Державний лад Афін у V-IV ст. до н.е.

Вищим органом влади вважалося народне зібрання повноправних афінських громадян чоловічої статі у віці не молодше 20 років. Збори (Екклеса)скликались 2-3 рази на місяць, воно обирало посадових осіб, брало або відхиляло закони. Роль народних зборів була досить значною. Формально будь-яке питання війни і миру, зовнішньої політики, фінансів, правосуддя міг бути поставлений на обговорення. Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг виступити і висловити свою думку з усіх питань, вносити законопроекти. З 462 року до н.е. на вищі державні посади, крім посад стратегів і скарбників, могли обиратися усі громадяни, незалежно від майнового цензу. Закон набрав чинності лише після розгляду Радою 500 і судом присяжних. Він вивішувався для загального огляду.

Кожен афінський громадянин міг домагатися через народне зібрання скасування будь-якого закону, особливо, якщо цей закон порушував принципи демократії. Якщо звинувачення підтверджувалося, автора законопроекту могли позбавити цивільних прав. Афінський громадянин міг пред'явити звинувачення будь-якій посадовій особі в зловживанні владою і, якщо це підтверджувалося судом, винний негайно відмежовувався від займаного поста.

Найбільш важливим по значенню органом була Рада 500. Його члени обиралися за жеребом народними зборами. До обрання допускалися громадяни не молодше 30 років, якщо вони платили податки, надавали повагу батькам. Кандидат проходив перевірку на політичну зрілість(докімасіі). Рада є вищим, постійно діючим урядовою установою.

Функції Ради були досить великі. Він діяв як муніципалітет з управління всіма службами Афін. У його віданні перебувала скарбниця, державнапечатка, контроль за посадовими особами. Рада попередньо розглядав питання, які вирішувало народні збори. Члени чергової філи - затаївши - вели народні збори. Рада стежив за точним виконанням прийнятих зборами законів, при бажанні він у будь-який момент міг стримати радикальні наміри народних зборів.

Важливі судові справи розглядав суд присяжних - Геліея. У ньому налічувалося 6 тис. членів. Суддею міг стати кожний громадянин після досягнення 30 років. Суд був відкритим і гласним. Вирок визначався на основі результатів голосування, який гелиастов здійснювали шляхом кидання камінчиків в урни. Рішення суду присяжних оскарженню не підлягало. Дебати сторін допускалися. У ряді випадків геліея вирішувала політичні питання, була учасником законодавчого процесу, могла схвалити або відхилити законопроект. При винесенні рішень і вироків суд не завжди був зв'язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права. Геліея розглядала справи продержавну зраду, про замах на демократію, тяжкі кримінальні злочини (хабарництво, помилковий донос, справа про повернення або відшкодування власності і т.д.). Суд міг засудити до смертної кари, конфіскації майна, оголосити ворогом народу, заборонити ховати зрадника Батьківщини, позбавити цивільних прав і т.д. Обвинувачений, не чекаючи винесення вироку, міг позбавити себе від покарання добровільним вигнанням. Деякі категорії кримінальних справ розглядалися ареопагом, судом ефетов або колегії 11.

Геліея, як найбільш демократичний орган, була використана для боротьби з аристократією. Багато супротивників Афінського ладу, у т. ч. члени ареопагу, були засуджені за зловживання владою, хабарництво, розтрати. По реформі Ефіальт у 462 р. до н.е. політичні функції ареопагу були розділені між народними зборами, Радою 500 і судом присяжних. Ареопаг став виконувати роль судового органу.

Важливим органом виконавчої влади була колегія 10 стратегів. Її члени обиралися народними зборами шляхом відкритого голосування, а не жеребкуванням. Дозволялося переобрання на наступний термін. Це правило в першу чергу поширювалося на воєначальників. Особа, яка претендує на посаду стратега, повинно було мати певний майновий ценз.

У віданні цього органу була скарбниця, зовнішні зносини. Стратеги готували для народних зборів проекти найбільш важливих законів, але вони не давали звітів зборам. Вони відповідали перед ним тільки за посадові злочини. Головне місце належало перше стратегу. З середини 5 ст. роль цієї колегії в системі державних установ різко зросла.

