Біблейські заповіді – основа внутрішнього абстрактного образу особистості

Не менш значимими для філософії освіти і системицінностей, що закладається в основу внутрішнього абстрактногообразу кожної психіки, є біблейські заповіді, які акумулювали усобі найбільш цінне та святе з-поміж багатовікової історіїцивілізації. У “Старому завіті” приведено десять заповідейхристиянства:

1. “Да не буде у тебе інших богів перед особою Моєю”;

2.“Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небівгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче за землю. Непоклоняйся їм і не служи їм; бо Я Господь, Бог твій, Богревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього ічетвертого роду, що ненавидять мене. І що творить милість до тисячі родів що любить Мене і що дотримує заповіді Мої”.

3.“Не вимовляй імені Панове, Бога твого, марно; бо Господьне залишить без покарання того, хто вимовляє ім'я Його марно”.

4. “Пам'ятай день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй, і роби всякі справи твої; А день седьмий – суботаГосподу Богові твоєму: не роби в оній ніякої справи ні ти, ні синтвій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні худоба твоя, ніприбулець, який в житлах твоїх. Бо за шість днів створивГосподь небо і землю, море і все, що в них; а в день седьмийпочив. Тому благословив Господь день суботній і освятив його”.

5. “Почитай отця твого і матір твою, щоб продовжилися днітвої на землі, які Господь, Бог твій, дає тобі”.

6. Не вбивай.

7. Не перелюбствуй.

8. Не кради.

9. “Не промовляй хибного свідчення на ближнього твого”.

10. “Не бажай будинку ближнього твого: не бажай дружиниближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ніосла його, нічого, що у ближнього твого”.

На відміну від християнства у буддизмі п'ять традиційних заповідей:

1. Не убий.

2. Не вкради.

3. Не говори брехню, плітки чи провокації.

4. Утримуйся від сексуальної невірності, від сексуальноїактивності, яка приносить страждання і шкоду іншій особі.

5. Стримуйся від сп’яніння, яке приводить до безтурботностічи втрати контролю над собою.

На думку І. Ільїна: “Жити варто тільки тим і вірити вартов те, за що варто боротися і померти; бо смерть є дійсний,вищий критерій для всього життєвого змісту. Достатньо самомузастосувати цей критерій, зі всією серйозністю і у всьому йогоглибокому значенні, освітити ним будь-який життєвий зміст – ійого вірність та переконливість розкриється перед очима”.

В. Холодний вважає, що загальнолюдські цінності в усій їхмножині зароджуються і функціонують в психіці людиниодночасно. Він розподіляє їх на три групи: атрибутивні (до нихвідносяться загальнолюдські цінності, які характеризуютьособистість як самодостатній феномен), безумовно-етичні (фіксують відношення особистості до світу) і такі, щооб'єктивувалися (прояви особистості в реальній соціальнійжиттєдіяльності).

До атрибутивних загальнолюдських цінностей В. Холоднийвідносить:

1. Потенційну соборність15 – як синкретичне світовідчуттялюдини, здатне розвинутися в багатий світ духовнихпереживань.

2. Вічність (Надпросторовість) – життєдайна космічна сила,яка нібито породжує і притягує до себе духовно мислячу людину.Особистість відчуває присутність Вічності у всіх духовнозначимих для неї подіях: творчій діяльності, своєму родоводі,малій та великій Батьківщині, самому факті існуванні нації, доякої вона належить і так далі. Для творчої особистості справа,якій вона присвятила життя, набагато важливіша, аніж усімирські блага, почасти і саме життя. Та обставина, що людиназалишається після смерті у пам'яті друзів, соратників та іншихлюдей, наповнює її душу надією і залучає до Вічності. Навіваєсмуток відчуття загибелі всього конкретного в ході еволюції, алевічність космосу спонтанно повертає людині оптимізм, робить їїдуховність космічно значимою.

3. Колективістську цінність – переосмислене відтворенняминулого духовного досвіду шляхом взаємодії між окремимилюдьми і народами.

4. Безмежну цілеспрямованість – інстинктивна потребалюдини вийти за межі реального буденного життя, за межісамого себе, колективу і навіть Вічності.

(15Соборність – поняття російської філософії, вироблене Хомяковим в рамках його вчення про Церкву як органічне ціле, як про тіло, частиною якого є Ісус Христос. Церква перш за все є духовний орган, цілісна духовна реальність, а тому всі члени Церкви органічно, а не зовні, сполучені один з одним, але усередині цієї єдності кожна особа зберігає свою індивідуальність і свободу, що можливо тільки в тому разі, якщо єдність заснована на безкорисливій, самовідданій любові. Соборність – це вільна єдність членів Церкви в справі сумісного розуміння ними правди і вільного відшукання шляху до порятунку… - Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. – Мн.: Книжный Дом, 2003. – С. 941.)

