Історія Олександра Ва­сильовича Духновича

Модульна контрольна робота

з дисципліни «педагогіка»

на тему:

Професійно педагогічна діяльність вчителя

Виконав:

Студента ІІІ-го курсу

Факультету ЗФКіС

Групи ЗФР-91

Хмара Богдан Іванович

Перевірив:

проф. Завацька Л. А.

Рівне-2011

Зміст

Вступ

1. Історія Олександра Ва­сильовича Духновича

2. Освітня діяльність вчителя

3. Вимоги до вчителя які закикав Олександр Духнович

Висновик

Література

Вступ

Визначну освітню діяльність у першій половині та середині XIX ст. проводив на Закарпатті Олександр Ва­сильович Духнович (1803—1865). Пра­цюючи після закінчення Ужгородської гімназії та духовної семінарії домаш­нім учителем, викладачем гімназії, свя­щеником, він будив у краї думку про необхідність поширення освіти як осно­ви духовного життя людини. Педагог стверджує, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуваєосвіту і виховання. Людина без виховання, на думку О.В. Духно­вича, подібна до землі, на якій зростає бур'ян. Отже, людині треба надати освіту, повноцінне виховання, тільки тоді вона буде ко­рисною собі та суспільству. Виходячи з цих позицій, О.В. Духнович все життя дбав про створення нових шкіл, розширення їх мережі, залучення до навчання в них усіх дітей. Підбиваючи підсумки свого життя, він з гордістю заявив: "Я сподорожував усю Маковицю, навчаючи і закликаючи народ будувати школи і, слава Богу, в 71 селі заснував училища..."

Олександр Духнович у своїх поглядах стояв на позиціях тради­ційного українського просвітительства, вважаючи, що за раху­нок поширення освіти можна значно поліпшити суспільство.

Довгий час теоретична спадщина і досвід практичної діяль­ності самобутнього просвітителя карпатських русинів і всього українського народу О.В. Духновича по-справжньому не дово­дились до широкої громадськості, і лише в останні десятиліття XX ст. поволі, але впевнено, з'являються дослідження, розвідки щодо життя та творчості славетного українця².

О.В. Духнович писав так званою русинською мовою, що є діалектом етнічного відгалуження карпатських українців. Че­рез те всім читачам більш зрозумілим буде виклад педагогічних ідей О.В. Духновича сучасною літературною мовою, що ніскільки не принижує значення його поглядів на виховання учнівської молоді, бо вони, власне кажучи, адресовані всім українцям.

Історія Олександра Ва­сильовича Духновича

Вершиною педагогічної творчості О.В. Духновича є написан­ня ним першого підручника з теорії і практики навчання і виховання молоді "Народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских" у 1857 р. Цей твір став підручником практичної і теоретичної діяльності просвітителя і відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку вітчизняної педагогіки та шкільної справи. Взятися за створення цієї праці просвітителя примуси­ла відсутність систематизованих знань з теорії та практики на­вчання дітей, підготовки вчителів до наставництва. Це усклад­нювало навчальний процес, більшість учителів, не маючи відпо­відних знань для роботи з дітьми, інтуїтивно вели навчання, ча­сто невміло дбали про розвиток дітей. Враховуючи це, О.В. Дух-нович систематизував наявні педагогічні знання, використавши власний досвід і подав їх у вигляді підручника для вчителів і тих, хто готується взятися до наставництва. О.В. Духнович вва­жав педагогіку мистецтвом мистецтв, а педагог, на його думку, усіх митців з огляду на звання своє перевищує. Для того щоб, за висловом О.В. Духновича, людину і людство влаштовувати, не­обхідно досконало оволодіти педагогічними знаннями, навчити­ся їх застосовувати, передбачати наслідки вчиненого: "такими міркуваннями займатися, як би змогти легше і більш успішно виконувати свій обов'язок"¹.

О.В. Духнович, як і його попередник Г.С. Сковорода, вважав, що виховання має враховувати природу дитини. Він закликав учителів, батьків глибоко вивчати природні особливості дітей, виявляти сили, надані їм природою, і, не чинячи опору, сприяти всебічному їхньому розвитку: "щоб сили людські, тілесні і ду­ховні, природою людині надані, з молодості... зберегти і удоско­налювати". Особливо педагог наполягає на врахуванні вікових особливостей і будови тіла учнів при залученні їх до фізичної і, зокрема, аграрної праці.

У зв'язку з тим, що діти не однакові за природою, вони потре­бують індивідуального підходу, "адже від натури деякі діти схильні суттю на деякі витівки". У такому разі педагог зобов'я­заний вживати засобів, якими б розвивалися бажані й гальмува­лися негативні якості. При цьому Духнович застерігає виховате­ля від того, "щоб пристрастями тими не нашкодив, але ще при­множив і збільшив в учневі такому..."

¹ Ця та подальші цитати подаються за уривками з праці О.В. Духнови­ча "Народная педагогия в пользу училищ й учителей сельских" (Хрестома­тія з історії вітчизняної педагогіки. — К., 1961. — С. 518).

Розглядаючи природу як чинник, що визначає природні на­хили людини, її задатки до фізичного та інтелектуального роз­витку, педагог підкреслює, що сам розвиток значною мірою зале­жить від системи вправ і наставляння, або виховання. Останнє має враховувати природу дитини і сприяти саморозвиткові, вдоско­наленню природних обдарувань.

Обстоюючи принцип природовідповідності, О.В. Духнович дбає про рівномірний розвиток фізичних і духовних сил дитини, на­голошує на тому, щоб ці "сили завжди в рівномірності були".

Забезпечити повноцінне тілесне і духовне зростання дітей може народна школа, головним завданням якої є виховання високоморальної, працьовитої, добродійної людини. Саме тому серцевиною педагогіки О.В. Духновича є ідея народності, яка полягає в тому, щоб виховувати -в дітях людяність, людинолюб­ство, доброчинність.

"Настанови, — писав О.В. Духнович, — прямий кінець або прямий напрямок хай буде людство, або, як мовиться, людськість, людинолюбство... поскільки людство в цивільному житті є най­більша доброчесність..." Таких людей може виховати рідна школа, духовно багата сім'я.

Школа має бути доступною усім дітям і слугувати інтересам народу. У ній учні мають навчатися рідною мовою, яка всебічно розвиває природні сили. Навчання чужою мовою є протиприрод­ним і затримує розвиток здібностей дітей, воно безсиле й гальмує поступ особистості й народу. Рідна мова в народній школі має ста­новити "предмет головний, центральний, що входить до всіх інших предметів і збирає до себе їх результати". Мова (предмет) має спри­яти розумовому, моральному та естетичному вихованню дітей.