Поняття культури мови та культури мовлення

Культура мови - галузь мовознавства, що займається утверджен­ням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексиколо­гії, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже про­пагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діа­лектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка дослі­джує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимо­ви, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення: - нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення); - адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення); - естетичність (використання експресивно-стилістичних засо­бів мови, які роблять мовлення багатим і виразним); - поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різ­них сферах життєдіяльності).

10. Комунікативні ознаки культури мовлення.
Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістов­ність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Правильність—вона являє собою правильну вимову звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, гра­матична, стилістична нормативність, написання відповідно до право­писних і пунктуаційних норм.

Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням пред­мета мовлення і значення слова.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутріш­ня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знан­нях об'єктивної реальної дійсності.

Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми.

Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення.

Багатство. Показник багатства мовлення - великий обсяг активно­го словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтакси­чних конструкцій.

Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає ви­користання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мов­лення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови.

Чистота.Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми.

11.Суржик як показник низької культури мовлення.

Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безперечно, є загрозою для існування рідної мови, соціальним злом. Причинами такого всеохопного впливу однієї мови на іншу науковці вважають цілеспрямовану мовно-культурну політику, тобто мовний тиск однієї мови на іншу, а також велику зов­нішню подібність і тісну спорідненість лексичного складу й граматич­ної системи української і російської мов. Назва сучасного терміна метафорична, адже первіс­не значення слова суржик - суміш зерна різних злаків і борошно з такої суміші, яке було невисоким за якістю і вживалося у важкі голод­ні роки.

Суржик охоплює всі мовні рівні. Особливо потерпає від нього усне українське мовлення, а отже, вимова слів.

Потрібно усвідомити, що розмовляти суржиком - це ознака мовленнєво-мисленнєвого примітивізму, неосвіченості, провінційності, байдужості до своєї мовної поведінки, а отже, неповаги до української мови, свідчення неможливості професійного зростання.

12. Нормативність і правильність мовлення.

Нормативність або правильність мовлення — одна з визначальних ознак мовленнєвої культури. Мовлення нормативне, якщо воно відповідає нормам української мови. Оволодіння мовними нормами відбувається разом із засвоєнням мовної системи й у процесі комунікативної діяльності.

Правильність мовлення - дуже об'ємна і складна ділянка культури мовлення. Щоб забезпечити правильність мовлення, треба досконало володіти нормами літературної мови. Відомо, що норма - це загальноприйнятий звичай висловлювати, змінювати, записувати слово, будувати речення, тест, відповідно до стилю мовлення.

Правильне мовлення передбачає користування усіма мовними правилами, уміння будувати висловлювання, що відповідає типу і стилю висловлювання. Отже, щоб говорити правильно, треба добре знати усі розділи української мови та її діючі норми.

Нормативність мовлення: норми керування, норми слововживання

Нормативність - важлива риса мови взагалі і стилістики зокрема. Слід розрізняти два види нормативності мови - норми літературної мови і стилістичні норми.

Дотримання норм літературної мови є невід'ємною рисою культури мовлення. Стилістична норма - один із компонентів нормативності мови. Вона виступає критерієм оцінки мовних одиниць, що функціонують у тому чи іншому стилі мовлення.

13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.

Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації.

Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований з функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції: контактна Функція ввічливості Регулююча Функція впливу (імперативна, волюнтативна) звертальна (апелятивна) Емоційно-експресивна

Формули етикету передбачають правдивість, порядність мовця.

Етикет формуює загалом моральні норми мовлення,коли ,що і як казати залежно від ситуації,правила ввічливості,стійкі вислові,такі як добрий день,пробачте,перепрошую,дякую,на все добре..» і т.д.

14. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.

Лексикологія – розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика і фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія – двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.

Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію.

Слово - центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення).Основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, -- це наявність у ньому певного граматичного значення. Наприклад, наведена вище форма буду читати -- дійсний спосіб, майбутній час, перша особа однини.\

Отже, слово -- це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речення

15. Лексика української мови з погляду її походження.

Лексика української мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України.

Лексика - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад".

Розділ мовознавства, що вивчає лексику, називається лексикологією.

