РОЗДІЛ 2. Перебіг голодомору

Перші повідомлення про голодування населення Харківщи­ни почали з’являтись уже з кінця 1931р. (Валківський район, Великобагачанський, Роменський, Хорольський та ін.) 1. Керівництво усіх рівнів мало достатню інформацію про голод, його масштаби і умови протікання. Про це свідчать довідки інформаційно-посівних груп ЦК КП/б/У, районні та обласні звіти, матеріали обстежень Контрольних комісій - Робітничо-селянської інспекції, акти перевірок, інформаційні зведення, прохання від колгоспів та сільрад про допомогу продуктами харчування, дописи сількорів і величезна кількість скарг та листів селян до районного, обласного, республікан­ського та найвищого партійно-державного керівництва, що, переважно, залишались без відповіді або повертались до ра­йонів. Так, у листі колгоспників с. Горби Глобинського ра­йону зазначається: «Не маємо уже з 1 січня 1932 р. в своєму колгоспі ні фунта хліба», у Глобинському і Семенівському районах «поголовний голод серед народу..., питаємо, за що ми боролись на фронтах: за те, щоб сидіти голодними, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду» 2. Подібні листи надходили й до Й. Сталіна.

Колгоспи здавали весь хліб у заготівлю, розраховуючи, що частину його повернуть, як плату за трудодні. Керівники районів вимагали залишати для харчування хліба не більше, як на один місяць. Зерно з комор вивезли, а виділяти на аванси не поспішали.

У 1932 р. повідомлення про голодування селян Харківщини і наявність пухлих від голоду стали масовими. Змучені реп­ресіями, голодуючі селяни у проханнях і скаргах іноді боялися вказувати свої прізвища і навіть точну адресу. У листі кол­госпника з Лебединського району до голови ВУЦВК від 8 серп­ня 1932 р. зазначається: «Цього листа написано як вихід, щоб опісля не _____________________

1Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 362.

2Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С. 151.

сказали, що ви не знали та райони винні..., прізвища сказати не можемо, поки не приїдете, а то скажете - опортуніст» 1.

До приймальні ВУЦВК надходили і колективні скарги від цілих районів. Наприклад, 17 квітня 1932 р. колгоспники Зіньківського району повідомляли: «Голодуємо так, як ніколи селянство від природи не голодувало»2. Збереглася велика кількість документів, у яких голови колгоспів та сільрад, правління зверталися з проханнями до райвиконкомів, райпарткомів, райземвідділів про надання допомоги продуктами харчування, повідомляючи про свій нужденний стан. Так, правління артілі ім. Будьонного Великокринківської сільради Глобинського району у заяві від 23 березня 1932 р. повідомляло, що «колгоспники знаходяться у такому стані - хліба вже давно не бачили, їдять

дохлих собак» 3. Особливо велика кількість прохань про надання допомоги, вже навіть не хлібом, а хоч якимись продуктами харчування, припадає на 1933 р. Як характерні, з цього приводу можна розглядати архівні матеріали Балаклійського району. Комуна ім. Т. Шевченка Червоноярської сільради повідомляє: «У комуні не мається ніяких (харчових) ресурсів», артіль «Червона хвиля» Щурівської сільради «не має ні одного кілограма хлі­ба», артіль «Хвиля пролетарів» Киселівської сільради - «харчів немає ніяких», у комуні «Жовтень» Петрівської сільради «запас харчів закінчився, ні на один день не залиши­лося», не зважаючи на те,що комуна «весь час з напруженістю, щиро боролась за виконання завдань», Вовчанська сільрада доводить до відома, що люди вмирають від голоду по 12 чоловік на день, 180 чоловік пухлих. У комуні «Червоний фронтовик» Бригадирівської сільради «на 5 червня захворіли від недоїдання до 40душ та заслаблих до 100 душ, які не можуть працювати, маються випадки смертей кращих 8 комунарів». Із заяви керівництва колгоспу «Соціалістичні лани» Олександрівської сільради відомо, що «виходять з ладу кожен день 8-10 ___________________________

1Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. – К.,1992.–С. 502.

2Голод на Україні //Український історичний журнал. – 1989. - № 8. – С. 116.

3Там само.

колгоспників», через гостру нестачу продуктів харчування 20 родин ле­жать пухлими.

Прохання від колгоспів надсилались повторно, але допомога не надходила або була надто запізнілою. Як засіб забезпечення продуктами харчування, правління іноді поси­лали селян ловити рибу. Селяни помирали з голоду у хатах, стіни яких були обклеєні облігаціями, оскільки, незважаючи на злиденний стан селянства, правління колгоспів та сільрад примушували купувати облігації державної позики, які над­силали з райцентрів для їх розповсюдження.

Колгоспне харчування знаходилось на дуже низькому рівні або, точніше - було просто символічним. На трудодні колгосп­никам мали видавати 200-250 г хліба, у більш-менш забезпе­чених колгоспах ударники іноді отримували 350 г, але тільки

за умов, коли було з чого видавати.

