Діалекти — це відгалуження загальнонародної мови, яким говорить частина народності; нації, племені. 3 страница

Як правило, професіоналізми є емоційно забарвленими словами, часто

перебуваючи на межі літературної норми (професійний сленг), саме тому вони не можуть бути використані в документах.

До лексики обмеженого функціонування належать жаргонізми та арготизми, які протиставляються літературній загальновживаній лексиці, а також діалектній і термінологічній.

Жаргонізми (від франц. базікання) –слова, що вживаються группою людей, об’єднаних спільними інтересами, звичками, родом занять (жаргон програмістів, філателістів, молодіжний жаргон). Частина жаргонної лексики належить не одній, а кільком соціальним групам. Переходячи із одного жаргону в інший, слова із «загального фонду» можуть змінювати форму і значення: пор. «темнити» в арго – приховувати здобич, хитрувати на допиті; у молодіжному жаргоні – говорити неясно, уникати відповіді. Утворюються жаргонізми від літературних слів шляхом переосмислення і переходу їх до зниженої лексики: дах (ті, хто захищають), променад (прогулянка), кльовий (гарний, хороший), моцик (мотоцикл), велік (велосипед), кукурузник (літак) або шляхом переоформлення слів: баскет (баскетбол), маніпулька – маніпуляційний кабінет (мед.), в рос. мові – препод (преподаватель).

Відомий мовознавець Єсперсен називав жаргон колективною грою. Жаргонізми частіше за все відображають гумористичне ставлення до предметів дійсності.

Близькими до жаргонізмів є арготизми –слова, взяті із особливої мови

арго певної обмеженої професійної чи соціальної групи. Мова арго складається із довільно вибраних видозмінених елементів однієї чи кількох природних мов. Арго використовується, для приховання предмета комунікації, а також як засіб відокремлення групи від іншої частини суспільства (злодійське арго, молодіжне арго). Основа злодійського арго – специфічний словник, який широко включає іншомовні елементи (напр. фраєр – з німецької «початківець», чувак – із циганської «).

Жаргонізми й арготизми перебувають за межами літературної мови, вони вживаються в художньому мовленні та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної характеристики, а також для створення реального колориту зображуваної дійсності.

Часто слова жаргон, арго і сленг (те саме, що жаргон) використовуються як синоніми для позначення викривленого, неправильного мовлення.

Самостійна робота № 12

Тема: Діалектизми в загальнонародній і літературній мові.

.

План:

1. Лексичні діалектизми.

2. Етнографічні та семантичні діалектизми.

3. Використання в прямій мові

Література:

1. О. Пономарів "Стилістика сучасної української мови с. 107-110

2. Н.Д.Бабич "Практика, стилістика і культура української мови" с.75

Діалекти — це відгалуження загальнонародної мови, яким говорить частина народності; нації, племені.

Сукупність українських говсузів за особливостями фонетичних рис, лексичного складу, морфологічних та синтаксичних відмінностей поділяється на три діалектні групи або наріччя: північне, південно-східне, південно-західне.

Діалектизми (або провінціалізми) — це слова, що вживаються в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всього народу. Це —територіальні (обласні) діалектизми та соціальні, що функціонують лише в певному соціальному угрупованні.

У розмовно-побутовому стилі нерідко зустрічається діалектна лексика. Вихована людина повинна стежити за своїм мовленням і послуговуватися загальновживаними унормованими словами української мови.

Поширена діалектна лексика у творах художньої літератури. Зразки майстерного використання її з метою зображення місцевого колориту спостерігаються у творах Панаса Мирного, Лесі Українки, І. Франка, О. Гончара, М. Стельмаха, Д. Павличка та ін. Ось як змальовує М. Коцюбинський картини життя і побуту гуцулів, використовуючи діалектну лексику: «Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню».

Слід зазначити, що надмірне вживання діалектної лексики Ускладнює читання творів. Треба дуже обережно ставитися до використання діалектної лексики, дбати про те, щоб вона не засмічувала мову і не утруднювала сприймання творів читачами.