5. Абстрактне етичне відчуття, відчужене від конкретнихформ його прояву.

6. Непредметне естетичне відчуття.

7. Інтелектуальне відчуття, що підноситься над реальнимипроцесами вирішення тих чи інших конкретних проблем.

8. Особистісну духовність - індивідуалізоване відтвореннясоборності. Людина за посередністю колективістськогосвітовідчуття залучається до Вічності і духовного досвідупоколінь, завдяки чому стає духовно незалежною особистістю.

9. Духовний ідеал.

10. Постійний пошук сенсу життя – людина відчуває і шукаєв навколишніх явищах певну духовну значущість, ніколи незадовольняючись ні рівнем свого, ні рівнем суспільногорозуміння останньої.

11. Спонтанний пошук сенсу життя, у свою чергу, породжуєнову архетипову цінність – здатність соборної особистостіпостійно перебувати у смисловій ситуації, бачити сенс у всіхявищах, з якими стикається його існування.

12. Потреба натхненного страждання, муки творчого буття.

13. З натхненним стражданням органічно пов'язанеінстинктивне відчуття тривоги. Воно ніколи не покидає людину,але усвідомлюється нею переважно в екстремальних ситуаціях.

14. Інстинкт життя і смерті як універсальні двоєдинінадпросторові чинники, безпосередньо стимулюючі виникненняу соціальному середовищі напруги сенсу життя.

15. Усі перераховані цінності, що містять у собі різне духовнезначення, формами виразу присутньої у людській психіціпотребісамоутвердження (самовираження) і самствердження особистості. Спонтанно люди прагнуть самореалізації, але соціальні обставини часто змушують їхвідмовитися від самих себе. Рідко кому вдається зберегтинезалежність, і тому потреба формального самоствердженнячасто буває достатньою і переважає над аксіологічнимсамовираженням, а не навпаки.

На думку В. Холодного до безумовно-етичних цінностей відносяться:

1. Совість, як ірраціональне відчуття благоговіння повідношенню до іншої людини, світу в цілому і окремих йогопроявів.

2. Сором людський і здатність натхненно-вольовогоподолання його у разі обмови чи суспільного нерозуміння.

3. Відчуття провини і покаяння.

4. Відчуття співчуття і милосердя.

До цінностей, що об'єктивувалися, В. Холодний відносить:

1. Відчуття трагедії своєї особистої долі, долі свого народу,людства і космосу. Людина стихійно або свідомо з великою чименшою напругою завжди стоїть перед вибором “бути чи небути”.

2.Бажання щастя і відчуття безвиході від його перенасичення.

3. Прагнення до задоволень і здатність відмовитися від нихзаради етичних і громадянських принципів чи стихійних ідеалів.

4. Відчуття нового і консерватизму: очікування докоріннихзмін духовно-соціального буття й туга за минулим.

5. Відчуття рівності, соціальної справедливості і рівноправ'я.

6. Духовне тяжіння людини до іншої людини, загостренийінтерес до представників інших націй та регіонів.

7. Інстинктивне відчуття етнічної єдності.

8. Національна самосвідомість: відчуття своєї належності допевної нації і причетності до її самобутньої інтерпретаціїзагальнолюдської духовності, що припускає соборне піднесеннянад етнічним інстинктом та подолання національного егоїзму.

9. Наднаціональна самосвідомість – здатність особисто братиучасть в міжнаціональному процесі переосмислення загальнолюдських цінностей і наповнення їх новим змістом.

10. Орієнтація на авторитет: природа, минулий духовнийдосвід та ін.

11. Шанобливе ставлення до природи, батьків, дітей,видатних особистостей, окремих геніальних творінь та ін.

12. Родовідний (сімейний) інстинкт.

13. Відчуття малої й великої Батьківщини.

14. Здатність людини випробовувати духовну причетність дотих місць, де вона побувала, і до діяльності, у якій колисьприймала участь.

15. Духовна пам'ять як інтеграція і піднесення надвідчуттями авторитету, шанобливості, родоводу, національності,Батьківщини.

16. Відчуття любові і дружби.

17. Доброта і душевність.

18. Громадянська принциповість як подолання конформізму16 і нонконформізму17 .

19. Вірність і почуття обов’язку.