За картковою системою, запровадженою у містах, робітники та службовці одержували від 400 г до 800 г хліба, військово­службовці - 1 кг, утриманці - 200г. Отже, колгоспники мали одержувати стільки ж хліба, скільки утриманці у містах. Цей факт красномовно свідчить, як оцінювала держава працю виробників сільськогосподарської продукції. Якщо селяни і отримували у колгоспі свою пайку хліба, то він, як правило, був незадовільної якості, з прілого борошна, висівок, з остю­ками, гливкий. Але навіть такий хліб видавали далеко не скрізь. Наприклад, з акту обстеження Контрольної комісії - Робітничо-селянської інспекції артілі «Червона зірка» Потіцької сільради Кременчуцького району від 20 липня 1932 р. відомо, що хліб пекли з прілого борошна, а «останні два дні були зовсім без хліба», харчування виробничих бригад не налагоджено, працівники кухні готували переважно рідкий суп. Очевидець свідчить: тим, хто працював у колгоспі с. Огуєвка Новотагальницької сільради Новосанжарського району «давали по черпаку юшки із сої, 200 г гливкого хлі­ба» 1. У колгоспі «Червона Україна» (с. Запсілля, Манжеліївський ______________________

1Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 346.

район) замість хліба «використовуються відходи від зерна після переобмолоту та перевіювання» 1.

У звіті інспекції по постачанню та кооперації при Конт­рольній комісії - Робітничо-селянської інспекції Кремен­чуцького району зазначається: перевіркою, яка проходила з 23 березня по 1 квітня 1933 р. з охопленням 52 колгоспів, встановлено, що забезпеченість громадського харчування по колгоспах «цілком незадовільна», більшість колгоспів узагалі «харчуванням не забезпечені, ніякого фонду громадського харчування не мається» 2.

Документи свідчать: такий стан по колгоспах Харківщини був типовим. Від райвиконкомів до колгоспів надходили поради «щодо мобілізації продуктів харчування серед самих колгоспників та вишукування харчування у самому колгоспі»3. Так, у Ко­беляцькому районі у 1933 р. колгоспників посилали збирати для харчування гичку з торішніх буряків. Нерідко заслаблі люди «по дорозі на поле помирали, не доходили». Часом виявлялося, що колгоспники не заробили не лише на трудо­день, а навіть на ту страву, якою їх кормили, і за неї ще потрібно було відробляти.

Про якість «гарячих страв» є типовим свідчення мешканця Кобеляцького району Т.Т. Сердюка: «Працювали у бригаді, а там давали баланду»4. З таємного інформаційного зведення до ЦК КП/б/У від 13 серпня 1932 р. відомо, що селянин с. Дмитрівка Кременчуцького району звертався до колгоспних кухарів, які готували страву: «Чи не залишилося у вас обідів? Коли є, то насипте дві миски борщу та каші..., одна буде Сталіну, а друга - Молотову, хай їдять [...], хай знають, як зводити людей докупи в оці СОЗи і

______________________

1Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 346.

2Там само.

3Міщенко О.В..Безкровна війна. - К. , 1991. – С.20.

4Там само.

годувати бридким борщем та цвілим хлібом» 1.

Матеріальне і харчове забезпечення рядових колгоспників значно відрізнялось від постачання голів колгоспів, членів правлінь, бригадирів, рахівників, активістів. У господарствах, де рядовим колгоспникам видавали 200-300 г хліба, бри­гадирам визначали 600г. Управлінський апарат отримував хліба авансом значно більше. До того ж ця категорія пра­цівників одержувала заробітну плату. Керівництво колгоспів та машинно - тракторних станцій, а часто і всі комуністи, комсо­мольці, комнезамівці, безпартійний актив села отримували спеціальні пайки, що також полегшувало їх забезпечення продуктами харчування.

У більшості випадків, підкреслюючи зверхність над рядо­вими колгоспниками, голови колгоспів та члени управ у їдаль­нях харчувалися окремо, споживаючи страви з якісних продуктів, нерідко вирішуючи на власний розсуд, хто має одержати страву, а хто ні. Характерною з цього приводу є доповідна записка інспектора Контрольної комісії - Робітничо-селян­ської інспекції Кременчуцького району від 12 липня 1933 р. про обстеження колгоспу «Перемога» Демидівської сільради. Голова колгоспу Бухарін (робітник, направлений на село для керівної роботи) «сидить на кухні біля віконця, де роздають обіди, та пальцем вказує на колгоспників, кому давати обід, а кому не давати, а потім сам залишається з членами управи в окремій кімнаті та їдять м’ясні обіди та сир, а колгоспникам віддають сироватку» 2.

У незадовільному стані перебувало громадське харчування і в радгоспах, але його було налагоджено краще, ніж в колек­тивних господарствах. Робітники радгоспів також страждали від голоду, пухли і помирали голодною смертю або від отру­єння неякісними харчовими продуктами. І все ж іноді селяни рятували ______________________________

1Міщенко О.В..Безкровна війна. - К. , 1991. – С.20.

2Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 366.

своє життя, втікаючи з колгоспів і влаштовуючись у радгоспах.

У тяжкому стані щодо забезпечення продуктами харчування знаходилася сільська інтелігенція. У відповідності з постановою ЦК партії та уряду, постачання цієї категорії сільського насе­лення було покладено на колгоспи. Але колективні госпо­дарства перебували у нужденному стані і не мали відповідної забезпеченості харчовими продуктами. Тому сільська інтелігенція голодувала. Наприклад, з повідомлення уповноваженого Чорнухинського райвиконкому від 15 квітня 1932 р. відомо, що Чорнуська, Пізницька, Тілецька, Поставмуцька, Вороньківська та інші сільради до постачання вчителів «поставились байдуже», не видали продуктів харчування і за грудень. Насправді продукти попросту були вичерпані.