У сучасній літературній мові діалектна лексика зустрічається дуже рідко. І зовсім не використовується в діловому мовленні, науковому та публіцистичному стилях.

Літературна мова обслуговує найвищі форми суспільно-політичних, культурних відносин, тому й багатша за своїм лексичним складом, граматичною будовою. Вона має унормований словник, граматичні форми й систему вимови, що є обов'язковими для всіх, хто нею користується.

В українській мові відбувається складний процес взаємодії між літературною мовою і діалектною лексикою, процес стирання відмінностей між літературною національною мовою і територіальними діалектизмами. Все застаріле, що є в територіальних діалектизмах, поступово відходить і замінюється загальнонародними засобами вираження. Але літературна мова не просто витісняє місцеві говори з мовної практики їх носіїв, а водночас убирає з них усе те, що може збагатити її новими засобами виразності, образності, експресивності; новими лексичними і граматичними елементами. Однак надмірне вживання діалектної лексики не збагачує мову, а тільки засмічує її непотрібними словами.

Отже, з одного боку, літературна мова вбирає в себе все найкраще, найцінніше, життєво важливе й типове з діалектної лексики і завдяки цьому збагачується, вдосконалюється. З іншого боку, елементи літературної мови проникають у діалектну лексику і наближають її до загальнонародної мови. Літературна мова дедалі сильніше впливає на місцеві говори і сприяє зближенню їх системи із загальнонародною національною мовою.

Самостійна робота № 13

Тема: Абревіатури в діловому мовленні.

.

План:

1. Явище абревіації.

2. Класифікація абревіатур.

Література:

З.Мацюк, Н.Станкевич "Українська мова професійного спілкування" с.158-163

Абревіатури – складноскорочені слова різних типів творення (НСДРП, УТН, райрада, облвиконком, МАЗ та ін.). Найчастіше це назви нових установ, нових органів управління, нових машин, механізмів, виробів, нових професій, посад, нових виробничих дій і станів тощо.

Однією з основних причин появи скорочень є тенденція до уникнення надлишкової інформації. Крім скорочених, існують ще так звані спрощені найменування. Вони виникають в усному розмовному мовленні як засіб “економії мовних зусиль” і для ділових паперів непридатні (наприклад: погодинник – працівник з погодинною оплатою;вагонщик – робітник вагонних майстерень).

Та сама кількість інформації передається в скороченому слові меншою кількістю знаків, ніж у співвідносному словосполученні. Наприклад, у слові ВНЗ (колишнє вуз) кожна літера несе в шість разів більшу інформацію, ніж літера, що входить до складу співвідносного словосполучення (вищий навчальний заклад). Саме тому ініціальні скорочення виявилися найпопулярнішими.

Другою важливою причиною вживання значної кількості скорочень у мові ділових паперів є прагнення до економії місця, пов’язане з обмеженістю “площі” документа (адже фактом уже стало те, що укладачі сучасних ділових листів у промисловості намагаються за всяку ціну вмістити всю інформацію на одній сторінці) .

Вживання абревіатур пояснюється ще й прагненням уникнути повторення кількаслівних назв (як правило, повна назва організації, підприємства чи установи наводиться тільки один раз: в адресі, у штампі тощо).

Традиції, що склалися у творенні і вживанні абревіатур, виникли насамперед на підставі доцільності, а тому й вимагають до себе якнайбільшої уваги.

Так, наприклад, усталилися межі тих понять, назви яких можуть бути скорочені. Це назви країн, міністерств, головних управлінь, вузів, науково–дослідних установ та ін.

Не скорочуються, як правило, багатослівні назви Верховних Рад, вищих урядових посад, назви середніх шкіл, деяких технічних виробів тощо.

