Система вивчення і наукового узагальнення читацьких інтересів шкільною бібліотекою

Глибока начитаність, літературна ерудиція значною мірою визначають особистість учня, його кругозір, спрямованість інтересів, уміння сприймати прекрасне в житті і в мистецтві. Цілеспрямоване читання створює міцну основу для уроку літератури, підвищує його глибину і якість. Широке озна­йомлення учнів з кращими творами класичної літератури допомагає учите-лю-словеснику виховувати в учнів любов і повагу до всього прекрасного і здатність дати відсіч фальші і брехні. М.О.Рибникова у свій час підкреслю­вала, що вдумливий читач "повинен навчитись оперувати матеріалами, засвоювати форми і методи роботи над літературою, уміння підійти до життя, до науки, оволодіти логікою і літературною мовою".^[1] Книга є могутнім засобом виховного впливу на учнів. Чим ширшим і різноманітнішим він буде, тим більший виховний ефект принесе.

Багаторічні спостереження за читанням учнів старших класів і їх читацькими інтересами дозволили визначити деякі істотні недоліки в літературному розвиткові школярів.

Учні не завжди можуть визначати основну тематику прочитаних творів, виділити й підкреслити у них основне й провідне Старшокласники у більшості випадків не вміють раціонально використовувати час, відведений для поза-класного читання, не завжди вміють самостійно узагальнювати прочитане, писати анотацію, відзив про книгу, твір.

Вивчення читацьких інтересів учнів сільських і міських шкіл підтвердило наші спостереження і переконало в тому, що ці хиби визначаються загальними недоліками у викладанні літератури, неуважністю школи до такої важливої сторони розвитку особистості учня, як виховання в ньому читача.

У наш час важко знайти людину, яка б не розуміла, що книга являє собою могутній засіб виховання, але не всі уявляють, як важко виховати в дитині справжнього читача.

Чи слід учителю-словеснику і бібліотекарю втручатись у процес домаш­нього читання і яка його роль у даному випадку? Що дає учням безпосереднє емоційне сприйняття тексту, прочитаного дома, чи достатньо його лише для глибокого і правильного розуміння твору? Звернемося до психологічних досліджень. Психологи відзначають, що у старшокласників помітно розви­вається сприймання. Це виявляється у засвоєнні художнього тексту, усного викладу змісту прочитаного, висловлюванні оцінних суджень про твір, його образи. Старшокласники зіставляють дані своїх спостережень людських характерів, навколишнього світу героїв літературних творів, їх переживань. Учні охоче беруть участь у літературних диспутах, на яких обговорюються твори, насичені описами моральних, вольових та інших якостей людей. Отже, вони хочуть поділитись переживаннями, роздумами від прочитаного. Завдання учителя - спрямувати бесіду у правильне русло.

Психологи О.Никифорова і В.Крутецький довели, що не всі учні можуть правильно і глибоко сприймати прочитане. Відомі численні приклади пере-

'Рьібникова М.А.Очеркипометодикелитературногочтения.Изд-еЗ-е.-М.: Учпедгиз, 1963.-С.131.

крученого або поверхового сприймання учнями художнього твору. Так, ска­жімо, старшокласники не завжди можуть самостійно розкрити зміст назв творів Р.Іванчука "Єрусалим на горах", Олеся Гончара "Берег любові", "Циклон". Отже, потрібно втручатись як учителю-словеснику, так і бібліо­текарю, щоб вчити учнів знаходити істину.

У СЯ.Маршака у книзі "Виховання словом" є розділ, названий автором "Про талановитого читача". Там письменник називає читача особою "неза-мінимою", тому що він вирішує долю книги, бо без неї не лише "Наші книги, - підкреслює митець, - але й всі твори Гомера, Данте, Шекспіра, Гете, Пуш­кіна, - всього лише німа і мертва купа паперу".^[2] Літературі також потрібен талановитий читач, як і талановиті письменники, визначав Маршак. Читач перестає бути лише читачем, він стає сучасником всього, що пережив і відчув письменник, він теж стає художником, і якість сприймання залежить від того, яким художником виявиться читач. І в залежності від якості гри на цих стру­нах, підкреслює письменник, вони відлунюють в душах людей то глухо, то дзвінко, то голосно, то тихо.