Районне керівництво Валківського району цинічно радило освітянам почекати до жовтня і «заспокоювало», що, мовляв, «незабаром виросте трава і можна буде йти на пасовисько» 1. Подібні факти були в листах голодуючих учителів з інших місцевостей Харківської області. Відомі постанови педагогічних колективів про те, що коли не буде негайно забезпечено вчителів пайками, вони змушені будуть зовсім припинити роботу (села Ков’яги, Різуненкове, Сніжків, Шляхове та інші).

Але найтяжчим було становище колгоспників та одноосіб­ників. Селяни вдавались до таємного помолу прихованого зерна, що суворо переслідувалось органами влади. Про це свід­чить перш за все постанова Раднаркому СРСР про заборону таєм­ного помолу зерна і гарнцевий збір.

Вичерпавши мізерні запаси продуктів харчування, сільське населення вимушене було забивати і використовувати в їжу коней, корів, волів. Але такі села ще не перебували на грані продовольчої катастрофи, яку вже переживала ціла низка інших.

Відвідавши Глобинський район на початку січня 1933 р., в статті до ______________________

1Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 367.

редакції газети «Экономическая жизнь» кореспондент відобразив жахливі картини голоду і катастро­фічний стан сільського господарства, доводячи, що, коли вла­дою терміново не буде вжито найрішучіших заходів, то «не залишиться ні одного коня, мало залишиться і людей - вим­руть». Але обласне та районне керівництво запевнило, що ні­чого подібного по району не відмічається, крім пухлих колгосп­ників по одній сільраді. Сількора звинуватили у подачі брехливої інформації.

Поставлені у нелюдські умови існування, селяни почали споживати все, що могло здатися їстівним: собак, кішок, ми­шей, ховрахів, щурів, їжаків - все,

що вдавалося упіймати або знайти. Д.М. Сосновський, мешканець с. Шелудькове Вал­ківського району, свідчить: «Ніякої живності тоді не лишило­ся - собак, кішок, пташок мої односельці використовували для харчування... В кого було шкіряне взуття, його різали на шматочки, варили і теж з’їдали» 1. В їжу використовували кору з дерев, листя, цвіт акації, липи, траву тощо. Очевидець свідчить: «Молочай рвали, очерет. Почистиш, в сіль вмочиш, водою зап’єш - вся їжа. Ноги, як мішки, шкіра на них лопається, вода тече, живіт аж до полу дістає - просто чувал, водою налитий. Боже, як же їсти хотілося!» 2. «Їли тирсу з дерева, товкли облузані качани з кукурудзи, в соломі шукали зернятка, розгрібали торішнє листя, видивлялись кісточки з вишень і слив... Хто дожив до житніх колосочків, рвали, обсмажували остюки і їли, криючись, боячись, бо за це - тюрма», - пригадує житель с. Ганжа Решетилівського району3.

З доповідної записки Центральної контрольної комісії На­родного комісаріату Робітничо-селянської інспекції до Раднаркому СРСР від 17 квітня 1933 р. відомо про випадки спожи­вання голодуючим населенням Харківщини трупів тварин. Такі факти наводяться і в донесенні начальника Харківського обласного відділу ДПУ до голови ДПУ УСРР від 5 червня 1933 р.. У ________________________

1Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – Київ, Харків, Нью-Йорк, Філадельфія, 1997. – Док. 196. – С.243.

2Там само.

333-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С.452-453.

доповідній записці інспектора Контрольної комі­сії - Робітничо-селянської інспекції від 28 квітня 1933 р. по обстеженню артілі «Більшовик» Чечелівської сільради Кремен­чуцького району зазначається, що «здохла кобила, яка лежала на полі, уже розірвана, напевно, різали на м’ясо» 1. Начальник Харківського обласного відділу ДПУ відмічав: «Трупи загиблих тварин, як правило, хоча й заривають у землю, але зразу ж, як відійде голова сільради, дістають із землі і забирають для харчування». Мешканці с. Винники Кобеляцького району свідчать: «Порятував нас скотомогильник: здохне коняка в колгоспі... їли». Про вживання у їжу дохлих собак відомо із заяви членів артілі їм. Будьонного Великокринківської сільради Глобинського району від 23 березня 1932 р.. Про споживання кішок, собак, гризунів, жаб, горобців, галок, пташиних яєць, тирси, кукурудзяних та соняшникових стебел, кори з дерев, обмолочених колосків, кісточок з вишень і слив, які товкли, розминаючи в ступах, відомо з матеріалів, що стосуються Решетилівського, Лохвицького, Валківського, Великобагачанського, Кобеляцького, Красноградського, Петрівського, Хорольського, Новосанжарського та інших районів Харківщини. Жителька с. Опішня Зіньківського району свідчить, як їхня бабуся порубала бочку, де колись зберігалося сало, і варила «суп» з дощечок. Селянам довелося готувати вариво з рав­ликів, кропиви, лободи, вибирати із сміття лушпиння картоплі, буряків та інших овочів, а весною споживати недостиглу зелень, листя, шпичаки очерету, траву, будяки, лопухи. Очевидець із с. Опішня пригадує, що коли настала весна 1933 р. і з’явилась зелень «то вже був ніби й не голод», люди почали пастися, «не­мов худоба». «Повзли з хат і паслися, наче худоба, на спориші і лободі, і тут же конали від голодної смерті», - свідчить меш­канець с. Шепелівка Глобинського району2.

________________________

1Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С. 533.

2Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 369.