20. Відчуття свободи і відповідальності.

21. Прагнення до діяльності.

22. Відчуття господаря, поєднання ощадливості, щедрості тадоброчинності.

23. Світоглядний плюралізм у душі людини, що проростає зєдиного духовного коріння, і здатність об’єднувати різні точкизору у цілісну систему цінностей.

24. Здатність узагальнено мислити і виражати у структуріпонять свій духовно-інтелектуальний потенціал.

25. Здатність трансформувати почуття помсти у почуттямилосердя та всепрощення.

(16Конформізм – пристосуванство, пасивне ухвалення існуючого порядку, пануючих думок, некритичне проходження будь-якому зразку, що володіє найбільшою силою тиску. 17Нонконформізм буквально – це незгода із загальноприйнятими установками.)

26. Здатність трансформувати інстинкт агресивності употребу захистити слабкого та суспільно корисну активність.

Потрібно завжди пам'ятати, що ”Кожна людина – це не тількипасивний споживач ментальних цінностей, що склалися до неї.Вона іще й генератор, виробник духовного досвіду, щовідображає її індивідуальність. Людина унікальна, перш за все,по тому внеску, який вона, нехай навіть потенційно, але здатнапривнести у менталітет соціуму. Цей внесок може бути різним залежно від здібностей, освіти і духовних якостей особистості,але він обов'язково повинен відбутися”.

6.. Система освіти як транслятор норм і цінностей буття

Зміст ціннісно-нормативної духовності людини, щоформується, обумовлений культурою. Система освіти виступаєтранслятором найбільш значимих та історично стійких норм іцінностей буття. Наприклад, як зазначає А. Запісоцький, уструктурі цінностей американської культури домінують наступніцінності:

а) особистий успіх;

б) активна і наполеглива праця;

в) ефективність і корисність;

г) автономія і відповідальність;

д) прогрес (віра в те, що нове — краще старого);

е) речі;

ж) пошана до науки;

з) демократія як спосіб розподілу влади і вирішення конфліктів.

Ядро американського способу і стилю життя складаютьсамодисципліна, обмеження задоволень, матеріалізм, прагматизм, споживач, досягнення успіху. Потреба в майбутньомунівелюється високими темпами розвитку технічної культури тацивілізаційними змінами, які дозволяють американцеві отримати нові відчуття і необхідні предмети споживання “тут ітепер”. Невисока значущість майбутнього перебуває в певнійкореляції із сприйняттям минулого, яке рядовому американцеві увічній гонитві за сьогоденням видається “нудним” і“непотрібним”. Саме відтворення даної ціннісно-нормативноїмоделі об'єднує всі освітні інститути США, незалежно від їхрівня і концептуального наповнення.

На думку А. Запісоцького у формуванні вітчизняної ціннісно-нормативної моделі істотну роль зіграло Православ'я.Визначаючи аксіологічну й антропологічну специфіку культури,воно визначило особливості і цільову установку духовногорозвитку людини.А. Запісоцький вважає, що ціннісно-нормативна специфікавітчизняної культури проявляється на двох рівнях: буденному - впраці, побуті, традиціях,обрядах, святах, стереотипах соціальноїповедінки, і на рівні самосвідомості. Специфіка культурипроявляє себе у мові, текстах культури: філософських, художніх,усній народній творчості і т.п. Склалася точка зору, згідно якоїнайбільш стійкими ціннісними домінантами, складовимиціннісно-нормативного ядра вітчизняної культури, є:

1. Низька значущість факторів матеріального благополуччя таорієнтація на ідеальну, духовну сферу;

2. Неукоріненість у сьогоденні та звернення в минуле чимайбутнє;

3. Домінування соціальної орієнтації над індивідуально-особистісними потребами.

7. Моральні максими Л. Толстого

Типовим прикладом вітчизняних ціннісних домінант ємаксими відомого російського письменника Льва Толстого(1828-1910). Розмірковуючи над суттю людського буття, ЛевТолстой сформулював п'ять основних моральних максим: Негнівись, Не перелюбствуй, Не чини зла, Не присягайся і Не воюй.

Ці максими, на думку письменника та філософа, повинніупорядкувати буття людини, пробудити її совість. Толстойпідкреслив, що совість – це пам'ять суспільства, якаусвідомлюється й засвоюється окремою особою і є визначаючимпринципом морально-етичної діяльності. Слово “совість”, в прочитанні со-вість (де вість корінь) має глибоке світогляднезначення, особливо у зіставленні із Кантівськими світогляднимипитаннями.