Князювання данила романовича галицького. 5 страница

58.Битва під Берестечком.

Хоч Хмельницький уже «одною ногою стояв у Туреччині», не хотів війни з Польщею і пробував по мирному вирішити справу. У листах до шляхти, зібраної на соймики, він писав так: «Мила нам наша батьківська земля, але природжена віра наша мусить бути ще миліша. Ми за неї завсіди радо вмирали. А тепер нам дома насильство діється! Ми нікому не хочемо чинити безправя, тільки своєї власносте допевняємося. З їх милостей (шляхти) хто хоче і як хоче, нехай вірить. Нам до того нема нічого, ми свого, а не чужого домагаємося. Але панове уніяти, що нам гвалтом забрали, нехай повернуть! Не приведіть нас до останнього одчаю! Не примушуйте нас, щоб ми шукали помочі деінде!» Але Ян Казимир рішив уже війну і польські полки рушили на козаків.Поляки несподіваним нападом захопили Красне (недалеко Бару); браславський полковник Данило Нечай поляг у бою 21 лютого 1651 р. Польські війська пішли дальше, на Винницю, але полковник Іван Богун цілий тиждень боронився завзято і такі втрати завдав полякам, що не були в силі іти дальше. Тоді наспіли на підмогу козацькі полки з Придніпрянщини. Під Липівцем 20 березня прийшло до великого бою; серед польського війська прокинулася паніка, така, як колись під Пилявцями, що полків не можна було стримати від утечі. Хмельницький пішов скорими маршами вперед і дійшов аж до Зборова в Галичині.У всіх землях, через які переходили козацькі війська, селянство кинулося знову до повстання. Селянський бунт спалахнув навіть на етнографічній польській території, на карпатському Підгіррі, біля Нового Торгу: ватажком виступав там Олександер Костка Напєрський, що називав себе сином короля Володислава IV; була це людина з освітою, зручний демагог, дуже популярний серед селянської маси; але його скоро увязнили і він дав голову під сокиру ката.Головне польське військо під проводом Яна Казимира рушило на Волинь і Хмельницький мусів також туди повернутися. Оба війська зустрілися під Берестечком. Польський табор усадовився на кращому місці, серед річок і болот, що його добре боронили; Хмельницькому залишилося гірше місце, нерівне, між горбами і лісами, де не можна було розвинути всеї сили. Перші бої були корисні для українців — на полі стрічі полягло до 7 тисяч поляків; ця перемога підняла дуже духа серед козаків. Але несподівано прийшли події, що цілком змінили ситуацію.Хан Іслам Герей, що прийшов також під Берестечко, від початку не проявляв охоти до боротьби. Засланявся тим, що у татар байрам, піст, то нарікав на невигідне місце боротьби, то на дощі; але ймовірно хан мав якісь зобовязання супроти поляків і тому відтягався від участи у війні. І нараз, коли бої були у повному розгарі, татари кинули свій обоз і пустилися втікати. Хмельницький разом з Виговським пустилися здоганяти хана, але він не тільки не затримався, але просто увязнив гетьмана та писаря і забрав їх з собою.Козацьке військо, залишене без гетьмана, попало у замішання і переполох. Старшина всіми силами старалася утримати порядок. Провід взяв зразу кропивенський полковник Джалалий, старий друг і дорадник Хмельницького, але не міг добути собі послуху. По ньому з черги гетьманили Матвій Гладкий і Богун. Коринтський митрополит, що був у таборі з численним духовенством, старався також впливати на військо. Але всі зусилля були даремні. Поляки, що дізналися про ці події, рушили наступом на козацький табор. Схвильована маса кинулася до безладної утечі. 10 липня 1651 р. — по трьох тижнях боїв — прийшла остаточна катастрофа: поляки добули козацькі становища з артилєрією, обозами і великим військовим майном.

59.Білоцерківський мирний договір.

