Дихотомія, «авторитарність-демократичність» в структурі політичної свідомості та діяльностіі

Проблематика авторитарності у наукових дослідженнях розглядається переважно в контексті стилю керівництва чи взаємодії взагалі. Онтогенетичний аспект у неявній формі присутній в концепціях соціалізації особистості, в яких авторитарність виділяється як ключовий момент соціалізації, котрим треба послуговуватися, або долати його. Коротко проаналізуємо кілька провідних концепцій.

Психоаналіз, виходячи з уявлення про структуру особистості, у своїх по­глядах на соціалізацію декларує поступовий розвиток внутрішнього конфлікту за етапами формування Super-Ego, як умістилища соціальних норм, котрі суперечать змісту ID, яке містить природні потяги. Авторитарне надсвідоме гальмує самореалізацію несвідомого, яке, зі свого боку, демонструє авторитарне підкорення та реалізується лише в завуальованій формі через систему механізмів психологічного захисту, які переважно ілюзорно послаблюють внутрішній конфлікт.

Ідеї класичного психоаналізу були розвинуті та переструктуровані в роботах неофрейдистів. Перш за все, йдеться про А. Адлера, який авторитарність називав прагненням до домінування та відносив його до неконс­труктивних шляхів розв’язання комплексу неповноцінності (складова несвідомого). Запобігання його можливе за допомогою психоаналітика чи вихователя через формування реакції компенсації чи надкомпенсації.

Е. Фромм також відноситься до таких авторів, які давали нове висвітлен­ня психоаналітичних ідей із безпосереднім застосуванням терміна авторитарності. Зокрема, вчений вводить до понятійно-термінологічного апарату психології поняття «авторитарний характер» в контексті його вчення про соціальний характер. У роботі “Вивчення сім’ї і влади» він висловлює ідею про вплив традиційної патріархальної сім’ї на розвиток авторитарного характеру. Останній визначався як слабкий, схильний до підкорення владі та мазохізму. Далі ним виділені три типи характеру – авторитарний, революційний, проміжний.

Свої ідеї щодо більш детального аналізу авторитарного характеру Е. Фромм висловив у роботі «Втеча від свободи», вказуючи на те, що це практи­чно повна відмова від незалежності своєї особистості, ототожнення свого «Я» з чимось зовнішнім, яке виникає від неусвідомленого почуття ізоляції і безсилля. Він водночас тлумачить авторитарний характер як садомазохістський (садизм – бажання контролювати інших, а мазохізм – бажання підкорятися силі) і стверджує, що прагнення особистості підкорятися владі виражає тенденцію до втечі від свободи у тому сенсі, що ригідне слідування традиційним нормам звільняє людину, переповнену почуттям неповноцінності і безпорадності, від свободи приймати самостійні рішення і брати на себе відповідальність. Він також виділяє два інших способи втечі від свободи – руйнівність і конформізм.

У цей час, незалежно від Е. Фромма, В. Райх також робить внесок у теорію авторитарної особистості, вважаючи, що пригнічення сексуальності призводить до втрати людиною власного «Я», до ірраціональності та містичності, а відтак до авторитарності. Так, фашизм, на думку вченого, є наслідком існування патріархальної сім’ї, оскільки витиснення потягів у несвідоме робить дитину істотою, не здатною до опору та готовою виконати наказ «фюрера», «гуру» чи будь-якого іншого вождя .

Авторитарне керівництво процесом соціалізації особистості декларується в технократичних педагогічних концепціях, які базуються на засадах біхеві­оризму. Їх зміст визначається питаннями регуляції зовнішньої поведінки через формування соціально прийнятих реакцій на засадах ретельно розробленої пе­дагогічної техніки, яка сутнісно базується на відношеннях домінування – під­корення між учителем і учнем. Посилення маніпулятивного аспекту в автори­тарному керівництві соціальним навчанням особистості повною мірою було здійснено А. Бандурою та Д. Роттером. Авторитарна особистість обирає такі комунікативні стратегії, як домінування, тиск і маніпуляція.

