Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя
Місце політичних Суспільство є системою відносин.
відносин у системі Суспільні відносини — це багатоманітні
суспільних відносин зв'язки, які виникають між людьми в
процесі їхньої діяльності в різних
сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть
класифікуватись за їх об'єктами, суб'єктами та характером
відносин між ними. За характером виокремлюють, напри-
клад, антагоністичні й неантагоністичні відносини. В основі
перших лежать антагоністичні суперечності як такі, що
можуть бути розв'язані лише шляхом знищення обох сторін
або хоча б однієї з них. Неантагоністичні суперечності, що
лежать в основі неантагоністичних відносин, розв'язуються
без знищення сторін.
| 1'—2-І 330 |
| Політика як суспільне явище |
| Природа політики |
Більшість видів суспільних відносин — економічні,
політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо —
виокремлюються на основі їх об'єктів. Так, економічні
відносини — це відносини, які складаються з приводу
власності на засоби виробництва, у процесі самого вироб-
ництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріаль-
них благ. Політичні відносини складаються з приводу влади
в суспільстві та у процесі її здійснення. Ідеологічними є
відносини з приводу ідей і поглядів, які відображають певні
суспільні інтереси. Правові відносини складаються з
приводу правових норм, моральні — з приводу норм моралі
тощо. Суб'єктами цих суспільних відносин можуть бути
індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.
На відміну від інших видів суспільних відносин головною
особливістю соціальних відносин є те, що вони виокремлю-
ються на основі їхніх суб'єктів — індивідів і соціальних
спільностей людей як таких, що сформувалися об'єктивно в
процесі історичного розвитку. Різновидами соціальних
відносин є класові, національні, демографічні та інші відно-
сини. Складатися вони можуть з приводу різних об'єктів —
власності, влади, ідей, норм права тощо.
У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які
складають головний зміст основних сфер суспільного
життя, — економічної, соціальної, політичної і духовної. Це
економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологіч-
ні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно
пов'язані між собою і перебувають у певній залежності, яка
у філософії трактується по-різному.
Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних від-
носин полягає в тому, що вони поділяються на первинні —
матеріальні, базисні і вторинні — ідеологічні, надбудовчі.
Головними, визначальними визнаються матеріальні —
економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається
продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і
свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини — полі-
тичні, правові, моральні тощо — виникають на базі мате-
ріальних суспільних відносин і складаються як надбудова
над ними, проходячи попередньо через свідомість людей.
Економічні відносини визначають політичні не безпо-
середньо, а через соціальні, передусім класові, відносини.
Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки
політика має головним своїм призначенням узгодження
Х——— 162
соціальних інтересів. Політичні відносини, у свою чергу, є
визначальними щодо соціокультурних — ідеологічних,
моральних тощо. Економічні — соціальні — політичні —
соціокультурні відносини — у такій послідовності вони
визначають одні одних у марксистському трактуванні.
Водночас марксизм визнає і зворотний вплив суспільних
відносин, який, проте, не є визначальним, а також тісний
взаємозв'язок усіх їх різновидів.
Опоненти марксизму заперечують таку залежність
суспільних відносин і наголошують на особливій ролі полі-
тичних і моральних відносин. М. Вебер, наприклад, у праці
«Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) виводив
характерні риси капіталістичних виробничих відносин із
особливостей протестантської етики.
Марксистське трактування взаємодії суспільних відносин
переконливе, зокрема, в тому, що наголошує на особливій,
визначальній ролі економічних відносин. Очевидною є,
наприклад, залежність демократизму суспільства від рівня
його економічного розвитку. Представники так званого
девелопменталістського (від франц. сібуеіорретепї, англ.
(іеуеіортепі — розвиток) напряму вважають, що слабкороз-
винена економіка об'єктивно зумовлює централізацію влади,
посилює авторитарні тенденції, тоді як економічне зростан-
ня сприяє плюралістичній демократії.
Навіть у разі негативного ставлення до марксизму слід
визнати, що відносини власності на засоби виробництва, які
є визначальними в системі економічних відносин, висту-
пають основою поділу суспільства на класи, а класовий
поділ, у свою чергу, справляє значний вплив на політику.
