Закономірності педагогічного процесу

Аналіз структури і змісту педагогічного процесу показує, що це складний, суперечливий, багатоступінчатий процес, у якому його елементи знаходяться у самих різноманітних взаєминах і відношеннях між собою. Причому вони можуть бути випадковими та необхідними, об'єктивними та суб'єктивними, позитивними та негативними, ситуативними та тривалими, внутрішніми та зовнішніми тощо. Ці відношення і залежності, які об'єктивно існують між різними педагогічними явищами і систематично повторюються та мають стійкий, необхідний і суттєвий характер, визначаються як закономірності педагогічного процесу.

Безумовно, їх розкриття - справа складна, але можлива і вкрай необхідна, тому що від характеру акцентів на різних елементах або їх сполучення залежить в цілому ефективність педагогічного процесу. Тільки глибоко пізнавши закономірності навчання, виховання, розвитку людини та учнівського колективу, спираючись на їх вимоги, можна успішно вирішувати ці різноманітні задачі, які стоять перед різними освітньо-виховними системами.

У зв'язку з цим, педагогічний процес - це процес суспільний, в ньому своєрідно виявляються закони та закономірності різного рівня. Найвищий рівень складають найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення:

закон переходу кількості в якість;

закон заперечення заперечення;

закон єдності та боротьби протилежностей.

У педагогічному процесі своєрідно виявляються закономірності розвитку суспільства, формування особистості та колективу, пізнавальної діяльності та інше. Безумовно, йому характерні також власно специфічні, педагогічні закономірності, які найбільш докладно і комплексно виражають суттєві зв’язки та відношення цього змістовного процесу.

Розглянемо проявлення у педагогічному процесі деяких закономірностей. Визначний вплив на педагогічний процес мають соціально-економічні умови держави, рівень розвитку освіти, науки та техніки.

У процесі навчання і виховання відбувається процес формування особистості учня і набуття ним найважливіших властивостей громадянина української держави. Цей процес повинен враховувати закономірності формування особистості. Ці закономірності виражають найбільш типові, стійкі тенденції цього процесу та його складові.

Основними закономірностями формування особистості є:

ведуча роль суспільних умов у формуванні особистості;

залежність розвитку особистості учня від характеру і змісту навчально-пізнавальної діяльності;

взаємозумовленість внутрішніх психічних факторів і зовнішніх впливів на учня;

спадкоємність і послідовність формування особистості учня з урахуванням його вікових індивідуально-психологічних особливостей;

цілісність формування особистості учня;

залежність формування особистості учня від характеру взаємостосунків і спілкування між ними, духовної атмосфери у учнівському колективі;

залежність формування особистості учня від якості навчально-виховної роботи вихователів тощо.

Формування особистості учня відбувається у учнівському колективі. Учнівський колектив має великий вплив на формування основних суспільних складових особистості учня. Тому вихователь під час організації педагогічного процесу має особливу увагу звертати на формування і згуртування учнівського колективу, який у відношенні своїх членів водночас є суб'єктом виховання і має самий безпосередній вплив на формування життєво важливих рис особистості. Педагог має враховувати такізакономірності формування учнівських колективів:

відповідність життєдіяльності та внутрішніх взаємин у учнівському колективі соціальній природі суспільства, загальнолюдським цінностям;

забезпечення у учнівському колективі гармонії суспільних і особистісних інтересів;

систематична орієнтація учнівського колективу на послідовне підвищення рівня якості та ефективності учіння;

глибоке усвідомлення і внутрішнє сприйняття членами колективу його цілей і основних задач;

залежність згуртованості учнівського колективу від виховання і самовиховання у учнів свідомості та почуття колективної і персональної відповідальності за його справи і стан;

залежність зрілості колективу від співвідношення соціально-психологічного клімату, традицій, суспільної думки, колективного настрою та інших елементів психології, які склалися;

систематичне і послідовне підвищення вимогливості учнівського колективу до власних членів, своєчасне попередження і оперативне подолання міжособистісних конфліктів;

формування колективу в процесі загальнокорисної діяльності;

послідовне підвищення авторитету керівників учнівського колективу;

зрілість педагогічних впливів на колектив та відповідність його цілям і задачам, рівню згуртованості.

Педагогічному процесу властиві такі закономірності, які відображають його педагогічні зв’язки та відношення. Ведучою закономірністю серед них є єдність виховання (самовиховання), навчання (самоосвіти), розвитку. Виховуючи, педагог навчає вихованців, також як і, навчаючи, він виховує їх. Тільки глибоке усвідомлення і розуміння цього важливого аспекту кожним педагогом забезпечує ефективність всього педагогічного процесу. Кожен педагогічний захід, незалежно від його конкретних цілей, водночас повинен мати як навчальні, так і виховні цілі, формувати науковий світогляд учня, сприяти його розвитку та морально-психологічному загартовуванню.