За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп.

1.Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови.

2.Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов.

3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.)

16. Особливості лексичних засобів ділового мовлення

Важливим компонентом ділового спілкування є етика мовлення. Недаремно один мудрий філософ сказав:”Заговори, щоб я тебе побачив.” Вислів віками не втрачає своєї актуальності. Адже від того, якими лексичними засобами володіє мовець, яку має інтонацію, вимову, як послуговується жестами, емоціями – залежить рівень його освіченості і культури.

Мова виступу, доповіді, лекції має бути бездоганною, простою, зрозумілою широкому колу слухачів. Слід уникати іншомовних слів, якщо є українські відповідники; сполучників типу: тому що; через те, що; у зв’язку з тим, що; враховуючи те, що; з огляду того, що; зважаючи на те, що; так, як; про те, що і т.д.

Важливим є також правильне й доречне використання вставних слів і виразів, обережне послуговування крилатими словами та іншими фразеологізмами. Тут треба враховувати професіональний і віковий контингент слухачів.

Для ефективності ділових взаємин варто зорієнтуватися не лише в собі, а й в тих, хто оточує, виробити свою манеру спілкування. Спілкуючись, треба триматися скромно й впевнено. Належить подбати й про атмосферу приязності, товариськості, вільного й рівноправного обміну думками. Необхідно передбачати і враховувати реакцію слухачів.

Доповідач повинен говорити чітко, переконливо, не поспішаючи, в ході мовлення змінювати інтонацію, щоб мова не була монотонною. Буває й так, що спілкуючись, співрозмовники не завжди розуміють один одного. Не слід забувати, що в будь-якій ситуації можна дійти згоди. Запорукою успіху в цьому є взаємодовір'я.

Отже, уважне, дбайливе ставлення до мови є зовнішньою ознакою мовного етикету.

17. Використання синонімів у ділових паперах

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням.

Важливим засобом урізноманітнення мовлення є використання синонімів (від грецьк. synonymia — однойменність), тобто слів, у яких значення повністю чи частково збігаються, як-от: байдужий, апатичний; двоєдушний, дволичний, лицемірний; акцент, наголос, наголошування; асоціація, об’єднання, товариство, спілка.

Група слів, об’єднаних синонімічними відношеннями, називається синонімічним рядом. Наприклад, для позначення форми державного устрою, побудованого на визнанні народу джерелом влади, на принципах рівності й свободи, використовується синонімічний ряд демократія, народовладдя, народоправство.

У текстах офіційно-ділового та наукового стилю повинні використовуватися ті синоніми, які забезпечують нейтральність викладу і допомагають найточніше висловити думку. Наявність синонімів допомагає урізноманітнити мовлення, уникнути повторення слів, найточніше висловити думки і почуття.

Крім значення, синоніми можуть відрізнятися емоційним забарвленням, стилістичними особливостями (тобто закріпленістю за певними сферами чи ситуаціями спілкування).

18. Специфіка вживання омонімів

Омо́німи — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково.

Омоніми в художній літературі, в усному мовленні використовуються для створення каламбурів, для словесної гри. Вони допомагають загострити думку, а часом надають мовленню гумористичного забарвлення.

Завдяки контексту омоніми, як правило, розуміються вірно. Але все-таки в певних мовних ситуаціях омоніми не можуть бути зрозумілі однозначно. Приклад: Екіпаж знаходиться у відмінному стані. Екіпаж - це візок або команда? Саме слово екіпаж вжито правильно. Але для розкриття змісту цього слова необхідно розширити контекст.

Дуже часто до двозначності призводить вживання у мові (особливо усній) омофонів (однаково звучать, але по-різному пишуться) і Омоформи (слів, які збігаються за звучанням і написанням в окремих формах). Так що, вибираючи слова для якої-небудь фрази, ми повинні звертати увагу і на контекст, який у деяких мовних ситуаціях покликаний розкривати зміст слів.

19. Пароніми у діловому спілкуванні.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тому треба особливо уважно стежити за вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис та вимову потрібного слова. Адрес. Адреса. Виборний. Виборчий. Дільниця. Ділянка. Особистий. Особовий.

