Консерватизм і неоконсерватизм

Консерватизм – це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримку існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей.

Термін "консерватизм" походить від латинського "conservo" – охороняю, зберігаю. Консервативна політична ідеологія виникла як реакція на ідеали, образ думки, вимоги й реальні успіхи лібералізму, і насамперед на радикальні ідеї й перетворення Великої французької революції 1789 р. Вперше термін "консерватизм" увів у науковий оборот французький письменник Ф. Шатобріан, засновник журналу "Консерватор" (1818-1820 рр.). Найважливіші представники раннього консерватизму – англійський мислитель і політичний діяч Э. Берк, французькі суспільні діячі Ж. Местр і Л. Бональд.

У розвитку консерватизму можна виділити два етапи: класичний консерватизм і неоконсерватизм.

Основні ідеї класичного консерватизму:

· Визнання обмежених можливостей людського розуму у пізнанні суспільства та недосконалості людської природи;

· В економічній сфері акцент робиться на розвитку приватного підприємництва, запереченні жорсткого контролю держави за функціонуванням економіки;

· Недоторканість, святість приватної власності;

· Ефективна державна влада, основним завданням якої є підтримка законності та правопорядку в суспільстві;

· Держава вторинна щодо громадянського суспільства, яке має морально-релігійні засади;

· Політика підпорядкована релігійній моралі;

· Функціонування суспільства врегульовують не лише закони, але й звичаї;

· Переконаність про вроджену нерівність людей.

Консерватизм як ідейно-політична течія відображає ідеї, ідеали, орієнтації, ціннісні норми тих класів і соціальних груп, становищу яких загрожують об'єктивні тенденції суспільно-історичного й соціально-економічного розвитку. Часто консерватизм буває своєрідною захисною реакцією середніх і дрібних підприємців, фермерів, ремісників, які відчувають страх перед майбутнім, що спричиняє невизначеність і нерідко погіршення соціального статусу.

У середині 70-х рр. ХХ ст. починає формуватися неоконсерватизм, який виник у процесі перегляду ідей, цінностей класичного консерватизму та лібералізму, і можна вважати, що він є їх своєрідним синтезом.

У теоріях неоконсерватизм виділяються такі дві важливі думки: 1) необхідність обмеження індивідуалізму сучасної людини; 2) ідея зміцнення політичної та духовної єдності нації, збереження її самобутності. Неоконсерватори вважають, що пріоритетними в соціальному розвитку є інтереси держави та нації, а не окремого індивіда.

Неоконсерватори виступають проти надмірного обкладання податками великого капіталу з метою перерозподілу засобів на користь незаможних верств населення. Будучи затятими супротивниками зрівняльного розподілу, вони вимагають скорочення державних соціальних програм. Консерватори переконані, що перетворення держави в "дійну корову" розбещує людину. Індивід повинен розраховувати на свої власні сили, а також на солідарну підтримку своїх родичів і співгромадян. Сучасна держава, на їхню думку, повинна створювати рівність можливостей, але не рівність результатів.

Одне із центральних місць у поглядах неоконсерватизма займають морально-етичні проблеми. Навіть чисто економічні програми розглядаються ними через призму моралі. Без відношення до праці як однієї з головних моральних цінностей не можна домогтися, на їхню думку, економічного росту.

Ріст злочинності й наркоманії, розпад родини, низька якість освіти, забуття культурних традицій, забруднення навколишнього середовища – ось проблеми, які вимагають, на думку ідеологів неоконсерватизма, негайного рішення.

Основні ідеї неоконсерваторів:

· Формування сильної влади, збереження в суспільстві сильної позиції держави;

· Допуск до політичної влади лише представників елітних прошарків суспільства;

· Сила державної влади – в її професіоналізмі та моральності;

· У міжнародних відносинах на першому плані повинні бути національні інтереси, насамперед економічна зацікавленість.

В цілому консерватизм не суперечить ідеї розвитку, а лише прагне, щоб розвиток був органічним і майбутнє не знищувало минулого.

Зараз неоконсервативної ідеології дотримуються тільки деякі великі політичні партії в західних країнах (республіканська в США, ліберально-консервативна в Японії, консервативна в Англії), але коло прихильників консерватизму розширюється.

У сучасній Україні неоконсервативних позицій дотримуються Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія та ін.