Дидактика як галузь педагогіки вищої школи

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

І СПОРТУ УКРАЇНИ

Факультет здоров’я, фізичного виховання та туризму

Кафедра психології і педагогіки

ПЛАН-ПРОСПЕКТ ЛЕКЦІЇ № 4

тема:

Сутність процесу навчання у вищій школі

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівню «магістр»

спеціальності: 017 «Фізична культура і спорт»

Затверджено на засіданні кафедри

пр. № від “ ” 2016 р.

зав. кафедри ___________ Петровська Т. В.

План лекції:

1. Дидактика як галузь педагогіки вищої школи

2. Сутність і структура процесу навчання

3. Структура діяльності суб'єктів навчального процесу

4. Закономірності та принципи дидактики вищої школи

5. Зміст освіти у вищій школі

5.1. Ступеневість вищої освіти

5.2. Нормативні документи, що визначають зміст вищої освіти

5.3. Навчальний план, навчальна програма і підручник у вищій школі

Рекомендована література:

1. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005. – 486 с.

2. Петровская Т.В. Педагогическое мастерство. [Практикум: Учебное пособие] / Т.В. Петровская, И.В. Толкунова, И.И. Смоляр. – К.: Олимп. Лит., 2013. – 112 с.

3. Петровська Т.В. Майстерність спортивного педагога : [навч. посіб.] / Т.В. Петровська. – К.: НУФВСУ, вид-во «Олімп Література», 2015. – 184 с.

4. Прокоф’єв Є.Г. Теоретико-методичні засади загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів в умовах дистанційного навчання: [монографія] / Є.Г. Прокоф’єв. Нац. пед. у-т імені М.П. Драгоманова. – Херсон: ФОП Грінь Д.С., 2015. 196 с.

5. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія виховання студентської молоді [Методичний посібник для студентів магістратури]. - К.: Центр учбової літератури. - 389 с.

6. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрів і аспірантів. – К.: ТОВ «Філ-студія», 2006. – 320 с.

7. Проніков О.К. Історія педагогіки : [курс лекцій] / О.К. Проніков. – К.: Видавничій Дім «Слово», 2015. – 440 с.

8. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : [навч. посіб.] / М.М. Фіцула. – 2 ге вид., доп. – К. : Академвидав, 2014. – 456 с. (серія «Альма-матер»)

Короткий зміст лекції:

Цілеспрямована і планомірна підготовка майбутніх фахівців різного профілю у вищих навчальних закладах є основним завданням процесу навчання. Розв'язуючи його, вищі навчальні заклади водночас досягають і загальної цілі, яка передбачає всебічний розвиток сту­дентів, виховання активних і свідомих громадян України.

Дидактика як галузь педагогіки вищої школи

Термін «дидактика» запровадив у науковий обіг німецький педагог Вольфганг Ратке (1571—1635), який на­звав свій курс лекцій «Короткий звіт із дидактики, або Мистецтво навчання Ратихія». У такому самому значенні вжив його і чеський педагог Ян Амос Коменський (1592 — 1670), який опублікував у 1657 р. в Амстердамі свою пра­цю «Велика дидактика», що представляє універсальне мистецтво навчання усіх усьому. Дидактику вищої школи слід розглядати не як окрему науку, а як розділ педагогіки вищої школи, який вивчає питання змісту, методів, форм і технологій підготовки майбутнього фахівця в умовах вищого навчального закладу.

Дидактика (грец. didaktikos — повчальний) вищої школи — га­лузь педагогіки вищої школи, яка розробляє теорію освіти і навчання у вищих навчальних закладах, а також виховання у процесі навчання.

Як педагогічна дисципліна дидактика оперує загаль­ними поняттями педагогіки: «виховання», «педагогічна праця», «освіта» тощо. Однак як теорія освіти і науки вона послуговується власними поняттями. До них належать «навчання», «викладання», «зміст освіти», «форми», «методи навчання» та ін.

Навчання розглядається дидактикою як об'єкт ви­вчення і як об'єкт конструювання. З огляду на це виокремлюють науково-теоретичну і конструктивно-техно­логічну функції дидактики (В. Понков і А. Кожухов). На­уково-теоретична функція полягає у вивченні, система­тизуванні та узагальненні педагогічного досвіду, його на­уковому обґрунтуванні, поясненні на основі психо­логічних закономірностей і механізмів пізнавального, психомоторного розвитку особистості. Конструктивно-технологічна функція дидактики — це розроблення змісту, ефективних методів, прийомів і засобів навчання, конструювання навчальних технологій. Вона допомагає з'ясувати, як, враховуючи об'єктивні закономірності пізнавального розвитку студентів, організувати навчаль­ний процес для забезпечення його максимальної ефектив­ності; які форми, методи і засоби є оптимальними в кон­кретних ситуаціях; якими принципами і правилами слід керуватися викладачу та ін.

