Князювання данила романовича галицького. 3 страница
38.Запорозька Січ - столиця козацької вольності.
Особливо прославилися організацією козацтва професійні воїни-лицарі - черкасько-канівські старости Остап Дашкевич та Дмитро Вишневецький. Саме вони зібрали в І пол. XVI ст. стільки козаків, що Канів і Черкаси стали центрами українського козацтва (українських козаків до XVII ст. називали черкасами). Кажуть, що О. Дашкевичу належала ідея Запорозької Січі та козацького реєстру: 1533 р. він запропонував уряду побудувати на неприступному острові серед Дніпра замок і утримувати там 2 тис. козаків. Цей задум здійснив Дмитро Вишневецький, заснувавши в сер. 50-х pp. XVII ст. першу Січ на острові Хортиця.З невеликого укріплення на дніпровському острові Запорозька Січ перетворилася на державно-політичне утворення з демократичним устроєм - козацьку республіку. Ця республіка відіграла провідну роль у становленні козацтва як вільного українського стану населення та поширенні козацьких порядків на всю Україну. Протягом свого існування (XVI—XVIII ст.) Січ вісім разів змінювала місцеперебування, проте її соціально-політичний устрій залишався незмінний.Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: курені і паланки, а також оригінальну систему органів управління. Усі козаки вважалися рівними й мали однакові права.Вищим законодавчим адміністративним, судовим органом Запорозької Січі була козацька рада, рішення якої були обов'язкові до виконання. Козацька рада збиралась у встановлені дні року або в будь-який час на вимогу товариства. Учасники ради утворювали широке коло, всередині якого розміщувались урядовці. Свою волю козаки виявляли вигуками та підкиданням шапок. Під час походів ради відбувалися у військових таборах. На радах розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обирали козацьку старшину - керівний орган Січі. Вибори старшини часто відбувалися в обстановці гострої боротьби між голотою і заможними козаками. До складу військової старшини(начальників) ^входили: кошовий отаман (гетьман), військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали: писар, осавул, підписар, підосавул, а також обозний.Права і обов'язки старшини чітко регламентувалися. Козацьке звичаєве право ототожнювалось з козацькими вольностями і козаки всіляко його захищали. Порушників негайно позбавляли урядів і карали. Із Січі козацькі звичаєві норми поширювались по всій Україні і швидко завоювали великий авторитет серед населення, ставши основою пізніших писаних законодавчих актів.Від самого початку козацька організація створювалася насамперед для протидії татаро-турецькій агресії. Своєю боротьбою проти "бусурманів" (мусульман) козаки здобули величезну славу: в Європі XVI—XVII ст., окрім них, ніхто не наважувався кинути виклик могутній Османській імперії.Охороняючи степовий кордон України, відбиваючи татарські наскоки, козаки організовували сухопутні й морські походи проти Криму і Туреччини. У випадку вдалого походу козаки брали багату здобич, а також визволяли полонених. При поразках несли значні втрати, які компенсувалися новими притоками людей до Запорожжя.
39.Козацько-селянські повстання в кінці XVI - на початку XVU ст.
Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест українського населення і зумовили шерег потужних повстань, які мали антифеодальний та національно-визвольний характер.У 1591 р. починається повстання реєстрових козаків під орудою К. Косинського. Незабаром повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля і Волинь. У лютому 1593 р. князь Острозький розбиває військо Косинського на р. П'ятці. Козаки укладають угоду, згідно з якою Косинський позбавляється гетьманства, козаки втрачають право нападати на сусідні країни, а селяни-втікачі повертаються до своїх поміщиків. Косинський тікає на Січ і звідти у травні 1593 р. наступає на Черкаси. Зазнає поразки, гине. В 1594— 1596 рр. розгортається нове повстання під проводом С. Наливайка. Він організовує загін нереєстрових козаків для походів на татар. До початку І596 р. повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля. У березні 1596 р. повстанці С. Наливайка об'єднуються з запорізькими загонами Г. Лободи та полковника М. Шаули і в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля дають бій полякам, після якого мусять відступати. Біля м. Лубни в урочищі Солониця вони стали табором, очікуючи допомоги запорожців, але були оточені. Складне становище козаків погіршувалося загостренням суперечностей серед старшини. Лободу вбивають за підозрою в зраді, а Наливайка і Шаулу видають полякам. У 1605 р. гетьманом обираються Сагайдачного, який залучив усе Військо Запорізьке до складу Київського братства, висвятив на сан київського митрополита Іова Борецького, упорядкував козацьке військо. У 1620 р. Туреччина організувала 150-тисячний похід з метою остаточно розбити Польську державу. Польща змушена була звернутися по допомогу до козаків, пообіцявши їм поступки у релігійному питанні та значну платню. В Хотинській битві перемогли (жовтень 1621 р.). У 1625 р. після повстання на чолі з М. Жмайлом польський уряд змушений був підписати угоду, згідно з якою козацький реєстр становив уже 6 тис. у складі шести полків але козакам було заборонено здійснювати самостійні військові походи. В 1630 р. запорожці виступили з Січі. Незабаром повстання під проводом Трясила охопило Лівобережжя і частину Правобережжя. 30-тисячний загін повсталих розгромив коронне військо під Переяславом. Нова угода збільшувала реєстр до 8 тис. осіб, зберігалися привілеї козацької старшини. Але вже у 1634 р., після закінчення польсько-російської війни уряд Речі Посполитої знову урізає права та вольності українців. Щоб нейтралізувати Січ, польський уряд будує у 1635 р. фортецю Кодак, але того ж року козаки під командуванням І. Сулими зруйнували фортецю.У 1637—1638 рр. вибухнули нові повстання під проводом Павла Павлюка, Якова Острянина, Дмитра Гунія. Проте зазнали поразки. Це дало можливість Польщі в тому ж році нав'язати козацтву «Ординацію Війська Запорізького реєстрового». В ній реєстр обмежувався до 6 тис., на чолі козаків затверджувався польський комісар, заборонялася виборність, відновлювалася фортеця Кодак.
40.Повстання під проводом К. Косинського.
Повстання Косинського (1591—1593) — козацьке повстання в Україні під проводом Криштофа Косинського. Перший великий збройний виступ козацтва проти шляхти і української адміністрації Речі Посполитої[1]. Причиною повстання стали заборони і обмеження нереєстрового козацтва, накладені урядовою ухвалою «Порядок щодo низовиків тa України» 1590 року, неспроможність влади контролювати виконання цієї ухвали, а також затримки платні реєстровцям[2]. Приводом до виступу була майнова суперечка між Криштофом Косинським і білоцерківським старостою, князем Янушем Острозьким[3]. Впродовж 1592 року повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля і Волинь. 2 лютого 1593 року його придушили сили руських князів Острозьких і Вишневецьких у битві під П'яткою. Після поразки Косинський спробував знову підняти козаків на боротьбу і навесні 1593 року обложив резиденцію Олександра Вишневецького в Черкасах. Проте в одному з боїв козацький отаман загинув і його війська відступили. Влітку козаки повторили напад на Черкаси, який закінчився угодою із Вишневецьким. Ця угода денонсувала положення урядової ухвали 1590 року й надавала амністію учасникам повстання. Центральна влада Речі Посполитої дала мовчазну згоду на цю угоду, сподіваючись на участь козацтва вП'ятнадцятирічній війні (1593 — 1606) проти турків.В 1592 р. повстанці вчинили багато нападів на маєтки шляхти, міста й містечка, оволоділи Трипіллям та Переяславом, захопили в київському замку гармати, порох і військове спорядження. В кінці 1592 — на початку 1593 р. значний повстанський загін з кількох тисяч чоловік на чолі з К.Косинським виступив на Волинь. До нього приєднувались окремі повстанські загони, стікалися селяни, міська біднота і невдоволена своїм становищем дрібна службова шляхта. Повстання загалом мало стихійний характер. Багато повстанських загонів діяло незалежно від головного повстанського війська. З допомогою польського короля і місцевих магнатів проти повстанців було мобілізовано значні військові сили української і польської шляхти під командуванням найбільшого українського магната, київського воєводи Костянтина Острозького, які зосередилися під м. Костянтиновом (нині Старокостянтинів Хмельницької області). У перших боях зі шляхетським військом повстанці на чолі з К.Косинським мали успіх, але 23.І.(2.ІІ.) 1593 р. під П'яткою (нині село Чуднівського району Житомирської області) зазнали поразки. К.Косинський від імені козацтва змушений був підписати угоду з К.Острозьким, за якою козаки підкорялися королю. Однак, відступивши з козацькими загонами на Запорізьку Січ, К.Косинський почав готуватися до нового виступу і звернувся до московського уряду з проханням прийняти його із Запорізьким військом під владу Московської держави.У травні 1593 р. 2-тисячний загін козаків рушив із Запоріжжя під Черкаси. Тут його розбив черкаський староста князь О.Вишневецький. К.Косинський загинув. Проте незабаром в Україні вибухнуло повстання Наливайка 1594—1596 рр. Ці повстання поклали початок визвольній боротьбі українського народу, яка розгорнулася у 1-й пол. 17 ст. і закінчилася поваленням панування шляхетської Польщі в Україні
41.Повстання під проводом С. Наливайка та Г. Лободи.