Використання найчастіше вживаних у діловому стилі паронімів прослідкуємо на прикладі автобіографії, оскільки це дуже поширений документ, який доводилося або доведеться писати кожній людині. Автобіографія /від грецького autos - життя, grapho - пишу/ - документ, у якому особа в хронологічній послідовності описує своє життя від моменту народження до часу складання документа.

Явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного вживання слів. Незначна відмінність між двома словами приводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Отже, при використанні паронімів слід звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова.

20. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.

Кліше — звичний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах для тотожного позначення адекватних ситуацій, стосунків між людьми тощо.

Штампи — це утерті від частого невмотивованого вживання вирази, які втратили свою інформативність. Штампи най­частіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях: дати путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів), мати велике значення, відігравати важливу роль, являти значний інтерес, приділяти значну увагу, необхідно відзначити.

Штамп - своєрідний шаблон, заяложена форма вираження, що надає промові потьмянілих емоційно-експресну профарбу і завдає шкоди думкам. Бездумно повторення вирази можна віднести до психологічного явища.

На відміну від мовних кліше, які є основним будівельним матеріалом мови і становлять схему, закріплену за відповідною ситуацією, мовні штампи – це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, безкінечні, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють негативний стилістико-смисловий ефект. Наприклад: ”При впровадженні внутрігосподарського розрахунку ефективність колективного підряду підвищується, оскільки головне завдання останнього - забезпечення отримання максимальної кількості продукції при найменших затратах” (газ.).

Штампи трапляються в мовленні на всіх рівнях – фонетичному, лексичному, фразеологічному, словотворчому, морфологічному і синтаксичному, тому їх виявлення і боротьбу з ними потрібно розглядати в кожному конкретному випадку.

21. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.Терміноло́гія — це сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках. Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

1. Термін повинен володіти абсолютною однозначністю (в будь-якому контексті він повинен виражати лише одне поняття).

2. Формальна структура термінів повинна виражати зв’язки між поняттями. Це допоможе у ряді випадків знаходити в текстах інформацію про ті класи предметів, які прямо ніде не названі.

3. Повинна бути передбачена також можливість формальних перетворень термінів з метою отримання нових термінів для позначення новоутворених понять.

4. Також повинна бути передбачена можливість автоматичного перекладу термінів з природних мов на інформаційну мову і навпаки.

5. Термін повинен бути коротким.

22. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
Загальновживана лексика – це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв’язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо. Загальновживана лексика стилістично нейтральна, тому вільно, без всяких обмежень вживається в усіх функціональних стилях мови.

Мова професійного спілкування, зокрема фахівців з економіки, фінансової справи, передбачає широке використання виробничо-професійної та науково-термінологічної лексики.

Виробничо-професійна лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло виробничо-професійної лексики. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної групи, називають професіоналізмами. Науково-термінологічна обслуговує сферу науки й наукової й професійно-виробничої діяльності. Терміноло́гія — це сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж. Номенклатура: 1)сукупність номенів або назв; 2)Сукупність умовних символів, графічних позначок, що нерідко складаються з цифр та букв; 3)сукупність термінів без дефініцій; 4)сукупність міжнародних назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині тощо.

23. Термінознавство та термінографія.
Термінозна́вство — наука, яка займається вивченням термінів та терміносистем. Термінознавство вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, значення і функціонування, а також використання, упорядкування і творення. Початок термінознавства пов'язаний з іменами австрійського вченого Ойгена Вюстера Нубасова і російського термінознавця Д.С.Лотте, які опублікували свої перші роботи в 1930р. На початку ХХІ ст. роботою з теоретичних проблем термінознавства займається ряд національних шкіл – австрійсько-німецька, франко-канадська, російська, чеська, українська.

Термінознавство тісно пов’язане з термінографією.

Термінографія – це наука, що займається складанням словників спеціальної лексики. Ряд вчених навіть розглядає термінографію як розділ термінознавства.

