Поняття необхідної оборони. Підстави необхідної оборони та її ознаки.

У відповідності до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обо­роною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Це положення дозволяє реалізувати конституційне право кожно­го захищати своє життя та здоров'я, а також життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ч. 2 ст. 28 Консти­туції України). Тому право на необхідну оборону визнається суб'єктивним правом особи, а не її обов'язком.

Право на необхідну оборону виникає за наступних умов: а) наявності суспільно небезпечного посягання на правоохо-ронювані інтереси особи, держави чи суспільства з боку іншої особи. Суспільно небезпечне посягання не обов'язково повин­но бути злочинним. Наприклад, необхідна оборона можлива у разі нападу з боку неосудної особи або особи, що не досягла віку кримінальної відповідальності. Необх -дна оборона немож­лива у випадку правомірного застосування примусу до особи (наприклад, затримання злочинця; примусовий особистий огляд);

б) нагальна необхідність у негайному відверненні або при­пиненні наявного суспільно небезпечного посягання. Це оз­начає, що застосування насильства після закінчення суспіль­но небезпечного посягання не може визнаватися необхідною обороною. Наприклад, злочинним визнається заподіяння шкоди здоров'ю нападника, після того як останній припинив свої суспільне небезпечні дії — відмовився від продовження посягання.

Виходячи із законодавчого визначення необхідної оборони, можна виділити наступні об'єктивні та суб'єктивні ознаки правомірної оборони:

— спрямованість дій особи, що обороняється;

— своєчасність оборони;

— співрозмірність оборони;

— спрямованість умислу особи, що обороняється;

— мета оборони.

Перші три ознаки — це об'єктивні ознаки, а останні дві — суб'єктивні ознаки необхідної оборони.

1. Спрямованість дій особи, що захищається, означає, що шкода при необхідній обороні заподіюється виключно тій особі, яка здійснює протиправне посягання на охоронювані кримінальним законом об'єкти. При цьому заподіяння шкоди правам та інтересам третіх осіб при вчиненні акту необхідної оборони розглядається за правилами крайньої необхідності або при наявності певних умов — тягне відповідальність на загаль­них підставах.

2. Своєчасність оборони. Стан необхідної оборони існує з мо­менту виникнення реальної загрози правоохоронюваним інте­ресам і припиняється моментом завершення суспільне небез­печного посягання.

На практиці мають місце випадки так званої «передчасної оборони» або «запізнілої оборони».

«Передчасна оборона» означає застосування заходів захис­ту в обстановці відсутності реальної загрози посягання, що тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. Таким же чином вирішується проблема криміналь­ної відповідальності особи, яка спричиняє шкоду нападнику, що припинив суспільне небезпечне посягання («запізніла оборона»). Виключення складає випадок, коли особа, яка за­хищається від суспільне небезпечного посягання сумлінно помилялася щодо існування реального посягання. Спричинен­ня шкоди в цьому разі визнається правомірною обороною.

3. Співрозмірність оборони. Дана ознака необхідної оборо­ни означає, що шкода, яка заподіюється під час акту необхі­дної оборони, повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для відвернення або припинення суспільно небез­печного посягання. Характер та обсяг дозволеної шкоди при необхідній обороні обумовлюється наступними чинниками:

— обстановкою захисту (яка враховує інтенсивність напа­ду, фізичний стан нападника та особи, яка захищається, кількість нападників, їх озброєність, співвідношення сили сторін тощо);

— важливістю об'єкта кримінально-правової охорони (най­важливішим об'єктом прийнято вважати життя та здоров'я лю­дини).

Обстановку захисту прийнято поділяти на сприятливу для особи, що захищається, та несприятливу.

Сприятливою визнається обстановка, при якій особа, що за­хищається, усвідомлює свою явну перевагу над особою, що здійснює напад. Прикладом може бути заподіяння тілесних ушкоджень нападнику особою, яка захищається із застосувай-ням вогнепальної зброї. У цьому випадку має місце переви­щення меж необхідної оборони.

Несприятливою для особи, яка обороняється, визнається об­становка, при якій дана особа має рівні або менші можливості відвернення чи припинення суспільно небезпечного посяган­ня і тому вона вимушена заподіяти нападникові тяжку шко­ду. У цьому випадку треба говорити про правомірну необхід­ну оборону, як обставину, що виключає кримінальну відпові­дальність.

4. Спрямованість умислу особи, що захищається. Дії осо­би, що захищається, спрямовані на умисне спричинення шкоди нападнику, який здійснює суспільно небезпечне по­сягання. Необережне спричинення шкоди у цьому випадку не вважається необхідною обороною і незалежно від тяжкості заподіяної шкоди не може визнаватися перевищенням меж необхідної оборони.

5. Мета оборони являє собою суб'єктивну ознаку необхід­ної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, метою здійснення необхідної оборони визнається захист охоронюва-них законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держа­ви від суспільно небезпечного посягання.

Наши рекомендации