При утворенні скорочень обов’язковою е вимога зрозумілості. Це досягається вдалим скороченням основи, за яким легко відновлюється і вся основа; скорочені основи стандартизуються (тобто зберігають свою форму в усіх новотворах:рад... укр... голов... швей... та ін.).

Стандартизація поширюється й на спеціальні позначки. Так, наприклад, у скорочених назвах машин, механізмів та інших промислових виробів частково регламентоване вживання окремих літер: Н – начіпна (сільськогосподарські машини) , А – асинхронний (електродвигун), М – мілке (при класифікації кам’яного вугілля) та ін.

Береться постійно до уваги і співвідносність зі скороченнями в російській мові. Вплив російської мови на українську в цій ділянці цілком закономірний, і виявляється він таким чином:

а) це може бути пряме засвоєння російських скорочень (в українському оформленні): групорг, ВОКС, ІПТАП тощо;

б) це може бути переклад: гороно – міськвно, горсовет – міськрада, госхоз – держгосп;

в) це творення за російськими моделями з українським їх переоформленням, порівняйте: кол–хоз–н–ый; кол–госп–н–ий і кол–госп–ів–ськ- ий.

У писемному діловому мовленні розрізняють два види скорочень: скорочення, призначені лише для зорового сприймання, і скорочення, придатні для вживання як в усній, так і в писемній мові.

Скорочення першого типу звуться графічними (або текстовими). Вони не мають граматичного оформлення (тобто ознак роду, числа, відмінка), а також відзначаються специфічним графічним оформленням: як правило, позначаються малими буквами (і т. д., та ін,, н. е.), при їх написанні вживаються дефіси ( р-н, м–ць), крапки (тов., гром., і т. п.), повторення початкових літер (тт., рр.), дробове написання (п/я, н/р). За своїм змістом – це назви адміністративних одиниць (м., обл., р–н, вул.), назви посад і звань (акад., проф., доц.), назви дат і календарних строків(м–ць, рр.), власне текстові скорочення (і т. д., та ін., і т. ін.), форми звертання (тов., гром.), назви окремих документів (квит., накл.) та ін.

Такі скорочення є нормативними, загальноприйнятими; вони зафіксовані в багатьох словниках, довідниках, а також у відомчих інструкціях і правилах діловодства. Так само усталеними є правила їх написання (після цих скорочених слів звичайно ставиться крапка; їх не можна розбивати переносом).

Другий тип скорочень виразно відрізняється від першого насамперед тим, що в них помічається тенденція до переходу в самостійні слова (тобто слова, що не повинні розшифровуватися, а зрозумілі й так). Ці скорочення вже почали відмінюватися, мають форми роду, позначаються великими літерами без крапок і пишуться без дефісів (дефіси вживаються лише тоді, коли до буквених приєднуються ще й числові позначення на зразок ІЛ–18, ТУ–104 тощо).

Хоча серед абревіатур є дуже неоднакові утворення (ініціальні, складові, усічення слова, змішаний тип, поєднання складової частини з повним словом та ін.), проте довільне скорочення найменувань установ не допускається: слід користуватися тим типом скорочення, який зафіксовано в документації даної організації чи установи (або в спеціальних довідниках, інструкціях, статутах та ін.).

Що стосується найпопулярніших у діловому стилі скорочень, то переважають тут найменування буквені й буквено-цифрові. Проте не всі слова, утворені цими способами, бездоганні. Є серед них невдалі утворення типу ИВАН (Институт востоковедения Академии наук); є багатозначні скорочення типу КПІ (це: Компартія Іспанії, Індонезії, Індіїта ін., це може бути Київський політехнічний, поліграфічний, педагогічний інститути та ін.), МТС (Московський театр сатири), промпродукти (промислові і проміжні продукти); є невдалі скорочення (індпошив, кондвироби, молзавод, асобоз тощо.

Типи скорочень, які набули вже офіційного визнання (стандартизувалися, що знайшло своє відображення в ряді словників, довідників, посібників та інструкцій), можуть бути вживані в усіх видах ділових паперів:

Добираючи складноскорочене слово при написанні ділового папера, слід орієнтуватися на такі вимоги:

1. Скорочення не повинне збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові.