Одним з винятків стала гуманістична концепція соціалізації особистості А. Маслоу і трансактний аналіз Е. Берна. Зокрема, А. Маслоу розглядав авторитарні тенденції у розвитку особистості як прояв її внутрішньої не­захищеності у контексті потреби у владі. Він вважав, що у людини з авторитарним характером яскраво виражені такі психологічні особливості, як скептичне та цинічне ставлення до людства, тенденція до стереотипізації людей на дві категорії – слабких і сильних, кращих і гірших. Головне, що цей учений тлумачив авторитарні тенденції особистості як відгалуження на одному з етапів розвитку, які долаються через самоактуалізацію.

Окремі дослідники вважають, що роботи А. Маслоу здійснили вплив на розвиток теорії авторитарної особистості Т. Адорно. Виділення в трансактному аналізі, за Е. Берном, таких видів спрямованості у спілкуванні як «батько – ди­тина» і «дорослий – дорослий» відповідно символізує авторитарні та демокра­тичні взаємовідносини. При цьому перше діадне спрямування має долатися у процесі психотерапії, друге – формуватися у даному процесі, зважаючи на те, що перше виникає і переважає в дитинстві, друге – утверджується з віком.

У роботах Т. Адорно авторитаризм набув масштабів чинника, що заслуго­вує на окреме дослідження. Саме цим ученим були обґрунтовані параметри, які разом утворили основний зміст так званої «F-шкали». Ось перелік цих параметрів з короткими дефініціями.

1. Конвенціоналізм: непорушна прихильність до конвенціональних цінностей середнього класу; потреба слідувати встановленим нормам і глибока стурбованість, що хтось може їх спростувати.

2. Авторитарна підкора: некритичне підкорення ідеалізованим авторитетам власної групи; некритичне настановлення до офіційної влади, ідентифі­кація з владою.

3. Авторитарна агресія: тенденція вишукувати людей, котрі не поважають конвенціональні цінності, щоб осуджувати, відштовхувати, карати їх; агресивність щодо менших.

4. Антиінтрацепція: неприйняття всього суб’єктивного, наповненого фанта­зією і чуттєвістю.

5. Забобонність і стереотипізм: віра в долю, схильність до мислення у шаб­лонних категоріях; віра в те, що зовнішні сили контролюють життя лю­дини; містична схильність.

6. Культ сили: мислення у таких категоріях, як домінування – підкорення, слабкий – сильний, вождь – наступники; ідентифікація себе з образами, які втілюють силу; вип’ячування конвенціональних атрибутів власного Я; демонстрація сили; підтримка жорстких методів влади.

7. Деструктивність і цинізм: загальна ворожість і зневага до всього людяного.

8. Проективність: проекція неусвідомлених, інстинктивних імпульсів у зов­нішній світ; схильність вірити у небезпечні процеси у світі.

9. Сексуальність: надмірна зацікавленість у сексуальних подіях. Мораліза­торство.

Названі параметри так доповнюють один одного, що здатні утворювати єдиний синдром як відносно стійку структуру в індивіді, котрий робить його чутливим та сприйнятливим до антидемократичної пропаганди. Тому можна стверджувати, що за допомогою «F-шкали» Т. Адорно була здійснена спроба виміряти потенційно антидемократичний характер. Це не означає, що шкала охоплює всі риси цієї структури характеру, вона фіксує лише фрагмент способів вираження ознак такої структури. «F-шкала» має значний евристичний та дослідницький потенціал, хоча й визначає лише систему авторитарних настановлень.

