Кирило-Мефодіївське товариство: які його місце і роль у національно-визвольному русі України?

Члени Кирило-Мефодіївського товариства, врахував­ши уроки світового досвіду і спроектувавши пере­дові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського на­ціонального відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети. Поява та діяль­ність братства стала початком переходу від культур­ницького до політичного етапу боротьби за націо­нальний розвиток України. Це була спроба передо­вої частини національної еліти осмислити та визна­чити місце і роль українського народу в сучасному їм світовому історичному контексті. Кирило-Мефодіївське товариство було самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не під­порядковувалось, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських сус­пільних течій.

Виникнення у 1846 р. у Києві української таємної політич­ної організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братст­ва) було не лише черговим виявом невмирущості політичної традиції обстоювання українського автономізму, а й національ­но забарвленим виявом загальноєвропейських тенденцій та про­цесів. Це об'єднання виникло під впливом загострення протистояння у Європі між силами абсолютизму і демократії, ідеоло­гічно сформувалось на основі передових західноєвропейських філософських систем та ідей польського романтизму, організа­ційно згуртувалось, наслідуючи європейські таємні організації, стало своєрідною реакцією українського народу на посилення наступу царату на його права.

Основні програмні положення цієї організації сформульо­вані у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янсь­кого братства св. Кирила і Мефодія». Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спря­мованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів, православних Кирила і Мефодія, і сама форма організації була запозичена в українських церковних братств. Глибока релігійність пронизує і програмні документи кирило-мефодіївців, у яких домінують соціальні ідеали первісного християнства, чітко простежується ідея обстоювання загальнолюдських цінностей — справедли­вості, свободи, рівності і братерства.

«Книга буття українського народу» — це синтезова мо­дель перебудови суспільного життя, у якій була зроблена спроба врахувати релігійні, соціальні та національні фактори. Концепція кирило-мефодіївців включала: 1) створення демок­ратичної федерації християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та ста­нів; 3) утвердження у суспільстві демократичних прав і сво­бод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розви­ток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськи­ми народами; 5) поступове поширення створеного християн­ського ладу на весь світ.

Побудована на ідеях українського національного відродження та панславізму, ця програма виходила за рамки власне української проблематики. Характерно, що, перебуваючи під впли­вом західноєвропейських філософів та польського романтизму, у яких в цей час чітко простежується популярна народно-месіанська ідея, кирило-мефодіївці розробили свій вітчизня­ний варіант «месіанізму»: основною дійовою особою їх широ­комасштабних планів мав стати скривджений, поневолений, але нескорений український народ. Саме йому відводилась місія визволителя росіян від їх деспотизму, а поляків — від арис­тократизму, роль спасителя і об'єднувача всіх слов'янських народів.

Програмні документи товариства народжувались у дискусі­ях. Ведучу роль національних ідей обстоював П.Куліш, соці­альних - Т.Шевченко, а загальнолюдських та християнських - М.Костомаров. Характерно, що, навіть виробивши компро­місну концепцію суспільних перетворень, члени братства сут­тєво розходились у питанні про шлях її реалізації. Амплітуда у поглядах була надзвичайно широкою: від ліберально-помірко­ваного реформізму (В.Білозерський, М.Костомаров, П.Куліш) — до революційних форм і методів (Г.Андрузький, М.Гулак, Т.Шевченко).

Навесні 1847 р. після доносу студента О.Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене. Нечис­ленність організації, вузька сфера її впливу, переважно куль­турницький та пропагандистський характер діяльності створи­ли ілюзію в офіційної влади на початку слідства, що Кирило-Мефодіївське товариство не є серйозною загрозою для само­державства. Але глибше вивчення творів Т Шевченка та доку­ментів братства змінило думку властей, які врешті-решт поба­чили в них чітку антимонархічну спрямованість, радикальну націленість на соціальне визволення, обґрунтування права ук­раїнського народу на державність, демократію. В результаті усі члени організації без усякого суду потрапили у заслання.