Поняття, принципи та джерела міжнародного кримінального права

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА БЕЗПЕКИ ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра Загальноправових дисциплін

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Міжнародне право»

на тему: «Міжнародне кримінальне право»

Виконала:
Cтудентка 2 курсу
Групи ЮД-243
Солодка Яна Перевірив: Степаненко К.В.

Дніпропетровськ – 2013

План

Вступ.

1.Поняття, принципи та джерела міжнародного кримінального права.

2.Міжнародні злочини.

3.Порядок притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності.

Висновок.

Використана література.

Вступ

Міжнародне кримінальне право бере свій початок з норм міжнародного звичаю, які тривалий час забороняли піратство і воєнні злочини149. Нині важко назвати конкретно, коли саме виникли перші норми міжнародного кримінального права. На думку одних дослідників, вони беруть початок з епохи Стародавнього Єгипту та часів класичної Греції, на думку інших - з епохи середньовіччя, треті вважають, що норми міжнародного кримінального права вперше сформовані уXIX ст., четверті обґрунтовують, що про міжнародне кримінальне право можна вести мову тільки з XX ст., коли відбулися перші спроби притягнення світовою спільнотою до відповідальності осіб, які вчинили злочини під час Першої світової війни.

Стосовно самого терміна "міжнародне кримінальне право", то він виник на межі XIX і XX ст. і позначав норми, які регулювали співробітництво держав по боротьбі із такими злочинами, як работоргівля, торгівля наркотиками, підробка грошей та ін., що зачіпали інтереси декількох держав. Однак широке використання цей термін одержав тільки після Другої світової війни, що пов'язано з діяльністю Нюрнберзького та Токійського міжнародних воєнних трибуналів. Незважаючи на нетривале функціонування вказаних трибуналів, вони суттєво вплинули на подальший розвиток системи міжнародної кримінальної юстиції і міжнародного кримінального права загалом. Зокрема, Статути цих трибуналів закріпили спеціальні принципи міжнародного кримінального права, до яких варто віднести: невідворотність кримінального покарання за злочини проти міжнародного права; посадове становище особи не звільняє її від персональної відповідальності; якщо держава не встановлює покарання за дії, віднесені за міжнародним правом до категорії злочинів проти миру і людства, то це не є обставиною, яка звільняє винного від міжнародної кримінальної відповідальності; незастосування строків давності до воєнних злочинців.

Міжнародне кримінальне право - це комплексна галузь міжнародного права, яка складається з таких під галузей, як міжнародне матеріальне кримінальне право (міжнародне кримінальне право у вузькому розумінні), міжнародне кримінально-процесуальне право, міжнародне кримінально-виконавче право та норми, що регламентують оперативно-розшукову діяльність. Іноді до їх переліку відносять і норми, які стосуються судоустрою. До міжнародного матеріального кримінального права належить сукупність принципів і норм, які встановлюють злочинність протиправних діянь, регулюють питання співучасті, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання тощо. Міжнародне кримінально-процесуальне право регулює питання розслідування міжнародних злочинів, судового розгляду справи, перегляду рішення суду, встановлює правовий статус суб'єктів міжнародного кримінального судочинства. Міжнародне кримінально-виконавче право встановлює правовий статус засуджених, формулює стандарти поводження з ними, а також регламентує питання співробітництва держав у вказаній сфері. Норми, які регламентують оперативно-розшукову діяльність, регулюють співробітництво держав з відвернення та розкриття злочинів, розшуку винних осіб та їх затримання.

Основними джерелами міжнародного кримінального права є міжнародний договір та звичай.

У зв'язку з тим, що під дію міжнародного кримінального права підпадають певні групи діянь, які становлять підвищену небезпеку для існування держав та міждержавних відносин загалом, варто ви значити поняття "міжнародний злочин".

У сучасній науці міжнародного права під міжнародними злочини ми розуміють такі злочини, які становлять підвищену небезпеку всієї світової спільноти. Така підвищена небезпека випливає з тяж кості вчиненого діяння, із важливості порушеного зобов'язання та наслідків скоєного злочину. При вчиненні вказаних злочинів держави несуть міжнародну політичну та матеріальну відповідальність, а керівники держав, вищі посадові особи та інші відповідальні особи несуть індивідуальну кримінальну відповідальність, при чому вона настає перед світовою спільнотою загалом.