Чисельні недоліки та психоаналітичний ухил концепції Т. Адорно спричинили низку критичних зауважень з боку інших дослідників. Критикувалися її психометричні характеристики та прогностичні можливості. Зміст самого поняття авторитарної особистості також було піддано сумніву. Представник когнітивного напрямку М. Рокич стверджував, що «F-шкала» не відрізнить послідовника фашизму від будь-якої іншої догми, тоді як головна риса авторитарної особистості – догматична прихильність системі цінностей. Для цього була створена «D-шкала». Аналіз когнітивних чинників, за недостатню увагу до яких критикували Т. Адорно, був покладений в основу нової теорії авторитарної особистості. Б. Альтемейєр охарактеризував авторитарну особистість з позиції теорії соціального научіння (А. Бандура). Відповідно до цієї теорії наші настановлення і ціннісні орієнтації формуються під впливом соціального оточення та батьків. У процесі дорослішання людина починає дотримуватися тих цінностей, які за поясненням батьків та вихователів є вірними. При цьому основним фактором у навчанні є наслідування. У процесі інтеріоризації настановлень та цінностей особистість одержує можливість висловлювати позитивні судження щодо самооцінки.

Б. Альтемейєр переробив «F-шкалу» та через факторний аналіз скоротив характеристики авторитарної особистості до трьох: а) авторитарне підкорення (високий ступінь підкорення владі та авторитетам); б) авторитарна агресія (аг­ресивність до тих, несхвалення яких заохочується владою); в) конвенціоналізм (стійке ригідне дотримування традиційних соціальних цінностей). Б. Альте­мейєр називає досліджувану характеристику авторитаризмом правого ґатунку не у політичному сенсі, а в соціально-психологічному, маючи на увазі бе­зумовне підкорення владі та авторитетам.

Одна з останніх теорій авторитарної особистості належить південноафриканському психологу Дж. Даккітту, який стверджує, що треба дати визначення авторитаризму в термінах групової поведінки, а не індивідуальної риси. Проаналізувавши складові авторитарності за Б. Альтемейєром, Дж. Даккітт довів, що вони описують ступінь ідентифікації індивіда з групою та відображають групову згуртованість.

Отже, авторитарне спрямування проходить становлення у процесі онтогенезу особистості залежно від природної схильності будувати стосунки у відношеннях «домінування-підкорення» і переважно – від соціальних факторів (ситуації виховання в сім’ї та педагогічному закладі). Саме ситуація виховання може зумовити й інший шлях розвитку особистості у напрямку становлення демократичної спрямованості.

Тести до модуля «Політична психологія»

Тести до теми № 1

1. Процес вироблення системи уявлень суб’єкта про себе у соціально-політичному плані це:

а) політична свідомість;

б) політична самосвідомість.

1. Процес включення індивіда у політичну систему через оснащення його досвідом цієї системи це:

а) політична соціалізація;

б) політична культура.

1. Політична поведінка це:

а) зовнішній бік політичної діяльності;

б) результат функціонування політичної свідомості, політичного безсвідомого та політичної культури;

в) діяльність з координації чужих інтересів у межах суспільства.

1. Процес включення індивіда у суспільство через оснащення його досвідом поколінь, закріпленим в культурі є:

а) політичною соціалізацією;

б) політичною культурою;

в) політичною діяльністю;

г) інше.

1. Психологічні особливості сучасної пропаганди є:

а) предметом політичної психології;

б) завданням політичної психології;

в) методом політичної психології.

1. Історичний досвід, пам’ять соціальних спільнот і окремих індивідів у сфері політики є:

а) політична пам’ять;

б) політична культура;

в) політична свідомість.

1. Діяльність з координації чужих інтересів у межах суспільства це:

а) вищий рівень політичної свідомості;

б) вищий рівень політичної поведінки;

в) вищий рівень політичної культури.

1. В залежності від суб’єкта політичної свідомості структура політичної свідомості розділяється на:

а) побутову та наукову політичну свідомість;

б) індивідуальну, групову та масову політичну свідомість;

1. До функціональних форм політичної свідомості відносяться:

а) когнітивний і мотиваційний блок;

б) політичні знання, політичні вміння, політичні цінності, орієнтації, переконання, настановлення, оцінки.

