Політичне панування, легітимність та ефективність влади
Поняття “політична влада” пов’язане з такими явищами, як політичне панування, експлуатація, пригноблення. Для здійснення політичної влади її слід упорядкувати.
Політичне панування – встановлення структурованих у суспільстві відносин командування – підкорення, що забезпечують політичний порядок.
Політичне панування у науковому розмінні має позитивне навантаження. Його слід відрізняти від експлуатації, політичного гноблення, придушення.
Експлуатація – досягнення вигоди, прибутку шляхом присвоєння чужої праці.
Пригноблення –жорстокий примус, обмеження свобод і дій, привласнення чужої волі.
Політичне придушення –оволодіння панівним становищем на основі повного підкорення, приведення в повну залежність.
Прикладом пригноблення особистості є радянська владна система, яка протягом десятиліть існувала за рахунок привласнення волі за умови обстеження політичних свобод і тримались на обмані.
Політичне панування означає структурування суспільства від пануванні і підкорення, організаційне оформлення і закріплення поділу управлінської праці і зв’язаних з ним привілей. Воно виникає тоді коли влада перетворюється в стійкі відносини.
Панування нерозривно зв’язане з владою є формою її суспільної організації. Політична влада опирається на Збройні Сили і може виникнути до встановлення панування.
Панування –це порядок при якому одні командують, а інші підпорядковуються, хоча перші можуть знаходитись під демократичним контролем інших. Альтернативою політичного панування є самоуправлінська організація суспільства, здійснення якої не реальне.
Прийняття населенням влади признання ним її права керувати і згоди підпорядковуватися означає її легітимність.
Легітимна влада характеризується як правомірна і справедлива. Легітимність пов’язана з наявністю у влади авторитету.
Термін “легітимність” перекладають з французької як “законність” або “закономірність”.
Люба влада котра видає закони, навіть самі не популярні, і забезпечує їх здійснення – легальна. В той же час вона може бути не легітимною, тобто не сприйматися народом, видавати закони на свій смак, і використовувати їх як зброю організованого насилля.
В суспільстві може існувати не тільки легітимна – тіньова влада, але й не легальна влада – влада мафіозних структур.
Тіньова влада – одне з проявів політичної влади, відрізняється відсутністю публічного характеру дії суб’єкта влади по формуванню і здійсненню всієї авторитарної волі.
Скрите, невидиме правління здійснюється на основі передачі вищими державними органами. Такого роду прояви в тому ж числі можна віднести головну роль здійснення влади окремих структур правлячої партії каральних і секретних служб, неофіційних груп, в правлячій еліті, поставляючи під контроль діяльність офіційних керівників держави. Діяльність різного роду асоціацій виникаючих або на базі політичних структур, або поза ними, які носять нелегальний характер і спроможних надавати домінуючий вплив на прийняття політичних рішень, здійснення контролю за змістом електорального вибору і здійснення інших функцій в різноманітних частинах політичного простру. Таким прикладом може служити діяльність мафіозних структур політичних сект і ін.
Великий вклад в теорію легітимацію панування влади вніс М.Вебер. Він виділив три типи легітимності влади, які виражають особливості мотивів підпорядкування. Див.: схема № 3.
1. Традиційна легітимність.Вона набувається завдяки звичаям підкоритися владі. Віра в непохитність і святенність здавна існуючих порядків. Традиційне панування відрізняється міцністю і характерно для монархії.Тому, як вважав М. Вебер, для стабільності демократії корисно збереження спадкового монарху, підкріплюючого авторитет держави багатовіковими традиціями.
2. Харизматична легітимністьоснована на вірі в виключні якості, тобто харизму керівника, який обожнюється, створюється культ його особистості. Часто використовувався в період революційних перехідних часі. В цьому випадку свідомо культивується величчя особистості вождя маси. Яскравою харизмою володіли: Гітлер, Муссоліні, Ленін, Сталін, Мао Дзе Дун, Кім Ір Сен, Фідель Кастро та ін.; релігійно-політичні діячі М.Ганді, М. Лютер Кінг, Ясир Арафат та ін. Відносно у спокійні періоди розвитку суспільства не потрібно харизматичних діячів, для нього переважні раціонально-легальне лідерство.
3. Легальне або раціонально-правова легітимністьі її джерелом виступає раціонально-понятий інтерес, який пробуджує людей підкорюватись рішенням уряду, сформульованого по загально прийнятим правилам, тобто на основі демократичних процедур. В такій державі підкорюють не волі керівника, а законами. Раціонально-правова легітимність характерна для демократичних держав. Основана на довірі громадян до будови держави, а не до окремих лідерів.
