Навчальні питання та розрахунок часу

ЗАТВЕРДЖУЮ

начальник ПМК

доцент О.В.Крутиков

"____" _________ 20 р.

П Л А Н

проведення групового заняття з предмету

“Основи воєнної психології та педагогіки.

Методика роботи з гуманітарних питань”

ТЕМА № 15:«Закономірності та принципи навчання військовослужбовців»

ЗАНЯТТЯ 1. «Закономірності та принципи навчання військовослужбовців»

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Педагогічна характеристика закономірностей навчання.

2. Місце і роль дидактичних принципів у військово-педагогічному процесі, їх характеристика.

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНА МЕТА:

1. Ознайомити студентів з сутністю поняття „закономірності навчання”.

2. Розглянути місце і роль дидактичних принципів у військово-педагогічному процесі.

3. Формувати психолого-педагогічну культуру майбутніх офіцерів запасу.

НАВЧАЛЬНІ ГРУПИ:

ЧАС:80 хв.

МЕТОД: лекція

МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: клас

Навчально-методичне забезпечення:

1. Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Указ Президента України, К. - 4 вересня 1998 року, № 981/98

2. Концепція гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України. Указ Президента України, К. - 12 січня 2004 року, Р 28/2004

3. Бондарев Г.В., Рєзніков В.О. Основи психології та педагогіки: Курс лекцій. – Х.: ХІТВ, 2002.

4. Ю. Б. Гиппенрейтер. Введение в общую психологию. Изд. МГУ, 1988

5. Загальна психологія: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. -

6. Хорєв І.О., П'янковський Г.В., Руденко М.В., Мірошниченко О.І. Соціальна військова педагогіка. Короткий курс лекцій: Навчально-методичний посібник - К.: вгі наоу, 2001.

7. Ягупов В.В. Військова і соціальна психологія: Навчальний посібник. - Київ: РВЦ «Київський університет», 1999.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ ТА РОЗРАХУНОК ЧАСУ

№ з/п	Навчальні питання	Час (хвилини)	Наочні посібники та технічні засоби навчання

