Види правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це вольова поведінка суб'єкта права (діяльність або бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою.

Ознаки:
1) є суспільно корисною;2) відповідає нормам і принципам права;3) виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності,
4) здійснюється у формах реалізації норм права — дотримання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами),5) може спричиняти юридичні наслідки;6) гарантується, охороняється державою.

ВИДИ:
За суб'єктом: 1)правомірна діяльність державних організацій 2)..правомірна поведінка фіз. ос. 3)прав. пов громад. об'єдн. і 4)правомірна повед. соц. спільностей (народу, населення).
За сферою сусп. відносин: 1)правом. поведінка в екон. сфері, 2)політичній, 3)соціальній
За формою зовнішнього прояву (за об'єктивною стороною): активна; пасивна.
Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своєї прав. повед.(суб.стороною):
1)активну (соціально-усвідомлену), яка базується на усвідомленні, внутр. перекон.суб'єкта в необхідності дотримуватися, або не порушувати у своїй поведінці приписів чинного законод.;
2) пасивну (звичаєву) пп, яка базується на звичці дотрим. вимог законод. у своїй поведінці, незалежно від усвідомлення необхідності такої поведінки (базується на морально-етичних засадах);
3)конформістську, яка базується на наслідуванні суб. поведінки інших суб'єктів правовідносин, їхньої поведінки в аналог. відносинах, вона обумов. і базується на бажанні не відрізнятися від оточуючих своєю поведінкою;

4)маргінальну, яка базується на загрозі покарання за неправомірну поведінку, суб'єкт дотримується правомірної поведінки, не бажаючи застосування до нього санкцій за відмову від неї.
За формою об'єктивізації результатів правомірної поведінки: 1)фізична, яка полягає у певній діяльності, 2)вербальна, яка полягає у словесному вираженні правомірної поведінки.
Залежно від форми реалізації правової норми 1)дотримання, 2)виконання, 3)використання 4) правозастосування.

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Правопорушення — це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою передбачені правовими нормами негативні наслідки для правопорушника.
Ознаки:
1) має протиправний, неправомірний характер, тобто порушує норми права;
2) є суспільно шкідливим (наприклад, прогул) або суспільно небезпечним (посягання на життя людини).
3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування.
4) має свідомий і вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення правопорушник усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними. Відсутність добровільної згоди або волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.
5) є винним.
6) спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.
Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ

Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.
Склад правопорушення містить чотири елементи: 1)об'єкт, 2)об. сторону, 3)суб'єкт
4) суб. сторону правопорушення.

Об'єкт— це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, і яким завдається шкода в результаті вчинення правопорушення або створюється загроза завдання шкоди (наприклад, життя, честь, гідність, право власності).
Об. сторона— це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. Є два види складів правопорушення: матеріальний і нематеріальний.

До обов'язкових елем. Об. сторони в матеріальних складах правопорушення належать:
1) діяння; 2) його шкідливі наслідки;
3) причинний зв'язок між діянням і наслідками, які настали.
- в нематеріальних складах правопорушення належать тільки діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта) (наприклад, розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя).
Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи:

спосіб, місце, оточення, час скоєння правопорушення.

Суб'єкт— це фізична чи юридична деліктоздатна особа, яка скоїла правопорушення.

Суб. сторона— це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків, тобто вина, мотив, мета правопорушення.

СУБ’ЄКТ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Суб'єкт правопорушення — це деліктоздатна фізична або юридична особа, яка вчинила правопорушення.

Вимоги до суб'єкта правопорушення:
• досягнення особою певного, прямо визначеного у нормах права віку юридичної відповідальності (за різні правопорушення юридична відповідальність настає з різного віку);
• осудність — здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними і розуміти небезпечність вчинюваних дій та їх наслідків у момент скоєння правопорушення.

Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації. Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріальною правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).
Юридична особа не може бути суб'єктом злочину. Ним звичайно є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа в юридичній літературі іменується спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.