Розвиток норм цивільного процесуального законодавства щодо

провадження в суді апеляційної інстанції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких розглядаються ці питання і на які спирається автор, дає підстави для висновку, що правовий інститут, який розглядається, став предметом поглибленого вивчення після запровадження у 2001 р. у цивільному процесуальному законодавстві апеляційного провадження як однієї із форм усунення судових помилок. Тією чи іншою мірою історія апеляційного оскарження розглядалась у роботах О. Борисової, Л. Гузя, В. Комарова, В. Коваля .

Розвиток апеляційного оскарження на території України здійснювався поряд із законодавством тих держав, до складу яких входила та чи інша частина сучасної України. У зв´язку з цим автор не може погодитися з поглядами Р. Достар, що на території України до XVII ст. цивільне процесуальне законодавство вирізнялося своєю самобутністю .

Дослідження історії оскарження рішень в апеляційному порядку в Україні дає можливість виділити такі етапи розвитку апеляційного провадження.

Перший етап - виникнення апеляції у Київській Русі. В цей період апеляція розглядається як можливість оскарження рішень відповідних державних органів та посадових осіб, до компетенції яких належав розгляд цивільних справ. Функції апеляційної інстанції виконували не суди, а посадові особи, уповноважені на те монархом (князем). Апеляція при цьому розглядалась як єдина форма перегляду.

Другий етап характеризується можливістю оскарження судових актів у порядку апеляції, яка також була єдиним способом перегляду судового рішення. Уявляється, що виникнення другого етапу можна датувати з часу початку дії Статуту Великого князівства Литовського 1566 р., а кінцевою датою другого етапу є введення у 1864 р. в дію Статуту цивільного судочинства Російської імперії.

Третій етап почався у 1864 р. закріпленням апеляційного провадження з цивільних справ у Статуті цивільного судочинства Російської імперії і закінчився в 1917 р. скасуванням радянською владою апеляційного оскарження. Цеп етап характеризується вдалою спробою закріплення апеляційного оскарження судових рішень струнким процесуальним порядком, з урахуванням інстанційності судової системи, з основними сучасними демократичними ознаками апеляційного провадження, з нормативним закріпленням повноважень суду апеляційної інстанції.

Четвертий етап почався 30 грудня 1917 р. прийняттям Центральною Радою спеціального Закону «Про судові палати та апеляційні суди». В той період на території України тимчасово зберігали дію закони Російської імперії. Закінчився четвертий етап встановленням у 1920 р. радянської влади на території всієї України і початком дії в повному обсязі законів і декретів радянської влади, які ліквідували апеляційне оскарження.

П´ятий етап можна назвати відновленням апеляційного оскарження. Він почався у 1992 р. прийняттям Концепції судово-правової реформи, яка вперше закріпила як одну з демократичних засад судочинства перегляд судових рішень, в апеляційному порядку. Однак ця Концепція нормативним актом не була, а проголошувалася як документ, який був обов´язковим орієнтиром для законодавця.

Знаменною датою п´ятого етапу стало втілення апеляційного провадження в цивільне судопровадження у 2001 р. Цей етап діє і на сьогоднішні.

28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України. Вона закріпила пріоритет прав людини, зафіксувала як принцип положення, згідно з яким права і свободи людини та громадянина захищаються судом .

Водночас ст. 55 цього нормативного акта гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, у тому числі і судової. Стаття 129 Конституції визнала однією із засад судочинства перегляд рішень в апеляційному порядку .