24. Джерела української термінології.Реформування економіки країни, впровадження ринкових відносин зумовило актуалізацію суспільних потреб на інформацію про новий поняттєво-термінологічний апарат. Саме блок тлумачних словників з економіки, підприємництва, менеджменту є найчисленнішим - 38 словників, з яких 11 охоплюють фінансову й банківську термінологію. Дослідники української термінології намагаються осягнути тенденції розвитку сучасної спеціальної мови, виходячи зі столітніх національних традицій термінотворення. Дослідити походження термінів, їх співвідношення з поняттями в різні епохи розвитку науки, різноманітних сфер суспільного життя дають змогу словники історичних та народних термінів. Народні джерела української термінології зафіксовано у словниках Є.І.Шевченка “Народна деревообробка в Україні”. Серед термінологічних лексикографічних праць 90-х років можна виокремити такі види за структурою видань: серійні, однотомні, багатотомні.

Широкий розмах словникарської праці в Україні протягом першого десятиріччя незалежності, творчі зв'язки з науковими осередками діаспори свідчать, що українська термінологічна лексикографія активно і плідно розвивається, вдосконалюються методологічні засади термінографічної роботи, розширюється коло лексикографічно опрацьованих галузей знань. Незважаючи на труднощі й суперечності розвитку упродовж другої половини ХХ століття, термінологічна лексикографія прагне до очищення української мови від невластивих їй елементів і відновлення її питомих рис, виступає потужним чинником формування та утвердження української фахової мови.

25. Класифікація термінологічних одиниць.
Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Загалом серед термінологічної лексики можна виділити: суспільно-політичну, науково-технічну, природничу, адміністративно-ділову тощо. Кожна з них має свої підсистеми: політичну, юридичну, фінансову, військову, філософську, біологічну, геологічну, лінгвістичну, літературознавчу, електротехнічну, радіотехнічну, фізичну, математичну, хімічну, медичну, музичну, морську, спортивну.

Терміни також поділяються на загальнонаукові, вузькоспеціальні. Загальнонаукові терміни – це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій хімії, художній літературі, ділових документах. Вузькоспеціалізовані терміни – це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі.

26. Сучасні проблеми української термінології.

Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілком придатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно і беззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя.

Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, а й тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі. Поступово на державну мову перейшла освіта і переходить наука.

Одним з напрямів роботи Комітету є проведення міжнародних термінологічних конференцій з проблем української термінології: Теоретичні засади термінознавства та лексикографії. Лексикографія та міжмовні зв’язки. Нормування та стандартизація термінології. Термінологія природничих знань. Термінологія гуманітарних знань.

27. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Спілкування — це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій. Воно завжди припускає досягнення деякого результату. Таким результатом звичайно є зміна поведінки і діяльності інших людей. У ході спілкування його учасникам можна не тільки брати участь у комунікації, але й організувати обмін діями, спланувати загальну діяльність, виробити форми та норми сумісних дій. За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування: контактне, дистантне. Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація.

До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова телефоном, спілкування у листах тощо.

Спілкування виконує цілий ряд функцій у житті людини:1. Соціальні функції спілкування; a) Організація спільної діяльності; b) Керування поводженням і діяльністю; c) Контроль 2. Психологічні функції спілкування; a) Функція забезпечення психологічного комфорту особистості; b) Задоволення потреби в спілкуванні;c) Функція самоствердження

28. Види і форми професійного спілкування.

Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.Усне професійне мовлення можна поділити на такі види: залежно від способу сприймання інформації: — контактне (безпосереднє); — дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера); залежно від кількості учасників:— діалогічне (бесіда з одним співрозмовником); — монологічне (доповідь, промова, лекція); — полілогічне (дискусія); залежно від форми і ситуації спілкування: — міжперсональне (нарада, колоквіум тощо); - публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

29. Невербальні компоненти спілкування.
Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування – міміка та жести, погляд, поза промовця.

Міміка – це вираз обличчя, пов'язаний зі змінами положення м’язів навколо рота, очей.

Жести – це рухи тулуба, голови, рук та ніг. Природна жестикуляція зближує промовця зі слухачами і робить зміст виступу більш зрозумілим. Однак для цього жести мають бути природними, стриманими та узгоджуватись з рухами всього тіла, не бути різкими. Погляд – це контакт за допомогою очей. Він потрібен для того, щоб визначити реакцію на свої слова.