2. Скорочене слово повинно бути “прозорим”: воно має легко “розгортатися” в повне найменування (це правило не поширюється на скорочення, які вже стали самостійними словами типу лавсан).

3. При творенні скорочених слів не повинні порушуватися норми літературної мови, зокрема правописні.

4.Скорочення, які є назвами установ, підприємств, організацій, а також марок виробів тощо пишуться з великої літери.

5. У звичайному поточному документі повна офіційна назва установи вживається один раз, далі вона змінюється скороченою назвою; відмова від скорочених назв у документі означає, що йому надається суворо офіційного, директивного характеру.

6. Скорочення типу Р.S. (латинське роst scrірtum – пізніше написане), N.В. (nоtа bеnе – поміть добре) та ін. у сучасному діловому листуванні не вживаються на тих же підставах, на яких не дозволяється щось дописувати після підпису: документ має бути чітко продуманим, композиційно бездоганним і смислово завершеним; тому в ньому немає місця для скорочень типу Р.S.

7. Скорочене слово повинне зберігати однакову форму в тексті документа: неприпустимо скорочувати те саме словосполучення по–різному або писати його то повністю, то скорочено в одному тексті (райком, РК, районний комітет).

8. Для комбінованих (цифрових і буквених) скорочень існують такі правила написання: якщо цифра стоїть після букв, вона приєднується через дефіс (двигун АЯЗ–200, турбореактивний лайнер ТУ–104); якщо цифри передують буквам, тоді скорочене слово пишеться разом (стан 2ТО); у марках матеріалів цифрові знаки й буквені скорочення пишуться завжди разом (сталь Б2, алюмінієвий сплав АЛ5).

9. Слово рік після дат, як правило, скорочують, залишаючи одну літеру р. (крапка обов’язкова); після кількох дат ставлять дві літери рр. (між ними крапки не ставлять, після них крапка ставиться обов’язково). Наприклад: 2003 р., у 2001 – 2004 рр.

10. Навчальний і фінансовий роки пишуться через похилу риску; перший з двох років пишеться повністю, другий скорочується на дві перші цифри, слово рік у цьому випадку пишеться в однині: у 2003/04 навчальному році.

11. Слова гривня, карбованець і копійка при цифрових даних пишуться як грн., крб. і коп.; скорочуються також словатисяча, мільйон, мільярд, якщо вони стоять при цифрах (4 тис., 6 млн.).

Самостійна робота № 14

Тема:Фразеологія та її стилістичні можливості.

.

План:

1. Фразеологічні звороти.

2. Типи фразеологічних сполучень.

Література:

О. Пономарів "Стилістика сучасної української мови с. 120-130

Фразеологізми справедливо вважаються "специфічними рисами кожної мови", "квінтесенцією національного обличчя мови", "згустками розуму й знання". У фразеології, за висловом М. Рильського, "дух "язика". Стилістику й конотацію мовних одиниць Л. Блумфілд певним чином пов'язував з "авторитетом" тієї професії або ремесла, звідки вони взяті. Морські терміни звучать як щось "влучне, чесне й безтурботне", юридичні здаються нам "точними й трохи мудруватими", терміни декласованих елементів — "грубі, але влучні". Конотація книжних форм "більш невизначена", але зустрічається вона частіше: майже кожна розмовна форма має паралельну "з відповідним книжним відтінком". Різні думки щодо стилістики ФО, їх класифікації висловлювало багато вчених (Ш. Баллі, Б. Ларін, І. Чередниченко, Г. Їжакевич, І. Лепешев). У свій час В. Виноградов указував на складність таких досліджень, намагаючись визначити "обсяг" цієї сфери: "У всякому випадку до стилістики завжди належить характеристика експресивних відтінків фразеологічних одиниць, визначення сфер мовлення й літературно-жанрових меж їх ужитку". Автор "Французької стилістики" Ш. Баллі, в основі поглядів якого було порівняння "експресивного факту" з "одиницею мислі", розробив метод ідентифікації. Ідентифікувати експресивний факт, зазначає швейцарський учений, — це означає прирівняти його до одиниці мислі, визначити його шляхом підстановки неемоційного слова, слова — ідентифікатора. Методом ідентифікації користуються й нині (баламутити голову — зваблювати, ні вдень ні вночі — ніколи), якщо треба наочно відтінити складність семантичної структури ФО і її стилістичну виразність. Виділені дві категорії фразеологізмів (фразеологічні групи і фразеологічні єдності) Ш. Баллі пов'язує з різним ступенем експресивно-емоційного забарвлення. Пропонувалася низка аспектів стилістичного опрацювання фразеологізмів: 1) класифікація ФО з погляду вживаності (активно вживані, застарілі й ті, які виходять з активного вжитку); 2) класифікація з погляду експресивності (виразності), ставлення мовця до зображуваного; 3) класифікація з погляду функціонального зв'язку ФО з певними стилями літературної мови. За 1. Лепешевим, стилістичне значення складається з двох компонентів — експресивно-оцінного й функціонально-стильового забарвлення. Г. Їжакевич виділяє фразеологізми з погляду їх уживаності й класифікує за джерелами виникнення. Розглядає вона також і функціонально-стильову характеристику фразеологізмів.

Таким чином, єдиної стилістичної класифікації ще не створено. Щодо конотацій, то вони, за переконанням Л. Блумфілда, незліченні, не підлягають визначенню й загалом їх "важко відмежувати від прямих денотативних значень". Сказаним американський лінгвіст засвідчив і той дискусійний факт, що конотація — частина семантичної структури мовної одиниці.

У пропонованому посібнику розглядаємо розподіл ФО з погляду:

1) їх уживаності;

2) експресивно-стилістичного забарвлення;

3) закріплення (співвіднесеності) за певними стилями.

Фразеологізми з погляду їх уживаності можна розділити на дві групи — активні й пасивні (застарілі ФО й фразеологізми — інновації).

Активні фразеологізми різного стилістичного забарвлення й стильової закріпленості регулярно вживаються в сучасній літературній мові. Серед них усталені вирази різної структури: вхопити шилом патоки, (рости) як гриби після дощу, хай би грець узяв, гарячі жнива, молодий та зелений, в очах жовтіє, з жиру; різного експресивно-стилістичного забарвлення:жувати жуйку, зневажл.; надути губи, фам.; не на такого нарвався, грубо; з різним ступенем семантичної цілісності й мотивованості: байдики бити, верстати дорогу, на чесне слово; різних сфер первісного функціонування:викидати за борт, вийти з борозни, виляти хвостом, з-під стоячого підошву випоре. Проте й серед аналізованої групи знаходимо частовживані фразеологізми — битися до останнього, (бігти) без пам'яті, нема ні одвіту, ні привіту, "Її люди трапляються, не сьогодні — завтра хтось посватає", "Олександра заверещала не своїм голосом та затріпала чорними руками" (М. Коцюбинський). І навпаки, паралельно зустрічаються й менш уживані або уживані в певних ситуаціях. Наприклад, етнографічний вислів поїхати на оглядини активно функціонує лише в період сватання. Не так часто натрапимо на ФО з дзирками "поглядаючи кругом; озираючись", хоч він і зафіксований академічним словником. Активні й частотні фразеологізми (глянути) одним оком, свіжим оком, критичніш оком, ласим оком, невеселим (сумовитим, безрадісним) оком. І навпаки, вислів (дивитися) зизим оком рідковживаний.