Білоцерківський мирний договір - договір, укладений між гетьманом України Б. Хмельницьким та польським урядом 18(28).9.1651 в м. Біла Церква. Умови цього договору стали наслідком поразки української армії у Берестецькій битві 1651. За цим договором. кількість реєстрового війська зменшувалася з 40 тис. до 20 тис. чоловік. Козацька територія визнавалось лише Київ, воєводство. У Брацлавське і Чернігівське воєводства поверталась польська адміністрація, а магнатам і шляхті повертались їхні маєтки. Гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами. Б. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король дістав право призначати і звільняти гетьманів. Білоцерківський договір дав можливість українському народові зібрати сили для відновлення боротьби проти Польщі. У травні 1652 умови договору були анульовані Б. Хмельницьким.Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з новою силою.Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

Батозька битва.

ПередумовиНевдала загалом для Української держави воєнна кампанія 1651 року призвела до тяжкої Білоцерківської угоди. Досягнені у попередні роки здобутки під час війни за незалежність України опинилися під загрозою. наприкінці 1651 року на Подніпров'ї, Чернігівщині і Полтавщині спалахнули великі селянські повстання. керував цими виступами наказний гетьман Степан Пободайло. У травні 1652 року спалахнули повстання на Київщині і Брацлавщині. Польсько-шляхетський гарнізон на чолі з воєводою Адамом Кисілем змушений був покинути Київ. Протестували і незадоволені складанням зменшеного реєстру козаки, більша частина з яких мала повернутися в підданство до панів. Наприкінці квітня 1652 року у Чигирині відбулася таємна нарада гетьмана із старшинами, де було вирішено готуватися до воєнних дій із Польщею. Навесні 1652 року загін Тимоша Хмельницького вирушив до Молдови, щоб укласти династичний шлюб між Тимошем Хмельницьким і Розандою, дочкою Василя Лупула, та добитися виконання умов українсько-молдовського договору.ПідготовкаПольський уряд, дізнавшись про плани Хмельницького зробити похід у Молдавію, наказав Мартину Калиновському розбити козаків. Поблизу Батога на березі Південного Бугу Мартин Калиновський влаштував на шляху Тимоша Хмельницького табір із 20-тисячним військом.Богдан Хмельницький дізнався про польські наміри. Приспавши увагу польського командування повідомленням про похід у Молдавію начебто невеликого загону козаків, він зібрав військо, щоб завдати удару по поляках. Хід битви22 травня (1 червня) козацькі війська і татарські загони переправилися через Буг і непомітно підійшли до польського табору в урочищі Батіг між річками Буг та Соб. Спочатку поляки вибили татар із поля, але потім підійшли більші татарські сили і змусили поляків відступити до своїх позицій. Кавалерійські дії тривали впродовж цілого дня. За ніч козаки зуміли щільно оточити ворожий табір з усіх боків. Тим часом із заходу підійшли головні сили української армії і розпочався генеральний штурм польського табору вранці 23 травня (2 червня).Із півдня атакувала татарська кіннота. Козацьке військо після кількагодинного запеклого бою зламало опір противника та увірвалося в його табір. Польська кіннота заметушилася й розпочала підготовку до втечі. Оволодівши серединою табору, козаки пішли на приступ редутів, де закріпилися німці, й до заходу сонця захопили їх. Полякам вдалося ще трохи протриматися, але після прориву їхньої оборони козаками Івана Богуна, доля битви була вирішена. Армія Речі Посполитої була розгромлена вщент, сам Калиновський загинув. Після закінчення битви Богдан Хмельницький викупив у нуреддин-султана за 50 тисяч талярів всіх полонених поляків і наказав їх замордувати, пояснюючи такий вчинок помстою за Берестечко. НаслідкиПольські загарбники мусили спішно покинути територію Гетьманщини, у певних пунктах якої вони стояли за умовами Білоцерківського мирного договору, кордон знову проліг по ріці Случ, як і за умовами Зборівської угоди 1649 року. Переможна битва під Батогом викликала масове повстання козацької України проти шляхти, і до початку липня на всій території України відновлюється функціонування національних органів влади.