Повстання Наливайка 1594-1596 рр.. - Повстання козацтва і селянства на Україна і в Білорусії під проводом Северина Наливайка проти влади Речі Посполитої. Хід повстання В червні 1594 року після повернення з загоном козаків з походу в Молдавію проти турків, Северин Наливайко закликав запорожців виступити проти польського панування на Україні. До повстанців приєднався загін козаків, очолюваних Григорієм Лободою. У жовтні повстанський рух охопив всю Брацлавщину, Київщину і Волинь. Козацьке військо, що налічувало 12 000 чоловік, захопило Київ, Гусятин, Канів, Бар, Луцьк та інші міста. Восени 1595 року повстанці рушили на Волинь, потім - в Білорусію. В кінці 1595 року і в початку 1596 року антипольське рух спалахнуло також в Поділля і частково в Галичини. У Білорусію на допомогу повстанцям рушив козацький загін на чолі з гетьманом Матвієм Шаулой. У грудні 1595 року польський уряд направив на придушення повстання війська під командуванням Станіслава Жолкевського. В кінці січня 1596 Наливайко з невеликим загоном у 1500 чоловік відступив на Волинь, а звідти в Білу Церкву. Там загони Наливайка, Шаули і Лободи з'єдналися і в битві під Білою Церквою розбили передові частини шляхетського війська. В урочищі Гострий Камінь близько Трипілля днем пізніше відбулася ще одна битва. Після неї повстанці відступили до Лубен, проте шлях до подальшого відступу був відрізаний новими хоругвами Корони. Влітку 1596 року повстанці виявилися оточеними переважаючими силами польського війська. Зав'язалося бій, що отримало популярність під ім'ям Солоницька бій. Після майже двотижневої оборони козаків Жолкевський пообіцяв реєстровцям, очолюваних Григорієм Лободою, амністію в разі складання зброї. Дізнавшись про переговори козацької старшини з Жолкевським, повстанці запідозрили Лободу у зраді і вбили його. Однак частина старшини 28 травня 1596 схопила Наливайка, Шаулу та інших ватажків повстання і видала їх полякам. Під час переговорів польське військо зненацька напало на козацький табір. Тисячі повстанців разом з дружинами та дітьми були вбиті. Лише невеликий загін козаків на чолі з К. Кремпського зумів вирватися з оточення і відступити на Запоріжжя. Наливайко і шестеро інших ватажків повстання було відправлено до Варшаву, де вони 11 квітня 1597 року після жорстоких мук були страчені.
42.Розвиток козацтва за часів отаманування П. Конашсвима-Сагайдачного та Михайла Дорошенка.
