто в різних словах наголос може припадати на 1,2,3-й чи останній склади. Наприклад: в слові «áзбука» наголошеним є 1-й склад, в слові «абéтка» - 2-й, а в слові «алфавíт» - 3-й. 16 18) Антоніми - парні слова з протилежним значенням. Використовуються в прислів'ях, приказках: «На чорній землі білий хліб родить» Антонімами бувають переважно слова: *з абстрактним якісним значенням: веселий — сумний, гарячий — холодний *із просторовим та часовим значенням: ранній — пізній; схід — захід * вказують на спрямовану дію: дорожчати — дешевшати * прийменники: перед — за, у — з. Антоніми належать до важл. ху­дожньо - зображувальних засобів мови. їх стилістичні функціїширокі, розгалужені: Основна стилістична функція антонімів - бути засобом протиставлення, контрастного зображення природних і соціальних явищ, рис характеру і т.п. Протиставлення як стилістичний прийом широко використовується в розмовно-побутових фразеологізмах, прислів'ях і приказках. Наприклад: ні живий, ні мертвий.Ши­роко вик-ся в худ, наук, пуб­ліц. та ін. стилях; обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні.Сино́німи — це слова, різні за звучанням і написанням, що мають дуже близьке/тотожне лексичне значення.Використовують для підвищення виразності мови, це дозволяє уникати одноманітності: проживати – мешкати.Стилерозрізнювальна функція : синоніми вказують на стиль, сферу використання. Такі синоніми Р. Будагов назвав стильовими. 18 19 Чергування о,е з нульвою фонемою До новіших чергувань, що є найпродуктивнішими, належить чергування /о/ та /е/ з /о/. Воно відбувається як у словозміні, так і у словотворенні. Це чергування властиве всім східнослов'янським мовам і пов'язане із занепадом зредукованих ь, ъ (у слабкій позиції вони зникли, у сильній розвинулися у голосні повного творення: ъ-►/о/, ь->/е/: сьнь -* сон, але сьну -> сну)./о/ та /е/ чергуються з фонемним нулем: 1 ) в іменникових суфіксах -ок, -очок, -ець: пісок - піску, садочок -садочка, хлопець - хлопця;2) у коренях слів: день - дня, весь - вся;3) у родовому відмінку іменників: сосна - сосон, сестра - сестер, голок - голка.Чергування відбувається і у словотворенні: день - дніти, сон-заснути, тьма - темний, дно - бездонний. 20)Написання слів разом,окремо або через дефіз. Разом пишемо: а) усі складноскорочені слова й похідні від них : Нацба́нк, Міносві́та б) з першою част.: авіa-, авто-, біо-, вело-, водо-, газо-, геліо-, гео-,електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, лже-, макро-, метео-, мікро-, мілі-, моно-, мото-, міні-, псевдо-, радіо-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фото. в)перша частина яких кількісний числівник: двобічний, чотиримісячний. Через дефіс: а) складні слова, утворені повторенням того самого слова: писа́в-писа́в, роби́в-роби́в ледве-ледве б)поєднаннясинонімів: ги́дкобри́дко; антонімів: більш-ме́нш; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: ба́тько-ма́ти (батьки), хліб-сіль (їжа); спільнокореневих слів різної будови: вели́кий-превели́кий АЛЕ: 1 слово - Н. в., а 2-е — О. в.-пишемо окремо: кіне́ць кінце́м, ім. з займенником: сама́ самото́ю; в) сполучення слів на позначення приблизності: годи́на-дві г) складні вигуки та звуконаслідування: гей-ге́й, ого-го́, бом-бо́м, ґ) протяжні звуки в словах: По-о-лку, стій д) абревіатури з цифрами: Ту-154, КЗШ-130, АН-24; е) літерні найменування класів у школах, будинків з номерами: 7-А, 10-Б; буд. 26-А; є) терміни, у складі яких є літера алфавіту: П-подібний, Т-подібний; 20 21.Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю (стандартністю), високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів, наддіалектністю, поліфункціональністю.Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюються специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм. Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).   22) Пряме і переносне значення слова.