61.Жванецька кампанія.

Після ударів під Берестечком і Батогом Польща зібрала нові сили. Так, біля Львова польський король розпочав формування збройних сил для походу на Україну. Зі Львова Ян Казимир виступив на Глиняни, а потім, наприкінці вересня 1653 року, рушив до Кам'янця. На своєму шляху король висилає авангард до Бара, але сам туди не пішов, бо був зупинений біля Зеленчи звісткою про прихід хана до війська Б.Хмельницького. Це змусило Яна піти до Жванця, але потім передумав, зостався. Останню думку обґрунтувана тяжким становищем військ Тимоша Хмельницького у Сучаві, думаючи, що поки Богдан Хмельницький з головними силами наблизиться до розташованих польських військ у Жванці, Кондрацький остаточно розгромить у Сучаві козацькі війська і прийде з союзниками (семиграцькі, валашські, молдавські загони). У той же час Богдан Хмельницький ішов у Молдавію до свого сина Тимоша, який, прагнучи звільнити Сучаву, пішов туди з військами, та потрапив в облогу і був поранений. Невдовзі гетьман отримує дві вісті - про смерть сина і підхід до Жванця поляків. Він одразу ж перериває похід у Молдавію і йде на зустріч польській армії, приєднавши до себе війська хана Іслам-Гірея III. В другій половині вересня ця армія була під Кам'янцем, до кінця місяця - під Жванцем.У середині жовтня 1653 року розпочалися перші бойові дії в цьому районі. Розпочав їх гетьман, пославши ворожі тили, які вдарили на Заслав і Корець. Сам Богдан уже 18 листопада стояв під Баром. Згодом гетьман і хан почали просування до Дзвінова і Солопович, потім - між Городком і Снятином. Далі гетьман вирішує взяти Снятин, щоб зайти в тил ворожому війську і перерізати шляхи постачання королівського табору, що було виконано.28 листопада поляки вирішили вдарити того ж дня під Гусятином і Язловцем, але згодом стало відомо, що татарські війська стоять впритул аж до Кам'янця, а через деякий час вони отаборилися разом з козаками і під Гусятином, що остаточно перервало будь-який зв'язок польської армії зі світом. Отож, це був повний і неминучий розгром, але такий результат не влаштовував хана. Вже 26 листопада Кримський уряд встановив зв'язок з королем. Зв'язок був досить цікавим: молдавському полоненому в чобіт поклали листа від Іслам-Гірея та Кримського уряду до короля Яна Казимира і відправили під охороною.Уже 3 грудня ханський посол Аталик прибув на мирні переговори у Кам'янець. Бачачи таку ситуацію, Богдан Хмельницький вирішив будь-яким чином перешкодити з'їзду.Переговори відбулися 15 грудня 1653 року. Обидві сторони взаємно присяглися собі за звичаєм того народу: з рукою на серці й на бороді на мир.Умови миру не фіксувалися на папері і не створювалися документи, а просто були усними. За умовами миру Ян Казимир повинен був сплатити контрибуцію хану Іслам-Гірею, а татари дістали дозвіл на ясир з Волині і Поділля.Не затримуючись, татари почали гнати ясир з Поділля. І тут вперше з'явилась така легендарна українська особа як Іван Сірко, який разом з своїми однополченцями займався звільненням подолян від татарського ясиру.Щодо Хмельницького, то він після Жванецької кампанії одразу ж рушив на Брацлав і 30 грудня був у Корсуні.Отож, треба відзначити, що Жванецька битва відіграла важливу роль як у війні, так і для України. І хоч ця битва через зраду хана не дала можливості остаточно розгромити поляків, але сприяла тому, що Росія взяла Україну під своє покровительство, що закінчилося Переяславською Радою - 18 січня 1654 року, яка проголосила об'єднання України з Росією. Та незважаючи на це, значна частина Поділля, зокрема вся територія нинішньої Хмельницької області, і далі перебувала під владою Речі Посполитої.