Численні факти споживання селянами трави знайшли під­твердження і в офіційних донесеннях. Наприклад, у доповідній записці інструктора Робітничо-селянської інспекції до голови Контрольної комісії - Робітничо-селянської інспекції Кре­менчуцького району (липень 1933 р.) зазначається, що зафік­совані факти, коли «колгоспники наїдалися травою і після цього зразу вмирали».

Із залишків гнилих висівок, полови, лушпиння з овочів, бурякової гички, кукурудзяних качанів, липового листя, залиш­ків макухи, потовчених, перетертих і висушених, виготовляли «борошно» і виткали так звані «маторжаники», «ліпеники», «плескачі» або «щоденники», які заміняли селянам хліб (райони: Білопільський, Великобагачанський, Валківєький, Зіньківський, Лохвицький, Лубенський, Новосанжарський, Оржицький, Кобеляцький, Решетилівський, Роменський, Хорольський та ін ).

Селяни, що пережили голодомор, пояснюють: «Все, що могло зліпитись докупи і запектись в печі, - лушпиння картоплі, буря­ків, листя, може, трохи макухи, - це і є ліпеник. Ліпеники заміняли хліб» 1. «Маторженики» пекли із суміші лободи, полови, протертої на борошно кори дерева. Були вони гіркі, кислі2.

Відомі факти, коли сільське керівництво наказувало селя­нам нищити ступи, у яких виготовляли таке «борошно». Наприклад, селянка Білопільського району свідчить: «Вороги наші, активісти, нам позаздрили..., ступи порубали. Тоді на тертушках терли» 3. З висушеного і перетертого листя липи, додаючи трохи борошна, «варили галушки - зелені, слизькі», - згадує селянка хутора Іващенківка Зіньківського району.

Ризикуючи потрапити за грати, бути покаліченими, або і вбитими сторожею, голодуючі селяни виривали із землі засіяне зерно, посаджені _________________________

133-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С.478.

2Там само.

3Там само.

картоплю, цибулю, згодом підбирали колоски після жнив. На полях для охорони були виставлені вишки, призначалася сторожа і об’їждчики, які цілодобово охороняли колгоспні лани. Органами ДПУ регулярно здійснювалась перевірка наявності варти на токах та зерносховищах, про що свідчать, наприклад, акти обстежень ДПУ Кременчуцького району. У с. Снітин Лубенського району комсомольці - об’їждчики впіймали селянина, що збирав колоски. «Один з них прив’я­зав його до сідла довгим мотузком за зв’язані докупи руки і поволік у

Вовчок - райцентр, за 4 км від Снітина. Так ко­лись татари водили українських бранців у кримську неволю». Селянин і сконав у в’язниці, забирати було нікому, всі родичі померли - свідчить очевидець подій.

Селян, яких об’їждчики заставали на колгоспному полі, не­щадно били, катували, калічили, перш ніж віддати до суду, мали місце і численні вбивства. У с. Яхники Лохвицького району на підводі по селу, «на показ», возили хлопця і дівчину, з пухлими від побоїв і голоду обличчями. Вони тримали в ру­ках по вкраденій цибулині, а об’їждчик бив по руках, щоб ви­ще їх підіймали. «Вони вже нічого не розуміли і через кілька днів разом з матір’ю померли», - згадує очевидець. Подібні факти знущань відомі і по інших районах Харківщини1.

З директивного листа голови Контрольної комісії - Робіт­ничо-селянської інспекції до всіх голів секцій Робітничо-се­лянської інспекції Кременчуцького району від 9 лютого 1933 р. відомо, що «за останній час помічаються надзвичайно часті крадіжки зерна та картоплі, що їх уже засіяно», насіння «злочин­на розкрадається непевним та класова ворожим елементом, який розриває землю, викопує насіння. Крадіжки ці стають хронічними», - і радять посилити охорону полів.

Цинічність подібних документів не підлягає сумніву. З облас­ті по районах були розіслані спеціальні інструкції «Про організацію контролю по охороні посівматеріалу під час сівби», в яких ви­магалось посилити охорону комор вартовими під час виїзду бригади з зерном у поле, вартовим також належало бути при­сутніми, а, крім них, повинен був нести охорону ще один з колгоспників бригади, якого _________________________

1. 8933-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С.448

призначав бригадир. Таким охо­ронцем мав бути член групи сприяння Робітничо-селянській інспекції, комсомолець або інший «перевірений колгоспник». Посівматеріал мав перевозитись на поле обов’язково у супроводі призначеної для цього відповідальної особи. Під час перевезення і на самому полі до охорони повинні були залучатись найбільш перевірені, «класово-витримані колгоспники». Комори належало охороняти вдень і вночі озброєним вартовим.