Так, в абсолютній більшості капіталістичних країн головне
політичне протистояння відбувається між буржуазними і
робітничими партіями. Потреби цього протистояння обслу-
говують відповідні різновиди ідеологи.
Проте класовий чинник не завжди є визначальним у
політиці. Не меншу роль у ній можуть відігравати етнічний,
Демографічний, професійний, регіональний, релігійний та
інші чинники. Політика — це взаємодія багатьох різних
чинників. Перебуваючи в залежності від економіки, де
створюються матеріальні засоби здійснення влади, політика
справляє відчутний зворотний вплив на неї. Причому якщо
вплив економіки на політику певною мірою опосередкову-
| 11* |
| Природа політики |
| Політика як суспільне явище |
ється соціальними відносинами, то зворотний вплив політи-
ки на економіку є безпосереднім.
В ідеалі стосовно економіки політика має грунтуватися
на свідомому використанні економічних закономірностей
суспільного розвитку. У цьому разі вона сприяє економіч-
ному прогресові. Однак політика може здійснюватись і
всупереч таким закономірностям, а в результаті — спричи-
няти руйнування економіки, зубожіння населення, соціаль-
ну поляризацію суспільства та інші негативні наслідки. Рано
чи пізно така політика зазнає краху й змушена буде зважати
на об'єктивні економічні реалії. Нарешті, політика може в
певних напрямках чинити перешкоди економічному розвит-
кові й підштовхувати його в інших. За будь-яких умов вплив
політики на економіку відчутний уже тому, що вона
виступає засобом вирішення економічних проблем.
Політика тісно пов'язана з духовною сферою суспільного
життя. Так, культура суспільства визначає культурне обличчя
політики, її зв'язок з історією, людиною, знанням. Необхід-
ними є також моральні оцінки й настанови політики: вона
може бути більш-менш моральною або ж зовсім амораль-
ною.
Особливо тісний зв'язок політики з ідеологією. Якщо
мораль, культура чи релігія впливають на політику здебіль-
шого опосередковано, то ідеологія зливається з нею безпо-
середньо. Політика невіддільна від свідомості суспільства й
людини, її інтересів і потреб, цілей і світогляду. Реальна
політика здійснюється у зіткненні ідей партіями, які є
творцями й носіями ідеології.
Політичні відносини, отже, тісно пов'язані з іншими
видами суспільних відносин. Найтіснішим і безпосереднім є
їх зв'язок із соціальними та ідеологічними відносинами,
перші з яких визначають сутність і зміст політики, а другі
виступають її ідеологічним обгрунтуванням. Перебуваючи
під впливом інших видів суспільних відносин, політичні
відносини, політика справляють величезний зворотний
вплив на ці інші відносини, значною мірою визначаючи
їхній зміст і характер.
Тісний зв'язок політики з іншими сферами суспільного
життя породжує проблему меж політики як допустимого
простору, в масштабі якого вона може доцільно впливати на
ці сфери. Порушення цих меж призводить до небажаних, а
нерідко, у крайніх виявах, і до згубних результатів — над-
мірної політизації, а у зв'язку з нею й ідеологізації, неполі-
тичних і неідеологічних сфер діяльності, життя, свідомості.
Наслідком будуть ідеологізовані економіка, культура, наука,
мистецтво, політизоване право тощо.
Обмеження регулятивного впливу будь-якої з неполітич-
них і неідеологічних сфер суспільного життя призводить до
надмірного проникнення у ці сфери політики та ідеології як
найбільш експансивних сфер. Лише політичне нейтральні
сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не
можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші
сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо.
У стабільних демократичних суспільствах функціональ-
ний зв'язок політики з іншими сферами має сталий
динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до
зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин.
Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних,
культурних та інших чинників, не пов'язаних з викори-
станням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві,
особливо перехідного типу, збільшується роль політичних
методів регулювання суспільних відносин, посилюються
авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий
вплив економічних, моральних і культурних чинників.