Застарілі фразеологізми відбивають і звичайні поняття, і такі, що з різних причин вийшли з активного вжитку. Сюди належать вирази вивідувати ума(в кого), видавити олію (з кого) "добре побити кого-н.", вказати типики"провчити кого", возити попа в решеті "брехати під час сповіді", на духу"на сповіді", волити волю (чию), уступити в закон "звінчатися з ким-небудь", " — А що, лизнула осіяного бога? — питався він... — Дурочка" (Панас Мирний), тобто "випила хмільного". Застаріли фразеологізми піти під аршин, взяти під аршин (у царській армії новобранців "підганяли під мірку", тобто брали чоловіків певного зросту); вислови, що відображають різні знахарські методи лікування: виливати переполох "лікувати перелякану людину знахарським способом", "Наша знахарка — баба Горпиниха, що й уроки виливає, бешиху шепче і пропасницю вичитує '' (Панас Мирний), глянуть недобрим оком "зурочити". Не чуємо більше троїстих музик "оркестру, що складається з трьох музичних інструментів: скрипки, бубна і цимбал" — не фіксують виразутроїсті музики (у М. Рильського — капелія троїста) й словники. Відійшло в минуле високе історичне погибоше (загинути) яко (як) обри ("Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров'ю літер. Що ми загинем, яко обри, Що буде степ, руїна й вітер", Є. Маланюк). У сучасному вжитку функціонує майже виключно не до німиги "не так, як слід", "не до вподоби" лише в заперечній формі. Хоча в XIX ст. була й стверджувальна — до ишиги "розумно, до діла, до речі. І. Манжура серед приказок і прислів'їв у кінці того ж століття (1890) подає вислови мишку зірвати"побити", дати гену "сильно побити", сопляка убити "злякатися", пропало, як на батозі "стільки ж взиску (користі?), як з батога за удар", усі шістнадцять "управився, немає нічого". Утратив актуальність ряд фразеологічних гнізд зі стрижневими словами Бог, Господь: Боже благослови, Христом-Богом благати, Богом благати, їй же Богу, їй же ти Богу, нехай Бог (Господь) помагає (кому) "побажання успіху кому-н. у якійсь справі" й традиційні привітання з доброзичливим побажанням — хай Бог (Господь) прощає, хай Господь милує (боронить), ані Боже мій "ні за яких обставин, ніколи". Рідше вживаються фразеологізми зі старослов'янським з походження словом враг: враг його матері, враг його бери, хай йому враг (виражають захоплення, незадоволення, досаду), враг його душу знає, враги його душу знають (виражають невідомість). З різних причин утратили актуальність фразеовербалізми сімейно-побутових реалійіти на діти "виходити заміж за вдівця з дітьми", запропонувати руку й серце(кому), прописати іжицю (кому) "побити кого". Можна назвати низку давніх форм покарання, тортур, фактів життя каторжан, як-от забігти в колодку(кого), залити в кайдани, волочити кайдани, волочити по етапах, які перейшли до пасивного складу фразеологічного запасу мови.

Так само до пасивного корпусу мовних одиниць належать і фразеологічніінновації, зокрема 80-х — 90-х років XX та початку XXI ст. Цілком природно, що дослідники (В. Кононенко, Т. Космеда, О. Левченко, А. Смерчко, В. Стишов, Л. Струганець та ін.) пропонують широкий загал активно вживаних виразів різної семантичної цілісності й стійкості. Серед них розрізняють ідіоми (утриматися на плаву, тягнути одіяло (ковдру) на себе, розуміти, звідки ноги ростуть), усталені словосполучення, у яких є слова з вільним і фразеологічно-зв'язаним значенням (чорний ринок, ядерна кнопка), усталені термінологічні словосполучення номінативно-характеризуючого типу (оксамитова революція, коридори влади) та паремії — усталені вирази з імпліцитно-комунікативною та евристичною функцією. Адаптується до української мови термінологічна сполука паблік рилейшенз: пі-ар (Пі-ар), піар, ПР, РМ, піар-технології; "Такий чорний піарполізе на всі канали — жах!" (Ст., 30.11.2000); "грамотна професійна робота за чорним РR-ом" (Д, 12.09.2001).