Змістом інституту міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб є визнання спеціальним міжнародним судовим органом особи винною у вчиненні певного злочину та призначення їй конкретного виду покарання. При цьому, і сам склад злочину, і міри покарання за нього передбачаються не національним законодавством якої-небудь держави, а міжнародними договорами. Якщо ж за вчинення подібних злочинів особа притягається до кримінальної відповідальності судовим органом певної держави на підставі її внутрішнього кримінального законодавства, має місце національна, а не міжнародна кримінальна юрисдикція.

Поняття, принципи та джерела міжнародного кримінального права

Основною причиною виникнення і розвитку міжнародного кримінального права як галузі міжнародного публічного права є інтернаціоналізація злочинності, яку можна розглядати у двох аспектах - функціональному та технологічному. Функціональний аспект інтернаціоналізації злочинності полягає у інтернаціоналізації суспільної небезпеки найбільш тяжких злочинів, що становлять загрозу для декількох держав або порушують нормальні міжнародні відносини. Змістом технологічного аспекту є розвиток міжнародно-організованої злочинності, транскордонне переміщення злочинців, предметів та знарядь вчинення злочинів.

Термін «міжнародне кримінальне право» з’явився наприкінці ХІХ ст. для позначення норм, які регулювали надання державами взаємодопомоги при здійсненні ними національної кримінальної юрисдикції. Після другої світової війни у зв’язку з притягненням до міжнародної відповідальності осіб, що вчинили військові злочини, злочини проти миру та людства, поняття “міжнародне кримінальне право” почало використовуватися і щодо подібних відносин.

Міжнародне кримінальне право - це галузь міжнародного публічного права, яка складається з принципів і норм, що регулюють співробітництво держав у боротьбі зі міжнародними злочинами та злочинами, що мають міжнародний характер.

Виділяються такі принципи міжнародного кримінального права:

· заборона агресивної війни;

· невідворотність покарання за вчинення будь-якого діяння, що розглядається міжнародним правом як злочинне;

· незастосування строків давності до військових злочинів та злочинів проти людяності ;

· якщо держава не встановлює відповідальності за діяння, віднесені міжнародним правом до злочинів проти миру і людства, це не є підставою звільнення винної особи від міжнародної кримінальної відповідальності;

· виконання злочинного наказу або посадове становище особи, що вчинила міжнародний злочин, не звільняє її від персональної відповідальності;

· будь-яка особа, звинувачена у вчиненні міжнародного злочину чи злочину міжнародного характеру, має право на справедливий розгляд своєї справи у суді;

· забезпечення прав людини при притягненні особи до міжнародної кримінальної відповідальності (презумпція невинуватості, заборона тортур тощо).

Джерела міжнародного кримінального права характеризуються значним ступнем множинності. Міжнародно-правові акти, спрямовані на координацію міжнародної боротьби зі злочинністю умовно можна поділити на декілька груп.

До першої групи відносяться універсальні та регіональні конвенції, що регламентують співробітництво у боротьбі з окремими видами злочинів, заходи щодо їх попередження та особливості покарання. Основними серед таких конвенцій є:

· Конвенція про рабство 1926 р.;

· Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.;

· Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1950 р.;

· Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р.;

· Конвенція проти тортур і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1985 р.;

· Конвенція про попередження і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, в тому числі дипломатичних агентів, 1973 р.;

· Міжнародна конвенція про боротьбу з захопленням заручників 1979 р.;

· Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 р.;

· Конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчиняються на борту повітряних суден 1970 р.;

· Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, 1971 р.;

· Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, 1988 р.;

· Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р.;

· Конвенція про психотропні речовини 1971 р.;

· Конвенція ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.;

· Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 р.;

· Міжнародна конвенція про боротьбу з підробкою грошових знаків 1929 р.;

· Конвенція про відкрите море 1958 р. та Конвенція ООН з морського права 1982 р. в частині, що стосується боротьби з морським піратством.

Другу групу джерел міжнародного кримінального права складають акти, спрямовані на врегулювання співробітництва у боротьбі зі злочинами проти миру і безпеки людства, а також військовими злочинами. Зокрема, це такі акти:

· Угода про судове переслідування і покарання головних військових злочинців у Європі 1945 р. та Статут Міжнародного військового трибуналу для суду і покарання головних військових злочинців європейських країн вісі 1945 р. (Статут Нюрнберзького трибуналу);

· Статут Токійського міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу 1946 р.;

· Статут Міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, що були вчинені на території колишньої Югославії 1993 р.;

· Статут Міжнародного трибуналу по Руанді 1994 р.;

· Угода між ООН та Урядом Сьєрра-Леоне про заснування Спеціального суду по Республіці Сьєрра-Леоне 2000 р.;

· Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. та додаткові Протоколи до них від 1977 р.;

· Конвенція про незастосування строку давності до військових злочинів та злочинів проти людства 1968 р.;

· Європейська конвенція про незастосування строку давності до злочинів проти людства та воєнних злочинів 1974 р.