Виділяють такі невербальні засоби спілкування:

Оптичні – жести, міміка, поза, хода, контакт очей, одяг, косметика.

Акустичні – темп мовлення, тембр голосу, висота голосу, сила голосу, паузи, інтонація.

Кінетичні – дотик, потиск рук, поцілунок.

Ольфакторні –запах тіла, запах косметики.

Просторово–часові – відстань між співбесідниками, розміщення в просторі, тривалість контакту.

30.Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.
Публічний виступ – це різновид усного спілкування. Кожен спеціаліст повинен оволодівати мистецтвом публічного виступу хоча б його основами, тому що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками лекції, промови чи доповіді, робити повідомлення. Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень. Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.Доповідь – це одна з найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною науковою.Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно-значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.Бесіда — діалогічна форма викладу і вивчення нового матеріалу.

31. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.

Презентація являє собою поєднання тексту, гіпертекстових посилань, комп'ютерної анімації, графіки, відео, музики та звукового ряду (але не обов'язково всі разом), які організовані в єдину середу. Крім того, презентація має сюжет, сценарій і структуру, організовану для зручного сприйняття інформації. Відмінною особливістю презентації є її інтерактивність , тобто створюється для користувача можливість взаємодії через елементи управління. Торгові презентації використовуються торговими агентами під час укладання угоди. Вони дають змогу за короткий час подати всю інформацію про товар, значно заощадивши час. Такі прпезентації дають змогу роз’яснити основні положення і переваги, які здобуває покупець. У торгових презентаціях можуть використовуватись всі види презентацій. Маркетингові презентації використовуються при підготовці умов для майбутніх торгових презентацій. Їх застосовують для широкої аудиторії (проводяться на виставках-ярмарках або в офісі покупця), для навчання агентів з продажу. У маркетингових презентаціях можуть використовуватись всі види презентацій. Навчальні презентації призначені для допомоги викладачу забезпечити зручне і наочне подання навчального матеріалу. Навчальні презентації поділяються на такі види: презентації-семінари; презентації для самоосвіти; презентації-порадники; презентації для клієнтів корпорацій. Корпоративні презентації призначені для доведення інформації до акціонерів корпорації. Корпоративні об’єднання використовують також глобальну мережу Internet, що дає змогу дістати доступ до гіпертекстової гіпермедійної системми World Wide Web.

32. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.

До способів спілкування, відносять також способи впливу однієї людини на іншу (або інших), коли ми прагнемо “спровокувати” її поведінку в потрібному нам напрямі, знайти в системі її діяльності “слабкі місця”, визначити фактори, що керують нею, і намагаємося змінити їх. Отже, будь-який вилив здійснюється з метою формування, закріплення або зміни установок, поглядів, взаємин, почуттів, дій тощо.
До групи психологічних способів впливу на людей належать навіювання, наслідування, психічне зараження і т. ін. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме. Існує ще такий важливий спосіб впливу, як переконання.

Переконання — це спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки.

Навіювання — це психологічний вплив однієї людини па іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі. Виокремлюють такі види навіювання на людину: 1) коли вона перебуває в активному стані; 2) під гіпнозом; 3) під час сну. Першим і основним є, звичайно, навіювання в активному стані.
Наслідування — особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. Причому важливо наголосити, що наслідування може бути виявом активності індивіда, яка може бути наслідком власної ініціативи або результатом впливу інших людей, які розраховують на це й стимулюють певну поведінку різними засобами. Отже, наслідування може бути як несвідомим, так і свідомим, цілеспрямованим.

33. Індивідуальні форми фахового спілкування

Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів. Серед форм індивідуального фахового спілкування хочу детально зупинитись на телефонній розмові, візитній картці та співбесіді з роботодавцем.

Співбесіда з роботодавцем є основним методом відбору кандидатів при влаштуванні на роботу. Успіх чи невдача залежить як від професійних характеристик (освіта, досвід, кваліфікація тощо), так і від того, як себе зарекомендує пошукач на співбесіді.