Повне і глибоке сприймання твору залежить від багатьох факторів: за­гального естетичного розвитку читача, життєвого і читацького досвіду, пси­хічних особливостей, і найголовніше - від ступеня його літературної освіти. Для первинного сприймання необхідне розуміння читачем того, що автор вводить його в особливий світ, який характеризується тим, що відображене у твору, є все ж таки реальністю. І читачі повинні сприймати його як реаль­ність. Крім того, читач повинен розуміти, що змальоване у творі життя все ж не являє собою безпосереднього життя, а лише його образ, тобто його художнє відображення.

Проблема самостійного читання учнів і виховання любові до книжки набуває особливого значення і вимагає узагальнення всього кращого, що дала в цьому плані наша методика.

Культура читання

Одним із елементів культури читання є вивчення напам'ять, збагачення словникового запасу фразеологічними зворотами, "крилатими" виразами, уривками з художніх творів тощо. Відомий методист В.П.Острогорський вважав, що, закінчуючи середню школу, учні повинні знати напам'ять біля двохсот творів. Однак до цих пір читання напам'ять одне із слабких місць. Про це свідчить анкетне опитування та вивчення якості знань учнів. З анкет видно, що учні читають у більшості випадків без конкретного плану і пер­спективи, хоч розуміють, що це неправильно. Лише окремі читають книжки в якійсь системі, добираючи їх на певну тему, яка їх цікавить. Безсистемність читання, пошуки книжок навмання - наслідок низької бібліографічної гра­мотності учнів. Відсутність у більшості учнів бібліографічних знань і нави­чок призводить до того, що школярі в основному користуються читальними залами, а ще менше тих, які звертаються за допомогою до бібліографічного відділу. І, нарешті, питання про створення особистих бібліотек, нехай спо­чатку невеликих. Треба обов'язково знати, якими книгами поповнюють свої бібліотеки учні, порадити їм, щоб там обов'язково була науково-популярна, наукова, критична, публіцистична література, різні довідники, словники. Добрим консультантом тут стане бібліотекар. Висока культура читання -запорука патріотичного, морального і естетичного впливу мистецтва слова на читачів.

На сучасному етапі культура читання стає необхідною умовою даль­шого вдосконалення якості навчання і виховання школярів. Термін "культура читання" - дуже широкий. Людина, яка володіє культурою читання, повинна розуміти значення книжки в житті народу, уміти користуватися книжкою, бібліотекою, самостійно вибирати книжки. У такої людини повинна бути виховна любов до читання, радість пізнання творчості письменника.

Дуже важливо уже в молодших школярів розвивати творче, емоційне ставлення до книжки, співпереживання, бо без цього неможливо сприймати літературу як вид мистецтва. Для учнів 3-4 класів бажано в бібліотеках організовувати читання творів, об'єднаних спільною темою: про козаччину, про українських гетьманів, про те як живуть народи у різних країнах. Тут діти ознайомлюються з новими відомостями про авторів книжок, одержують пораду щодо самостійного читання. Практикується проведення ранків, при­свячених творчості улюблених письменників. Перед цим учні перечитують уже знайомі їм книжки, твори, збірники віршів, пробують визначити, чому той чи інший твір їм подобається, а потім обмінюються думками. Таким чином, для одних учнів участь у таких ранках є початковим етапом форму­вання їхнього ставлення до книжки, оцінних суджень, в інших - бажання прочитати ту чи іншу книжку, твір.

У роботі з молодшими школярами бібліотекарі часто використовують лялькові театри. Улюблені герої розповідають дітям казки, у формі гри навча­ють, як треба користуватись бібліотекою, закликають бережливо ставитись до книжки.

Знання, які учні одержують колективно, закріплюються під час індивіду­альної роботи бібліотекаря і вчителя з дітьми. Так, кожному учневі вручається пам'ятка "Умій читати книжку".

Такі заняття передбачаються і у п'ятому класі, коли учні переходять на предметне навчання і залучаються до читання журналів, газет, науково-популярної літератури.

Працюючи з учнями старших класів, бібліотекарі мають показати їм, що книга - джерело знань, надійний друг і порадник. Зважаючи на запити учнів, бібліотекар порадить, що їм прочитати.

