Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження. Аналіз складу злочину

Об'єктом злочину є здоров'я особи.

З об’єктивної сторони цей злочин передбачає такі ознаки: 1) діяння (дії чи бездіяльності); 2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причиновий зв’язок між зазначеними діянням і наслідками.

Виходячи з ч. 1 ст. 122 КК, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням є умисне тілесне ушкодження, яке:

1) не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК, але

2) таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Отже, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження має чотири ознаки. З них дві, так би мовити, “негативні” (тобто для кваліфікації скоєного як середньої тяжкості тілесного ушкодження слід встановити їх відсутність) та дві “позитивні” (вони вказані альтернативно, тобто середньої тяжкості тілесне ушкодження має місце при наявності хоча б однієї з них).

Це такі ознаки:

1) відсутність небезпеки для життя;

2) відсутність наслідків, передбачених ст. 121 КК;

3) тривалий розлад здоров’я;

4) значна стійка втрата працездатності менш як на одну третину.

Таким чином середньої тяжкості тілесне ушкодження має місце при одночасній відсутності ознак 1 і 2 та наявності однієї з двох: 3 або 4.

Як випливає з ч. 1 ст. 122, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке:

1) не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому 2) є таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків.

Тривалим слід вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день),

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121. Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Найчастіше умисел має н сконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене слід визнавати замахом ка заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами ст. ст. 15 і 121.

Мотив цього діяння не мис значення для його кваліфікації. Мета умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є:

1) залякування потерпілого або його родичів, 2) їх примус до певних дій (ч 2 ст. 121). Водночас встановлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають Кваліфікації за ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 3?7, ч. 2 ст. 398). Кваліфікувати дії винних у таких випадках ще й за ч. 1 ст. 122 не потрібно.

5. Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення Його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примусу до певних дій.

Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 2 ст. 121

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його родичів, у той час, коли при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичіа до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне середньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у ч. 2 ст. 122, тоді як у ч. 2 ст. 121 вона не передбачена,

У складі злочину, передбаченого ч. 2 ст 122, примус означає домагання від потерпілого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в результаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить ознаки злочину, його слід оцінювати з урахуванням положень ст. 40.

Такий примус, якщо він поєднаний з вимогою щодо потерпілого або його родичів - передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру; припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; виконати чи

не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання - слід кваліфікувати, відповідно, за ч. З ст. 189, ч. З ст. 206, ч. З ст. 355.

Під родичами у цій статті слід розуміти не лише близьких родичів, а й інших родичів потерпілого.