У наш час телефон — не лише один із найефективніших засобів зв'язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб підтримання приватних стосунків між людьми. По телефону здійснюються переговори, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні оперативні питання, що виникають у ході управлінської діяльності, надають консультації, звертаються із проханнями, запрошеннями, висловлюють подяки, вибачення.

Візитка — це виріб з білого щільного картону гарної якості, на якій друкарським спосібом нанесені Ваші прізвища, ім`я, по батькові та інші контактні данні (адреса, телефонний номер, адреса електронної скриньки, адреса домашньої сторінки та ін.). Також на візитці можуть бути присутні такі графічні елементи як логотип компанії та інші зображення. Етикет свідчить – ніколи не нав'язуйте свою візитку! Адже згідно з етикетом, її вручають, коли виникла зацікавленість у продовженні контактів.

34. Стратегія поведінки під час ділової бесіди.

Ділова бесіда — це є форма обміну інформацією між двома чи декількома особами у "вузькому колі". Від нарад та зборів вона відрізняється не тільки кількістю учасників, але й вільнішим характером як щодо проблематики, так і наслідків: офіційні рішення за підсумками бесід приймаються не завжди, але при цьому для них створюється необхідне підґрунтя. Цикл ділової бесіди складається з трьох етапів: підготовчого, основного й заключного. Підготовка бесіди починається з визначення мети, якої необхідно досягти, і відповідно, кола обговорюваних питань з урахуванням інтересів партнера. Другий етап циклу — бесіда. Розпочинається з вітання й осмислення перших вражень про партнерів, включаючи їх настрій, що багато в чому обумовлює кінцевий результат. У процесі бесіди важливо з'ясувати, чому співрозмовник сприймає ситуацію саме так, а не інакше. Тому йому необхідно дати можливість цілком висловитися, у необхідні моменти роблячи зауваження чи ставлячи запитання, проте уникаючи при цьому дискусії. Третім етапом циклу бесіди є її критичний розбір на основі зроблених записів, що дозволяє відповісти на запитання: наскільки чіткими були формулювання; чи все було висловлено чи обговорено; чи завжди вдавалося одержати задовільні відповіді; чи могли бути співрозмовники відвертішими; чи не чиниться на них зайвий психологічний тиск; наскільки невимушено, комфортно вони себе почували; чи можна вважати результати бесіди задовільними; чи необхідно, а якщо так, то коли продовжити обговорення даних питань. Отже, ділова бесіда – це складний і важливий процес, який включає в себе багато нюансів та хитрощів, які обов’язково необхідно знати успішному менеджеру чи керівнику.

35. Етикет телефонної розмови.

Правила етикету, які проявляються в конкретних формах поведінки, вказують на єдність двох його сторін: морально – етичної і естетичної. Перша сторона виражає моральні норми; запобігливої турботи, поваги, захисту і т.д. Друга сторона – естетична – свідчить про красу, витонченість форм поведінки. По телефону можна зробити дуже багато, а саме: провести переговори, дати розпорядження і т.н. У наш час телефон — не лише один із найефективніших засобів зв'язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб підтримання приватних стосунків між людьми. По телефону здійснюються переговори, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні оперативні питання, що виникають у ході управлінської діяльності, надають консультації, звертаються із проханнями, запрошеннями, висловлюють подяки, вибачення. Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції. Ефективність телефонної розмови залежить від емоційного стану людини, від настрою. Під час розмови потрібно вміти зацікавити співрозмовника своєю справою. Тут вам допоможе правильне використання методів переконання. Це можна зробити за допомогою інформації, голосу. Потрібно тільки звертати увагу на ці “дрібниці” під час телефонної розмови. Самому ж потрібно говорити рівно, стримано, стримувати свої емоції, старатися не перебивати співрозмовника.

36. Форми колективного обговорення професійних проблем.