У бібліотеках організовуються спеціальні добірки книг на теми: "За сто­рінками ваших підручників". Учнів ознайомлюють з каталогами, в яких книжки розташовані у відповідності з системою наук, і вчать самостійно добирати потрібну літературу. Значно збільшується для цього віку кількість рекомендованих бібліографічних посібників. Більші вимоги до індивідуальної роботи з учнями. Бібліотекар у співдружності з учителем допомагає учням скласти план читання, в якому книжки рекомендуються у певній системі: від простого до складного і від часткового до загального.

Учителі-словесники разом з бібліотекарями організовують читацькі кон­ференції на такі теми: "Мої улюблені книжки", "Найдавніші українські книж­ки", "Чому я люблю читати" та інші.

У мовно-літературному кабінеті або бібліотеці готується спеціальна вис­тавка методичних посібників, унаочнення на допомогу учням. Красиво офор­млені стенди, у яких висвітлюються поради учням, орієнтація на самостійну творчу роботу.

Учням заздалегідь дається завдання: підготувати відгук про книжку, прочитану самостійно, розповісти про найцікавіший епізод, у якому відобра­жено героя; записати у читацький щоденник висловлювання про щастя, добро, милосердя; підібрати матеріали про автора книги, які найбільше сподобались; скласти план свого виступу під час обговорення книжки.

Керувати позакласним читанням повинен не лише учитель-словесник і бібліотекар, але й класний керівник. Роботу з питань виховання читача необ­хідно вести систематично, а не зводити лише до окремих заходів.

Під час обговорення художніх книжок формуються навички аналізу твору. Учні люблять дискутувати на морально-етичні теми, відображені у художніх творах. Вони висловлюють свої враження від вчинків героїв, думки про твір взагалі, про автора, про стиль і художню своєрідність твору. Учитель чи бібліотекар, який веде обговорення, висловлює свої думки про твір. Він може сперечатися з одними і погоджуватися з іншими, обґрунтовуючи свої погляди і спрямовуючи диспут у правильне русло. На диспут, конференцію можна запросити автора /якщо є така можливість/, який у своєму виступі пояснить учням те, що в них викликало сумніви.

Вихованню художніх смаків і уподобань служать твори на тему: "Мій улюблений герой", "Моя улюблена книжка", "Подорож з улюбленими героями в майбутнє".

Учням пропонується ознайомитись з основними типами бібліотек (масові, наукові, спеціальні), з основними відділами масових бібліотек: абонемент, читальний зал, довідково-бібліографічний відділ та інші. Щодо принципу добору книг до особистої бібліотеки, то рекомендуються такі: навчальні книжки, книжки з спеціальностей, твори улюблених письменників, улюблені жанри.

Дома учні складуть список книжок для читання, підготуються до бесіди про те, чим обумовлена добірка книжок у домашній бібліотеці, що ще хотів би придбати, як розташувати книжки.

Необхідно проводити і практичні заняття. Можна запропонувати учням дати характеристику одного із розділів книжкового фонду, який відкритий для читачів. Знайти на полицях відкритого доступу до книжок твори, вказані вчителем чи бібліотекарем. Або ще таке практичне заняття: дати характе­ристику різних бібліографічних покажчиків, запропонованих учителем, виявити їх особливості, розповісти, в яких випадках ними потрібно користу­ватися. Зіставити заповнення покажчика і наявність книжок на полицях відкритого доступу в каталогах.

Написати відгук на науково-популярний нарис, статтю, оповідання, або вірш. Дати аналіз декількох статей критиків на один той же твір. Висловити свої думки, судження про книжку, дати в творі явища зі схожим життєвими фактами та ін. У масовій практиці ця важлива робота набирає все більшого розповсюдження.

3. Робота учнів з довідниковою літературою

Сучасна школа покликана формувати в учнів уміння і навички самостій­но навчатися, здобувати знання. Для цього дуже важливо прищепити школя­рам уміння користуватися різноманітною довідниковою літературою. На перше місце тут слід поставити знайомство зі словниками. Це забезпечує знайомство нашої юні зі станом науково-технічного і культурного розвитку нашої країни, рівнем знань, яким володіє суспільство в окремих галузях науки і мистецтва, сприяє виробленню унормованих, уніфікованих форм спілкування в найрізноманітніших сферах людської діяльності, багато дає для піднесення культури мовлення, відіграє важливу роль у становленні духовного світу нашої молоді.

