Комплекс лікувальних вправ при остеоартрозі колінних суглобів

Остеоартроз (ОА) — хронічне прогресуюче дегенеративне захворювання суглобів, що характеризується деградацією суглобового хряща з подальшими змінами в субхондральній кістковій тканині й розвитком крайових остеофітів, що призводить до втрати хряща та супутнього ураження інших компонентів суглоба (синовіальної оболонки, зв’язок). Загалом 10–15 % осіб віком понад 60 років хворіють на остеоартроз, а зважаючи на істотне постаріння населення планети, він стає все більш актуальним захворюванням. Використання засобів та методів фізичної реабілітації має важливе значення, оскільки вони направлені на стимуляцію механізмів компенсації та резервних можливостей організму, нормалізації життєво важливих функцій. На сьогодні у реабілітації пацієнтів з остеоартрозом використовують природні та преформовані фізичні фактори й такі методики: рефлексотерапію, бальнео- та грязелікування, електро-, магніто- та лазеротерапію, а також ортопедичне лікування та лікувальну фізкультуру (ЛФК). Остання є важливим функціональним методом відновлювального лікування остеоартрозу колінного та кульшового суглобів, оскільки даний метод сприяє розвитку компенсаторно-пристосувальних механізмів, направлених на відновлення та покращення функції суглоба.

Необхідність зміцнення м’язів при остеоартрозі зумовлена тим, що пацієнт зазвичай оберігає хворий суглоб, у результаті чого відбувається зниження тонусу регіонарних м’язів і відносне переважання м’язів протилежної сторони. Це змінює поставу і призводить до порушення конгруентності суглобових поверхонь ураженого суглоба та сприяє прогресуванню хвороби. Застосування лікувальної фізкультури в даному випадку сприяє оптимізації функціонування м’язово-зв’язкового апарату, відновленню нормального осьового навантаження, що створює умови для стабілізації ураженого суглоба.

Гіподинамія внаслідок больового синдрому при ОА призводить до гіпотрофії та зменшення об’єму м’язів, розташованих навколо суглоба, що спричиняє його дестабілізацію. Аеробна здатність м’язів зменшується, а ризик ожиріння підвищується. Фізичні вправи необхідні для збільшення м’язової сили та витривалості, вони поліпшують гнучкість та рухи в суглобі, підвищують аеробну активність, сприяють зниженню маси тіла .

Хворому на остеоартроз без реактивного синовіїту можуть бути показані дозовані заняття окремими видами спорту, при яких колінні суглоби не відчувають надмірного навантаження (плавання, їзда на велосипеді). Також може бути рекомендована механотерапія на спеціальних тренажерах, що сприяють зміцненню м’язово-зв’язкового апарату.

Кінезотерапію застосовують у трьох режимах: щадному (у гострому періоді це, в основному, лікування положенням та ізометрична релаксація); лікувально-тренуючому (застосовують у підгострому періоді) і тренуючому (призначають у стадії неповної ремісії).

Основні задачі, що стоять перед кінезотерапією:

1. Зменшення інтенсивності больового синдрому.

2. Відновлення та збереження основних функцій суглобів.

3. Усунення атрофії м’язів.

4. Зміцнення м’язів.

5. Підвищення працездатності.

6. Покращення мікроциркуляції в суглобі й періартикулярних тканинах, функцій кровообігу, дихання, обміну речовин.

7. Відновлення рухового стереотипу.

8. Підвищення загального тонусу організму.

До комплексу відновлювального лікування обов’язково включають ізометричні вправи, засновані на фізіологічному напруженні й розслабленні м’язів. Використання цих вправ сприяє зменшенню спазму м’язів, зміцнює ослаблені м’язи та відновлює їх еластичність.

Основні завдання програми фізичної реабілітації при ОА колінного суглоба:

1. Зменшення больового синдрому.

2. Збільшення амплітуди рухів у колінному суглобі.

3. Покращення функціональної активності чотириголового м’яза стегна.

4. Збільшення сили та витривалості м’язів нижньої кінцівки.

5. Вдосконалення навичок рівноваги та координації.