Як наслідок соціально-економічних змін в епохи історичних зрушень постають нові форми взаємовідносин людей, розвиваються нові форми економічного життя. Мова зазнає великих змін передусім на лексико — семантичному рівні. У своєму дзеркалі інновації відображають нову суспільно-політичну й економічну ситуацію. Поступові мовні зміни соціальної стабільності в період соціальних потрясінь пришвидшуються. Відбуваються переосмислення й зміни не тільки в семантичній структурі лексем, а й словосполучень, змінюється їх конотація. На основі різних тропів шляхом екстраполяції, тобто перенесення мовного образу з однієї сфери до іншої, усне й публіцистичне мовлення, насамперед засоби ЗМІ — особливо телебачення й періодика, відіграють вирішальну роль у збагаченні мови активно вживаними позначеннями суспільно-політичних реалій, як-от: чорні діри, непарламентські стосунки, прямий ефір, смажені факти, прокручувати гроші, телефонні зайці, ділові люди, чума XX століття, девальвація грошей, пор. серії з опорними компонентами альтернативний (альтернативне рішення, альтернативна думка, альтернативний проект, альтернативні вибори), тіньовий (тіньова економіка, тіньові дільці, тіньовий обіг, тіньовий бізнес). Активізується слово бізнес "економічна, комерційна, підприємницька або біржова діяльність, спрямована на отриманняприбутку", яке входить у тісніші сполуки з іншими словами, утворюючи неологізми: бізнес — еліта, бізнес — ідея, бізнес — клас, бізнес — конференція, бізнес — новини, бізнес — партія, бізнес — структура.Великий бізнес протиставляється середньому й малому бізнесові. "Попереджувальна" спортивна семантика сполуки жовта карткаекстраполює своє значення на будь-яку сферу. Із розширенням семантики вислову вийти па вулицю "мітингувати" під нього підводиться більша кількість денотатів, з якими співвідноситься ФО, — "протестувати проти будь-чого".

Новотвори у фразеології — де не тільки нові за формою й змістом (шокова терапія), а й старі за формою, але інші за конотацією (старший брат) чи нові варіанти старих за формою словосполучень (набирати очки). Зміни у сфері фразеології відображають взаємодію інтрада-екстралінгвістичних чинників. Кожен новотвір вдалий, "якщо ми його розуміємо, і витворений він не проти законів нашої мови" (І. Огієнко).

Серед новотворів виділяється декілька семантичних розрядів: 1) сучасні політичні процеси і явища (ескалація беззаконня, міжнаціональні конфлікти); 2) економічна ситуація (перехід до ринку, валютний коридор, індексація цін); 3) соціальні відносини (вести діалог, навішувати ярлики); 4) соціальні прошарки, угрупування чи об'єднання (кланові структури, корумповані елементи); 5) ситуації для соціуму (за межею бідності); 6) засоби впливу на когось (холодний душ); 7) характерологічні найменування осіб (верхні ешелони влади, нові українці); 8) експресивні найменування країн (імперія зла, ближнє чи дальнє зарубіжжя); 9) характеристика часових періодів (застійні часи, посткомуністичний період); 10) оцінка соціально-політичних та побутових явищ (тоталітарний режим, ліві сили. больові точки, гарячі точки, межа малозабезпеченості); 11) духовна культура (дефіцит моралі, дорога до храму, національне піднесення) тощо.

Невідомо, що з визначеного загалу залишиться в майбутньому у фразеологічній скарбниці, які з виразів витримають випробування часом. Однак безсумнівно, що частина їх унаслідок інтенсивного функціонування в мові засобів масової інформації набуває семантичних нюансів, поступово з вузькоспеціальної сфери стає набутком широкої мовної практики, потрапляє до літературного вжитку, динамізуючи таким чином усю лексико — ідіоматичну мовну систему.