1.	Вступна частина:	10 хв.
	- доповідь КР про наявність особового складу та готовності до заняття; - оголошення теми, мети, навчальних питань заняття; - інформування про основні соціально-політичні події в світі; - вступне слово.		Слайди 1,2 Використовуючи виставку літератури, дати під запис список літератури, рекомен-дованої для самостійної роботи
2.	Основна частина	75 хв.
	Навчальні питання:
	1. Педагогічна характеристика закономірностей навчання.	15хв.
	ЗАКОНОМIРНОСТI НАВЧАННЯ - це суттєві, стійкі, необхідні зв'язки між явищами навчального процесу, якi характеризують його перебіг i розвиток. ЗАКОН — зафіксована закономірність. Закономірність визначається як науковий закон у тому випадку, коли об'єкти, між якими встановлюються зв'язки, чітко зафіксовані; досліджені вид, форма і характер цих зв'язків; встановлені межі їхньої дії. У колишній радянській педагогіці замовчувалися, перекручувалися, заперечувалися закони, сформульовані видатними американськими педагогами Дьюї і Торндайком, на яких виховано не одне покоління активних, ділових, розкріпачених людей. Американські вчителі добре засвоїли вимоги п'яти основних законів Торндайка: 1) закону взаємопов'язаності: якщо два психічних акти розвиваються у взаємозв'язку, то повторення одного з них веде до появи або закріплення другого; 2) закону тренування: чим вищою є інтенсивність тренування, тим краще засвоюється зворотна реакція і довше зберігається в пам'яті; 3) закону інтенсивності: чим інтенсивніше тренування відповіді, тим краще вона засвоюється і довше зберігається в пам'яті; 4) закону асиміляції: кожний новий стимул має здатність викликати реакцію, яка в минулому була пов'язана з цим самим стимулом; 5) закону результативності: реакцію, яка супроводжується приємними наслідками, закріплюють, а ту, що має неприємні наслідки, уникають чи намагаються заглушити. Усі видатні теоретики педагогіки намагалися встановити закономірні зв'язки. Зокрема, відомий педагог С.Т. Шацький вивів такі закономірності: учні в процесі роботи витрачають свої зусилля, але суть учіння в тому й полягає, що чим більше вони їх витрачають, тим більше набувають; розум і почуття учнів повинні бути в злагоді, інтелектуальна й емоційна сфери повинні допомагати одна одній. До 70-х років у вітчизняній дидактиці намагалися не вживати поняття «закон», а поняття «закономірність» використовувалося лише при розгляді найбільш загальних проблем навчання. Основний напрямок дослідження дидактичних закономірностей – відношення між власне дидактичними процесами і процесами формування особистості. Досить складно розкрити структуру переплетення дидактичних закономірностей в їх соціальному, психологічному та інших аспектах, оскільки всі соціально важливі процеси впливають на навчання (в якості детермінантів, механізмів перетворення, регулювання тощо). Зв’язки між будь-якими явищами існують як зовнішні, так і внутрішні. Навчання здійснюється в тісному взаємозв’язку з усіма соціальними процесами. Воно безпосередньо і постійно залежить від рівня розвитку суспільства. Це відображено у закономірності обумовленості: протікання і результати процесу навчання залежать від потреб суспільства і особистості, від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у Збройних Силах та ін., матеріально-технічних та економічних можливостей, умов протікання процесу (морально-психологічних, санітарно-гігієнічних, естетичних та інших). Ті зміни, які відбуваються на сучасному етапі у Збройних Силах України, доводять обґрунтованість цієї залежності. Таким чином, ефективна організація навчання вимагає враховувати потреби розвитку країни, ініціативи і творчості людей. Ця закономірність навчального процесу обумовлена його зовнішніми зв’язками. Зовнішні закономірності характеризують залежність навчання військовослужбовців від рівня розвитку суспільства. Внутрішні або специфічні дидактичні закономірності розкривають зв'язки та залежності між компонентами військово-дидактичного процесу. Інакше кажучи, це залежність між викладанням-учінням, матеріалом, який вивчається, і кінцевим результатом, між основними компонентами цього складного соціально-педагогічного явища. Однією з основних внутрішніх закономірностей навчання військовослужбовців є єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців як умова всебічного формування особистості військовослужбовця. Перший напрямок - це виховання, другий - освіта солдата. Він наголошував на тому, що виховання воїна має бути поставлено вище освіти, тому що потребує переважної та щохвилинної уваги його керівника. Відповідність впливів суб'єктів навчання пізнавальним можливостям і здібностям об'єктів навчання та характеру їх діяльності. Ця закономірність свідчить про те, що існує безпосередня залежність між характером взаємодій суб'єктів і об'єктів навчання та результативним компонентом процесу навчання в Збройних Силах України. Згідно з цією закономірністю, військові педагоги повинні враховувати: 1) індивідуально-психічні особливості військовослужбовців; 2) характер їх майбутньої діяльності; 3) активно взаємодіяти з підлеглими; 4) досягти зацікавленої, інтенсивної та свідомої участі об'єктів навчання в навчально-пізнавальній діяльності. Отже, ця закономірність відбиває взаємозв'язок дидактичних і дійсних навчально-пізнавальних можливостей воїна. Моделювання (відтворення) діяльності