Втративши надію одержати зароблений на трудодні хліб, у пошуках продуктів харчування селяни ходили до інших сіл та районів, де ще залишалися деякі харчові запаси, вимінювали зерно чи шмат макухи, буряки, віддаючи простирадла, хустки, вишивані рушники, скатертини, дорогі серцю речі, прикраси, що навіювали спогади про щасливі миті життя, з якими б нізащо не розлучилися за нормальних умов існування1. У містах, на ринку, продукти харчування коштували дуже дорого, і селяни вимушені були віддавати принесене з собою майже задарма. Наприклад, мешканець с. Опішня Зіньківського району свідчить, як за склянку пшона і висівок їхня бабуся віддала килим, сорочки і кожушину2. З офіційного повідомлення відділу міжнародної преси Міністерства закордонних справ Італії від 9 червня 1932 р. відомо, що селянам, які продають на ринку одяг і взуття, вистачає лише на хлібину. Купувати хліб за державними цінами селяни не могли, бо він видавався лише по картках, і для міського населення коштував: житній - 15 коп. за 1 кг, пшеничний - 25-30 коп. за 1 кг.. А на ринку за ту ж саму хлібину доводилося платити великі гроші. Наприклад, у Харкові в 1933р. вона коштувала від 40 до 70 і навіть 100 крб. 3

В умовах наростаючого голоду держава розширила мережу «торгсинів», де золоті та срібні речі (хрестики, обручки, дукачі, царські нагороди, столове срібло тощо) можна було виміняти на продукти харчування. Тоталітарний _________________________

1Голод на Україні // Український історичний журнал. – 1989. - № 8.

2Упокорення голодом. Збірник документів. – К., 1993. – С.144.

3Там само.

режим запровадив нееквівалентний спосіб розрахунку, грабуючи голодне населення. Ціни «торгсину» значно перевищували радянські експортні. У 1933 р. вони становили: на масло - 170% експортної ціни, на цукор - 330%, на олію - 381%. Скориставшись бідуванням своїх громадян, пролетарська держава

поповнювала запаси дорогоцінних металів, викачуючи в такий спосіб з населення кошти для проведення соціалістичної індустріалізації. У цілому по СРСР прибутки «торгсину» за 1933 р. дорівнювали майже чверті прибутків від експорту3. У 1933р. в «торгсині» було продано товарів у 2,5раза більше, ніж у 1932 р. З січня по травень 1933 р. надходження цінностей збільшилося в 2 рази. Назву «торгсин» (Всесоюзнеє обьединение по торговле с шостранцами) населення роз­шифровувало по-своєму: «Т - Товаришу, О - Остерегайтесь, Р-Россия, Г- Гибнет, С - Сталин, И - Истребляет, Н - Народ») 2.

«Торсинги» були відкриті у Харкові, Полтаві, Кобеляках, Кременчуці, Зінькові, Гадячі, Богодухові та в інших містах області. Звичайно, населення міст мало більше можливостей звертатись до «торгсину», але користувались ним і селяни. Мешканець с. Андрійки Кобеляцького району свідчить, як за золоті сережки і браслет у «торгсині» м. Кременчука його сім’я одержала одну велику хлібину. За золоті речі селянка з Онуфріївського району виміняла літрову банку смальцю та буханець білого хліба. По торбинці пшона та борошна одержали за здані до «торсингу» в м. Кобеляки золоті сережки та обручку селяни Кобеляцького району3.

У Харкові пункти «торгсину» знаходились біля Південного вокзалу і Благовіщенського ринку. Біля них завжди стояли черги. В.Я.Сергієнко (хутір Крашаницин Валківського району) свідчить, як його мати за золоті сережки отримала дві з полови­ною вкритих цвіллю хлібини, плакала, вмовляючи приймаль­ника дати ще хліба, «їй в обличчя полетіла ще одна хлібина: На, ______________________

1Осокина Е.А.. За зеркальной дверью Торсинга // Отечественная история. – 1995. – № 2. – С. 94

2Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997. – Док. 194

3Міщенко О.В..Безкровна війна. - К. , 1991. – С.43

подавися». Скаржитись було марною справою. Міліціонери, які знаходились поряд, байдуже спостерігали за свавіллям приймальника.

У ряді місцевостей ходити по дорогах стало небезпечно. Наприклад, як свідчить очевидець подій із Зіньківського району, «у Диканському лісі чатували злодії, які відбирали ті вузлики, тому люди збиралися великими ватагами і ходили в Полтаву» до «торсингу»1. Але у переважної більшості насе­лення золотих і срібних речей уже давно не було. До того ж у «торгсинах» ще й обдурювали під час взяття проби з коштовностей та їх зважування. Проте, звертаючись до «торгсину», значна кількість населення Харківщини врятувалась від голодної смерті в умовах голодомору. З метою купити або виміняти продукти харчування селянам доводилося долати десятки, іноді сотні кілометрів. Таємним наказом наркома шляхів сполучення СРСР А.А. Андрєєва службовцям заліз­ниць було суворо заборонено продавати селянам квитки. В за­лізничних касах обслуговували тільки тих, у кого було пись­мове розпорядження на поїздку.

З 27 грудня 1932р. розпочав діяти указ про введення в СРСР єдиної паспортної системи і обов'язкової реєстрації паспортів. Видавати паспорти селянам було не передбачено. Міліція одержала право виселяти з міст селян, які не мали договорів про наймз підприємством, а також перешкоджати самовільному залишанню селищ, що фактично означало адміністративне прикріплення селян до землі.

З матеріалів Міжнародної Комісії по розслідуванню голоду 1932-1933років в Україні, архівних джерел та спогадів очевидців відомо про факти розміщення військ на кордонах між Україною, Росією та Білоруссю, так званих загороджувальних загонів, які складалися із внутрішніх військових підрозділів Червоної Армії, ДПУ, міліції2. Ці загони повинні були блокувати виїзд голодуючого населення України до інших регіонів СРСР, але якійсь частині все

________________________

1.96Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997. – С. 265.

2. 97Международная коммисия по расследованию голода на Украине 1932-1933 годов. Итоговый отчет 1990 г. – К., 1992. – С. 516-517.

