Педагогіка співробітництва
На подолання недоліків традиційного навчання спрямована педагогіка співробітництва — «напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, мета якого демократизація й гуманізація педагогічного процесу».
Педагогіка співробітництва набуває популярності в сучасній європейській освіті, яка своєю головною метою вважає надання особистості потужної життєвої мотивації, формування її потенціалу як системи творчих здібностей і передумов їх реалізації, виховання її впевненою у своїх правах і свідомою в обов’язках, надання їй автономності як запоруки її самоактуалізації.
На думку деяких авторів, сутність педагогічного процесу полягає у співробітництві педагога з дитиною. Для таких педагогів характерні доброзичливе ставлення до суб’єктів учіння, прагнення адекватно оцінити їхні можливості, збагнути мотиви поведінки, стимулювати творчість, особистісне зростання і гідність, а також здатність підтримувати соціально сприятливий морально-психологічний клімат у навчальній групі.
У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу, яка орієнтується на принципи педагогічного досвіду бразильського педагога Паоло Фрейре. Сутність такого діалогу полягає в гнучкій зміні орієнтації педагогічного впливу на учнів, який здійснює вчитель, виходячи із моральних принципів і загальнолюдських цінностей. Педагогіка діалогу виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії з учнями й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, що постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання.
Основні характеристики педагогіки співробітництва добре висвітлюються під час її порівняння з традиційною педагогікою. Аналіз цих двох протилежних дидактичних концепцій навчання наведено у табл. 7.
Традиційне навчання
мета дидактичного заходу — засвоєння знань, вироблення навичок та вмінь, розуміння навчального матеріалу
Зміст дидактичних заходів — знання, передбачені навчальними програмами предметної підготовки, і певний навчальний матеріал
Рушійні сили навчання — погрози, заборона, накази, адресування, оцінка тощо
Основні методи навчання — пояснення, вправи, зубріння, дії за взірцем
Основна форма роботи — фронтальна
Роль суб'єкта викладання — роль всевладного і всезнаючого начальника над об'єктом навчання
Головний обов'язок суб'єкта викладання — повідомлення знань у такій формі, щоб полегшити їх засвоєння
Основна функція об'єктів навчання — запам'ятати ці знання, відповісти на запитання суб'єкта й отримати за це оцінку Кінцевий результат учіння — відповідність знань, навичок і вмінь об'єктів навчання запрограмованим стандартам, яка з'ясовується під час певного контролю
Педагогіка співробітництва
Основна мета дидактичного заходу — розвиток інтелектуальних, духовних і фізичних здібностей, формування інтересів, мотивів, наукового світогляду
Зміст дидактичних заходів — засвоєння способів пізнання, перетворень у навколишньому середовищі та у собі
Рушійні сили навчання — радість творчості, відчуття свого духовного й інтелектуального збагачування, вдосконалення тощо
Методи навчання — спільна діяльність, пошуки, евристична бесіда, різноманітні форми співробітництва суб'єктів навчального процесу
Основна форма роботи — спільний пошук, вибір оптимальних варіантів вирішення навчально- пізнавальної проблеми, переваги групових та індивідуальних форм роботи над фронтальною
Основна роль суб'єкта викладання — помічник, старший, більш досвідчений товариш, порадник і соратник учнів у пошуках істини Головний обов'язок суб'єкта викладання — організація і залучення суб'єктів учіння до активного процесу вирішення різноманітних дидактичних завдань
Основна функція суб'єктів учіння — активно співробітничати в колективній праці, постійно вдосконалювати себе
Головний результат учіння — здатність суб'єкта учіння самостійно переносити здобуті знання в нові ситуації, розуміти та вдосконалювати себе, опановувати професійну майстерність