1. З якої галузі психології виокремилась політична психологія:

а) загальна психологія;

б) психологія праці;

в) соціальна психологія?

1. Результатом політичної соціалізації є:

а) політична активність, пасивність чи відчудження;

б) формування політичної свідомості та політичної поведінки;

в) політична діяльність;

г) політична культура.

1. Чинником прагнення до влади за А. Адлером є:

а) сублімація лібідо;

б) комплекс меншовартості;

в) політична соціалізація.

1. Поява соціоцентризма є етапом:

а) політичної діяльності;

б) політичної соціалізації;

в) політичної поведінки.

1. Поява соціальних цілей є:

а) початковим;

б) завершальним;

в) проміжним етапом соціалізації.

1. Психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються у процесі соціалізації і проявляються в політичній свідомості та поведінці, це:

а) предмет політичної діяльності;

б) структура політичної свідомості;

в) предмет політичної психології.

1. За глибиною відображення політична свідомість розділяється на:

а) побутову та наукову політичну свідомість;

б) індивідуальну, групову та масову політичну свідомість.

1. Зміна конкретних політичних уявлень на абстрактні є:

а) початковим;

б) завершальним;

в) проміжним етапом соціалізації.

1. Владна, розпорядницька, керуюча є функціями:

а) політичної діяльності;

б) політичного лідера;

в) політики.

1. Проблеми психологічних механізмів політичної поведінки є:

а) предметом політичної психології;

б) завданням політичної психології;

в) методом політичної психології.

1. Аналіз, порівняння, моделювання є:

а) діагностичними;

б) прогностичними;

в) розвивальними методами політичної психології.

Тести до теми № 2

1. Поняття про харизматичну владу було введено в науку:

а) Бертраном Расселом;

б) Ніколо Макіавеллі;

в) Максом Вебером.

1. Про те, що володар має поєднувати у собі риси лева та лиса твердить:

а) Бертран Рассел;

б) Ніколо Макіавеллі;

в) Макс Вебер.

1. У харизматичного лідера переважає такий стиль керівництва:

а) ліберальний;

б) авторитарний;

в) демократичний;

г) будь-який.

1. Потреба у харизматичному лідері виникає, коли:

а) людям потрібне почуття безпеки, яке дає той, хто взяв справу у свої руки;

б) люди компенсують свої невдачі емоційною ідентифікацією з героєм;

в) люди прагнуть уникнути відповідальності;

г) вірно все;

д) вірно а), б).

1. М.Вебер виділяв такі три види легітимності влади, як основану на харизмі: на.......................................................

на.......................................................

1. Макіавелізм, це риса особистості, яка означає:

а) переконання суб’єкта у тому, що при спілкуванні з іншими можна та необхідно маніпулювати;

б) здатність переконувати інших, розуміти їх наміри та причини їх вчинків;

в) схильність до емоційної залученості у безвідносні до перемоги деталі.

1. Лідер, який не прагне радикальних змін і мессіанського положення, є:

а) харизматичним;

б) іконним.

1. Підтримка лідера-харизматика базується на:

а) раціональних факторах;

б) емоційних факторах.

1. Такі вислови, як «Переможців не судять», «Мета виправдовує засоби» пов’язують з ім’ям:

а) Макса Вебера;

б) Зігмунда Фрейда;

в) Ніколо Макіавеллі.

1. Позначте те, що не відноситься до психологічних ознак харизми:

а) прибічники вірять у надякості лідера;

б) прибічники не згуртовані між собою;

в) прибічники довіряють лідеру;

г) прибічники є наступниками.

1. Прагнення до самоактуалізації, як ознака особистості лідера було введено в понятійний апарат психології представниками:

а) біхевіоризму;

б) психоаналізу;

в) гуманістичної психології.

1. Необхідність підтвердження надможливостей, складність віднайдення достойного наступника, необхідність пропаганди є проблемами влади:

а) основаної на традиції;

б) на харизмі;

в) на праві.