Існують інші способи легітимації і відповідно типи легітимності. Один з них ідеологічна легітимність, оправдання влади за допомогою ідеології. Ідеологічна легітимність може біти масовою (країни командно-адміністративного соціалізму) або націоналістична всім сучасним державам). В тоталітарних країнах здійснюється системою індокренації “промивання мозку”, в демократичних державах механізмами соціалізації, діють стихійно і цілеспрямовано.
Ідеологічна і люба інша легітимність влади поступово послаблюється якщо не підтримувати її реальною ефективністю. Ефективність влади це її результативність. Ступінь виконання тих функцій і сподівань, які покладає на неї більшість населення і перед усім найбільш впливові політичні і економічні прошарки – еліти.
В цілому ефективність можна визначити такими факторами:
1.Адекватне відтворення своєї діяльності в інтересах тих соціальних груп на які влада опирається не дуже пригнічуючи інших соціальних груп.
2.Оптимізація організаційних основ діяльності системи влади.
3.Оптимізація процесу прийняття та проведення до життя політичних рішень.
4. Рівень політичної і правової культури населення. Див.: схема № 3.
Таким чином, в сучасних умовах легітимність на основі ефективності виступає вирішальним фактором довіри владі і її підтримці громадянами. В теперішній час велика кількість держав переживає кризу легітимності, яка проявляється в формі політичної нестабільності, в частих державних переворотах.
Проблема легітимності влади актуальна і для більшості посткомуністичних країн, в тому числі – України.
Нездібність керуючих в них режимів вивести країни з кризи, відсутність належної політичної волі у керуючих еліт підривають довіру населення до раціонально-правових засобів легітимації. В будь-якій цивілізованій країні діє принцип: “закон є закон”. Будь-яка влада безсильна, коли вона незаповнена у законопослухм’яності громадян.
Вдосконалення всієї піраміди влади – від її вищих ешелонів до рівня самоуправління – найважливіші умови просування суспільства по шляху прогресу.
З прогресом суспільства політичні відносини будуть інтегруватися в соціальні. На зміну влади примусу прийде влада авторитету.
Висновки
Політика спрямована на цивілізаційне використання політичної влади. Сутність влади - це можливість впроваджувати свою волю.
Політична влада мас різноманітні ресурси. Боротьба за політичну владу є об'єктивною реальністю, але вести її слід в рамках законності і демократичної політичної культури.
Поділ політичної влади в Україні на законодавчу, виконавчу, судову - одне з ключових питань у державотворчому процесі. Сутність розподілу влади —це створення системи втримань та противаг.
Проблема легітимності та ефективності влади є однієї з важливих в теорії та практики політичного життя.
Політична влада мас багато структурний зміст відображає практично всі сторони суспільних відносин
Основним інститутом політичної влади є держава. Держава є формою волевиявлення громадян.
Схема № 1.
| Влада у поняттях політичної науки |
 Автократія - самовладдя |  | Монархія - єдиновладдя | |
| Анархія - безвладдя | Олігархія – правління еліти | ||
| Аристократія – влада знаті | Охлократія – влада натовпу | ||
| Бюрократія – влада чиновників | Партократія – влада партії | ||
| Геронтократія – влада старців | Поліархія – розосередження влади | ||
| Тімократія – влада заможних | Плутократія – влада багатих | ||
| Клептократія – влада злодіїв | Теократія – влада духовенства | ||
 Меритократія– влада здібних | Технократія – влада фахівців | ||
| Демократія – влада народу |
Схема № 2. 
| Основні компоненти політичної влади |
 Суб’єкт | Об’єкт | ||
| Засоби | Процес | ||
| Легальність |
  Публічність | Верховенство | ||
| Суверенність | Різноманітність ресурсів примусу | ||
 Ефективність і результативність | Моноцентрічность | ||
| Самокритичність | Твердість | ||
  Терпимість | Передбачливість | ||
| Легітимність |
Схема № 3.
| Типи легітимної влади |
| Традиційна | Харизматична | ||
| Легальна |
| Фактори ефективності влади |
| Адекватне відтворення своєї діяльності в інтересах тих соціальних груп на які влада опирається не дуже пригнічуючи інших соціальних груп. | Оптимізація організаційних основ діяльності системи влади. | ||
| Оптимізація процесу прийняття та проведення до життя політичних рішень | Рівень політичної і правової культури населення. | ||