Третя група джерел міжнародного кримінального права охоплює акти, які визначають правовий статус окремих міжнародних організацій, що координують діяльність держав у боротьбі зі злочинністю. До таких актів, наприклад, відносяться Статут Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу) 1956 р. і Положення про бюро по координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД 1993 р.

Комісією ООН з міжнародного права проведена робота з кодифікації норм міжнародного кримінального права. Результатом кодифікації став Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 р., (набрав чинності у липні 2002 р.). Цим статутом передбачено створення Міжнародного кримінального суду – постійного органу, уповноваженого здійснювати юрисдикцію щодо осіб, винних у вчиненні найбільш серйозних злочинів, які викликають стурбованість міжнародного співтовариства. До юрисдикції Суду віднесені злочини геноциду, агресії, військові злочини та злочини проти людяності (вбивство, винищення, поневолення тортури, зґвалтування і т.п., що здійснюються у відношенні цивільного населення) та деякі інші склади злочинів. Міжнародний кримінальний суд утворюється як орган, який доповнює національну систему органів кримінальної юстиції. Таке положення Римського статуту не відповідає ст. 124 Конституції України, яка встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Тому відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11.07.2001 р. № 3-в/2001 Римський статут Міжнародного кримінального суду в частині, що стосуються положень про Суд як орган, що доповнює національні органи кримінальної юстиції, визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Міжнародні злочини

Уперше класифікація міжнародних злочинів у сучасному розумні ні була дана Статутом Нюрнберзького воєнного трибуналу 1945 р. Відповідно до ст. 6 вказаного Статуту, всі міжнародні злочини поділяють на три групи:

1) злочини проти миру: планування, підготовка, розв'язування або ведення агресивної війни і порушення міжнародних договорів, угод чи змова, спрямована на вчинення будь-якої з вищенаведених дій:

2) воєнні злочини, а саме: порушення законів і звичаїв ведення війни: вбивство, катування чи викрадення в рабство або для іншої мета цивільного населення окупованої території; вбивства чи катування військовополонених чи осіб, які зазнали корабельної аварії на морі; вбивства заручників, пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування міст та сіл, руйнування, не виправдані воєнною необхідністю, тощо;

3) злочини проти людства: вбивства, катування, поневолення, депортації та інші жорстокі злочини, вчинені за політичними, расовими чи релігійними мотивами.

Нині, з огляду на існування Міжнародного кримінального суду, який г органом, що постійно діє, котрий уповноважений юрисдикцію щодо осіб, які є відповідальними ля найбільш серйозні злочини, що викликають стурбованість світової спільноти, вважаємо ла доцільне класифікувати міжнародні злочини відповідно до Статуту вказаного Суду.

Так, згідно з п. 1 ст. 5 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, Сул володіє юрисдикцією щодо таких злочинів:

a) злочину геноциду;

б) злочинів проти людства;

в) воєнних злочинів;

г) злочину агресії.

Геноцид.Поняття "злочин геноциду" міститься у ст. в Статуту Міжнародного кримінального сулу, яка повністю дублюють поняття "геноцид", сформульоване у ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього піл 9 грудна 1948 р. Відповідно до вказаних документів, під геноцидом розуміють дії, які вчиняються з метою знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу через: убивства членів такої групи; заподіяння тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; умисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне часткове її лин тонна шкоди, римовані на припинення народження дітей у середовищі такої групи; насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої.

Основною класифікаційною ознакою такого злочину с його мста (папір). Мстою вказаного злочину с знищення конкретної групи. Тому для суб'єкта такого злочину ключовим є конкретна особа, а група людей загалом, знищення якої є кінцевою ціллю його дій.