Види політики
Знання про зв'язок політики з іншими
сферами суспільного життя конкретизує
виокремлення та з'ясування особливостей різних її видів. У
найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика
кожної окремої держави поділяється на внутрішню і
зовнішню. Внутрішня політика — це діяльність держави та
інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери
суспільного життя і спрямована на збереження, реформу-
вання або докорінну зміну існуючих суспільних відносин.
Основні види внутрішньої політики розрізняються
залежно від найважливіших сфер суспільного життя. Такими
видами є економічна, соціальна і культурна політика. Кожен
із цих видів політики спрямований на регулювання певного
виду суспільних відносин і, в свою чергу, складається з ряду
різновидів. Так, економічну політику складають промислова,
аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науково-
технічна, зовнішньоекономічна та інші різновиди політики.
Основні різновиди соціальної політики розрізняються
| Політика як суспільне явище |
| Природа політики |
залежно від груп соціальних спільностей як її об'єктів.
Такими різновидами є політика соціального партнерства,
спрямована на регулювання відносин між суспільними
класами, етнічна, або національна, демографічна, молодіжна,
пенсійна, регіональна політика тощо. Галузевими різнови-
дами соціальної політики є житлова, політика у сфері
охорони здоров'я, освітня політика.
Культурна політика охоплює сферу духовного життя
суспільства, її різновидами є, наприклад, політика в галузі
мистецтва, у сфері науки та освіти. Існують різновиди вну-
трішньої політики, що певною мірою є проміжними між її
основними видами. Так, податкова політика проміжна між
економічною і соціальною, освітня — між соціальною і
культурною. За повнотою охоплення сфер суспільного життя
та впливом на суспільство можна виокремити такі різновиди
політики, як оборонна, екологічна, у сфері науки. Остання
за своїм технічним аспектом найближча до економіки, за
гуманітарним аспектом — до соціальної і особливо духовної
сфер суспільного життя.
Виокремлення економічної, соціальної і культурної
політики залежно від основних сфер суспільного життя
ставить питання про існування та специфіку, так би мовити,
«політичної політики», тобто такої, що здійснюється в
політичній сфері. «Політика «політики» або політика у
політичній сфері, — пише російський дослідник А. А. Бє-
ляєв, — спрямована на регулювання відносин між громадя-
нами і соціальними спільностями з приводу передусім
державної влади. Вона також може бути поділена на політи-
ку державно-адміністративного будівництва й політику
громадських організацій і рухів у сфері владно-політичних
відносин»15. «Політика політики» стосується насамперед
організації державної влади і партійного будівництва.
Основою виокремлення різних видів політики можуть
бути не тільки їх об'єкти, а й суб'єкти — індивіди,
різноманітні соціальні спільності та політичні організації.
Головним із цих суб'єктів є держава, а тому державна
політика й виступає найважливішим видом політики.
Залежно від інституціональних складових держави вона
може поділятися на політику уряду, глави держави,
парламенту, окремих міністерств тощо. Свої особливості має
15 Политология / Под ред. Б. Й. Краснова. М., 1995. С. 132.
політика політичних партій та їх різних об'єднань (виборчих
блоків, урядових коаліцій тощо), громадсько-політичних
організацій — профспілок, молодіжних, жіночих та інших
об'єднань.
Кожен із суб'єктів певною мірою самостійно визначає
свою позицію щодо здійснення того чи іншого виду
внутрішньої політики. Що стосується зовнішньої політики,
спрямованої на регулювання відносин з іншими державами
та міжнародними організаціями, то її суб'єктом у стосунках
з цими державами та організаціями в цілому виступає лише
держава. Жодна інша політична організація країни не може
бути самостійним суб'єктом зовнішньої політики й висту-
пати від імені держави в цілому.
Залежно від масштабності та тривалості цілей політику
можна поділити на стратегічну і тактичну, або поточну.
Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш
значущих цілей розвитку суспільства в цілому або його
окремих складових, визначення найважливіших напрямів,
методів і засобів їх досягнення й розрахована на відносно
довготривалий період. Тактична, або поточна, політика — це
політична діяльність у кожній конкретній ситуації, спрямо-
вана на реалізацію поставлених стратегічних цілей. Вона
підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнуч-
кість, оперативність у застосуванні методів і засобів.