Ця єдність складових частин педагогічного процесу виникла не випадково і не стихійно, а у боротьбі з спробами протиставлення виховання та навчання на різних етапах виникнення і становлення педагогічної науки. Практика свідчить, що провали у вихованні та навчанні виникають там, де вихователі не розуміють вимоги цієї закономірності або взагалі - забувають. Не можна так планувати: сьогодні буду виховувати, а завтра - навчати. Таке відношення до педагогічного процесу завжди буде приводити до негативного результату незалежно від методики проведення цього педагогічного заходу і відповідного його всестороннього забезпечення.

Однією з основних закономірностей педагогічного процесу є відповідність навчально-виховних впливів вихователів характеру діяльності вихованців, їх духовним потребам, пізнавальним і фізичним можливостям, рівню згуртованості учнівського колективу. Ця закономірність спрямована на максимальне використання індивідуально-психологічних особливостей учнів під час організації та проведення різноманітних навчальних і виховних заходів, на послідовний всебічний розвиток інтелектуальних і фізичних здібностей учнів згідно з їх можливостями та проведення відповідних педагогічних заходів у максимально складних умовах.

Виокремлюють ще такі закономірності педагогічного процесу:

закономірність управління педагогічним процесом (залежність ефективності педагогічного впливу від інтенсивності зворотних зв’язків між вихованцем і вихователем);

закономірність стимулювання (залежність педагогічного процесу від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-пізнавальної діяльності);

закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процес;

закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності;

закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання і навчання;

закономірність динаміки педагогічного процесу (педагогічний процес як розвиваюча взаємодія між вихователями та вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати) та ін.

Закономірності педагогічного процесу діалектично взаємопов’язані між собою і проявляються через певну сукупність випадковостей. Це ускладнює педагогічний процес. Але, в той же час, вони чітко визначають основні напрями роботи вихователів і вихованців.

Рушійною силою, джерелом розвитку педагогічного процесу, є суперечності. Вони виражають специфіку процесу, його багатогранний характер і мають прояв у сфері діяльності основних груп його закономірностей.

Усі види суперечностей складають єдиний комплекс і виступають у вигляді різних труднощів. Глибоке їх розуміння, знання причин є важливою умовою перетворення суперечностей в рушійні сили педагогічного процесу.

Цей процес - не механічна сума дій по навчанню та вихованню підростаючого покоління, а самостійне цілісне явище, яке має свої внутрішні закономірності, специфічні поєднання виховання, навчання, розвитку, свою систему організації навчально-виховної роботи освітньо-виховної системи.

Основними напрямками удосконалення педагогічного процесу є:

гуманізація і демократизація педагогічного процесу;

можливо більш повний облік закономірностей і реалізація функцій процесу: виховної, навчальної, розвиваючої;

інтеграція науки, освіти та практики;

удосконалення його змістовної та процесуальної сторін;

підвищення науково-теоретичного рівня і зміцнення практичної спрямованості;

оптимізація;

інтенсифікація;

удосконалення підготовки вихователів і їх педагогічної майстерності;

розвиток самостійності учнів;

використання сучасних концепцій і методів навчання та виховання;

технічне переобладнання педагогічного процесу тощо.

Усе те, що входить у зміст цілісного педагогічного процесу, поглиблюється в конкретних методиках навчання і виховання, які більш докладно будуть розглядатись у наступних темах.

Таким чином, знання сутності педагогічного процесу, його складових, закономірностей і суперечностей озброює вихователя чіткою методологією педагогічної науки, сприяє якісній організації педагогічного процесу і визначає основні напрямки удосконалення його ефективності.

Література для самоосвіти

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – К.: Рад. шк., 1983.

2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 1995

3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997.

4. Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). – К.: Райдуга, 1994.

5. Карпенчук С.Г. Теорія та методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 1997.

6. Константинов Н.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики. – М.: Педагогика, 1982.

7. Краевский В.В. Соотношение педагогической науки и педагогической практики. – М.: Педагогика, 1997.

8. Куписевич Ч. Основы общей дидактики. – М.: Высшая шк., 1986.

9. Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.: Высшая шк., 1990.

10. Педагогика / Под ред. П.И.Пидкасистого. – М.: Российское педагогичесое издательство, 1996.

11.Педагогика / Под ред. Ю.К.Бабанского. – М.: Просвещение, 1983.

12.Подласый И.П. Педагогика. – М.: Владос, 1999.

13.Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні / За ред. М.Д.Ярмаченка. – К., 1991.

14. Харламов И.Ф. Педагогика. – М.: Высшая шк., 1990.

15.Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, Навчальна книга, 1997.

[1] Словник іншомовних слів. – К., 1977. - с.557.

[2] Педагогика / Под ред. Ю.К.Бабанского. – М., 1983. - с.77.

[3] Кремень В.Г. Сучасна освіта в контексті реформування // Учитель. 1999, № 11-12. - с. 19.