Піднесення колегії стратегів означало зменшення ролі ареопагу. Ареопаг став судом за умисним вбивствам, тяжким тілесним ушкодженням і підпалів. Члени суду засідали вночі, під час процесу надягали на очі пов'язки.

З 9 членів Колегії архонтів пріоритет мали перші три: архонт епонім, базилевс, полемарх. Перший архонт розглядав скарги афінських громадян і направляв їх для розгляду по суті. Базилевс відав культами і залучав до відповідальності за святотатство, стежив за моральністю жерців. Полемарх стежив за жертвопринесеннями, влаштовував поминки на честь полеглих воїнів. Під його початком знаходилися справи, суб'єктамизлочинів яких були метеки (іноземці). Фесмофетам (решта архонти) визначали порядок розгляду справ у суді.

Справи розбійників, викрадачів рабів, грабіжників розглядала Колегія 11. Вона обиралася Радою. У її функції входили: нагляд за в'язницями, виконання вироків. Саме тут відбувалася катування рабів, якщо вони були свідками у справі.

Один з архонтів спостерігав за громадським порядком. Йому підпорядковувалася поліція (Функції аналогічні сучасної). На посаді поліцейських зараховували Метек і рабів. Поліцейська служба надавалася вільному афінянину настільки принизливою, що він вважав за краще давати себе заарештувати озброєному рабу, тільки б самому не займатися такою ганебною справою.

Політичний устрій Афін було самим передовим в країнах Стародавнього світу. Властивостями її демократії були: участь громадян у прийнятті законів, відправлення правосуддя, виборність, змінюваність і підзвітність посадових осіб, відносна простота управління, колегіальність рішення питань, відсутність бюрократизму. Формула закону починалася словами: "Рада і народ вирішили".

Афінське право

Найдавнішим джерелом афінського права був природний звичай. Звичайне право вперше було записано в 621 р. до н.е. при архонт Драконта. На початку VI ст. до н.е. і пізніше одним з основних джерел цивільного права було законодавство Солона. У V-IV ст. до н.е. все більшого значення набуває закон, тобто постанова народних зборів.

Речове право. В Афінах порівняно високого рівня досягла приватна власність, хоча вона і носила на собі сліди свого походження з колективноїгромадської власності. В інтересах суспільства в цілому приватна власність обмежувалася. Це виражалося в тому, що на власників державоюнакладалися значні повинності. Практикувалися приватні конфіскації майна.

Енергійно захищалася власність на раба, який, як і скрізь, вважався "говорить знаряддям", який не мав навіть власного імені, а тільки кличку.

Про широку свободу розпорядження власністю і володінням свідчить наявність різного виду угод: договору товариства, купівлі-продажу, найму, позики, позики, особистого найму і підряду, поклажі і т.д. В одному із законів говорилося: "Кожен може віддати своє майно будь-якому громадянину, якщо він не позбувся розуму, не вижив з розуму від старості або не потрапив під вплив жінки".

Сімейне право. Шлюб вважався різновидом договору купівлі-продажу, причому наречена розглядалася як об'єкт угоди. Вступ до шлюбу вважалося обов'язковим, ухилення від одруження розцінювалося як забуття культу предків. До холостякам ставилися як до хворих. Порушення подружньої вірності не мало для чоловіка юридичних наслідків. Дружину дозволялося мати в своєму будинку наложницю. Після батька паномжінки був чоловік. Жінка не могла від власного імені укладати угоди. Заставши на місці злочину коханця дружини, ображений чоловік міг безкарно вбити його.

Дозволявся шлюб між дядьком і племінницею, братом і сестрою. Остання вважалося проявом поваги до звичаїв старовини. При наявності синів дочка не отримувала спадщини. Влада домовладики була досить значною. Батько при найменшій нешанобливості до себе з боку дітей міг позбавити їх спадщини.

Кримінальне право. У кримінальному праві помітні пережитки родового ладу. У ряді випадків визнавалася кровна помста. Справи про вбивство, як правило, порушувалися родичами. За вбивство можна було відкупитися. Звинувачення могло носити характер приватного або публічного. Афінському кримінальній праву були відомі такі види злочинів:

Державні злочини (державна зрада, образа богів, обман народу, внесення до народних зборів протизаконних пропозицій, помилковий донос у справах про політичні злочини).

Злочини проти особи. Крім вбивств, сюди слід віднести: заподіяння каліцтва, нанесення побоїв, наклеп, образу.