Після придушення повстань К. Косинського і С. Наливайка Польща змушена була різко змінити своє ставлення до козаків взагалі, тому що потребувала їх допомоги. У цей час серед козацтва вже було добре відоме ім'я Петра Конашевича Сагайдачного. Разом з запорожцями він прославився успішними морськими походами на Туреччину і Крим, здобуттям і пограбуванням їхніх міст. П. Сагайдачний розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою, що було значним внеском у розвиток українського військового мистецтва. За час свого гетьманства (1614—1622 pp.) П. Сагайдачний провів реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових партизанських формувань на регулярне військо. Серед козаків було встановлено порядок, ієрархію і дисципліну. Реєстр їх був збільшений до 40 тис. З військової формації козацтво, завдяки старанням П. Сагайдачного, було перетворено у політичний чинник з державницькими цілями. Тісні зв'язки з українською інтелігенцією у П. Сагайдачного встановились ще з часів його навчання в Острозькій академії. Співробітничав з міщанством і культурними діячами України гетьман і тепер. П. Сагайдачний переніс осередок козацтва до столиці України — Києва. У 1620 р. під протекцією П. Сагайдачного патріарх Теофан відновив в Україні православну ієрархію, висвятивши на митрополита Иова Борецького і чотирьох епіскопів для Київської митрополії.Так разом, в одній шерензі, стали міщани, духовенство і козаки. Союз козаччини з інтелігенцією скріпив обидві сторони. Міщанство і духовенство відчули за собою підтримку воєнної сили Запоріжжя. Виважену і помірковану політику проводив гетьман відносно Польщі. Допомагаючи королевичу Володиславові в 1618 р. в його облозі Москви, Сагайдачний вимагав за це визнання поновленої православної ієрархії. У 1620-1621 pp. султанська Туреччина розв'язала війну проти Польщі. Вона завершилась у вересні 1621 р. чотиритижневою битвою об'єднаних сил козацьких і польсько-шляхетських військ проти турків під Хотином. У цій Хотинській війні вирішальну роль відіграли козацькі полки на чолі з П. Сагайдачним. Під час битви гетьмана було поранено і невдовзі він помер.У 1665 р. гетьманом Правобережжя став прилуцький полковник, сподвижник Б. Хмельницького, онук гетьмана Михайла Дорошенка Петро Дорошенко (гетьманував у 1665-1676 pp.). Колишній студент Києво-Могилянської академії, палкий патріот України розпочав боротьбу проти поляків у союзі з татарами і турками. Він всіляко заохочував заселення спустошених південних районів Правобережжя, захищав інтереси козацтва як стану. Щоб позбутися залежності гетьмана від старшини, намагався запровадити довічну гетьманську владу. 1666 р. гетьман разом з старшиною ухвалив рішення про війну проти Польщі, знищивши 6-тисячний польський загін на Брацлавщині. На короткий час у 1668 р. гетьману П. Дорошенку вдалося об'єднати Україну, але полковник Д. Многогрішний, якого Дорошенко залишив на Лівобережжі як наказного гетьмана, повстав проти свого начальника, спираючись на Москву. Тому Дорошенко уклав союз з Туреччиною (1669 р.), за яким Гетьманщина визнавала себе васалом Османської імперії. Цей союз викликав невдоволення населення України, на владу стали претендувати П. Суховієнко, який спирався на Крим і М. Ханенко – ставленик Польщі. 1672 р. укладено Бучацький договір Польщі та Туреччини, за яким П. Дорошенко оголошувався правителем України «в давніх межах» (фактично Брацлавщини і Київщини). Населення Правобережжя тікало на більш спокійний лівий берег Дніпра. Втративши підтримку українців, гетьман склав свої клейноди і присягнув на вірність московському царю. Відкликаний до Московії, він помер у власному маєтку Ярополче Волоколамського повіту.
43.Козацькі повстання під проводом Трясила, Сулими та Бута.