ж вдавалося «незаконно» потрапляти до інших республік. Селяни з Харківщини їздили до Білорусії, в Росію міняти одяг на хліб і картоплю. Досить часто вимінювали речі на продукти харчування в сусідній Курській області1.

На квітень, травень і червень 1933 р. - час, коли почало наливатися жито - припадає переважна кількість жертв. За підрахунками економіста-статистика С. Соснового (в 30-х роках працював у системі Держплану УСРР) весною і на початку літа 1933 р. в Україні щодня вмирало 25 тис. чол., щогодини - 1 тис. чол., щохвилини - 17 чол. 2

Г.К. Півень, яка в голодомор проживала в с. Котівка Зачепилівського району, так описує відчуття голоду та його прояви: «Спочатку дуже хочеться їсти. Всі думки - тільки про їжу. Людина стає злою, швидко худне. Потім починають опухати ноги, далі все тіло, обличчя. З’являється байдужість, нікого не шкода, нічого не хочеться, навіть їсти вже не так хочеться. Поки є сили, людина безцільно тиняється по двору, по вулиці. Потім ходити не хочеться, і сили вже немає. Лягаєш і ждеш смерті» 3. Під час голоду 1932-1933 рр. на Харківщині вимирали цілі родини, села і хутори. «Вони мученики, вони хотіли жити», - свідчить очевидець Г. С.Мисливець.

Чорні прапори висіли над дорогами при в’їзді до сіл, люди в яких повністю вимерли (село Шсківка Красноградського району, хутір Бечева Кобеляцького району, село Чернеччина Охтирського району, село Чистоводівка Ізюмського району та інші).

Люди помирали у полі, на дорогах, на вулицях, у власних дворах і оселях, у садках, попідтинню. Мешканець Кобеляцького району свідчить: «А селом, було, йдеш - там людина присіла або лежить пухла. Сидить, сидить, поки й не

_________________________

1Соловей Д. Голгота України..Ч. І. Московсько-більшовицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною. – Дрогобич, 1993. - С.183.

2 Гришко В.. Замах на життя нації. – Детройт, 1983. – С. 14.

333-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С. 485.

засне навіки» 1. «По вулицях безцільно бродили опухлі тіні, деякі тут же, на вулиці, падали і помирали. По дворах, біля криниць лежали трупи», - згадує очевидець подій (Зачепилівський район) 2.

Голодування населення Харківської області відмічалось ще й у липні та серпні 1933р.. Люди страждали від голоду аж до пізньої осені 1933 р.

В офіційних документах зазначалось, що начебто більшість голодуючих - це ледарі і підривники колгоспного будівництва. Але очевидці подій свідчать: «Від голоду страждали й помирали не якісь ледарі чи нероби, а люди, що все життя чесно трудилися» 3. Неупереджений аналіз подій і фактів дає підстави оцінювати в цьому розрізі джерела-спогади як більш достовірні.

Люди помирали у такій великій кількості, що їх не встигали хоронити. Мертві лежали «на вулицях, доходили, вмирали в хатах, і їх об’їдали криси». Односельці хоронили померлих в одній ямі по 12,40,70 чоловік, оскільки заслаблі люди не мали сил копати могили для своїх близьких окремо. Яму не засипали, поки не наповниться вся. Часом і живі, і конаючі потрапляли до таких могил разом з мертвими4.

Правління колгоспів призначали спеціальних візників, які збирали по селу і звозили покійників підводами. Іноді візникам платили. У Лозівському районі видавали по 100г хліба за кожного вивезеного покійника. Видавав цей пайок спеціально призначений уповноважений, який перелічував трупи. У Решетилівському районі селянам за те, що збирали і закопували трупи, видавали пайок. М. Т. Михайленко свідчить: «Пішов і мій батько з пухлими ногами, бо обіцяли дати по кружці вареної кукурудзи» 5. У с. Ков’яги

________________________

1Міщенко О.В..Безкровна війна. - К. , 1991. – С.27.

233-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С. 485.

3Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997.

4Беляєв М..Богодухів: Трагедія 1933-го // Краєзнавство. Літопис українських краєзнавців. – К., 1995. - № 1-4. – С. 49.

533-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С. 455.

Валківського району хлопчаки допомагали візникові скидати на підводу трупи підібраних на вулиці людей. Коли підвода наповнювалась - везли до глинища, звалювали померлих у яму і прикидали їх глеєм. Візник був слабким і немічним, тому повністю засипати трупи у нього бракувало сил, «руки і ноги мерців стирчали над могилою» 1. У с. Городище Гребінківського району «в кінці вулиці Леніна була яма довжиною 10-12 метрів, туди візник Тютюнник вилами скидав трупи. Траплялось, що везли і скидали у яму ще живих. «Що я, ще раз буду везти ?» - пояснював візник. Померлих односельців хоронили і просто в канавах, у силосних ямах (с. Шишаки Хорольського району) або у колодязях - один з таких колодязів, завглибшки 33 метри у с. Бреусівка Кобеляцького району був наповнений трупами так, «що й ноги стирчали» 2.

Іноді ями з померлими поливали вапном, щоб знищити тіла загиблих3.

Траплялись хутори і села, де ховати померлих було вже нікому, наприклад, хутір Суховії Глобинського району, або хутір Бечева Кобеляцького району, де «померлих не відвозили на кладовище, їхніми могилами стали хати, сараї. Туди боялися ходити люди, обминали хутір», - свідчить очевидець.