1. Відзначте серед переліченого архетипічні форми:

а) аnima;

б) архетипічна ситуація;

в) animus;

г) архетипічна фігура;

д) архетипічний символ.

1. Архетип героїзованого злочинця, архетип тотожності істини та влади, архетип центрованої провини є:

а) загальнолюдськими архетипами;

б) архетипами візантійської компоненти українського менталітету;

в) архетипами західноєвропейського менталітету.

1. За Фрейдом З. прагнення до влади є результатом:

а) сублімації лібідо;

б) комплексу меншовартості;

в) політичної соціалізації.

1. Ряд положень макіавеллізму був експериментально підтверджений представниками:

а) біхевіоризму;

б) психоаналізу;

в) гуманістичної психології

1. Про те, що ідентифікація з архетипом героя призводить до виникнення «мана» – особистості (харизми) твердив:

а) З. Фрейд;

б) К. Юнг;

в) К. Хорні.

1. Архетип це:

а) підструктура політичного без свідомого;

б) підструктура політичної свідомості;

в) підструктура без свідомого.

1. Архетип героїзованого злочинця означає:

а) почуття провини перед авторитетом;

б) рівень досконалості минулого досвіду визначається не актуальністю, а давністю його використання;

в) вбачання елітарності в девіантній поведінці.

1. Архетип центрованої провини означає:

а) почуття провини перед авторитетом;

б) рівень досконалості минулого досвіду визначається не актуальністю, а давністю його використання;

в) вбачання елітарності в девіантній поведінці.

Тести до теми № 3

1. Поняття влада є фундаментальним поняттям, яке об’єднує всі соціальні науки, аналогічно поняттю енергії у природничих науках. Так вважав:

а) Бертран Рассел;

б) Ніколо Макіавеллі;

в) Макс Вебер.

1. Ресурси влади пов’язані зі змістом мотивації:

а) суб’єкта влади;

б) об’єкта влади.

1. Мотивація влади є мотивацією:3

а) суб’єкта влади;

б) об’єкта влади.

1. Виділіть серед різних видів прагнення до влади невротичні:

а) прагнення до реалізації суспільно-корисної мети;

б) прагнення до позбавлення почуття неповноцінності;

в) прагнення до самореалізації;

г) прагнення до захисту від безпомічності;

д) прагнення до відчуття влади.

1. Більш ефективною є така влада, яка становить:

а) мету особистості;

б) засіб реалізації мети особистості.

1. Основана на бажанні людини бути схожою на того, хто викликає симпатію, повагу, це влада:

а) референтна;

б) легітимна;

в) експертна;

г) інклюзивна;

д) примусу;

е) нагороди.

1. Основана на тому, що компетентна в значущому для нас питанні людина може бути впливовою і не тільки в межах своєї компетенції, це влада:

а) референтна;

б) легітимна;

в) експертна;

г) інклюзивна;

д) примусу;

е) нагороди.

1. Вплив, пов’язаний із прагненням бути членом групи та діяти у відповідності з груповими нормами, це влада:

а) референтна;

б) легітимна;

в) експертна;

г) інклюзивна;

д) примусу;

е) нагороди.

1. Влада тих, хто пише, над тими, хто читає. Це:

а) партократія;

б) меритократія;

в) райтократія.

1. Відношення до партії зумовлене:

а) ідеологією;

б) силою особистості лідера;

в) іміджем партії.

1. Влада уповноважених над неуповноваженими це:

а) партократія;

б) райтократія;

в) бюрократія.

1. Вотум це:

а) рішення, виражене у формі голосування;

б) метод прийняття рішень, при якому обговорюване положення не голосується, а приймається через угоду.

1. Консенсус це:

а) рішення, виражене у формі голосування;

б) метод прийняття рішень, при якому обговорюване положення не голосується, а приймається через угоду.

1. Психофізіологічна теорія влади Кайтукова базується на:

а) категорії диктату;

б) категорії харизми;

в) категорії еліти.

1. Влада для себе це:

а) S – Power;

б) P – Power.