62.Переяславська рада та “Березневі статті".

У пошуках союзників Хмельницький звертає погляд на Москву, звертається до царя з проханням розпочати спільні дії проти Польщі. Врешті решт 1 жовтня 1653 р. московський Земський собор вирішив прийняти Хмельницького і військо Запорозьке під високу царську руку. Було відряджене до України посольство на чолі з Бутурліном. Переяславська рада 8 січня 1654 р.: гетьман звернувся до присутніх із промовою про те, що єдиним виходом зі становища в боротьбі за визволення від польського гноблення є союз з Московією. Рада винесла ухвалу. В Успенському соборі 127 000 чоловік склали присягу. Запорозька Січ погодилась лише через півроку. Переяславський договір складався з рішення Переяславської Ради, Березневих статей й 3 жалуваних грамот Московської держави. Ідея статей – конфедерація з участю України.Березневі статті 14 березня 1654 р:- Україна зберігала територію, уряд, суд, фінансову систему й внутрішню політику;- Гетьман отримає всю повноту влади. Гетьман обирається козаками (Москва лише підтверджує);- Підтвердження прав і привілеїв населення (крім селян);- Реєстр 60 000 чоловік (найбільший в історії);- Васальна залежність від царя (виплата податків);- Заборона дипломатичних відносин з Туреччиною і Річчю Посполитою.;- Розміщення в Києві і Чернігові «російських залог» (війська, які очолювались воєводами)

63.Полководці Б. Хмельницького.

Богдан Хмельницький зумів залучити до козацької армії талановитих полководців. Вони були вихідцями з різних суспільних станів, проте всіх їх єднала надзвичайна відданість ідеям національно-визвольної війни та особисто Хмельницькому. Філон Джалалій, Федір Вешняк, Іван Гиря, Максим Несторенко, Максим Кривоніс, Тиміш Носач, брати Виговські, Нечаї, Іван Богун, Остап Гоголь (предок Миколи Гоголя), Антін Жданович, Мартин Небаба становили найближче гетьманське оточення. Так, наприклад, Федора Вешняка називали дорадником Хмельницького, а про Філона Джалалія сучасники писали, що він невідлучно перебував при гетьманові.Чимало козацької старшини походило зі шляхти. Зокрема, київський полковник Михайло Кричевський, який брав участь у всіх битвах 1648 - першої половини 1649 р., родом із берестейської української шляхти. Давній рід українських православних шляхтичів Гуляницьких дав Україні трьох полковників - Григорія, Івана та Кирила. Вихідці із шляхти, ставши козаками, часто потрапляли до Генеральної канцелярії, бо здебільшого мали гарну освіту, знали закони й дипломатичний етикет. Були поміж козацької старшини і представники міщан та селян. Колишнього коростишівського міщанина, а згодом чернігівського полковника Мартина Небабу іноземні дипломати вважали одним із найкращих полковників Хмельницького.БОГУН ІВАН ТЕОДОРОВИЧ - видатний український військовий і державний діяч, полководець, полковник подільський, згодом – кальницький (вінницький) і паволоцький. Походив з української шляхти. Учасник визвольних повстань у 1637-38. Особливо визначився у Берестецькій битві 1651. В ході цієї битви, будучи обраним наказним гетьманом, зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести українську армію з оточення. В 1653 вів запеклі бої з польськими частинами пір, командуванням С.Чарнецького під Монастирищем. В січні 1654 Б. разом з відмовився присягнути на вірність московському царю. У 1655 керував героїчною обороною Умані. Непохитно стояв на позиціях української державності, був противником промосковської і пропольської орієнтації українських гетьманів. 1662 Б. був ув'язнений поляками в фортеці Мальборк. В 1663-64 брав участь у поході гетьмана П.Тетері у Лівобережну Україну. В лютому 1664 був схоплений поляками 117( 27)2.1664 розстріляний біля Новгород-Оверського.КРИВОНІС МАКСИМ - визначний український полководець, герой національно-визвольної війни українського народу 1648-57, черкаський полковник. В 30-40-х рр. 17ст. перебував на Запоріжжі, де прославився у козацьких походах проти турків і татар. Є відомості, що деякий час перебував на службі у французькій армії. Наприкінці 1647 підтримав повстання на Запорізькій Січі, і незабаром став одним з найближчих сподвижників Б. Хмельницького. На поч. національновизвольної війни очолив Черкаський полк. Керував козацькими загонами у всіх битвах української армії під проводом Б. Хмельницького в 1648. У травні 1648 очолив козацьку кінноту, яка відіграла вирішальну роль у розгромі польської армії у Корсунській битві 1648. Відзначився під час розгортання національно-визвольного руху проти польських загарбників по всій Україні. У липні 1648 козаки під командуванням К. здобули Бердичів, Меджибіж, Бар та ін. міста. Після розгрому польської армії в Пилявецькій битві 1648, К. організував переслідування відступаючого ворога. В серед, вересня К. був тяжко поранений у боях з найманими німецькими частинами під Староконстантиновом (25 км від Пилявців), Не одужавши від поранення, взяв участь у поході української армії у Галичину. Козацькі частини під проводом К. 5.10.1648 здобули штурмом Високий Замок -найголовніше укріплення Львова. Помер К. в серед, листопада 1648 від чуми, яка спалахнула в українській армії під час облоги Замостя.