Найжахливішими проявами голодомору, пов’язаними з порушенням психіки, стали виявлені по районах області людожерство і трупоїдство. Важко навіть уявити, до якого стану повинна була дійти людина, щоб споживати своїх дітей, близьких, взагалі собі подібних. Як повідомляв у особистому листі від 5 червня 1933 р. начальник Харківського обласного відділу ДПУ, людоїдство та трупоїдство прогресували4. Лише на 27 червня 1933 р. у Харківському обласному суді було розглянуто 300 карних справ, пов’язаних з людоїдством. В офіційному донесенні консула Італії в Харкові С. Ґраденіго про голод 1932-1933 рр. в Україні такі факти пояснюються затьмаренням розуму і виникненням

______________________

1Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997.

2Міщенко О.В..Безкровна війна. - К. , 1991. – С.9.

3Упокорення голодом. Збірник документів. – К., 1993. – С.532.

4Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С. 533.

галюцинацій у голодуючих, коли окремі люди вважали інших тваринами і вбивали їх. Пізніше, прийшовши до тями після більш-менш належного харчування, більшість з них нічого не пам’ятали і говорили, що не здатні навіть подумати про таке1. Факти людожерства відомі по цілому ряду районів Харківщини, як-от: Кобеляцький, Лохвицький, Зіньківський, Глобинський, Чутівський, Решетилівський, Білопільський, Красноградський, Богодухівський, Балаклій-ський, Пирятинський, Гадяцький, Петрівський, Роменський, Краснокутський, Опішнянський, Дергачівський, Новосанжарський, Хорольський та інші.

Мешканець с. Опішня Зіньківського району свідчить: «Люди зникали, хто пізно ходив по вулиці». Коли їхня бабуся поверталася з іншого села додому, «вийшов чоловік з ножем, і каже, що повинен її з’їсти, а сам ледве стоїть. Вона відштовхнула його від себе, кинула кошик і побігла, оглянулась - він лежить і не ворушиться, підійшла..., а він уже мертвий» 2. Очевидці розповідали, що у такі місця, як, наприклад, Качанівка, біля Охтирки та до багатьох інших їхати було небезпечно - могли вбити і з’їсти3.

З документів та свідчень відомо, що нерідко батьки, які залишилися живими, споживали трупи померлих від голоду дітей або вбивали слабких членів родини, головним чином - дітей, використовуючи їх м’ясо в їжу. Мешканець с. Устимівка Зачепилівського району свідчить: «їли й людей мертвих. У нас у сусідів було п’ятеро дітей, четверо померли, їх поклали у погріб і їли» 4. Такі факти спостерігалися і в інших районах області.

У надії на порятунок дорослі селяни й діти, сім’ями і поодинці і після запровадження системи внутрішніх паспортів йшли до міст, але часом так і не

______________________

1Упокорення голодом. Збірник документів. – К., 1993. – С.70.

2Там само.

3Соловей Д. Голгота України..Ч. І. Московсько-більшовицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною. – Дрогобич, 1993. - С.191.

433-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С. 491.

доходили, помираючи на дорогах і станціях. Представники правоохоронних органів вишукували селян в чергах за хлібом, підбирали на вулицях, арештовували і вивозили з міст. Голодуючі намагалися придбати хліб у комерційних магазинах. Там його продавали без карток, але за підвищеними цінами. Мешканець Банківського району свідчить: «Голодні селяни звідусіль втікали до Харкова. Однак це не рятувало, їх там відловлювали, як бродячих собак, садили в поїзди й розвозили подалі від міста» 1. З березня по червень 1933 р. у містах різко збільшилась кількість підібраних на вулицях трупів людей, що померли від голоду. У переважній більшості випадків це були селяни. В офіційних документах справжня причина смерті людей не вказувалась. Найчастіше ця графа взагалі не заповнювалась. В основному причиною смерті називались захворювання шлунка, нирок, серця, «малокровіє», «водянка», «гідромія», «ББО» («большие безбелковые отеки»), «слабкість» або вказувалось, що причина невідома.

Разом з трупами вивозили помираючих та пухлих. Ними заповнювали спеціально для цього виділені вагони. Нерідко такі вагони стояли на станціях по кілька днів, поки буде сформовано цілий потяг. Звичайно, більшість призначених для вивезення ослаблених голодом людей в таких умовах помирали. За межами 50-60 кілометрової зони від місця вивезення, померлих закопували у великих ямах. Наприклад, одним з таких пунктів було с. Оленівка Красноградського району. За свідченням очевидця, якому вдалося вибратися звідти і дійти до Харкова, кожні 3 - 4 дні у це місце прибувала бригада могильників закопувати трупи2.

У тяжкому становищі щодо забезпечення продуктами харчування перебувало населення міст Харківщини. Але голод там усе ж не набув таких страхітливих розмірів, як на селі. У містах у магазинах можна було купити продукти, а сільські крамниці стояли порожніми. Найвідчутнше вразив голод

_______________________

1Упокорення голодом. Збірник документів. – К., 1993. – С.69.

2Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997.

населення невеликих районних міст і селищ міського типу: Богодухова, Валок, Вовчанська, Зінькова, Кобеляк, Лебедина, Лубен, Ромнів, Хорола та інших. Жителі цих населених пунктів зазнали значно більших страждань, ніж мешканці таких великих міст, як Харків, Кременчук, Полтава, Суми, де була розвинена велика промисловість, а робітники відповідно одержували більшу заробітну плату і пайки.

