Зарубіжні та Українські кінезотерапевтичні технології. У середині XX століття відомий і дуже поширений за кордоном метод нейророзвиваючої терапії, названої за прізвищем подружжя Бобат
У середині XX століття відомий і дуже поширений за кордоном метод нейророзвиваючої терапії, названої за прізвищем подружжя Бобат, — Бобаттерапія. Нейророзвиваюча терапія Бобатів направлена на сенсомоторні компоненти м’язового тонусу, рефлексів, патологічних рухових стереотипів, що склалися, поступового контролю аналізаторів і пам’яті, тобто на компоненти, які пригнічуються при патології ЦНС. Спочатку метод Бобатів застосовувався при дитячому церебральному паралічі, а потім почав вживатися для постінсультних хворих, при остаточних явищах черепномозкової травми, нейрохірургічних операціях.
Значно поширеним є і метод рефлекторної локомоції як основи Войттерапії, при якій відбувається координована ритмічна активація всієї кістякової мускулатури й реагування різних рівнів інтеграції центральної нервової системи. Тобто за рахунок використання рефлекторної локомоції здійснюються відновлення рівноваги тіла при рухах (постуральне керування), випрямлення тіла проти сили тяжіння й цілеспрямовані хватальні та крокові рухи кінцівок.
Також одним із ефективних методів застосування кінезотерапії при лікувні ДЦП є, мобілізуюча гімнастика професора Козявкіна В.І. Мобілізуюча гімнастика спрямована на удосконалення наявних та формування нових моторних функцій, досягнення досконаліших форм пересування та освоєння важливих для щоденного життя навичок. Мобілізуюча гімнастика грунтується на основних класичних методиках кінезотерапії з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта. Основою її є принцип “від центру до периферії”, який дає змогу передбачати вплив спочатку на формування рухів тулуба та проксимальних суглобів з поступовим залученням дистальних дрібних суглобів. Освоєння нових моторних актів відбувається за принципами “від пасивних рухів через пасивно-активні до активних” і “від простих рухів до складних”. Велику увагу приділяють правильності виконання руху, вираженості у хворого нередукованих рефлексів, поступальних реакцій та патологічних синкінезій. Кожне заняття включає вправи дихальної гімнастики, вправи для “розроблення суглобів”, спрямовані на підвищення мобільності суглобів хребта та кінцівок, а також вправи для зміцнення м’язово-суглобового апарату. Порівняно з іншими методиками, які найчастіше використовують у світовій практиці, мобілізуюча гімнастика в системі реабілітації за методом В.І. Козявкіна має свої особливості. Головною відмінністю цієї методики є те, що її реалізують на принципово новому функціонально- му стані організму, який з’являється після біомеханічного коригування хребта та великих суглобів. Клінічно новий функціональний стан проявляється значним зниженням тонусу м’язів у спастичних хворих та внормуванням тонусу в пацієнтів із гіпотонічними та дистонічними формами ДЦП, відновленням рухливості на всіх рівнях хребта та у великих суглобах, відновленням провідності ушкоджених моторних та сенсорних зв’язків на “горизонтальному” та “вертикальному” рефлекторних рівнях, покращенням кровопостачання та трофіки тканин. Все це дає можливість кінезотерапевту ефективніше використовувати програми побудови і коригування рухів. Друга особливість мобілізуючої гімнастики – це те, що вона є гармонійним складником комплексу реабілітаційних заходів, які мають взаємодоповнюючий та потенціюючий ефект. Їх використовують у певному порядку й послідовності. Кожному хворому за методикою СІНР розробляють маршрут реабілітації, в якому лікар добирає найефективніше поєднання за часом, тривалістю і послідовністю засобів реабілітації. Формування моторних функцій згідно з ідеологією СІНР відбувається в порядку “відкриття” їх у процесі реабілітації. Це означає, що кінезотерапевтична програма задіює новi функцiональнi можливостi, якi з’являються в пацієнта в процесі реабілітації, і кожний наступний сеанс використовує максимальний об’єм рухів, досягнутий на попередньому етапi. Звичайно, водночас ураховують ієрархію поетапної вертикалізації тіла та розвитку локомоцій. Разом з тим важливо відзначити, що побудова конкретної програми роботи з пацієнтом не висуває вимоги обов’язкового поступового проходження всіх функціональних рівнів вертикалізації та пересування.
Відомі й інші авторські методики: нейромоторні орофаціальні гімнастики К. Мораліса, гімнастика Фельденкрайза, SRT (стохастична резонансна терапія) — заняття на вібруючій платформі з метою вироблення впевненої ходи й зниження ступеня вираженості інших неврологічних симптомів.
Дані кінезотерапевтичні підходи поки не знайшли застосування у відновному лікуванні хворих із патологією ЦНС в Україні й вимагають широкого впровадження в кінезотерапевтичну практику. Реалізація даного завдання лежить у сфері співробітництва із провідними закордонними школами фізичних терапевтів.
Висновок
Таким чином, детальний розгляд механізмів і способів відновлення порушених функцій при різних захворюваннях нервової системи допоможе нам сформувати глибоку й продуману базу кінезотерапевтичного впливу на хворого, а також обґрунтувати особливості застосування окремих вправ при різних станах і синдромах. При цьому важливу роль у перспективі розвитку цього терапевтичного напрямку повинні відіграти практичні дослідження з використанням сучасних оцінних шкал, тісне співробітництво із закордонними фахівцями. Фізичні вправи мають широкий спектр дії, вони впливають на всі ланки від клітин кори головного мозку до периферичних рецепторів, захоплюючи нейроімуноендокринні механізми, тому саме кінезотерапевтичний напрямок найбільш перспективний у сфері реабілітації неврологічних хворих.
Лекція 3 – 2 год.