Багатозначні слова мають пряме і переносне значення. Пряме значення слова — це його основне значення. Є первинним, що вперше стало назвою: гніздо “у птахів - місце для кладки яєць. Переносне значення—вторинне значення, яке виникло на основі прямого: сімейне гніздо. В переносному значенні вживаються назви тварин: лисицею наз. хитру людину, зайцем - боягуза, бараном - дурня, ведмедем - незграбу, левом - сміливого. Є три типи лексичних значень слів: 1) номінативне (первин­не); 2) фразеологічне: лише у Ф. вживаються такі слова, як, напр.байдики(бити байдики),облизень (піймати облизня); 3) контекстуальне - значення, яке сприймається лише в пев­ному контексті: море сміху 23)Основний і побічний наголоси у багатоскл скл словах Логічний/емфатичний/фразовий Крім основного, є ще : *Побічні наголоси - чуються через 1- 2 склади від осн.: ву́лиця̀. Вони надають укр. мові співучості, плавності. *Фразовий наголос — наголошення неоднаковоï сили, яке дістають слова в межах фрази. *Логічний – особливий наголос в реченні з метою підкреслити його важливість в смисловій стр-рі реч. У простому реч буває тільки 1 логічний наголос і може падати на будь-яке слово в реченні.*Емфатичний - дає емоцiйне забарвлення. Вираж. подовженням наголошеного голосного/приг.: Роз-з-у-умннй же ти! Аналіз Словника наголосів української мови М.І. Погрібного: 1) Ступеневі форми від прикметників мають наголос на суфіксі -іш-:гірки́й — гіркі́ший, найгіркі́ший; 2) Прізвища на -щенко наголос тільки на 3-му від кінця складі: Андру́щенко, Галу́щенко та -ченко, що мають перед ч приголосний: Ба́бченко, Васи́льченко 3)Майже всі прізвища, що утворилися від ім. 1 відміни на -а(-я), додержують наголосу твірного слова: до́ля-До́ленко 23 24Старослов’янізми – слова, що успадковані від старослов’янської мови, сформувалася в 9 ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Характерні ознаки старослов'янізмів: специфічні сполуки звуків, префікси, суфікси : - Сполуки -ра-, -ре-, -ла-, -ле- в коренях слів або у префіксах: благо, храм; - Початкові сполуки -ра-, -ла-: раб, рабство; - Сполука -жд-: страждати; - Щ у прикметниках : підходящий, сущий Старослов'янізми в укр. мові: поширені менше, ніж, у російській . Це пов'язано з тим, що укр.мова на відміну від рос. розвивалася на народнорозмовній основі. Як приклад такі старослов'янізми: благодать, священик. Старослов'янізми в укр мові найчастіше вживають зі стилістичною метою. 25)Склад голосних і приголосних фонем в укр мові Фонетика -розділ науки про мову, що вивчає звуки.38 звуків: 6 голосних і 32 приголосні. Голосні- це звуки, основу яких стано­вить голос. Приголосні - основу становить шум більшою/меншою мірою. Голосні: 1) За місцем творення переднього ряду [е], [и], [і]; заднього[а], [о], [у] 2) Від ступеня підняття язика низький [а], середній[е], [о], високо-середній [и] , високий ( і та у) 3) За участю губ огублені (лабіалізовані) [о], [у] і неогублені (нелабіалізовані) - решта 4) Залежно від місця наголосу - наголошені і ненаголошені Приголосні : 1) тверді (детиз’їсицілини+р) 2) м’які (-//-) 3) свистячі (з, ц, с, дз ) 4) шиплячі (ж, ч, ш, дж) 5) носові (м, н)- бере участь носова порожнина 6) шумні: дзвінкі- шум переважає над голосом (б д дз з д жд г`); глухі- голос відсутній (Цап Фесько хочеш пити) 7) за мовним ограном: губні, язикові, глотковий 8) пом’якшені приголосні- не є самостійними звуками мови, а варіанти твер­дих: [б'] – пом’якшений варіант [б] 25 26 Власне українські слова – це слова, які виникли в надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До них належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварини Ознаками ВУС є : - подовження в ім. c.p. на -я: гілля, знання - cуфікси -ик(вогник) –очок(кілочок) -ечок(вершечок)-енько(серденько) -це (віконце) утв.слова зі знач.пестливості. - суфікси –уватий(довгуватий)–юватий(синюватий)–овитий(талановитий)–юсінький(малюсінький)утв.