У невеликих містах траплялись випадки людоїдства, коли голодні вбивали і поїдали своїх рідних або інших людей (Валки, Лебедин та інші ).

Крім хліба, міським жителям видавали ще деяку кількість продуктів, наприклад, пшоно, цукор, жири. Середня місячна заробітна плата робітника становила 150-170 крб., до того ж на виробництвах функціонували спеціалізовані їдальні та буфети. В цілому робітниче постачання було налагодженим. На підприємствах тільки навесні 1933р. зафіксовано «напружений стан робітничого постачання та громадського харчування». Зокрема, відмічалась низька калорійність страв у їдальнях.

Труднощі із забезпеченням продуктами харчування у містах проявлялись, перш за все, у наявності величезних черг до хлібних магазинів. Вони виникали переважно через невчасне підвезення хліба і надзвичайно велику кількість людей, які мали бажання його придбати. Щоб одержати 1 кг хліба (більше водні руки не давали) потрібно було займати чергу ще з ночі.

Мешканець Кобеляцького району, очевидець першотравнешх свят 1933 р, у Харкові, свідчить: «На мітингу аплодують усі, кричать «Ура!», «Хай живе великий Сталін!» - а на вокзалі лежить, як снопів, людей мертвих» 1.

Харчування студентів та школярів було налагоджено гірше, ніж робітників та службовців. Так, І.Ф. Скотар, який у голодомор працював викладачем у м. Валки на курсах з підготовки трактористів і механіків для машинно-тракторних станцій, свідчить, що весною 1933 р. курсантам варили вику з ______________________

1Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997.

кропивою і давали по 200 г хліба, але це не рятувало молодь від голодної смерті - за три місяці навчання з 90 курсантів вижило 581. У незадовільному стані знаходились і студентські їдальні. В них відмічались дуже низькі їстівні якості обідів та недостатня калорійність. Але вже навесні 1933р. стан із харчуванням у вищих і середніх спеціальних учбових закладах покращився. Мережею їдалень їх було охоплено на 100%.

Постачання міських учителів знаходилось у значно кращому стані, ніж по селах. Усі призначені освітянам пайки отримувались майже без затримок. Для постачання міського партійного і радянського керівництва існувала мережа «закритих крамниць» та спеціалізованих розподільників, з яких ніхто, «крім керівного складу», не мав права одержувати продукти харчування. За дотриманням цих правил пильно стежили, зокрема, органи Контрольної комісії - Робітничо-селянської інспекції, пояснюючи, що така «крамниця має виключне призначення, виходячи з цілої низки політичних міркувань»2. У містах працювали також «закриті їдальні» для членів партії та деяких категорій населення. Крім того, ці суспільні верстви населення міст регулярно отримували спеціальні додаткові пакети з дефіцитними продуктами харчування». Влада піклувалась про тих, від кого залежало виконання її планів, здійснення заходів, пропаганда і агітація.

Вагомим доказом усвідомлення сутності антиукраїнського терору кінця 1920-х початку 1930-х рр. його очевидцями є рапорт консульства Речі Посполитої у Харкові за підписом його керівника Я. Каршо - Сідлевського про ситуацію на Україні від 2 жовтня 1933 року «На думку ряду осіб, добре обізнаних у місцевих справах, ситуацію в Україні можна вважати опанованою. На це вплинули два фактори: рішуча й послідовна політика комуністичної партії, яка, не гребуючи ніякими засобами, нарешті здолала

_____________________

1Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997.

2Упокорення голодом. Збірник документів. – К., 1993. – С.151.

опір села і знищила децентралізаційно-націоналістичні тенденції української інтелігенції, а також несподівано сприятливі наслідки цьогорічного врожаю. Інша справа - яким коштом вдалося цього досягти. Якщо візьмемо до уваги загальне виснаження та вичерпання населення, - до цього часу вимерло не менше 5 000 000 осіб, - і спустошення українського села, жителі якого масово втікали до міст або інших союзних республік, так що тепер уже кажуть про необхідність колонізації деяких районів України мешканцями менш урожайних частин СРСР, то необхідно ствердити, що кошт цей був надмірним і його не можна виправдати господарськими поглядами»1.

З-поміж оцінок Голодомору як кульмінації антиукраїнського терору очевидцями тих подій особливо показовою є зафіксована у спецзведенні Секретно-політичного відділу ДПУ думка комуніста Прокопенка уповноваженого Сахновщинського РВК, - висловлена ним у травні 1934 року перед групою колгоспників: «Голод на Україні був викликаний для того, щоб зменшити кількість українців, переселити на їхнє місце людей з іншої частини СРСР і цим убити будь-яку думку про самостійність» 2.

Один з провідних українських фахівців з дослідження Голодомору 1932-1933 років В.І.Марочко так оцінює тодішні події: «Рукотворний голод, а він не викликає заперечень після появи унікальних джерел, був терористичним актом, складові якого відповідають основним ознакам конвенції 1948 р. про геноцид» 3.

________________________

1Кусьнєж Р.. Голод на Україні 1932-1933 рр. (за документами польських дипломатів) // Архіви України. – 2008. № 3. – С. 50-5.1

2Сербин Р.. Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид // Архіви України. – 2008. - № 3. – С. 53.

3Марочко В.І..Творці голодомору. – К., 2008. – 60 с.

Наши рекомендации