Злочини проти людства.Відповідно до ст. 7 Статуту Міжнародного кримінального суду, під злочинами проти людства розуміти діяння, які вчиняються в рамках широкомасштабного або система точного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад вчиняється свідомо. До діянь, які підпадають піл ознаки злочину проти людства, належать: убивство; поневолення; депортація або насильницьке переміщення населення; ув'язнений або Інше жорстоке позбавлення фізичної свободи за порушення основних норм міжнародного права; тортури; зґвалтування. обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-які інші форми сексуального насильства зіставмо) тяжкості; переслідування будь-якої ідентифікуючої групи чи спільноти за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, тендерними чи іншими мотивами, які визнані недопустимими відповідно до міжнародного права, у зв'язку з будь-якими діяннями, які вказані у цьому пункті, чи будь-якими злочинами, які підпадають під юрисдикцію Суду; насильницьке знищення людей; злочин апартеїду; інші нелюдські діяння аналогічного характеру, які полягають в умисному заподіянні сильних страждань чи серйозних тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному або фізичному здоров'ю.

Злочини проти людства можуть бути вчинені як під час збройного конфлікту, так і у мирний час. Для того щоб діяння можна було класифікувати як злочин проти людства, Статут ставить такі основні умови: діяння повинні вчинятися: 1) проти цивільного населення; 2) в рамках широкомасштабного нападу; 3) систематичного нападу; 4) свідомо. Широкомасштабність нападу полягає у значній кількості учасників та жертв такого злочину, наслідках вчиненого діяння тощо. Під систематичним розуміють такий напад, який вчиняється методично заздалегідь продуманим планом. Свідомість нападів полягає у тому, що суб'єкт злочину знає (усвідомлює), що вчиняється широкомасштабний чи систематичний напад.

Воєнні злочини.Під воєнними злочинами треба розуміти серйозне порушення звичаєвих та договірних норм міжнародного гуманітарного права, яке застосовують під час збройних конфліктів161, іншими словами - серйозне порушення законів та звичаїв війни. Причому такі злочини можуть вчинятися як під час міжнародних збройних конфліктів, так і під час збройних конфліктів неміжнародного характеру. До воєнних злочинів, за ст. 8 Статуту Міжнародного кримінального суду, належать: а) серйозне порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р.; б) інші серйозні порушення законів та звичаїв, які застосовуються під час міжнародних збройних конфліктів у межах, встановлених міжнародним правом; в) серйозне порушення ст. З, загальної для чотирьох Женевських конвенцій 12 серпня 1949 р., яка застосовується до збройних конфліктів неміжнародного характеру; інші серйозні порушення законів та звичаїв, які застосовуються під час збройних конфліктів неміжнародного характеру в межах, встановлених міжнародним правом.

Агресія.Статут Міжнародного кримінального суду передбачає, що Суд буде здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії. Проте визначення цього злочину, а також умови, за яких буде здійснюватися юрисдикція стосовно злочину агресії, Статут на сьогодні не містить. Відповідні зміни до Статуту, які будуть передбачати визначення злочину агресії, згідно зі ст. 121,123 Статуту, можуть бути внесені, починаючи з 2009 р.

Визначення агресії подано у Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 p., з якої випливає, що агресією є застосування збройної сили держави проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави. Застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є "prima facie" доказом акту агресії, однак Рада Безпеки ООН може, відповідно до Статуту ООН, не визнавати відповідні дії як акт агресії з огляду на інші обставини, включаючи той факт, що такі дії або їх наслідки не мають достатньо серйозного характеру.

Поряд з міжнародними у науковій літературі виокремлюють злочини міжнародного характеру. Під останніми розуміють такі правопорушення індивідів, які вчиняються поза зв'язком з тією чи іншою державною політикою, і посягають, крім внутрішньодержавного, ще й на міжнародний правопорядок, становлячи небезпеку, як мінімум, для двох держав. Склади вказаних злочинів передбачаються окремими багатосторонніми міжнародними договорами (тому іноді такі злочини називають "конвенційними''). Міжнародні конвенції, які передбачають склади злочинів міжнародного характеру, виступають певним міжнародним стандартом, якому повинні відповідати національні норми кримінального права, які передбачають такі самі склади злочинів. Тому держави-учасниці приймають на себе зобов'язання імплементувати положення відповідних конвенцій та привести у відповідність норми національного права з нормами вказаних конвенцій.

До основних злочинів міжнародного характеру треба віднести:

- піратство;

- рабство, работоргівлю та інститути і звичаї, подібні до рабства;

- експлуатацію проституції третіми особами;

- незаконний обіг наркотичних засобів та психотропних речовин;

- незаконні операції з культурними цінностями;

- розповсюдження порнографічних видань та торгівлю ними;

- підробку грошових знаків;

- незаконне захоплення і використання ядерного матеріалу тощо.