Повстання 1630р. під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Укладений мир не міг бути тривалим, оскільки він не лише поглибив протиріччя між реєстровими (привілейованими) і низовими («незаконними») козаками, але і залишив без захисту селянство і міщан - основну масу повсталих.У цей період на Січі організаційно оформилося нереєстрове козацьке Військо Запорозьке Низове. У 1628 р. запорожці не визнали нового гетьмана Григорія Чорного й обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила). Г. Чорний спробував взяти під контроль низове козацтво, що призвло до чергового соціального вибуху. У березні 1630 р. загін січовиків у Черкасах Г. Чорного і привіз його на Запорожжя. На козацькій радо його було засуджено і страчено. Тарас Федорович на чолі 10-тисячного війська рушив на Правобережжя. Він звертався до народу з універсалами, які закликали вступати до його загонів, «добувати козацькі вольності» і «захищати православну віру».Результат повстання було вирішено в тритижневих боях з поляками під Переяславом у травні 1630 р. Польський гетьман С. Конєцпольський запропонував мир, і старшина погодилася. Відповідно до Переяславського договору між поляками і старшиною козацький реєстр збільшувався до 8 тис, козаки здобували право самим обирати собі гетьмана. В іншому цей договір підтверджував умови попередньої Куруківської угоди. Тарас Федорович не визнав домовленостей старшини з поляками і з великим загоном повстанців відійшов на Запорожжя, а звідти - на Дон. Повстання 1635р. під керівництвом Івана Сулими. У 1635 р. поляки посилили ізоляцію Січі. Для цього ними всього за півроку перед першим дніпровським порогом, що називається Кодак, була побудована і добре оснащена фортеця. Але виконати поставлене польським урядом завданім - не допустити зносин українського населення із Запорожжям - не вдалося. Уже через місяць після завершення будівництва фортеці вона була зруйнована загоном січовиків, яких очолював їхній гетьман Іван Сулима. Після повернення на Запорожжя зрадник з реєстровців видав козацького гетьмана і він був страчений за наказом польського короля.Повстання Павла Павлюка — козацьке повстання у 1637 році в Україні під керівництвом Павла Павлюка проти шляхти. Поштовхом до повстання був виступ запорізьких нереєстрових козаків. У травні 1637 р. вони, виступивши із Запоріжжя, захопили артилерію реєстровців у Корсуні і вивезли її на Запорізьку Січ. У серпні 1637 р. повстанський загін, керований Павлюком, вирушив із Запорізької Січі на Київщину. 12 (22) серпня 1637 року Павлюк звернувся до селян, реєстрових козаків і міщан з універсалом, у якому закликав заарештовувати реєстрову старшину — прихильників шляхетської Польщі і вступати до повстанських загонів. Піднімати повстання на Переяславщині Павлюк послав полковників Карпа Скидана і С. Биховця.Незабаром повстанці стратили гетьмана реєстрових козаків Саву Кононовича і кількох старшин-зрадників. Найширше повстання розгорнулося на Лівобережній Україні. Повсталі здобували міста, руйнували шляхетські маєтки. Шляхта тікала зі своїх маєтків, воліючи, за свідченням польського хроніста Шимона Окольського, «краще ликове життя, ніж шовкову смерть». За його твердженням, Павлюк мав намір з'єднатися з донськими козаками й перейти у підданство Московської держави. В Кумейківському бою 1637 р. повстанське військо на чолі з Павлюком зазнало поразки. Повстанці відступили до Боровиці (поблизу Черкас) і, оточені переважаючими силами ворога, змушені були капітулювати. З допомогою лютого терору польському гетьманові М. Потоцькому вдалося придушити повстання. Багато повстанців, рятуючись від кривавої розправи, переселилося в Московську державу, зокрема на Дон. Захопленого у полон Павлюка стратили у Варшаві.