суб'єктів і об'єктів навчання відповідно до вимог сучасної війни та бою. Конкретним виявом цієї закономірності є зв'язок між характером навчальної діяльності та її результатами. Особливості сучасної війни, досвід воєнних конфліктів останніх років та характер використаної в них складної бойової техніки, засобів і прийомів психологічної війни підтверджують актуальність цієї залежності та вимагають цілеспрямованої змістовної психологічної підготовки особового складу під час здійснення бойової підготовки, формування у нього високої військової майстерності та морально-психічної стійкості й готовності до складних умов сучасної війни, підготовки професіонала. Єдність процесів викладання та учіння. Ця єдність передбачає спільну діяльність суб'єктів і об'єктів навчального процесу, під час якої розвивається не тільки останній, а й удосконалює свою військово-професійну майстерність і перший. Однією з причин кризи у навчанні військовослужбовців, яка виникла на початку 80-х років, є ігнорування цієї закономірності, коли не брали до уваги справжні інтереси військовослужбовців, не цікавились їх ставленням до військово-дидактичного процесу і, відповідно, не формували їх всебічно зацікавленими та активними учасниками цього процесу. Взаємозалежність цілей, завдань, змісту, методів, форм і результатів у військово-дидактичному процесі. Ця закономірність враховує досягнення у розвитку сучасної загальної та військової педагогіки і психологи, які мають відобразитися у підручниках із військової дидактики, у окремих дидактиках. Метода і форми організації навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців мають відповідати як сучасним дидактичним системам, вимогам і характеру морально-психологічного перевантаження сучасної війни, так і інтелектуальним й фізичним можливостям військовослужбовця. Знання цих закономірностей та їх вимог сприяє створенню військово-дидактичного процесу більш свідомим, цілеспрямованим, систематизованим, організованим, всебічно забезпеченим, ефективним і оптимальним. Але військовому педагогу необхідно знати та пам'ятати про вияви у навчальному процесі також і психологічних, фізіологічних, гносеологічних та інших закономірностей. Безумовно, дидактичні закономірності ґрунтуються на цих закономірностях, але не замінюють їх. Дидактичні закономірності діють не безпосередньо, а їх сутність та основні вимоги відбиваються у принципах навчання, які визначають напрямок, стратегію і зміст практичних дій суб'єктів і об'єктів військово-навчального процесу. Висновок по першому навчальному питанню		Слайд 3,4,5 Слайд 6,7,8,9
	2. Місце і роль дидактичних принципів у військово-педагогічному процесі, їх характеристика.	35хв.
	Принципи навчання - це певна система вихідних вимог до навчання, виконання яких забезпечує рішення задачі розвитку особистості. Основні принципи навчання. 1. Принцип цілеспрямування педагогічного процесу. Для того, щоб будь-який навчальний захід проходив успішно, необхідно чітко продумувати цілі і задачі. 2. Принцип зв'язку з життям (учити війська тому, що необхідно на війні). Цей принцип припускає, що в процесі навчання необхідно: - озброювати тих, кого навчають, знаннями характеру й особливостей сучасної війни; - вивчати зброю, техніку ймовірного супротивника, його сильні і слабкі сторони; - використовувати в процесі навчання досвід Великої Вітчизняної війни, досвід бойових дій повоєнного часу; - формувати у військовослужбовців морально-психологічну впевненість у перемозі над ворогом і готовність знищити його; - максимально наближати навчальну обстановку до бойової дійсності, не допускаючи спрощень у процесі навчання. 3. Принцип науковості в навчанні. Цей принцип потребує, щоб у процесі навчання розкривалася об'єктивна наукова картина світу, закономірності розвитку природи, суспільства, людського мислення. 4. Принцип доступності, дохідливості викладання (деякі автори називають його принципом поступового збільшення труднощів). Цей принцип сформулював ще Я.А.Коменський у ”Великій дидактиці”. Протягом трьохсот років його розуміння змінилося незначно. Цей принцип нібито врівноважує терези принципів: науковість, дохідливість, коли складність змісту навчального матеріалу компенсується майстерним викладанням педагога. Чим складнішим є матеріал, тим простіше має його викладати педагог. Принцип доступності залежить: 1) від забезпечення відбору, групування і вивчення навчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфіки майбутнього фаху; 2) від урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів та наукових вимог до організації навчального процесу; 3) від правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до складного; 4) від урахування професійних знань, практичних навичок і умінь учнів; 5) від урахування фактора часу; 6) від поступового нарощування складностей і труднощів теоретичного і практичного матеріалу, що вивчається; 7) від проведення занять з максимальним напруженням як розумових, так і фізичних сил учнів; 8) від широкого застосування сучасної комп’ютерної та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумових і фізичних здібностей учнів; 9) від надання індивідуальної допомоги учням, які мають певні проблеми у навчанні; 10) від широкої організації змагань, духу досягнення високих результатів у навчальному процесі тощо. 5. Принцип систематичності в навчанні. Цей принцип припускає: - послідовність викладання кожного предмета; - зв'язок нових знань із раніше вивченими; - виклад навчального матеріалу логічно завершеними частинами; - виділення головного й істотного в кожній темі заняття; - ускладнення форм і методів навчання в міру вивчення матеріалу. 