Важливу роль у діловому житті людей відіграють різні форми спільного обговорення проблем. Завдяки ним людина проявляє активність у їх розв'язанні, впливає на прийняття та реалізацію рішень. Висока культура колективного обговорення безпосередньо сприяє духовному збагаченню членів суспільства, а отже, і прискоренню демократичних процесів у країні, підвищенню матеріального добробуту людей. До форм колективного обговорення належать наради, збори, мітинги, переговори, дискусії, різні форми активного навчання (зокрема, "мозковий штурм", ділові та рольові ігри). На жаль, форми колективного обговорення поки що чітко не розмежовуються. У розмовній мові, наприклад, терміни "нарада" та "збори" є синонімами. Однак перший доцільно вживати тоді, коли учасники справді радяться, обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків. Але якщо директор скликає підлеглих для того, щоб проінформувати їх з якогось питання і дати розпорядження про виконання певних завдань і наказів, то присутні лише сприймають готову інформацію. Це вже не нарада в прямому розумінні слова. Дуже важливою і широко вживаною формою обговорення є дискусія. Набули поширення зустрічі "за круглим столом", коли кілька учасників дискутують між собою в присутності слухачів. Така дискусія дає змогу ознайомити людей з різними поглядами фахівців на якусь проблему і стимулювати до активного мислення, самостійних висновків. Інколи колективне обговорення має форму диспуту, під яким розуміють публічну суперечку на наукову чи суспільне важливу тему. Учасники диспуту, звичайно, не ставлять перед собою мети обов'язково дійти згоди. Останнім часом для розв'язання перспективних і досить складних проблем дедалі частіше використовується така форма колективного обговорення, як "мозковий штурм". Вона дає змогу генерувати нові ідеї, шукати шляхи розв'язання складних проблем, окреслювати шляхи розвитку, скажімо, якоїсь організації. Ця форма, як і інші, зокрема ділові та рольові ігри, використовується не тільки для соціально-орієнтованого навчання людей, а й у виробничій сфері для вирішення проблемних завдань. Як на державному рівні, так і в буденному житті люди використовують як форму колективного розв'язання проблем переговори. Переговори відбуваються навіть тоді, коли люди про це не здогадуються.

Мистецтво перемовин.

Перемовини, також Переговори — дискусія, взаємне спілкування з метою досягнення сумісного рішення. Мистецтво перемовин — один з ключових аспектів конкурентноздатності компаній. Перемовини також є найважливішим інструментом врегулювання різниці позицій сприйняття, при чому не лише між компаніями, але й всередині них. Комерційні перемовини — перемовини на тему любих ресурсів (гроші, матеріальні цінності, часові та людські ресурси тощо). У вузькому сенсі під комерційними переговорами розуміють переговори на тему збуту та поставок, купівлі та продажу.

38. Збори, нарада як форми прийняття коллективного рішення.

Збори – це поширена форма колективного обговорення проблем з метою їх осмислення і розв’язання. На обговорення збираються люди, яких об’єднує певний інтерес (збори акціонерів, партійні збори та ін.). Зборами керує обрана президія. Збори готуються заздалегідь. Вони складаються з кількох етапів: підготовка зборів; висвітлення проблеми та її обґрунтування; обговорення проблеми; прийняття рішення. На першому етапі треба чітко визначити проблему для розгляду та коло учасників обговорення. Проблему слід глибоко проаналізувати і на цій основі підготувати відповідний матеріал для викладення на зборах. У підготовці зборів беруть участь спеціалісти, а доповідачем призначається найбільш кваліфікована й авторитетна людина, яка має усвідомити основну ідею виступу, підтвердити її достовірними аргументами. Потрібно визначити, що говорити у вступі, що – в основній частині, а що – наприкінці виступу. Наради — один з найефективніших способів обговорення важливих питань і прийняття рішень в усіх сферах виробничого, громадського й політичного життя. Вони дають змогу спільно аналізувати важливі питання й висловлювати свої думки та пропозиції, приймати найоптимальніші рішення. Крім того, на нараді керівництво може поінформувати працівників про свої плани. Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: виробничий, дисциплінарний, організаційний тощо. На нараді виявляються погляди зацікавлених сторін на проблему.

Якщо учасники обмінюються думками, обговорюють проблеми і спільними зусиллями доходять певних висновків, ефект від такої наради буде великим. Натомість якщо нарада не дає очікуваних наслідків, вона перетворюється на колективне марнування часу, що нерідко й трапляється.

39. Правила ведення дискусії.

