Обґрунтування необхідності переходу до нової системи благодійності
(з ХVI ст. до середини XVIII ст.)
У ХІV-ХVІ ст. європейська цивілізація вступила в новий етап розвитку, головними рисами якої стали:
1) руйнування локальної замкнутості держав і встановлення міждержавних відносин;
2) ослаблення диктату традицій і зростання активності окремої особистості;
3) тріумф раціоналізму і секуляризація свідомості.
На ХІV-ХV ст. припадає епоха Відродження, провідними факторами якої стали: гуманізація і індивідуалізація суспільної свідомості; утвердження (встановлення) ринкових відносин; висока соціальна активність і розмивання меж станів. У цей період людина знову набуває своєї індивідуальності.
Важливі зміни в життя суспільства внесли винайдення компаса, вибухівки (пороху) та друкарської справи. Наступила епоха Великих географічних відкриттів, позитивними наслідками якої стали:
1) розвиток матеріальної культури, поява мануфактурного виробництва;
2) розвиток природознавства і філософії;
3) перехід до товарного господарства.
Зміни у сфері матеріального виробництва вимагали змін у духовній сфері, в результаті блідне ідеал істинно віруючої людини, звільняючи місце купцю і підприємцю, наділених практичною кмітливістю, ставлення до яких в період раннього і класичного середньовіччя було дуже негативним.
Ще одним важливим фактором, що вплинув на осмислення особистості людини стало виникнення нової картини світу і поширення наукових знань (теорії Коперніка, Кеплера, Бруно, Галілея, які трактували людину як центр світобудови, пов´язану із божественними і з земними силами).
Наслідком великих потрясінь стала реформація соціально-політичний рух проти католицької церкви, що породила протестантизм (Мартін Лютер, Жан Кальвин, Ульріх Цвінглі). В основу протестантизму були покладені такі ідеї, як звільнення сфери виробництва від релігійного тиску, духовна санкція на прибуток як мету економічної діяльності людини, зайвість посередників між людиною і Богом, визнання віри, а не суворого виконання обрядів, як засобу до спасіння душі.
У період пізнього феодалізму і зародження ранньобуржуазних відносин співвідношення між державою і церквою у провідних європейських державах принципово змінюється. В кінці середніх віків церковно-монастирська система благодійності стає все менше регульованою, з´являються юрби професійних жебраків. Становище погіршили епідемії чуми, які загострили соціальні проблеми. Натовпи злидарів стали небезпечними для суспільства. Церква вже не могла самостійно займатись благодійництвом.
У цю епоху бідність повністю втратила свій характер святості: здорові жебраки викликали недовір´я, ворожість ставлення.
Виникла потреба у створенні нової системи допомоги, що законодавчо регулюється державою.
Найбільш яскраво процес зміни ролей в опіці спостерігається в Англії з другої половини ХІV до початку ХVІІ ст. Тут з ростом впливу і ролі держави почалось і більш активне втручання у сферу соціальних відносин, в тому числі – у справи благодійності і опіки. Ще у 1349 р. був прийнятий статут робітників. До початку ХVІ ст. У країні завершилась церковна реформа і англійська церква була повністю підпорядкована королівській владі. Вищим церковним органом стала Висока комісія. Паралельно на протязі ХV -ХVІ ст. була сформована система місцевих органів самоврядування. Основною місцевою одиницею стала церковна парафія, до якої відійшли функції монастирів з опіки бідних. Одночасно у 1601 р. було створено ряд законів про суспільні податки на користь бідних, що дозволяло розприділяти “милостиню” безпосередньо в церковних парафіях.
Таким чином, поступове зміцнення позицій державної влади створило умови для переходу питань соціальної опіки з-під повноваження церкви до сфери державного управління, одночасно створюючи нове уявлення про місце і роль убогого в суспільстві. Найважливішим серед причин такого переходу були:
- банкротство середньовічної системи безконтрольної роздачі милостині, що призвело до професійного жебрацтва;
- розвиток мануфактурного виробництва і ускладнення соціальної організації суспільства;
- перехід від натурального господарства до грошового.
Всі ці важливі причини послугували виникненням науково організованої допомоги зі сторони держави.
У 1842 р. створений дитячий притулок у Харкові, де знаходилися бідні діти як вільних батьків, так і кріпаків (православних). 36 дівчаток та 32 хлопчика у віці від 3 до 10 років з'являлися у притулок вранці, де за ними наглядали, годували, навчали, а ввечері їх забирали батьки.
Дівчата, які успішно закінчили курс у 10 років переводилися до школи
Харківського благодійного товариства, яке виникло у 1843 р., там вони знаходилися до 17 років. З 1870 притулок стає інтернатом для дівчат.
У 1881 р. виникає Олександрівський притулок, який займається вихованням та навчанням юнаків з бідних сімей від 7 до 13 років (100 вихованців) Харкова та Харківської губернії. Вони здобувають загальну освіту в обсязі початкових народних училищ, крім того, столярську, слюсарську, ковальську підготовку. Також з 1890 р. вводиться курс духовної музики, а з 1895 р. - здійснюється навчання з садівництва, городництва, співу. Особливу увагу звертали на моральне та фізичне виховання хлопців.
У 1874 р. створюється Товариство опікування безпритульними неповнолітніми сиротами, що піклувалось в основному, про дітей вулиці.
У 1899 р. з'являється Ольгінський притулок для бідних дітей, який був
відкритий в домі, що заповів притулку харківський міщанин Некрасов.
У 1910 р. Товариство по боротьбі з жебрацтвом дітей відкрило притулок, де головна увага приділялася перевихованню "дітей вулиці". У цьому ж році ремісник І.І.Зобін відкриває притулок-сховище для дітей найбідніших ремісників. Таким чином, наприкінці ХІХ ст. існувала система притулків під наглядом Губернського піклування дитячими притулками; захист дітей з делінквентною поведінкою.
Вперше в 1864 р. громадськістю було проголошено про необхідність
введення особливих правових норм для неповнолітніх в судові устави. В 1897 р. був прийнятий Закон про неповнолітніх правопорушників. На цих засадах були створені умови для відкриття Дитячих судів (1910р. – у Петербурзі, 1912 р. - у Москві, далі - у Харкові, Києві, Одесі), які існували до 1917р.
З 1914 р. виходив щомісячник "Особливі суди для неповнолітніх і боротьба
з дитячою бездоглядністю"; корекція девіантної поведінки.
Вперше у 1864 р. Дамським тюремним комітетом відкрито ремісничо-виховний притулок з метою примусового перевиховання хлопців від 10 до 15 років, які були під слідством чи засуджені. Притулок був розрахований на 150
юнаків, які утримувалися тут не менше року, але до виповнення їм 18років.