Політика як наука Говорити про політику як науку й
й мистецтвомистецтво можна лише умовно, оскіль-
ки сама по собі як практична діяльність
вона не є ні наукою, ні мистецтвом у прямому значенні цих
слів. Поширені в літературі з політології характеристики
політики як науки й мистецтва пов'язані з образною
оцінкою її В. І. Леніним, який писав, що «політика є наука
і мистецтво, яке з неба не падає, даром не дається»16.
Науковість політики, за В. І. Леніним, полягає в тому, що
вона повинна здійснюватись на наукових засадах. Це
вимагає, по-перше, врахування досвіду інших країн; по-
Друге, врахування всіх сил, груп, партій, класів, мас, що
Діють всередині даної країни, аж ніяк не визначення
політики на підставі тільки бажань і поглядів, ступеня
16 Ленін В. І. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі // Повне зібр.
творів. Т. 41. С. 61.
| Політика як суспільне явище |
| Природа політики |
свідомості й готовності до боротьби однієї тільки групи або
партії'7.
Проти цих настанов важко щось заперечити. Будь-яка
політика вимагає врахування чужого досвіду та співвідно-
шення сил. Однак для науковості політики лише цього
замало. Глибинною науковою засадою політики є пізнання
закономірностей суспільного, особливо політичного, розвит-
ку та врахування їх у практичній діяльності. Ця засада
робить проблематичною науковість реальної політики,
оскільки конкретні такі закономірності і навіть узагалі сама
їх наявність нерідко беруться під сумнів або й заперечуються
в принципі. Як уже зазначалося, позитивізм заперечує
існування закономірностей суспільного розвитку, а на цій
підставі — і науковий статус суспільствознавства.
Проблематичною науковість політики робить і її
ідеологічний характер. Політика є найбільш ідеологізованою
сферою людської діяльності, оскільки безпосередньо
пов'язана з соціальними інтересами, здійснюється політич-
ними силами як виразниками тих чи інших соціальних
інтересів і має певне ідеологічне, отже, й ціннісне, а не лише
суто наукове, обгрунтування. У політиці звичайними є
прагнення політичних сил монополізувати істину, намагання
видати бажане за дійсне. Що сталося з одним із таких «єдино
вірних вчень» — марксизмом-ленінізмом, як теоретичним
обгрунтуванням комунізму, — загальновідомо. Однак не
варто було б перебільшувати й науковість, істинність інших
ідейно-політичних течій — лібералізму, консерватизму чи
соціал-демократизму.
Найефективнішою є не та політика, що послідовно
грунтується на якомусь ідейно-політичному вченні, спрямо-
вана на досягнення якоїсь кінцевої мети, а та, яка
прагматичне зорієнтована, відповідає насущним інтересам і
потребам якомога більшої частини членів суспільства.
Науковість політики полягає не в її відповідності якому-
небудь ідейно-політичному вченню, а у всебічному науко-
вому обгрунтуванні конкретних політичних рішень,
особливо у прогнозуванні наслідків їх реалізації, в межах
визначеного на основі суспільного консенсусу політичного
курсу з урахуванням, звичайно, об'єктивних тенденцій сус-
17 Ленін В. І. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі. С. 61—62.
ПІльного розвитку, співвідношення сил, чужого досвіду
тощо.
Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною
стороною здійснення влади. Вона пов'язана з людьми,
багато в чому залежить від індивідуальних здібностей
політика, його особистої ініціативи й навіть інтуїції. Полі-
тика — це сфера продуманих кроків, заходів, маневрів,
компромісів, угод, поступок, обходів, натисків, розрахунків
тощо. Мистецтво політичного діяча виявляється в умінні
вибрати найоптимальніші для даних конкретних умов форми
й засоби досягнення політичних цілей. Тому політику
називають іще мистецтвом можливого.