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий етап передбачає такі завдання: — сформулювати тему дискусії; — визначити основні питання, які обговорюватимуться; — підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію; — визначити місце та час проведення дискусії.

На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.

Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії.

Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

40. Основні поняття діловодства.

Діловодство – це діяльність, яка охоплює питання документування і організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій. Основними елементами діловодства є письмові документи і документування, а саме створення документів.Головним завданням діловодства є забезпечення швидкої і ефективної роботи підприємства, установи чи організації. Складові частини діловодства – система документації, система документування, організація роботи з документами. Система документації – це сукупність документів, взаємопов’язаних між собою таким чином, що являють собою єдине ціле із своїми специфічними рисами. Існує багато систем документації. Ці системи поділяються на підсистеми, останні – на більш дрібні сукупності документів.Система документування – це сукупність процесів і прийомів створення всієї документації в установах, на підприємствах, в організаціях, в ході здійснення ними своїх функцій. Документування охоплює всі операції по складанню, погодженню, затвердженню, оформленню і виготовленню документів. Організація роботи з документами – це створення умов, що забезпечують рух, пошук і збереження документів в діловодстві. Основними поняттями діловодства є реквізити, формуляр, бланк. Реквізити – елементи, з яких складаються документи. за держстандартом всього реквізитів 32. до постійних належать назва виду документа, текст, дата, підпис. Формуляр – зразок укладання однотипних документів. Бланк – аркуш паперу з відтвореними на ньому постійними реквізитами.

41. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.

Документ – засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про матеріальну та розумову діяльність людини. документи не повинні суперечити законодавству, повинні бути укладені за встановленою формою, бездоганно відредаговані та оформлені. документи класифікуються за такими ознаками: найменуванням: листи, протоколи, накази тощо;за походженням: службові та особисті; за місцем виникнення: внутрішні та зовнішні;за призначенням: організаційні, розпорядчі, інформаційні, колегіальних органів;за формою: стандартні і нестандартні;за строками виконання: звичайні безстрокові, термінові і дуже термінові; за ступенем гласності: таємні і нетаємні;за стадіями створення: оригінали та копії;за складністю: прості й складні; за строками зберігання: постійного, тривалого (понад 10 років), тимчасового ( до 10 років); за технікою відтворення: рукописні, відтворені механічним способом.

Реквізити – елементи, з яких складаються документи. за держстандартом всього реквізитів 32. до постійних належать назва виду документа, текст, дата, підпис.

Національний стандарт України поширюється на звіти про роботи (дослідження, розроблення) або окремі етапи робіт, що виконуються у сфері науки і техніки.

Стандарт установлює загальні вимоги до побудови, викладення та оформлення звітів. Стандарт застосовується складачами звітів про будь-які науково-дослідні, дослідно-конструкторські і дослідно-технологічні роботи. Стандарт може бути застосований також до таких документів, як дисертації, річні звіти, посібники тощо.

42. Вимоги до укладання то оформлення документів.

Документ – засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про матеріальну та розумову діяльність людини. документи не повинні суперечити законодавству, повинні бути укладені за встановленою формою, бездоганно відредаговані та оформлені. Важливе місце в діловодстві належить правилам оформлення документів. Кожен документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами. Реквізит - це обов'язковіш елемент, який властивий кожному окремому виду документа (дата, підпис, адреса, заголовок тощо). Документи з використанням реквізитів оформлюють відповідності до формуляра-зразка. Формуляр зразок - єдина модель побудови комплексу документів, яка встановлює сукупність реквізитів, властивих документам цього комплексу, розташованих у встановленій послідовності.Ряд документів, які видаються органами державної влади та державного управління, мають склад реквізитів, який впроваджено в законодавчих актах. При створенні тексту документу повинні виконуватися певні вимоги, найголовніші з яких – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, максимальна стислість і, водночас, повнота інформації. Текст документу повинен бути точним, тобто він не повинен містити в собі подвійного значення слів та висловів. Точність вимагає співвідношення змісту висловлювання з реальністю. Вона залежить від вміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної норми. Під час підготовки та оформлення документа, склад обов'язкових реквізитів може бути доповнений іншими реквізитами, якщо цього вимагає призначення документа або його обробка.