1. До потреби у владі за В. Каверіним відноситься:

а) страх самотності;

б) потреба свободи;

в) потреба самоствердження;

г) прагнення збільшувати ресурси влади;

д) страх перед втратою влади.

1. До страхів володіння владою за Дж. Верофом відноситься:

а) страх самотності;

б) потреба свободи;

в) потреба самоствердження;

г) прагнення збільшувати ресурси влади;

д) страх перед втратою влади.

1. До мотивації влади за Д. Вінером відноситься:

а) страх самотності;

б) потреба свободи;

в) потреба самоствердження;

г) прагнення збільшувати ресурси влади;

д) страх перед втратою влади.

1. Акцент на дослідженні процесу використання влади ставиться:

а) в соціології;

б) в психології;

в) у філософії.

1. Асоціативні зв’язки лексеми «влада» досліджуються для характеристики:

а) режимів влади;

б) видів влади;

в) культурно-мовленнєвого концепту «влада».

Тести до теми № 4

1. Ефективність лідера зумовлена:

а) особистісними якостями та здібностями;

б) ситуацією;

в) взаємовідносинами;

г) вірно все;

д) вірно а), б).

1. Думка про те, що поява лідера є результатом місця, часу та обставин притаманна представникам:

а) теорії рис;

б) ситуативної теорії;

в) теорії відношення.

1. Спроби пояснити лідерство на основі спадковості притаманні представникам:

а) теорії рис;

б) ситуативної теорії;

в) теорії відношення.

1. Спроби пояснити лідерство з точки зору стосунків у групі притаманні представникам:

а) теорії рис;

б) ситуативної теорії;

в) теорії відношення.

1. Інструментальне лідерство:

а) орієнтовано на задачу;

б) орієнтовано на відношення.

1. Емоційне лідерство:

а) орієнтовано на задачу;

б) орієнтовано на відношення.

1. Лідерство більш ефективне в ситуаціях дуже сприятливих або дуже несприятливих:

а) інструментальне

б) емоційне

1. Лідерство більш ефективне в помірно сприятливих чи несприятливих ситуаціях:

а) інструментальне;

б) емоційне.

1. Маргінал це:

а) людина натовпу;

б) представник еліти;

в) ні а) ні б).

1. Людина, яка завжди відчуває потребу звертатися до авторитету чи принципу, якому вона служить є:

а) людиною натовпу;

б) людиною еліти;

в) маргіналом.

1. Людина, провідною цінністю якої є влада, відноситься до:

а) маргінального типу;

б) демократичного типу;

в) політичного типу.

1. Бажання влади тільки для себе. Використання людей як засобів досягнення влади. Володіння технологіями влади. Це характеристики:

а) політичного лідера;

б) homo politicusa;

в) представника еліти.

1. Відраза до політики, недовіра до влади, готовність до розриву з оточенням, неучасть у регулярних процесах. Це є стратегічними настановленнями:

а) людини натовпу;

б) людини еліти;

в) маргінала.

1. Виділіть серед переліченого особливості поведінки людини у натовпі:

а) відповідальність;

б) агресивність;

в) ефективність;

г) аморальність;

д) самоконтроль.

1. Лицар, Хазяїн, Генерал, це метафоричні назви:

а) політичних типів;

б) типів політичних лідерів;

в) людини еліти.

1. Акцент на формування характеру лідерів та еліт через соціальну практику здійснюється в теорії еліти:

а) Б. Скінера;

б) Е. Фрома;

в) З. Фрейда.

1. В залежності від особистих якостей виділяють такі види еліт:

а) харизматична, олігархічна, професійна, аристократична;

б) пануюча, пасивна, опозиційна, контреліта;

в) аграрна, промислова, фінансова, інтелектуальна.

1. В залежності від ставлення до влади виділяють такі види еліт:

а) харизматична, олігархічна, професійна, аристократична;

б) пануюча, пасивна, опозиційна, контреліта;

в) аграрна, промислова, фінансова, інтелектуальна.

