ВИНА ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Вина — психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.
Вина є одним з елементів суб'єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння. Відповідальність без вини можлива тільки в окремих, передбачених законом випадках в цивільному праві (наприклад, при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки). У кримінальному праві відповідальність без вини неможлива.
Форми вини — це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільне небезпечне діяння.
Відповідно до ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, формами вини за кримінальним правом України є:
1) умисел (ст. 24 КК України)
2) необережність (ст. 25 КК України)
Умисел є двох видів: прямий і непрямий.
Прямим - особа усвідом.суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст. 24 КК України). Ознаки, що є притаманні прямому умислу:інтелектуальні та вольові.
Непрямим є умисел тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК України). Як і при прямому умислі, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності) та передбачає його суспільно небезпечні наслідки. Воля особи при цьому не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку.
Необережність є двох видів: злочинна недбалість і злочинна самовпевненість.
Злочинна недбалість — це необережність, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Злочинна самовпевненість — це необережність, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
У цивільному праві традиційно склалася дещо інша класифікація форм вини. Необережність буває груба та легка.
Під простою (легкою) необережністю розуміють таке ставлення особи до своєї поведінки, коли вона не передбачала і не бажала тих наслідків, які фактично настали, хоча, виходячи Із" конкретних обставин, об'єктивно могла і зобов'язана була їх передбачити.
Груба необережність має місце, коли особа не бажала настання несприятливих наслідків, але передбачала їх і ставилася до цього байдуже або намагалася їх самовпевнено уникнути. Тобто це такий вчинок, нерозумність якого є очевидною.

ОБ’ЄКТ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення (наприклад, власність, духовні цінності, здоров'я людини та ін).
Об'єкт правопорушення може розглядатися з різних позицій як:
1)загальний; 2)родовий; 3)видовий; 4)безпосередній.

Загальний об'єкт - сукупність всіх суспільних відносин, що охороняються законом від правопорушень. До них відносяться суспільні відносини, врегульовані кримінальних, адміністративних, цивільних, трудових та іншим законодавством, яке передбачає відповідні міри відповідальності.

Під родовим - група однорідних і взаємопов'язаних між собою суспільних відносин, що охороняються законом. До них відносяться, наприклад, відносини власності, права і свободи громадян, управлінська діяльність державних органів..

Видовий об'єкт — це частина родового об'єкта, яка об'єднує в межах останнього групу близьких між собою суспільних відносин. Видовий об'єкт співвідноситься із родовим як частина і ціле (наприклад, злочини проти життя особи).

Найбільше значення як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності має безпосередній об'єкт злочину — це конкретні персоніфіковані відносини даного фізичної або юридичної особи, а саме відносини з приводу його власності, прав і свобод, трудової чи іншої діяльності.

Основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець.

Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди.

Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'язковий (необхідний) і необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов'язковий об'єкт — це суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину завжди спричиняється шкода. Це такий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину. Цьому об'єктові, як і основному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Додатковий факультативний об'єкт — це ті суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому — завдання шкоди цим відносинам не настає.

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА

Об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта права; його шкідливі наслідки (спричинений шкідливий результат або погроза його настання); причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом. Крім зазначених основних елементів об'єктивної сторони, існують факультативні: спосіб вчинення правопорушення, місце і час, оточення тощо.
Об'єктивна сторона проступку — це те, в чому проступок проявляється назовні, відповідна поведінка особи, наслідки заподіяної шкоди об'єкту посягання; це відповідний процес дії протягом визначеного часу.
Ознаки:
а) діяння (дія або бездіяльність);
б) шкідливі наслідки проступку;
в) причинний зв'язок між діянням і суспільно шкідливими наслідками.

Є два види складів правопорушення: матеріальний і нематеріальний.
До обов'язкових елем. Об. сторони в матеріальних складах правопорушення належать:
1) діяння; 2) його шкідливі наслідки;
3) причинний зв'язок між діянням і наслідками, які настали.
- в нематеріальних складах правопорушення належать тільки діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта) (наприклад, розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя).

Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи:

спосіб, місце, оточення, час скоєння правопорушення та мають подвійне значення. Для одних складів злочину вони є обов'язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної статті або її частині, для інших - необов'язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції статті і не впливають на кваліфікацію злочину. Наприклад, особливість способу дій у багатьох випадках є обов'язковою рисою об'єктивної сторони відповідного злочину. Так, у законі виписано різні способи розкрадання чужого майна: крадіжка - таємне викрадення чужого майна (ч. 1 ст. 185), грабіж - відкрите викрадення майна (ч. 1 ст. 186), шахрайство - це заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довір'ям (ч. 1 ст. 190). В іншому випадку обов'язковою ознакою, скажімо, однієї з форм такого злочину, як державна зрада, є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (ч. 1 ст. 111).

ВИДИ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Правопорушення — це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою передбачені правовими нормами негативні наслідки для правопорушника.

Ознаки:

1) має протиправний, неправомірний характер, тобто порушує норми права;

2) є суспільно шкідливим або суспільно небезпечним.

3) виражається в поведінці — протиправній дії або бездіяльності.

4) має свідомий і вольовий характер

5) є винним.

6) спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.

Правопорушення класифікуються за:

1. ступенем суспільної небезпеки — на злочини і проступки;

2. належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші);

колом осіб — особові і колективні;

3. характером правових приписів — нормативно-правові і дисциплінарні;

4. в залежності від характеру цивільно-правового порушення — договірні і позадоговірні правопорушення;

5. правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля).

Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі такі ознаки:

1)кримінальна протиправність; 2)суспільна небезпечність; 3)винність; 4) караність.

Проступки — менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) нормами права — цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансового тощо. Тому серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, конституційні, матеріальні та ін.