Успіх у політиці значною мірою залежить від уміння
політика працювати з людьми, його здатності оцінити не
тільки їхні ділові, а й психологічні якості — комунікабель-
ність, рішучість, відповідальність тощо.
Мистецтво в політиці включає інтелектуальні, раціональні
та інтуїтивні засади. За наявності відповідних знань
оволодіти мистецтвом політики можна або на власному
досвіді, або вивчаючи досвід інших та пропускаючи його
крізь свої знання, здібності й можливості. Безумовну
перевагу потрібно віддати другому шляху, бо перший —
шлях спроб і помилок — обходиться суспільству надзвичай-
но дорого. Помилки і прорахунки в політиці є найбільш
згубними для суспільства. Вони страшніші, ніж навіть
помилки в медицині, бо помилка лікаря завдає шкоди
окремій людині, тоді як від помилок політиків можуть
постраждати все суспільство й загинути мільйони людей.
Лише органічна єдність науки, що стала надбанням
політика, й мистецтво реалізації науки про політику забезпе-
чують політичне керівництво та управління суспільством із
найбільшою ефективністю і найменшими втратами. І
навпаки, відсутність у політика наукових знань про керів-
ництво та управління суспільними процесами, здійснення
влади, вміння і досвіду творчого застосування їх на практиці
обертається для суспільства та його окремих ланок, долі
багатьох людей вкрай негативними наслідками.
| Політика як суспільне явище |
Андреев С. С.
Политика как социальное явление // Социально-полит, науки.
1991. № 4.
Ануфриев Е. А.
Субъективные основы и субъекты политики // Социально-полит,
журн. 1996. № 4.
Беляев А. А.
Политика и ее роль в развитии общества // Социально-полит,
науки. 1991. № 9.
Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А.
Современный Левиафан: Очерки политической социологии капи-
тализма. М., 1985.
Бутенко А. П.
Наука и политика // Социально-гуманитарные знания. 1999. № 2.
Бутенко А. П.
Наука, политика, власть: проблемы взаимоотношения и соотноше-
ния // Социально-гуманитарные знания. 1999. № 3.
Вебер М.
Политика как призвание и профессия // Избр. произведения. М.,
1990.
Ильин М. В., Коваль Б. И.
Что есть политика и что — наука о политике (Опыт нетради-
ционного обзора) // Полит, исследования. 1991. № 4.
Коваль Б. И., Ильин М. В.
Власть уегзиз политика // Полит, исследования. 1991. № 5.
Лузан А. А.
Политическая жизнь общества: Вопросы теории. К., 1989.
Мурадян А. А.
Двуликий Янус. Введение в политологию. М., 1994.
Мясников О. Г.
Субъекты политики // Социально-полит, журн. 1993. № 5—6.
Халипов В. Ф.
Политика как наука и искусство // Социально-полит, науки. 1990.
№ 7.
Чудинова И. М.
Политическая жизнь // Социально-полит, журн. 1994. № 12.
ПОЛІТИЧНА ВЛАДА
| Я |
к і поняття «політика», поняття «полі-
тична влада» є однією з базисних
категорій політології. Політика і влада
органічно взаємозв'язані, вони не тільки
нероздільні, а й взаємозумовлюють одна
одну. Цей зв'язок настільки органічний, що
в політології і філософії нерідко виникають
дискусії щодо первинності однієї з них.
Зміст політології як навчальної дисци-
пліни може бути розкритий і як розгор-
тання змісту категорії «політика», і як
розгортання змісту категорії «влада».
Поняття влади дає ключ до розуміння
сутності та призначення політичних інсти-
тутів і процесів, самої політики. Визначення
цього поняття, з'ясування сутності й ха-
рактеру політичної влади дає змогу ви-
окремити політичні відносини з усієї
сукупності суспільних відносин, має важли-
ве значення для розуміння природи по-
літики й держави.
Про важливість поняття влади в науці
свідчить, зокрема, існування особливої
галузі науки — кратології (від грецьк.
кгаіоз — влада і Іодоз — слово, поняття,
вчення) як сукупності філософських,
соціологічних, політологічних, правових та
інших знань про владу.
| Політика як суспільне явище |
| Політична влада |