Сучасна дидактика вищої школи спрямована на забезпе­чення ефективної підготовки майбутніх фахівців. Цьому мають сприяти такі методологічні підходи (В. Лозова):

— особистісний, який полягає у визнанні особистості як продукту соціального розвитку, носія культури, інте­лектуальної і моральної свободи, права на повагу. Він передбачає опору на природний процес саморозвитку, самореалізацію, самоствердження, створення для цього відпо­відних умов;

— діяльнісний, спрямований на організацію діяль­ності суб'єкта, яка б забезпечувала його активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку;

— системний, який орієнтує на визначення навчання як цілеспрямованої творчої діяльності його суб'єктів, ме­та, завдання, зміст, форми і методи якої взаємопов'язані;

— гуманістичний, який передбачає духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, фор­мування відносин між студентами, викладачами й студен­тами на основі поваги, довіри, чуйності, доброзичливості, уваги, співчуття, віри у можливості людини;

— ресурсний, що зосереджений на питаннях органі­зації навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток по­тенційних можливостей кожного студента;

— синергетичний (грец. synergos — той, що діє разом), який полягає в здійсненні самореалізації і саморозвитку особистості на основі постійної взаємодії із навколишнім середо­вищем, яка сприяє формуванню нових якостей особистості;

— аксіологічний (грец. ахіа — цінність), який забезпе­чує вивчення явищ з метою виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гу­манізації суспільства, в якому людина є найвищою цін­ністю;

— компетентнісний (лат. competentis — належний, відповідний), що передбачає аксіологічні, мотиваційні, ре­флексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, які відображають розширення не тільки знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності.

Міжнародний департамент стандартів навчання та освіти розглядає поняття «компетентність» як здатність кваліфіковано й успішно реалізовувати діяльність, вико­нувати завдання або роботу. При цьому воно охоплює знан­ня і навички, що дають змогу особистості ефективно здій­снювати функції, спрямовані на досягнення певних стан­дартів у професії або діяльності. Компетентність оцінюють за такими показниками: знання, вміння, навички, навчаль­ні досягнення.

Професійну компетентність спеціаліста визначають ціннісні орієнтації, мотиви його діяльності, розуміння себе та навколишнього світу, сталі взаємини з людьми, здатність до розвитку свого творчого потенціалу.

Найважливішими завданнями дидактики вищої школи є:

— розкриття педагогічних закономірностей, що діють у межах освіти і навчання, і використання їх з метою вдо­сконалення навчального процесу у вищій школі;

— розроблення теорії вищої освіти;

— конструювання (модернізація) освітніх технологій;

— удосконалення змісту підготовки фахівців різних профілів (визначення оптимальних шляхів, вибір методів, форм, технологій навчання).

За Р. Піоновою, сучасні концепції та програми розвит­ку вищої освіти передбачають:

1) досягнення фундаментальності знань, що є основою освіти і навчання у вищих навчальних закладах і забезпечу­ється шляхом фундаменталізації знань з усіх дисциплін загальнонаукової, загальнопрофесійної та спеціальної під­готовки студентів. Основними ознаками фундаментальних знань і змісту освіти повинні бути забезпечення цілісності сприйняття наукової картини світу, розкриття суті фактів у галузі професії і спеціальності; розвиток здатності до синте­зу знань із різних галузей; забезпечення високого рівня уні­версальності, що сприяє розумінню і поясненню суті, взає­мозв'язків фактів і явищ з різних галузей науки і практики;

2) підвищення рівня інтелектуалізації змісту вищої освіти, найбільш перспективними й ефективними напря­мами якого за теперішніх умов є використання сучасної методології, що відображає характер і динаміку науково-філософського прогресу; забезпечення єдності системного стилю мислення і моделюючого пізнання; розвиток інтуї­ції, асоціативного мислення;

3) створення умов для розвитку творчої самостійності студентів шляхом формування здібностей і вмінь творчої інноваційної діяльності, що охоплюють формулювання і перевірку гіпотези основної мети виконуваної роботи; пошук адекватних засобів і способів розв'язання педаго­гічних завдань підвищеної складності; широку варіатив­ність способів дій; стимулювання розвитку фантазії, вмін­ня виокремлювати загальні ознаки в різних педагогічних явищах, помічати суттєві відмінності в подібних ситуа­ціях завдяки використанню синтезу й аналізу;

4) забезпечення готовності майбутніх спеціалістів до самостійного розв'язання професійних завдань стратегічно­го характеру відповідно до рівня і профілю навчання, для чого необхідно розвивати у студентів готовність і вміння са­моосвіти (планування, загальні прийоми самоосвітньої діяльності, володіння методами пошуку і використання сучасної інформації); озброювати їх методологією ефектив­ного пошуку рішень науково-дослідних і педагогічних зав­дань; розвивати сміливість та ініціативу при ознайомленні з психологічними і педагогічними явищами, відповідальність і наполегливість у вирішенні конфліктної ситуації;

5) розширення змісту екологічної освіти, за якої обов'яз­ковою складовою підготовки студентів повинно стати оволо­діння фундаментальними природничо-науковими, правови­ми та іншими знаннями екологічної безпеки і природоохо­ронної діяльності; формування екологічної відповідальності і відповідного світобачення; розвиток почуття прекрасного через сприйняття природи і навколишнього світу;

6) поглиблення гуманітарного напряму вищої освіти з урахуванням профілю і спеціалізації професійної підго­товки студентів.

Будучи теоретичною наукою, дидактика вищої школи водночас займається формуванням дидактичних відно­шень в педагогічній практиці. Йдеться про дидактичні знання. Вони, а також їх творче застосування сприяють формуванню педагогічної майстерності викладача вищої школи. Просте вивчення, засвоєння і використання педа­гогічного досвіду інших викладачів — необхідна, але недо­статня умова педагогічної творчості, а просте копіювання навіть найунікальнішого досвіду без знання об'єктивних закономірностей педагогічного процесу може призвести до негативних результатів.

Отже, найнадійнішим шляхом удосконалення педа­гогічної майстерності викладача вищої школи є дидактич­не осмислення свого викладацького досвіду і звернення до дидактики як галузі знань, що є основним орієнтиром у питаннях навчання у вищій школі.