Злочини проти сім'ї (погане поводження дітей із старими батьками, опікуна з сиротами, родичів з дочками-спадкоємицями).

Майнові злочини. При крадіжці, якщо така відбувалася вночі, злочинця дозволялося вбити на місці злочину.

У числі покарань зустрічалися:

смертна кара;

продаж у рабство;

тілесне покарання;

позбавлення волі;

штрафи;

конфіскація;

АТИМ, тобто безчестя (позбавлення деяких, або всіх цивільних прав).

Афінська держава служило інтересам рабовласників, які експлуатували рабів і незаможних вільних. Основна маса афінських громадян потрапляла в залежність від багатих, стала легковажити фізична праця, перетворюватися на жебраків. Саме це стало однією з головних причин загибелі Афінської держави.

Держава і право Стародавньої Спарти (Лакедемон)

Спарта була рабовласницькою державою, але з сильними пережитками общинного побуту. Основою економіки тут було сільське господарство. Ремесло було розвинене вкрай слабо. Необхідність тримати в постійному страху і покорі рабів, число яких у кілька десятків разів перевищувало число вільних, змушувала рабовласників усіма силами підтримувати дисципліну і єдність у своєму середовищі. Звідси - прагнення колективурабовласників штучними заходами затримати зростання приватної власності, попередити накопичення рухомих багатств в одних руках, тенденція дотримуватися уравнительность в середовищі цієї організованої з військового асоціації рабовласників. З цієї причини в Спарті дуже довго зберігає свій авторитет спадкова аристократія, тоді як в Афінах родової влади було завдано нищівного удару ще в VI ст. до н.е. (Реформи Солона і Клісфена).

У Спарті найчисленнішим класом були раби (ілоти), яких налічувалося приблизно близько 220 000 чол. Положення ілотів в Спарті значно відрізняється від становища рабів в інших античних державах. Вважають, що ілоти - це завойоване населення, звернене в рабство. Це державні раби, що сидять на землі, тобто прикріплені до неї і віддають половину врожаю державі. Отже, Спарта не знала приватної власності на рабів. Спартанці спільно володіли всіма рабами і всією землею.

По суті, клас спартиатов був невеликою групою правлячого класу, що експлуатувала рабів. Щоб тримати цих рабів у покорі і нещадно розправлятися з рабськими повстаннями, потрібна була певна військова організація. Спартанці приділяли величезну увагу створенню сильної і боєздатного війська. У них вся система виховання була підпорядкована одній меті: зробити з громадян хороших воїнів.

Вся повнота державної влади перебувала в руках представників найбільш знатних родів. Управління зосереджувалась в таких органах, як ефорат і герусія. Перший з них представляв собою колегію з п'яти посадових осіб, що обирається щорічно у народних зборах. Ефори, влада яких Платон і Арістотель називали "тиранічної", стояли вище всіх інших органів влади. Вони скликали герусию і народні збори і представительствовала в них. Вони супроводжували царів під час військових походів, наглядайте за їх діяльністю. Ефори могли навіть отрешать царів від посади і віддавати до суду. Будь-яка посадова особа могла бути звільнено ефори і віддано до суду. Періеки (іноземців) і ілотів вони мали право зраджувати смертної страти без усякого суду. Ефори завідували фінансами і зовнішніми зносинами, керували набором війська і т.д. При всьому цьому ефори практично були безвідповідальні, оскільки у своїй діяльності вони звітували лише перед своїми наступниками. Таким чином, ефорат був колегіальним органом поліцейського нагляду за всіма жителями Спарти.

Другий орган - рада старійшин (герусія) був заснований у IX ст. до н.е. легендарним царем Лікургом. До складу герусії входили 30 осіб: 2 царя і 28 геронтів. Пізніше до неї увійшли також ефори. Посада геронтів заміщалася особами, які досягли 60-річного віку. Але головну роль при обранні грав не вік, а знатність походження. Вибори геронтів вироблялися в народних зборах - криком. "Експерти" на дощечках для письма відзначали силу крику.

Герусія мала законодавчу ініціативу, тобто готувала і розробляла питання, що підлягають вирішенню нібито "народу". Вона контролювала і дії царів. Вона відала також судовими справами про державних і релігійних злочинах.