Джерела

Діти з молодшого шкільного віку знають про двомовні перекладні слов­ники. А згодом їм слід розповісти про словники української та російської мови, про галузеві довідники, такі, як "Словник літературознавчих термінів" В.М.Лесина і О.С.Пулинця, "Словник лінгвістичних термінів" Д.І.Ганича та І.С.Олійника, "Энциклопедический словарь юного филолога (языкознание и литературоведение)".

Багатотомними довідниками є, наприклад, російсько-український і укра­їнсько-російський словник: перший складається з 3-х,а другий - із 6-ти томів, а також "Словник української мови в 11 томах", «Словарь современного русского языка» в 17 томах. Видані за радянського періоду, вони потребують перегляду багатьох позицій і трактувань.

Цінним для вчителя є чотиритомний російсько-український словник за редакцією Б.Д.Грінченка, Словник української мови Д.І.Яворницького, «Словарь великорусского народного языка» В.І.Даля. Недавно скарбниця довідникової літератури поповнилася "Новим тлумачним словником україн­ської мови" у 4-х томах (К.: Аконіт, 2001), "Фразеологічним словником української мови" у 2-х томах (К.: Наукова думка, 1999).

Принципи

У словниково-довідниковій роботі необхідно дотримуватися принципів послідовності і наступності. Увагу дітей не треба "завантажувати" зразу великою кількістю довідників. Краще показати в класі один-два словники, розповісти про них, записати до зошитів їх назви, показати, як практично ними користуватися. А через певний час ознайомити ще з одним-двома довід­никами і т.д. За таких умов забезпечується повторюваність раніше сприй­нятого на новому матеріалі, уже в новому смисловому контексті, виховання здорової зацікавленості дітей; реалізується психологічний прийом мимо­вільного запам'ятання, такий важливий в умовах роботи сучасної школи.

Щоб виховати навички користуватися довідниковою літературою, уроки в класі слід починати із запитань дітей до вчителя. Це сприятиме розвиткові допитливості школярів. Важливо виховати у дітей дух цікавості, звичку не проходити повз невідоме, мало зрозуміле. Людську якість, що виявляється ще в дитинстві (а що це таке? а для чого? а де воно взялося? і т.ін.), в шкільні роки слід ще старанніше загострювати.

Прийоми

Спочатку вчитель відповідає на запитання учнів. Заохочує школярів, які зустріли у позакласному житті (під час читання художньої літератури, газет, журналів, переглядові телепередач, при виконанні домашніх завдань з різних предметів) незрозумілі слова й вирази, які часто запитують: адже вони виявляють свідому роботу, корисну допитливість. Пізніше учитель час від часу звертається до учнів з пропозицією: чи не міг би хтось із дітей відповісти на запитання товариша. Щоб стимулювати підготовку відповідей самих дітей на можливі запитання товаришів, доречно на перших порах, даючи домашню роботу з літератури чи мови, попередити, що дітям зустрі­нуться отакі мало- або зовсім невідомі слова (спочатку назвати дуже небага­то: одно-двоє), і запропонувати самостійно з'ясувати їх значення - через запитання до батьків, шляхом використання певної, доступної дітям довідни­кової літератури, з якою вчитель їх уже ознайомив. На наступному уроці учням, що знайшли пояснення невідомого слова чи фрази, що зуміли відпо­вісти на запитання своїх товаришів, слід щедро поставити високі оцінки.

На цю початкову роботу з виробленням навичок користуватися довідни­ковою літературою необхідно звернути пильну увагу, бо від цього поперед­нього спрямування буде залежати подальша діяльність школярів.