Самостійна робота № 15

Тема:Стилістичне використання засобів словотвору

.

План:

1. Семантичний засіб словотвору.

2. Синтаксичний словотвір.

Література:

О. Пономарів "Стилістика сучасної української мови с. 131-142

Термін „словотвір” має два основних значення, які потрібно чіткорозрізняти. В першому значенні він використовується для вираження постійного процесу творення нових слів у мові. Мова знаходиться в стані постійного розвитку, який складається з окремих мовних процесів, втому числі і процес творення нових слів. Цей процес має назву „словотвір”. В другому значенні, термін „словотвір” означає розділ науки, яка займається вивченням процесу творення нових лексичних одиниць. Предметом дослідження словотвору є вивчення процесу творення новихлексичних одиниць та засобів, за допомогою яких цей процес відбувається (суфіксів, префіксів, інфіксів тощо). У своїй сукупності слова складають лексичні підвалини мови. Слова змінюються у мовленні за граматичними законами. Визначень слова, як одиниці мови, багато – в залежності від критеріїв, підходу, точок зору. У лексичному розумінні воно визначається як одиниця називання, що має лексико-семантичне наповнення і може виражати сформульоване поняття. У цьому відношенні слово має широкий лексико-граматичний діапазон: частинислова можуть змінюватись, варіюючи при цьому значення самого слова, а при цьому значення самого слова, а окремі форми його це значення зберігають, напр.: night – nightly (ніч – щоночно). Центральне питання словотвору – це вивчення структури і змісту слів.Стосовно природи слів можна поставити кілька питань, серед яких головними є такі: як слово утворюється? як утворюється складне слово? що таке складові частини складного слова (композита)? як значення складного слова стосується значення його складових частин? Слово входить до складу словосполучення – найближчої граматичноїодиниці, через яку воно реалізується в реченні. Звідси воно має опозиційні характеристики двобічного характеру: Морфема ? слово ? словосполучення (або фразеологічна одиниця). Морфема входить безпосередньо до структури слова. Морфема – це сполучення якогось значення і фонетичної форми. Протеморфема, у противагу слову, не автономна одиниця, хоча окремі слова можуть складатись лише з однієї морфеми. Звичайно в англійському слові розрізняємо дві-три (зрідка – більше) морфеми. Так, наприклад, у слові students маємо три морфеми – корінь stud із значення „навчання”, суфікс –ent із значенням активної дії та закінчення –s з граматичним значенням множини. Подальше членування морфем приводить лише до виділення окремих звукових комплексів, що значення не мають. Вільна і залежна морфеми. Морфема як частина слова частіше є залежною, ніж вільною. Це і зрозуміло, бо у даному випадку частина має належати до цілого. Лексична морфема може збігатись з коренем слова, тобто його головним складовим елементом, що передає лексичне значення. Структурна модель спільного германського кореня збігається із структурою індоєвтруктурою індоєвня. Останнім часом загальне визнання отримала теоріяіндоєвропейського кореня, яку розробив Е.Бенвеніст. За Бенвеністом індоєвропейський корінь завжди складається з трьох літер (приголосний + голосний „е” + приголосний), односкладовий і має два стани: І – корінь з наголосом та суфіксом у нульовому ступені і ІІ – корінь у нульовому ступені з наголошеним суфіксом. Якщо корінь має більше, ніж три голошеним суфіксом. Якщо корінь має більше, ніж три елементи, і елементи можуть наростати, то він перетворюється в іменну основу. Корінь разом з афіксами (префіксами і суфіксами) утворює основу слова. Проста основа – це, найчастіше, той же корінь слова, що може вживатись відокремлено. Основа, що охоплює один або більше афіксів, є похідною. Якщо основу позбавити афіксів, і вона не буде омонімічна жодному вільному слову того ж кореня, то така основа стане залежною. Корінь вважається головним складовим елементом, що після вилучення функціональних афіксів не підлягає подальшому словотворчому аналізу.