Існувала і царська влада. Царі (2) були жерцями і полководцями. Як жерців вони представляли спартанців перед обличчям богів, робили жертвопринесення. Спочатку влада царів на війні була досить широкою, але потім вона все більше обмежувалася ефорам.

Народні збори - апелла. За своїм походженням - це дуже давнє установа, що має дуже багато спільного з афінським (гомерівським) народними зборами. У зборах брали участь тільки повноправні громадяни, які досягли 30 років. Збиралися вони один раз на місяць. Правом скликання користувалися царі, а пізніше - ефори (один з них). Великого значення в політичному житті Спарти апелла не мала, будучи лише допоміжним і підконтрольним органом, не має визначеної компетенції.

Як і всюди, у народних зборах обговорювалися в першу чергу питання війни і миру, вже вирішеним іншими органами влади, зокрема ефорам.

Порівняно нескладний державний апарат складався також з деякої кількості посадових осіб різного рангу, що відали певними справами. Ці посадові особи або обиралися народними зборами, або призначалися царями і ефоров, перед якими вони і звітували.

Основним джерелом права Спарти був звичай. Про закони народних зборів мало що відомо, хоча такі, цілком ймовірно, до 6 ст. до н.е. ще не застосовувалися. Яких-небудь кодексів до нас не дійшло. Про тих або інших нормах цивільного і кримінального права ми довідаємося з творів грецьких істориків Геродота, Фукідіда, Плутарха та ін Взагалі ж у силу відсталого характеру спартанської економіки правова системи Спарти була розбита, значно менше, ніж в Афінах.

Всією сукупністю цивільних політичних прав користувалося порівняно нечисленна група спартанців (спартіатов), що мешкали в місті Спарта. Юридично спартанці вважалися рівними один, одному. "Рівність" спартанців пояснюється необхідністю триматися постійно в бойовій готовності, військовим табором перед особою рабів і залежних періеки. Характерною рисою суспільного ладу були спільні трапези (сіссістіі), участь яких було обов'язковим і було показником приналежності до спартанського громадянства.

Збереження сіссістій ​​мало на меті підтримати і зберегти військову дисципліну. Сподівалися, що "воїн не залишить свого товариша по столу".

У Спарті в VI-V ст. до н.е. не існувало приватної власності на землю в тому вигляді, в якому вона існувала при розвиненій античної власності. Юридично верховним власником всієї землі вважалося держава. Земля належала всьому класу вільних рабовласників спартиатам.

Окремим громадянам з моменту їхнього народження держава надавала земельні ділянки, які оброблялися ілотами. Наділ (клер) вважався сімейним, його єдність підтримувалася тим, що після смерті власника він переходив у спадок старшому братові. Молодші ж залишалися на ділянці і продовжували господарювати.

Купівля-продаж землі, так само як дарування, вважалися незаконними. Проте з плином часу наділи стали дробитися, почалася концентрація землі в руках у небагатьох. Близько 400 р. до н.е. ефор Епітадей провів закон (ретро), по якому хоч і заборонялася купівля-продаж землі, але зате дозволялося дарування та вільне заповіт.

Сім'я і шлюб у Спарті носили риси архаїчності. Хоча в класовому суспільстві існує моногамна форма шлюбу, але в Спарті удержався (у вигляді пережитку групового шлюбу), т. зв. "Парний шлюб". У Спарті сама держава регулювала шлюбні відносини. З метою одержання гарного потомства займалися навіть підбором подружніх пар. Кожен спартанець по досягненні певного віку зобов'язаний був одружитися. Органи державної влади карали не тільки за безшлюбність, але і за пізніше вступ у шлюб і за поганий шлюб. Вживалися заходи і проти бездітних шлюбів.

Значення Спарти в історії значно менше, ніж Афін. Якщо афінська демократія була для свого часу прогресивним явищем, так як вона зробила можливим високий розвиток, розквіт грецької культури, то Спарта в області культури не дала нічого, гідного згадування. Вона в усьому себе виявляла як держав реакційний і відсталий, як оплот консервативної рабовласницької аристократії. В давнину Спарта славилася тільки чудовим для своєї епохи військом, та жорстоким терором стосовно рабів - ілотів, яких вона намагалася тримати у вічному страху.

Наши рекомендации