6. Принцип свідомого, активного, творчого підходу до навчання. Основними умовами, при яких виникає і розвивається інтерес до досліджуваного матеріалу, є: - постановка перед навчаємими пізнавальних задач; - навчальна праця, як і будь-яка інша праця, повинна бути різноманітна; - необхідно розуміння важливості, доцільності вивчення даного питання; - нове повинно бути максимально пов'язане з засвоєним раніше. 7. Принцип наочності. Ефективність навчання залежить від ступеня участі в процесі сприйняття нової інформації всіх органів почуттів людини. Я.А.Коменському належить «золоте правило дидактики», що потребує залучати до навчання всі органи почуттів. Проте наочність не повинна зводитися лише до показу ілюстрацій. Тут необхідний і обґрунтований коментар, і глибокий аналіз реальних життєвих ситуацій. У військово-педагогічній літературі виділяють такі види наочності: - натуральна наочність (бойова і навчальна зброя); - образотворча наочність (графіки, фотознімки, малюнки); - технічні засоби (діафільми, кінофільми і т.д.); - словесно-образна наочність (яскраві словесні описи подій); - практичний показ тих або інших дій і вправ. Основні правила принципу наочності: – чітко визначити мету використання засобів наочності; – комплексно використовувати на заняттях такі види наочності, які давали б найбільший ефект, але ні в якому разі не зловживати нею; – активно залучати суб’єктів учіння до роботи із засобами наочності; – під час використання засобів наочності керувати спостереженнями суб’єктів учіння шляхом пояснення мети та порядку, показу головного, основного; – відкидати все зайве, щоб не викликати додаткових асоціацій; – застосовувати на всіх етапах навчального процесу; – послідовно демонструвати засоби наочності у міру подання навчального матеріалу; – забезпечувати змістовність і естетичність оформлення; – відповідати психологічним закономірностям сприймання; – не використовувати як самоціль, а вдало доповнювати матеріал, що вивчається; – не переоцінювати та недооцінювати роль наочності у навчанні; – вчити учнів роботі та сприйняттю засобів наочності та ін. 8. Принцип тривалості в оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Цей принцип потребує, щоб засвоювані знання, уміння і навички були простими і мали властивості відтворення і застосування в різноманітних ситуаціях. Для реалізації даного принципу необхідно: - роз'ясняти навчаємим значення досліджуваного матеріалу для практичної діяльності; - давати установку на тривале запам'ятовування досліджуваного матеріалу, насамперед його основних положень; - здійснювати систематичне повторення раніше вивченого; - стимулювати самостійну роботу тих , кого навчають. 9. Принцип індивідуального підходу в навчанні. Організація навчального процесу як колективної діяльності не виключає, а припускає здійснення індивідуального підходу до навчання. В.А.Сухомлинський вважав: розумові сили і можливості тих, кого навчають, неоднакові, тому не можна вимагати від навчаємих неможливого; задача викладача полягає в тому, щоб визначити, яким шляхом кожний з навчаємих може підійти до рівня, передбаченого програмою, і з якими труднощами він при цьому може зустрітися. Оптимальних, стабільних результатів у навчанні можна досягти при такій організації навчального процесу, яка вміло поєднує індивідуальну роботу з колективною. Виникнення групових та індивідуальних форм роботи у процесі навчання військовослужбовців обумовлене історично. 3 давніх часів воєначальники шукали шляхи та засоби передачі свого бойовою досвіду молодим солдатам, які мали йти у бій. Кожна епоха дала свій певний внесок у вирішення проблеми, як у найкоротший строк передати солдату максимум бойового досвіду, накопиченого його товаришами по зброї. Остання світова війна яскраво підтвердила небезпеку недооцінювання як індивідуального, так і групового навчання. Наприклад, у період Великої Вітчизняної війни, підкреслюючи роль індивідуального підходу в навчанні, підполковник П.Коломійцев на сторінках військової преси відзначав «Знеособлення навчання бійця бере свій початок у неправильному розумінні деякими командирами природи сучасного бою Такий командир, визнаючи значення особистої майстерності начальника, вважає, що вона є необов'язковою для бійця, який діє у масі. Ця явна нісенітниця і веде до знеособленого навчання». Узагальнюючи досвід II світової війни та війни у Кореї, один з провідних методистів американської армії генерал Д.Фрай зазначав: «Битви виграють військові частини, а не окремі солдати. Героїзм допомагає завоювати перемогу, і мужність бійців, звичайно, необхідна для цього. Однак ці якості є лише м'язами на скелеті злагодженої бойової роботи підрозділу». І далі « шляхом послідовної підготовки солдати можуть бути навчені узгоджувати свої зусилля у бою. Кожний солдат зможе впевнено просуватися вперед якщо він буде твердо знати, що роблять його товариші, та розуміти, як його власні зусилля впливають на виконання загального плану дій підрозділу». 