44.Козацькі повстання під керівництвом Острянина та Гуні. «Ординація війська Запорозького»
"Ординація..." 1638 р.;1 березня 1638 р. у Варшаві розпочав роботу сейм, який ухвалив постанову під назвою "Ординація Війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої".Йшлося про потребу застосування проти повстанців військової сили."На вічні часи" козаків позбавляли права обирати старшин.Заборонялося також козацьке судочинство.Реєстрове військо було обмежене до 6 тис. козаків.Без дозволу урядового комісара під загрозою смерті ніхто не мав права іти на Запорожжя.Козакам не дозволялося поселятися в містах, крім прикордонних - Черкас, Чигирина і Корсуня.Два полки реєстровців, заступаючи один за одного, мали постійно стояти на Запорожжі.Новий етап повстанняНаприкінці березня 1638 р. кілька загонів запорожців, очолюваних Яковом Острянином, Дмитром Гунею і Карпом Скиданом, вийшли із Січі й рушили на Київщину та Полтавщину. Дорогою до січовиків приєдналися численні озброєні загони селян і міщан.Повстанці вирішили зупинитися під містечком Говтвою. 1 травня 1638 р. там стався переможний бій із поляками.Так під владою повсталих опинилася вся Полтавщина. Щоб остаточно розбити ворога, Острянин повів військо під Лубни, проте облога Лубен виявилася невдалою. Зазнавши численних утрат, повстанці відійшли до Жовнина і стали там табором.Під Жовнином (31 травня - 10 червня 1638 р.) знов стався бій, внаслідок якого сили повстанців було розпорошено. Тяжко поранений Карпо Скидан потрапив у полон і, ймовірно, був страчений.Острянин із козацькою кіннотою виявився відрізаним від табору і, вирішивши, що битву програно, з частиною козаків перейшов на порубіжні з Московською державою землі майбутньої Слобожанщини.Повстанці, які залишилися в таборі (близько 20 тис.), обрали гетьманом Дмитра Гуню і продовжували боротися. У ніч проти 10 червня Гуня організував відступ 10 тис. козаків. Над старим дніпровським річищем, в урочищі Старець, повстанці заклали новий табір.Близько двох місяців (червень-липень) козаки вперто билися з ворогом. Проте становище в таборі погіршувалося. Не кращими були справи і в поляків. Командування обох сторін вирішило вдатися до переговорів. Незабаром козацька старшина пристала на умови, запропоновані польським урядом. У їх основу було покладено "Ординацію Війська Запорозького...".
45.Культура України в XVI — першій половині XVII ст.
Велику роль у відбудові культури відігравали братства – національно – релігійні громадські організації православних міщан, що з*івляються у 80 ті роки 16 ст у Львові, Києві, Острозі.Виникають задля захисту православної віри. За власні кошти утримували лікарні, підтримували церкви, друкували полемічні твори проти унії, утримували школи та відроджували патріотизм у серцях молодих українців.У братських школах навчались представники всіх станів: міщан, козаків, друбної шляхти, нижчого духівництва. Запозичувались для навчання елементи з західноєвропейської системи освіти наприклад диспути, декламації,драматичні сцени тощо. З*являються нові підручники. У 1619 р вийшла "Грамматика славянская" Мелетія смотрицького, за якою учні православних шкіл навчалися близько 150 років. у 14 ст на україні з*являється перший папір, що завозиться за Німеччини (в україні виробляти почнуть у Галичині в 16 ст)У 1483р у Римі вийшла перша друкована книга автором якої був Юрій Дрогобич. У 1573р Федоров засновує у Львові першу укр. друкарню і друкує "Апостол" та "Азбуку".Розвивається народна творчість – думи та історичні пісні виконуються під музику.Спроби наблизити церковнослов*янську мови до розмовної за допомогою перекладу Євангелія у м. Пересопниці 1560р.У літературі з*являються нові жанри: епіграми, присвяти, передмови, важливе значення мала полемічна література, найяскравішим представником якої вважається Іван Вишенський. Він пише"Послання до єпископів" і використовує сатиру як відповідь на берестейську унію, під час прийняття якої православні єпископи зрадили віру та об*єдналися з католицькими.В архітектурі панує пізній ренесанс (Високий замок у Львові) У 17 ст. з*являється вертеп (ляльковий театр). Зароджується театральне мистецтво (релігійні та міфологічні сюжети). Представлене шкільними драмами, де акторами були учні братських шкіл.
46.Українська національна революція середини XVII ст.: основні етапи та їх характеристика.