Таким способом у класному колективі створюється атмосфера допит­ливості, зацікавленості у знаннях, що є однією з найважливіших проблем нашої сучасної школи. Адже саме таким шляхом можна виховати повно­цінного громадянина, здатного розв'язувати найскладніші проблеми у прак­тичній творчій діяльності. Створення педагогічної атмосфери зацікавленості, допитливості дає можливість у подальшій роботі варіювати роботу з довідни­ковою літературою, ускладнювати її. Так, уже в 8-му класі школярам під силу розібратися в тому, яке саме джерело їм потрібне для відповіді на те чи інше запитання. Читаючи "Слово про Ігорів похід", твори І.Вишенського, Г.С.Сковороди, учні зуміють скористатися історичними словниками (напр., "Словником староукраїнської мови ХТУ-ХУ ст."), в роботі над великою спадщиною Т.Г.Шевченка, над творами Г.Ф.Квітки-Основ'яненка, Лесі Укра­їнки, Івана Франка та інших письменників - такими джерелами, як "Словник мови Шевченка", "Словник мови творів Г.Квітки-Основ'яненка", діалект­ними, або обласними словниками (як "Словник полтавських говорів" В.С.Ващенка, "Словник поліських говорів").

З продовженням навчання від середніх до старших класів робота учнів з довідниковою літературою набирає різноманітніших і змістовніших форм. Важливим тут є виховання у юні потреби глибокого і точного розуміння предмета вивчення, предмета розмови.

Візьмемо, наприклад, ознайомлення з тропами типу порівняння. Діти з ним знайомляться в 4 (5) класі під час вивчення оповідань М.Коцюбинського. Вони дізнаються, що порівнянням називають зіставлення понять за спільними ознаками. Таке ознайомлення тут обмежується, як правило, тричленним по­рівнянням: здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, звідусіль простягали до нього цупкі чорні гілки. А в наступних класах такого розуміння учнів буде вже замало. У них ми повинні виховати потребу розглядати будь-яке явище з різних точок зору, у різних ракурсах. Ось чому в "Словнику літера­турознавчих термінів" В.М.Лесина і О.С.Пулинця школярі прочитають і про порівняння, поєднані словами "подібний" і "схожий", і про порівняння з пропущеним з'єднувальним словом, і про порівняння, виражені формою іменника в орудному відмінку, і про постійні порівняння.

Звертання до "Словаря литературоведческих терминов" під ред. Л.І.Ти-

мофєєва і С.В.Тураєва допоможе побачити порівняння ще з одного, з нового боку. Тут учні дізнаються про безсполучникові і заперечні порівняння, порівняння, виражені іменником у знахідному відмінку з прийменником "під", про те, що і сама метафора та метонімія мають у собі приховане порівняння.

Саме така робота над елементами поетичної стилістики розкриватиме перед учнями середньої школи широту і багатство виражальних і зобра­жувальних можливостей російської і української мов, з'ясовуватиме органічні зв'язки форми з питаннями ідейно-тематичного змісту всього словесного художнього полотна.

Пошук. Заглиблення

Зупинимося ще на роботі з поняттям "зміст твору". Ним у школі користу­ються дуже широко, трохи чи не на кожному уроці. А який смисловий обсяг цього виразу? Він - дуже широкого діапазону.

Спочатку слово "зміст" сприймається як те, про що говориться, про що розповідається де-небудь, переважно в оповіданні, казці, повісті. Тут "зміст" нерідко становить собою еквівалент "сюжету". "Передай зміст оповідання М.Коцюбинського " Маленький грішник", - говорить учитель; і учень пере­повідає основні події твору, тобто передає сюжет.

Пізніше навіть з практичного досвіду школярі переконуються, що "зміст" має не лише таке значення. Для цього вчителеві досить звернути увагу дітей на назву останньої (а інколи - першої) сторінки будь-якого шкільного підруч­ника, де "зміст" означає перелік розділів, частин якоїсь книги, рукопису, збірки тощо. "Словник української мови" (т.З, с.624) допоможе побачити учням нові грані слова "зміст": суть, внутрішня особливість чого-небудь; розумна основа, мета, призначення чогось.

У старших класах, говорячи про таке складне мистецтвознавче питання, як зміст і форма твору, учні звертаються до енциклопедій, спеціальних слов­ників і там знаходять наукове визначення цього складного філософського поняття.

Як бачимо, довідникова література допомагає ширше розкрити поняття слова "зміст", зрозуміти навіть діалектичне протиріччя в його сприйнятті. Якщо перше "зміст" було поняттям форми (бо сюжет є її елементом), то останнє становить собою філософську категорію, яка об'єднує тему та ідею мистецького явища.