Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.

Згідно зч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність діян­ня визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Це означає, що незалежно від часу притягнення особи до кримінальної відповідальності, до останньої застосовується закон часу вчинення злочину. Наприклад, якщо особа вчинила вбивство у 2000 році, а притягається до кримінальної відпові­дальності у 2005 році (у час, коли діє новий Кримінальний кодекс України), за загальним правилом, до винного слід за­стосувати закон про кримінальну відповідальність, який діяв у 2000 році, тобто Кримінальний кодекс України в редакції

1960 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України та ч. 1 ст. 4 КК України закон про кримінальну відповідальність набирає чинності у наступних випадках:

1) через десять днів з дня його офіційного оприлюднення;

2) з часу, передбаченого у самому законі;

3) з дня офіційного опублікування.

Моментом припинення дії кримінального закону вважається:

1) прийняття нового закону, в якому зазначається про при­пинення дії попереднього. Так, при прийнятті Кримінально­го кодексу України від 2001 року зазначалося, що з набран­ням чинності цим Кодексом з 1 вересня 2001 р. втрачає чинність Кримінальний кодекс України від 1960 р.;

2) прийняття нового закону, який по-новому реґулює певні суспільні відносини, таким чином автоматично відміняючи по­передній;

3) закінчення строку дії самого закону, який був прийня­тий на певний час для врегулювання окремих відносин. Така необхідність може бути викликана перехідними періодами у економіці, суспільстві або викликана надзвичайними подія­ми. Строк дії такого нормативного акту може бути визначе­ний на певний проміжок часу або ж до закінчення певних

подій.

Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (ч. З ст. 4 КК України). Вказане положення зак­ріплене у законі у зв'язку із певними складнощами, що мо­жуть виникати у зв'язку із застосуванням закону про кримі­нальну відповідальність.

Особливості вчинення окремих злочинів полягають у тому, що між суспільне небезпечним діянням та суспільно небез­печними наслідками може існувати значний проміжок часу, внаслідок якого діяння та наслідки підпадають під дію різних нормативно-правових актів. Наприклад, якщо посягання на життя вчинене ЗО серпня 2001 року, а смерть настала 3 вересня 2001 року, при застосуванні закону виникає питання, норми якого Кримінального кодексу слід застосовувати до винної особи — Кримінального кодексу України від 1960 року, який діяв до 1 вересня 2001 року чи Кримінального кодексу України 2001 року, який діє з 1 вересня 2001 року. У цьому випадку слід застосовувати закон, який діяв на час вчинення суспіль­но небезпечного діяння, тобто Кримінальний кодекс 1960 р.

8. Територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі, його ознаки.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КК України особи (громадяни Ук­раїни, іноземці, особи без громадянства), які вчинили злочи­ни на території України, підлягають кримінальній відпові­дальності за Кримінальним кодексом України (територіальний принцип).

Відповідно до ст. 2 Конституції України її територія виз­начається в межах існуючого кордону. Ст. 2 Закону України «Про державний кордон» встановлює — державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору. Питання визначення території щодо спеціальних об'єктів (військові та невійськові водні, повітряні судна та інше) вирішується на підставі міжнарод­них договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (наприклад, Конвенція про правопорушення та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна від 14.09.1963 р., Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства від 10.03.1988 р.).

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на те­риторії України.

Злочин також визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

Виключення із територіального принципу чинності кримі­нального закону складає дипломатичний імунітет. Відповід­но до ч. 4 ст. б КК України питання про кримінальну відпо­відальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародни­ми договорами, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Дипломатичний імунітет поділяють на: повний і обмеже­ний.

Повний імунітет передбачає виключення юрисдикції дер­жави за будь-які злочинні дії, вчинені такою особою.

Обмежений імунітет звільняє особу від юрисдикції держа­ви перебування тільки під час виконання своїх службових обо­в'язків. В усіх інших випадках особа притягається до кримі­нальної відповідальності на загальних підставах.

9. Принцип громадянства чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі, його ознаки.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КК України громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають на території України, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримі­нальній відповідальності за законодавством України.

Згідно із Законом України «Про громадянство» від 2001 р. (із змінами на 16.06.2005 р.) громадянином України визнаєть­ся особа, яка набула громадянство України в порядку, перед­баченому законами України та міжнародними договорами Ук­раїни.

Особа без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадяни­ном.

Ст. 1 названого Закону зазначає, що безперервне проживан­ня на території України — це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не пе­ревищував 90 днів, а в сумі за рік — 180 днів. Не є порушен­ням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кор­дон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України

Принцип громадянства обумовлений особливим правовим зв'язком між особою та державою. У зв'язку з цим, обов'яз­ком громадянина України виступає дотримання вимог внутрі­шнього законодавства незалежно від місця його перебування. Вчинення останнім суспільне небезпечних діянь, визнаних злочинними КК України, на території інших держав, в неза­лежності від того, чи вважаються вони такими за законодав­ством цих країн, обумовлюють необхідність притягнення до кримінальної відповідальності за законодавством України.

Виключення із вказаного принципу:

— принцип громадянства не застосовується у випадку, якщо інше передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

— особа не притягається до кримінальної відповідальності за законодавством України, якщо громадянин України або особа без громадянства, що постійно проживає в Укра'іні, за вчинені злочини за територією України зазнали криміналь­ного покарання за її межами.