ВУприкм. - префікси су- (сузір'я), перед-(передвісник) між-(міжгір'я), по- (подвір'я),прі- (прізвище, прізвисько, прірва). -часток бозна-, хтозна-, будь-, -небудь, аби-, де-, -сь, ні-:бозна-де, будь-коли, коли-небудь, абихто, десь, ніхто. - прийменники (біля, з, серед, посеред, між, під, попід, задля, з-під, з-поміж) - сполучники (та, але, бо, чи, аби, щоб, проте, зате, якби, якщо, як, немов, наче, начебто, мов, мовби, мовбито, ніби) - частки (хай, нехай, хіба, тільки, ось, це, таки, саме, хоч би) - модальні слова (можливо, здається, ймовірно, мабуть, певно, напевне) і - вигуки (цить, геть, лелечко, цур). 26 27)Закономірності фонетичної та фонематичної транскрипції Транскрипція- запис живої мови за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу фонетична- запис живої мови, при якому з точністю передається кожен звук з усіма відтінками Має смислорозрізнювальну ф-ю. В основу кладуть латинський алфавіт з системою знаків, але в укр мові прийнято користуватися укр. алфавітом. Вик-ться так звані діакритичні (розрізняльні) знаки. Звуки, що мають у відтінок іншого звука, позначаються відповідною літерою алфавіту і вгорі іншою літерою того звука, до якого схильний даний звук, наприклад: /е/ у слові верба у ненаголошеній позиції наближається до /и/, тому у фонетичному записі звучання цієї фонеми буде зображене [еи ] . діакритичні знаки: ' для позначення м'якості приголосного: [л'ак] ’для позначення напівм'якості приголосного: [в’ ік] : подовження звука: [н:] /пауза *Усі слова в транскрипції пишуться з малої літери. *Текст, береться в квадратні дужки. фонематична -запис живої мови, передаються тільки фонеми даної мови без відтінків У ній вик-ться значно менша кількість додаткових знаків. У цілому вона досить близька до орфографічного письма української мови. 27 28)Джерела укр. фразеології Українська мова здавна славиться багатою фразеологією: Прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова. У них відбита глибока мудрість народу, його вікова культура, боротьба проти неправди, кривди; виражено ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. Наприклад: Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Під лежачий камінь вода не тече; Держи язик за зубами; У чужий черевик ноги не сунь; Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є: - вислови з античної культури: золотий вік; крокодилячі сльози; самозакоханий Нарцис ; обітована земля -переклади видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Ібаррурі); -крилаті вирази укр письменників: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Мирний); Борітеся — поборете! (Шевченко); ----переклади російських письменників:Народжений плазувати - літати не зможе (Горький); Сміх крізь сльози (Гоголь); -переклади зарубіжних письменників: Бути чи не бути (Шекспір); Спляча царівна (Ш. Перро); -біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока; Повертатися на круги своя; Прощайте ворогам вашим; 28 29) Чергування приголосних фонем [г],[к],[х] *перед [е] переходять в [ж],[ч],[ш] :нога – ніжка, рука – ручка, вухо – вушко. *перед [і] переходять в [з'],[ц'],[с']:нога – нозі, рука – руці, вухо – у вусі. При творенні прикметників за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- відбуваються чергування приголосних звуків, , які отримали назву «Зміна в групах приголосних»: -[г], [ж], [з] + -ськ-, -ств- = -зьк-, -зтв;( Прага – празький.) -[к], [ч], [ц] + -ськ-, -ств- = -цьк-, -цтв;( козак – козацький.) -[х] - [ш] - [с] + -ськ-, -ств-= -ськ-, -ств;(чех – чеський) Це правило стосується лише укр за походженням слів Дисиміляція— явище, при якому з чи подібних приго­лосних звуків у межах 1-го слова замінюється іншим, артикуляційно близьким. Дисиміляція виявляється у: • Зміні [кт] на [хт]: кгто — хто. • При творенні вищого ступеня по­рівняння прикметників на [шч] і [жч]:— вижчий нижчий • Зміні [чн] на [шн] у деяких давніх словах соняшник, сердешний. • Розподібненні [д],[т]. Унаслідок яких утворилося звукосполучення [ст]:плет-ти — плести, вед-ти — вес­ти 29