1. Пояснення елітності одних і посередності інших через навчальні здатності застосовується в теорії політичних еліт:

а) Е. Фрома;

б) Б. Скінера;

в) З. Фрейда.

1. Через посилення тиску натовпу на особисту свободу виникає такий вид маргіналів, як:

а) первинні маргінали;

б) вимушені маргінали.

Тести до теми № 5

1. Назвіть психологічні компоненти організаційних здібностей політичного лідера:

........................................

........................................

........................................

1. Авторитарна особистість обирає такі комунікативні стратегії, як авторитарне домінування, тиск і ....................................................
2. До основних характеристик авторитарної особистості входять:

а) авторитарне підкорення;

б) авторитарна агресія;

в) високий інтелект;

г) високий статус;

д) консерватизм.

1. Проблеми володіння та здійснення влади є предметом:

а) політичної психології;

б) політології;

в) політичної діяльності.

1. Схильність до психологічного аналізу поведінки інших це індикатор такого компоненту організаторських здібностей політика, як:

а) психологічний такт;

б) психологічна вибірковість;

в) критичність;

г) суспільна ергійність.

1. Почуття міри у взаєминах це – індикатор такого компоненту організаторських здібностей політика, як:

а) психологічний такт;

б) психологічна вибірковість;

в) критичність;

г) суспільна ергійність.

1. Здатність до емоційно-мовленнєвого впливу – це індикатор такого компоненту організаторських здібностей політика, як:

а) психологічний такт;

б) психологічна вибірковість;

в) критичність;

г) суспільна ергійність.

1. Практичний психологічний розум, психологічний такт, психологічна вибірковість, вимогливість та інше це:

а) лідерські якості;

б) організаторські здібності;

в) функції політичної діяльності;

г) прояви політичної поведінки.

1. Ефективне прийняття політичних рішень залежить від:

а) готовності до політичної діяльності;

б) готовності до лідерства;

в) готовності до ризику.

1. Прагнення до влади А. Адлер пов’язував із:

а) сублімацією лібідо;

б) садомазохізмом;

в) неконструктивним шляхом розв’язання комплексу неповноцінності.

1. Поняття авторитарний характер було введено в психологію

а) З. Фрейдом;

б) К. Юнгом;

в) А. Адлером;

г) Е. Фромом.

1. Культ сили, конвенціоналізм, забобонність, стереотипізм тощо – це параметри авторитарної особистості, які діагностує:

а) PWA – scale;

б) F – scale;

в) Mac – scale;

г) D – scale.

1. Позначте психологічні особливості, які характеризують особистість з демократичною спрямованістю:

а) консерватизм;

б) толерантність;

в) гнучкість мислення;

г) організованість;

д) діалогічність.

1. Функція формування політичної культури людей є функцією:

а) політичної психології;

б) політичної діяльності;

в) організаторської діяльності.

1. Авторитарна особистість проявляється у такій спрямованості спілкування за Е. Берном, як:

а) дитина – дитина;

б) батько – дитина;

в) дорослий – дорослий.

1. Особистість демократичного типу проявляється у такій спрямованості спілкування за Е. Берном, як:

а) дитина – дитина;

б) батько – дитина;

в) дорослий – дорослий.

1. Д – шкала діагностує:

а) авторитарну агресію;

б) антидемократизм;

в) догматичну прихильність системі цінностей.

1. Вибір, прогнозований через несвободу людини прийняти іншу альтернативу, є ознакою такого сценарію прийняття рішення, як:

а) демократичний;

б) авторитарний.

1. Політична діяльність вимагає наявності у лідера:

а) високого рівня загального інтелекту;

б) організаторських здібностей;

в) авторитарності.

1. Методика діагностики авторитарності, створена на психоаналітичних засадах, називається:

а) PWA – scale (Б. Альтемейєр);

б) D – scale (Дж. Даккітт);

в) F – scale (Т. Адорно).