Причини Української національної революції середини XVII століття: 1.Соціально-економічні причини: *Польща перетворилась на основного постачальника хліба в Європу, що призвело до перетворення поміщицьких господарств на фільварки. Повне закріпачення українського селянства відбулося на підставі ІІІ Литовського статуту 1588 р. *Мешканці міст, що перебували у власності феодала, мусили сплачувати додаткові податки на користь власника. У містах з Магдебурзьким правом участь православних у місцевому самоврядуванні всіляко обмежувалась на користь католиків. *Значно погіршилося становище реєстрового козацтва. Ординація польського сейму 1638 р. вимагала скорочення реєстру до 6 тисяч, ліквідації козацького самоврядування, обмеження території проживання та пересування реєстрового козацтва.2.Політичні причин. Відсутність в Україні власної держави спричинилося до масового спольщення української правлячої верхівки. Це ставило українську націю на межу зникнення.3.Національно-релігійні причини: полягали в посиленні релігійного гніту, наступі католицької та уніатської церкви на права православних.За характером війна була національно-визвольною, антифеодальною.Рушійними силами цієї війни виступили козацтво та селянство І-й етапПочаток національно-визвольної революції. Повалення влади шляхетської Речі Посполитої і створення нової української держави (лютий – грудень 1648 р.). Козацько-селянська армія разом з татарською кіннотою розгромила польські війська під: Жовтими Водами (5-6 травня), Корсунем (16 травня), Пилявцями (13 вересня), оточила Львів (26 вересня – 16 листопада) і визволила майже всю Україну. ІІ-й етапНаростання визвольної боротьби та її невдачі. Облога повстанцями Збаража (червнь-липень 1649р.); розгром королівських військ під Зборовим і підписання миру (5 – 6 серпня 1649 р.); похід в Молдавію (серпень 1650р.). Поразка військ Б.Хмельницького під Берестечком (червень 1651р.), укладення Білоцерківського миру (вересень 1651 р.). Невдача Тимоша Хмельницького в Валахії і його смерть (1653р.) Перемога під Жванцем (вересень-грудень 1653 р.); Переяславська рада і Березневі статті – (1654 р.)ІІІ-й етапЗавершення національно-визвольної боротьби за незалежність молодої держави (1654-1660 рр.). Воєнні успіхи українсько-російських військ (весна 1654р.– осінь 1655р.). Зміна російської політики щодо України. Пошуки Хмельницьким нових союзників. Сепаратне Віленське перемир’я Росії і Польщі (листопад 1656 р.). Смерть Б.Хмельницького. Гетьманство І.Виговського і Юрія Хмельницького. Розкол України на дві частини. Україна вступила в новий історичний період розвитку, який отримав в історії назву “Руїна”.Свого апогею Руїна досягла за часів гетьманування на Правобережній Україні гетьмана П.Дорошенка.Масштабність народних виступів, їх сила та глибина обумовили еволюцію поглядів Б.Хмельницького на кінцеві цілі очолюваного ним протистояння . Спочатку Хмельницький виступав як ватажок козацько-селянського повстання, що мав на меті відновити права та привілеї козацтва. Після воєнних перемог 1648 р. Хмельницький висловив прагнення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування і створити незалежну державу. В ході революції це завдання було частково здійснено. Гетьман на переговорах з поляками в лютому 1649 р. окреслив територію української держави – йшлося про всі землі, заселені українцями. Підставою для цього було те, що в минулому на ці землі поширювалася влада руських князів. Отже, Б.Хмельницький прагнув зберегти наступність в державотворчій традиції українського народу. Зрозумівши, що власними силами звільнитися від влади Речі Посполитої український народ не зможе, гетьман наполегливо шукав союзників (угоди з Кримським ханством, Османською імперією, Молдавією і, нарешті, з Росією). 8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася рада, яка схвалила рішення про союз з Московським царством. Складаючи присягу на вірність царю, українці щиро вірили в те, що при дотриманні обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання національно-визвольної революції і забезпечить незалежність держави.У березні 1654 р. козацька делегація передала на розгляд російського уряду проект договору із 23 пунктів. В скороченій редакції більшість статей були затверджені царем. Це були так звані “Березневі статті”, які затвердили державний статус України.
47.Причини національно-визвольного повстання під проводом Б. Хмельницького.
А) Політичні:- Люблінська унія (ліквідація литовсько-руської держави)- Позбавлення українців перспектив політичного розвитку
Б) Соціально-економічні:- Люблінська унія (Поява полько-шляхетської колонізації, оренди; конфлікт козацько-фермерського господарства й панського фільваркового господарства)- Закінчення слобод (50 років). Населення впрягається в панщину. В) Національно-релігійні:- Берестейська унія (утиски православ’я, поширення католицтва)- Польський уряд вдавався до ополячення українців
Г) Психологічна:- У середині 17 ст. все негативне у українців асоціювалось з Польщею і поляками.З’являється бажання поквитатись. Д) Ординація війська Запорозького 1638 р.Привід: -Особиста образа Хмельницького
48.Політичний портрет Б. Хмельницького.