Фізичні вправи слід виконувати в положенні лежачи або сидячи, коли максимально знижене навантаження масою тіла на суглоби. Вправи не слід виконувати крізь біль, найкраще братися до виконання вправ після прийому знеболюючих засобів. Інтенсивність занять і частота повторень визначаються вираженою болю в суглобах. Енергійні рухи протипоказані. Вікових обмежень для фізичних занять немає.

Вправи потрібно виконувати повільно, плавно, поступово збільшуючи обсяг рухів. При цьому краще зосередитися на хворому суглобі, думати про покращання його кровопостачання та збільшення живлення хрящової тканини при рухах. У більшості хворих ці вправи не викличуть посилення болю в суглобах. Проте якщо значний біль триває більше ніж 20 хвилин після виконання вправ, необхідно зменшити кількість повторів до 5 вправ за заняття, потім поступово збільшувати їх кількість до 15, коли дозволить самопочуття.

Слід пам’ятати, що крім позитивного емоційного заряду фізичне навантаження сприяє також зміцненню серцево-судинної системи та кісткової тканини. Обсяг рухів слід збільшувати поступово. Заняття краще за все починати під керівництвом фахівця з реабілітації (лікаря ЛФК). Після закінчення занять у групі слід продовжувати займатися вдома, використовуючи отримані навички. Головний принцип — часте повторення вправ протягом дня по кілька хвилин.

При розробці програми фізичної реабілітації необхідно враховувати:

1. Стадію остеоартрозу.

2. Наявність та тип деформації.

3. Функціональний стан опорно-рухового апарату, серцево-судинної, дихальної системи.

4. Календарний та біологічний вік.

5. Стать.

6. Рівень фізичного розвитку.

7. Характер фізичних навантажень у побуті та на виробництві.

8. Реакцію кардіореспіраторної системи на фізичне навантаження.

Тривалість процедури лікувальної гімнастики становить 25–30 хвилин. Необхідне обладнання: зал ЛФК, валик діаметром 10–15 см, рушник. Даний комплекс розробленний для виконання його пацієнтами не тільки в стаціонарних умовах, а і в амбулаторних. Необхідна умова при виконанні фізичних вправ — це регулярність і систематичність проведення занять. Починати займатися необхідно під керівництвом фахівця з реабілітації або лікаря ЛФК. Після навчання необхідно продовжити займатися вправами в амбулаторних умовах. Вікових обмежень щодо занять немає, але протипоказані енергійні рухи нижніми кінцівками.

Фізичні вправи можна виконувати при незначному, помірно вираженому больовому синдромі або за відсутності болю взагалі (підгострий та хронічний перебіг хвороби). Якщо та чи інша вправа викликає біль у пацієнта, її можна замінити іншою вправою, зменшити кількість повторень, спростити виконання вправи, підібравши більш зручне вихідне положення, збільшити час для відпочинку між вправами або взагалі виключити з комплексу. Так, виконання вправи «велосипед» можна виконувати обома нижніми кінцівками одночасно або спростити її, виконуючи по черзі: спочатку однією нижньою кінцівкою, потім іншою. Вправа «велосипед» виконується в двох напрямках — обертальні рухи вперед та назад. Вправи, що виконуються у вихідному положенні стоячи, також інколи викликають посилення болю в суглобах, проте, зменшуючи інтенсивність за рахунок кількості повторень, а також кута згинання в колінних суглобах, можна зменшити виражений больовий синдром до повного зникнення. Темп виконання вправ повинен бути повільним або середнім.

За наявності надлишкової маси тіла в пацієнта необхідно зменшувати кількість повторень вправ, контролювати дихання, використовувати паузи для відпочинку. У комплекс включені вправи з предметами (валик діаметром не менше 9 см, стрічка), використовували спортивне знаряддя у вигляді шведської стінки. Заняття проводяться переважно індивідуально або малогруповим методом (2–3 пацієнти в групі). Не використовуються пасивні фізичні вправи. У комплексі переважна кількість силових вправ різної інтенсивності, пов’язаних із протидією масі власного тіла або масі нижньої кінцівки. Проте всі вправи виконуються з опорою для зменшення навантаження на суглоби. До комплексу включені також прості динамічні вправи для колінного суглоба, що виконуються в положенні сидячи на стільці або лежачи на животі, вправи на гнучкість.