Початок кириличного книгодрукування та його значення для поширення наукових знань

Першою датованою книгою, що була надрукована кирилицею, є "Осмогласник", або "Октоїх", видана в Кракові (1491). Видавцем її був Швайпольт Фіоль. За зразок для виготовлення друкарської кирилиці Фіолю служив кириличний рукописний шрифт. В "Осмогласнику" на першій сторінці була надрукована друга ілюстрація – розп’яття.

Наступним видатним друкарем книг кириличними літерами був Георгій (Франциск) Скорина з Полоцька. Скорина був не лише майстром книжкової справи, а й високообдарованою людиною, що мала університетську освіту й вищі вчені ступені. Наприкінці 1516 р. Скорина оселився в Празі й заснував там свою друкарню. Першою книгою, яку видав Скорина, був "Псалтир" (1517), потім вийшли 23 біблійні книги. Останньою була "Книга пророка Даниїла", вона побачила світ у 1519 р. У 1523 р. він видав у Вільно дві книги малого формату: "Апостол" і "Малу подорожню книжицю".

Початок книгодрукування кириличними літерами в Росії пов’язаний з Москвою. У 1553 році Іван Федоров за указом царя Івана IV заложив у Москві друкарню, яка одержала назву "Печатний двір"; 1 березня 1564 року вийшла в світ перша датована друкована книжка в Росії "Апостол". Друкарський шрифт Івана Федорова був відлитий за зразком рукописного напівуставу. Друкував він і грецькими літерами. Естетична цінність і технологічна якість шрифтів, ініціалів і орнаментів Івана Федорова була успішно випробувана часом. Його орнаментальні оздоби, наприклад, вживалися до початку ХІХ ст.

Старе кириличне письмо, існує тепер як пам’ятка в церковних книгах. Останньою книгою світського змісту, надрукованою церконослов’янським шрифтом, в Росії була "Арифметика" Магницького. На той час ця книга була енциклопедією математичних і природничих знань. Але напівуставний старослов’янський шрифт і великий формат книги надавали цьому підручнику вигляду церковного видання. Вихід у світ "Арифметики" Магницького (1703 р.) показав неспроможність старослов’янського алфавіту задовольнити вимоги, які висувало життя перед вітчизняними виданнями, особлив при друкуванні математичних праць.

В Україні:

Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Переписування книг — це була дуже копітка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: і рік, і більше. Тому подією величезної культурної ваги стало запровадження книгодрукування в Німеччині у середині XV століття, яке швидко було запозичене практично всіма країнами Європи, у тому числі й Україною. Початок слов’янсь­кого друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар Фіоль у Кракові надрукував дві книжки — «Часословець» і «Осмогласник». Обидві книги набрані кирилівським шрифтом, який є осно­вою сучасної української та російської азбуки. На жаль, життя і ді­яльність Фіоля Швайпольта закінчилося трагічно. Саме за друкар­ську діяльність він був заарештований краківською інквізицією. Це сталося у 1491 році.

Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова.У 50-х-60-х ро­ках XVI століття працював дияконом у церкві Ніколи Гостужського в Московському Кремлі, паралельно працюючи в анонімній друкарні, яку невдовзі було закрито. Згодом переїжджає до Львова, де з вели­кими труднощами відкриває друкарню. У 1574 році він друкує „Апостол», який вважається першою українською друкованою кни­гою в Україні. У Львівській друкарні Іван Федо­ров видає й „Азбуку» — перший слов’янський підручник, надруко­ваний кирилівським шрифтом. У 1576 році Іван Федоров переїжджає до Острога, де на кошти князя Острозького відкриває друкарню, і за чотири роки (з 1578 по 1581) випускає у світ „Азбуку», „Псалтир», „Новий Завіт» та „Хронологію». За бажанням і на кошти князя Ост­розького (засновника Острозької вищої школи) у 1581 році Іван Федоров видає один з шедеврів давньоукраїнського друкарства — повну слов’янську «Біблію». Після смерті Івана Федорова у 1583 його друкарське устаткування перейшло до Львівської Братської друкарні.

Іван Федоров багато зробив для розвитку друкарської справи. Са­ме він уперше ввів друкований шрифт, ще задовго до реформи Пет­ра І використав скорочений шрифт — «гражданку», вперше поміс­тив у книгах гравюри світського змісту, сторінки оздоблював рамка­ми, орнаментом тощо.

З 20-х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво-Печерська лавра. Лаврська друкарня видавала переважно церковно-служебну, богословську літературу, але не обхо­дила своєю увагою і навчальну, світсько-політичну літературу та вір­шовані твори („Служебник», „Псалтир», „Акафіст», „Триодь», „Євангеліє вчительне», „Часослов», „Лексікон словеноросский» та багато інших). Видання Києво-Печерської лаври відзначалися висо­кою поліграфічною технікою. Титульний аркуш прикрашався гравю­рами на сюжет книги, текст кожної сторінки був обрамлений орна­ментом або рамкою, оправа книг виготовлялася із дощечок, обтягну­тих шкірою або дорогою тканиною, прикрашалася тисненням, орна­ментом, а в центрі вміщувався «медальйон із зображенням сцен із ре­лігійних творів. Сам текст творів був надрукований червоними і чор­ними фарбами, використовувалися різні шрифти.