10. Принцип гуманізації та гуманітаризації навчання. Науковий термін ”гуманізація” (у перекладі з латинської мови humanus – людяний) означає олюднення техніки, праці, побуту тощо. У словнику іншомовних слів термін ”гуманізація” трактується таким чином: ”Ставлення до людини, як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей”. На початку 90-х років поняття ”гуманність” розуміється як повага до людей і до їхньої гідності, піклування про їх добробут. Гуманізм у дидактичному процесі реалізується у суб’єктній діалогічній взаємодії педагога і учня. Від педагога вимагається: - не принижувати, а піднімати особистість учня, проявляючи чутливість і уважність до її слабких сторінок знань і умінь, тактовно виправляти помилки, стимулювати слабких і сильних учнів на подолання труднощів навчально-пізнавальної діяльності; - не гасити, а збуджувати інтерес і потребу до загальнонаукових і професійних знань, розширення загального кругозору і розвитку творчих здібностей, до використання знань, навичок і вмінь у професійній діяльності; - враховувати індивідуальну самобутність кожного учня як особистості та суб’єкта активної діяльності, його соціальні, психічні, психофізіологічні особливості, життєві настанови, ставлення до навчально-пізнавальної діяльності; - враховувати та порівнювати розвиток кожного учня як особистості, маючи на увазі їх неадекватність у різних учнів; - формування персональної відповідальності учня за власні успіхи, успіхи класу і товаришів; - допомога учнів в пізнанні самого себе (раніше була тенденція до пізнання людиною мікро- та макрокосмосу, а зараз – самої себе), тобто “сприяти реалізації сократівського принципу “Пізнай самого себе”; - широке залучення військовослужбовців у навчальному процесі до загальнолюдських, громадянських і військових цінностей та формування їх духовності, моральної світокультури, військового етикету тощо. 11.Принцип оптимізації дидактичного процесу. Автором і засновником цього принципу є видатний російський дидакт Ю.К.Бабанський. Сутність полягає у навмисному виборі змісту, методів, форм і прийомів дидактичного впливу, які забезпечують найкращий результат у навчанні. Але оптимізація передбачає підвищення ефективності навчального процесу у школі та інших освітньо-виховних системах не будь-якими засобами, а найбільш доцільним, найбільш відповідним для конкретної ситуації комплексом дидактичних засобів. Основні правила цього принципу за Ю.К.Бабанським: – комплексний підхід до визначення завдань навчання; – конкретизація завдань навчання з урахуванням індивідуально-психічних особливостей учнів; – чітке визначення варіанту змісту навчання шляхом виділення головного, міжпредметних координацій та побудови раціональної структури навчального матеріалу; – добір таких методів і дидактичних засобів, які дозволяють найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений час; – добір таких організаційних форм навчання, які дозволяють найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений час; – диференційований та індивідуальний підхід у дидактичному процесі до учнів; – створення умов для ефективного вирішення поставлених дидактичних та інших задач за визначений час; – раціональне сполучення керування навчально-пізнавальною діяльністю і самоуправління учнів, оперативне регулювання і коригування перебігу дидактичного процесу; – аналіз отриманих результатів навчання і витрат часу за критеріями оптимальності (максимально можливі в даній ситуації результати та відповідність витраченого часу діючим нормам) та ін. Таким чином, 1. Закони, закономірності та принципи навчання військовослужбовців знаходяться у діалектичному, змістовному і різноманітному взаємозв'язку і справляють безпосередній вплив на їх формування, перебіг і виявлення у військово-дидактичному процесі. 2. Закони військово-навчального процесу, які відображають об'єктивні, внутрішні, суттєві і відносно стійки зв'язки дидактичних явищ, виявляються у його закономірностях. Конкретні рекомендації дидактичних закономірностей відбиваються у принципах навчання військовослужбовців, які визначають стратегію і тактику практичних дій як суб'єктів, так і об'єктів військово-дидактичного процесу. 3. Військовим педагогам необхідно орієнтуватися не на окремі принципи навчання, а на їх систему і розглядати її як сукупність конкретних рекомендацій до втілення в життя системи основних законів і стратегічних ідей, які викладено у державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI ст.").		Слайд 10,11,12 Приступаючи до відпрацювання питання викладач оголошує його, роз’ясняє, відповідає на запитання студентів, добивається єдиного їх зрозуміння поставленої мети. Викладаючи матеріал використовувати ілюстраційний матеріал. Доведення матеріалу навчального питання проводити зі створенням проблемних ситуацій та інших методичних прийомів, які стимулюють підвищену зацікавленість студентів до вивчення навчального матеріалу. В ході доведення питання основні положення дати під запис. Постійно підтримувати зв’язок з аудиторією. По закінченню викладання матеріалу питання викликати 2-3 студентів для контролю засвоєння даного питання.
3.	Заключна частина	5 хв.
	- короткий огляд проблем розкритих у лекції, загальний висновок по питанням висвітленим в ході лекції; - визначення завдання на самостійну підготовку; - відповідь на запитання курсантів по змісту лекції.