У житті Хмельницького чітко розрізнюються два етапи: до і після 1648 р. Прожиті до початку Визвольної війни 53 роки були підготовчими до майбутнього високого злету. Богдан народився в українській сім'ї, зростав в україномовному козацько-селянському середовищі (на хуторі Суботів, що на Черкащині)Богдан все доросле життя прослужив у складі козацького реєстру, просунувшись від рядового козака до писаря Війська Запорозького і чигиринського сотника. Він брав участь у багатьох воєнних і дипломатичних акціях. Належачи до патріотично настроєного козацтва.Підштовхнули Богдана до рішучого кроку драматичні події в особистому житті, коли свавільний чигиринський підстароста Д. Чаплинський привласнив його родовий хутір Суботів. Подавшись на Січ, Б. Хмельницький оволодів Запоріжжям і на поч. 1648 р. був обраний гетьманом.З цього моменту почалася Визвольна війна українського народу і водночас другий етап в житті Б. Хмельницького, який тривав 10 років і став його зоряним часом. Ім'я Богдана Хмельницького стало відтоді відомим на весь світ.Б. Хмельницький був першим українським політиком, котрий зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й об'єднати для досягнення цієї мети всі класистани і групи українського суспільства. В умовах одночасного розгортання Селянської війни йому вдалося пом'якшити гостроту соціальних суперечностей і запобігти їх переростанню у громадянську війну. Дбаючи про інтереси козацтва, Б. Хмельницький водночас пішов на визнання основних соціально-економічних завоювань селянства. На подібний крок була здатна людина справді реформаторського розуму.За Б. Хмельницького був в основному завершений процес формування Української держави — Війська Запорозького. Розвиваючи елементи національної державності, сформовані на Запорожжі, Б. Хмельницький створив Українську козацьку республіку з яскраво вираженими демократичними рисами політичного устрою, що вигідно відрізняли її від феодальних монархій Європи.Б. Хмельницький чітко визначив перспективу розвитку України як самостійної держави в межах етнічних українських земель. Сформована Б. Хмельницьким національна ідея стала його заповітом для прийдешніх поколінь українців.Державотворчим зусиллям Б. Хмельницького заважала вкрай несприятлива для України міжнародна ситуація (проти намірів гетьмана виступили найсильніші монархи: польський король, турецький султан, кримський хан, московський цар).В оточенні ворожих сил гетьману доводилося маневрувати, йти на компроміси, відмовлятися від своїх планів і задумів, переживати розчарування.Б. Хмельницький зберіг основні політичні та соціально-економічні завоювання українського народу і передав естафету нащадкам.Завдяки винятковим дипломатичним здібностям Б. Хмельницькому вдалося паралізувати дії польського уряду, спрямовані на створення антиукраїнської коаліції, утвердити престиж України на міжнародній арені - козацьку державу визнали 10 країн.Події Визвольної війни засвідчили блискучий полководницький талант Б. Хмельницького. Він став творцем однієї з найсильніших армій у тодішній Європі. Він не програв жодної з 12 великих битв, в яких брав особисту участь, завдавши Речі Посполитій найважчих поразок за всю її історію.Викликають повагу висока освіченість гетьмана, його тонкий розум, ерудиція, уміння передбачати розвиток подій, сталева воля. Сучасники відзначали дивовижне поєднання в особі Б. Хмельницького різних, часто протилежних якостей. Це була вільна і разом з тим суперечлива натура. Гетьман був невибагливою і скромною людиною у повсякденному житті і побуті. Будучи володарем країни, не привласнив собі жодного маєтку, жив у родинних садибах у Чигирині та Суботові. У Суботові він був похований після смерті, яка настала 27 липня 1657 р. (могила не збереглася).На честь Б. Хмельницького створено пісні і думи, написано твори літератури, живопису, музики, споруджено пам'ятники, названо міста і вулиці, встановлено ордени.