Методологічний принцип ТДП
Методологічні принципи.В методології юридичного пізнання особливе місце займають методологічні принципи. Вони являють собою вихідні оціночні установки. З метою отримання об'єктивних знань, повноцінної наукової інформації необхідно використовувати цілий ряд наукових принципів. Серед них слід виділити :
— принцип всебічності дослідження держави і права, основний зміст якого полягає у тому, щоб аналізувати державно-правові явища не самі по собі, а у їх взаємозв'язках і взаємодії з іншими, близькими до них суспільними явищами. Причому мають бути забезпечені повнота і всебічність дослідження, а це вимагає розгляду держави і права з точки зору не якогось окремо взятого аспекту, а з урахуванням усіх аспектів, що формують загальне бачення досліджуваних явищ. Мова йде про багатоаспектність у дослідженнях держави і права, адже коли наука зосереджує увагу лише на певних ознаках або властивостях явища та ігнорує інші як нібито несуттєві і побічні, то вона неодмінно потрапляє у глухий кут. Таких ситуацій можна уникнути при плюралістичному підході, завдяки якому враховуються не тільки суперечливі погляди на одне і те саме державне чи правове явище, а й неоднакові уявлення щодо їх походження, сутності, соціальної спрямованості, структури, шляхів розвитку. Завдяки всебічності і плюралістичності у підходах до пізнання загальних закономірностей існування держави і права теорія створює найбільш оптимальну систему знань, у якій віддзеркалюються об'єктивні дані про реальну дійсність. Так, наукові уявлення про те, що держава виникла переважно внаслідок економічних змін у суспільстві, лише частково пояснюють причини її створення. Для повного і глибокого розуміння загальних закономірностей її появи необхідно враховувати положення органічної, природно-правової, психологічної концепції, у тому числі теорії насильства. Однобічний підхід до вивчення держави і права призводить до неповних висновків, які не можуть пояснити дійсну сутність цих явищ і визначити їх практичне значення у житті суспільства повною мірою.
При дослідженні держави і права слід виділити також принцип історизму. Він вимагає розгляду державних і правових явищ у розвитку та історичному взаємозв'язку, а не тільки з точки зору їх сучасного стану. Дуже важливими є питання щодо причин та умов виникнення держави і права, основних факторів їх становлення та розвитку, а також аналіз останніх з урахуванням сучасного стану і майбутньої еволюції.
Чільне місце у вивченні держави і права належить також принципу комплексності. Вимоги його полягають у тому, щоб дослідити їх з позицій не тільки юридичної науки, а й інших соціогуманітарних наук, перш за все — філософії, соціології, політекономії, політології. Цей принцип дозволяє висвітлити основні, найбільш загальні питання, які стосуються державно-правового механізму в цілому, співвіднести останні з вузькими питаннями і знайти найоптимальніше їх вирішення. Крім того, принцип комплексності дає можливість всебічно і глибоко з'ясувати існуючі глибинні відмінності одного типу держави і права від іншого, точніше встановити їх специфіку, місце та роль у житті суспільства, зробити найбільш чітку класифікацію державно-правових явищ залежно від їх економічних, політичних, соціальних основ та інших суттєвих особливостей.
Для теорії держави і права, як і всіх інших наук, велике значення має принцип об'єктивності. Він означає, що істинне відображення державно-правової дійсності у науковому знанні, відтворення її такою, якою вона існує реально. Теорія держави і права, даючи визначення загальних понять про державу і право, показує сутність останніх, формулює загальні закономірності їх виникнення, розвитку та функціонування, у яких віддзеркалюються об'єктивна дійсність, реальні явища суспільного життя.
Детального аналізу всіх умов, у яких перебуває об'єкт пізнання, виділення головних, суттєвих властивостей, зв'язків і тенденцій його розвитку, вимагає від теорії держави і права принцип конкретності. У категоріях і поняттях, які використовуються у теорії держави і права, повинна бути врахована та відповідним чином відображена практика функціонування державно-правових явищ, а також накопичений при цьому досвід, всі характерні для неї особливості і ознаки. Тільки у такому випадку вони наповнюються конкретним змістом і одержують визначений соціальний зміст. Тільки у такому разі можна вести мову про їх методологічну значущість та ефективність як засобів пізнання держави і права. Саме практика у кінцевому підсумку підтверджує істинність чи неістинність наукового знання. Істинність знання, яке продукується наукою, може бути доведена повною мірою лише тоді, коли їй вдасться знайти, змоделювати явище, яке відповідає цьому знанню.