64.Доба “Руїни” в історії України: загальна характеристика.

Доба Руїни – надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б. Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою втрачені. Слід звернути увагу на те, що у вітчизняній історіографії немає одностайності щодо її хронологічних меж. Як правило, її датують 60–80-ми роками ХVІІ ст. Питання залишається відкритим, особливо щодо початку цього періоду. Закінчення Руїни пов’язують з гетьмануванням І. Мазепи.Причинами Руїни були: − розкол серед старшини – правлячої верстви українського суспільства;− посилення антагонізму між різними станами українського населення;− слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;− боротьба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі Посполитої тощо.Дослідниця цієї проблеми Т. Яковлєва, з’ясовуючи причини Руїни, слушно відзначає, що “небажання поступитися своїми вигодами заради блага України, заради збереження козацької держави, непримиренність позиції різноманітних угруповань та окремих осіб ще більш ускладнювали внутріполітичну ситуацію, провокували виступи “покозачених”, створювали хаос і плутанину, робили неможливою хоча б короткочасну стабілізацію”.Можна виділити такі характерні ознаки Руїни:− загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів не лише селян, а й простих козаків;− початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою;− зміцнення у свідомості політичної еліти небезпечної тенденції до відмови від національної державної ідеї й висунення на перший план регіональних, а то й приватних політичних інтересів; згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономізму;− звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях;− жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. тощо). Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмани (згадаймо 1668 р.: П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенко, Д. Многогрішний), які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;− поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській владі, ігнорування загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише власним інтересам тощо).Як це не гірко, але доводиться визнати слушність оцінки А. Потоцьким тодішньої ситуації в Україні, яку він дав у листі до короля. Прислухаймось: “…тепер там самі себе поїдають, містечко проти містечка воює, син батька, батько сина грабує”.Отже, в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з договором між ними у селі Андрусів у 1667 р. Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще зберігалась обмежена внутрішня автономія. Кожен новий обраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом. В основі цих договорів лежали так звані “Статті Б. Хмельницького”, але з кожним наступним договором вводились все нові обмеження української автономії. Досить проаналізувати Переяславські Статті 1659 р. – Ю. Хмельницького, Московські Статті 1665 р. – І. Брюховецького, Глухівські Статті 1669 р. – Д. Многогрішного (певний виняток, бо були трохи кращими, ніж попередні), Конотопські Статті 1672 р. – І. Самойловича тощо