Художній образ у мистецтві 10 страница

Здібність до образотворчої діяльності належить до спеціальних здібно­стей. Кожна спеціальна здібність має свою структуру, яка зумовлюється специфікою діяльності і залежить від загальних властивостей психіки. Властивості психіки поділяються на провідні, опорні і ті, які становлять тло цієї здібності.

А. Петровський і Р. Павелків вважають, що в структурі здібностей мож­на виділити дві групи компонентів. Одні займають провідне становище, а інші—другорядне. Так, у структурі здібностей до образотворчої діяльності провідними виступають висока природна чутливість зорового аналізато­ра — почуття пропорції, форми, світла, кольору, ритму, а також сенсомо- торні характеристики руки художника, високорозвинена образна пам’ять тощо. До другорядних належать властивості художньої уяви, емоційного настрою, ставлення до зображуваного тощо. Провідні і другорядні компо­ненти здібностей утворюють єдність, що забезпечує успішність діяльності.

Провідною властивістю здібності до зображувальної діяльності є уява, без якої неможливе втілення задуму. Опорними властивостями є висока природна зорова чутливість, яка забезпечує повноту сприймання; особ­ливе вміння руки, яке допомагає швидше і краще оволодіти навичкою. Властивістю, яка забезпечує образотворчу діяльність і ніби становить її тло, є певний емоційний настрій.

Ці особливості структури образотворчих здібностей слід враховувати, вибудовуючи систему навчання.

Здібність до образотворчої діяльності може бути розвинена у кожної людини. Але в людини, яка має хороші вроджені задатки до цієї діяль­ності, здібності розвиваються до такої міри, що вона може творчо працю­вати в галузі образотворчого мистецтва, тоді як люди з менш сприятливи­ми задатками зможуть розвивати здібність лише до рівня грамотного, гра­фічно правильного зображення предметів.

Отже, для розвитку образотворчих здібностей велике значення мають задатки, тобто ті анатомо-фізіологічні особливості, які забезпечують успіш­ний розвиток здібностей, навчання, велике працелюбство, наполегливість і сила волі.

Психолого-педагогічні дослідження проблеми розвитку образотворчих здібностей

Проблема здібностей до образотворчої діяльності розкрита в досліджен­нях видатних психологів і педагогів (Б. Теплов, Є. Ігнатьєв, В. Кирієнко, М. Волоков, Є. Фльоріна, Н. Сакуліна, Т. Казакова, Н. Халезова, В. Кот­ляр, Г. Підкурганна та ін.).

Загальні проблеми художнього виховання і розвитку здібностей ви­вчалися Б. Тепловим, який дав у своїх роботах ще в 40-ві роки XX ст. най­повніше і найправильніше визначення здібностей і способів їхнього роз­витку.

Найфундаментальніше вивчення здібностей до образотворчої діяль­ності представлене в дослідженні В. Кирієнко (Психология способностей к изобразигельной деятельности. — М., 1959), в якому подано історію пи­тання вивчення здібностей і детальний аналіз робіт зарубіжних авторів відносно здібностей до образотворчої діяльності. У своєму дослідженні

В. Кирієн ко виходив із поділу людей на мислителів і художників за типом вищої нервової діяльності, що було запропоновано І. Павловим. Ставить­ся завдання визначення здібностей, наявність яких допоможе диференціа­ції художнього типу від нехудожнього. В. Кирієнко виокремлює здібності: цілісного сприймання; оцінки відхилення ліній від вертикалі і горизон­талі; оцінки пропорцій; оцінки світлових відчуттів; оцінки перспективних відносин; знаходження однакових хроматичних кольорів (тонів); зорової пам’яті. Всі оцінки, що стосуються здібностей, В. Кирієнко розглядає як сенсорні за своєю основою та естетичні за своїм характером процеси і називає їх «почуттями». Отже, здібність цілісного сприймання (названа

В. Кирієнком передусім) є визначальною дяя всіх названих сенсорно-есте­тичних оцінок. До здібності зорової пам’яті належить проблема утворен­ня уявлень і їхньої ролі в образотворчій діяльності. Не розглядаючи про­цесу формування художнього образу, В. Кирієнко не торкається і питання про уяву. Незважаючи на те, що дослідження, задумане з метою визначення здібностей, які характеризують художній тип, зовсім не торкається про­цесу власне художньої творчості.

Є. Ігнатьєв (Психология изобретательской деятельности дегей. — М., 1959) основну увагу приділяє організації процесу сприймання і форму­вання уявлень. Уяву в образотворчій діяльності він співвідносить з формуванням образу у сприйманні. Здібність до такого сприймання Є. Ігнатьєв вважає необхідним розвивати у дітей дошкільного віку. Малювання він розглядає як зображувальну, але не як художньо-образотворчу діяльність. У роботах В. Кирієнко та Є. Ігнатьєва розглядаються способи розвитку образотворчих здібностей на різних вікових етапах.

У монографії М. Волкова (Восприятия предмета и рисунка. — М., 1950) підкреслюється значення здібності сприймати натуру і створювальний малюнок. Вирішується проблема специфічності сприймання, необхідно­го для малювання. У ньому поєднуються моменти й аналізу, і цілісного охоплення предмета. М. Волков зупиняється і на питанні залежності уяв­лень від рівня розвитку сприймання. Особливо цікаві думки М. Волкова про складність процесу перетворення уявлення реального предмета в об­раз малюнка. Оскільки дитина дошкільного віку не може оволодіти вмінням передати на площині глибину простору і тривимірності пред­метів, то це перетворення має особливий характер. Здібність сприйняття предмета набуває для дитини дошкільного віку дещо іншого значення, ніж для дорослого художника. Разом з тим проблема сприймання вияв­ляється надзвичайно важливою і для розуміння дитячого малювання.

О. Ковальов (К вопросу о структуре способностей к изобретательной деятельности // Проблемы способностей: Сб. / Под ред. В. М. Мясищева. — М., 1962) виокремлює питання про структуру здібностей до образотвор­чої діяльності. Під здібністю до діяльності він розуміє весь комплекс або (за його визначенням) ансамбль здібностей чи властивостей однієї склад­ної здібності. З цього комплексу він виокремлює спочатку провідні влас­тивості, потім властивості, які мають опорну функцію, і, насамкінець, властивості, які становлять тло цієї здібності. Провідною властивістю, на його думку, є художня уява. Опорну функцію стосовно цієї діяльності ви­конує зорова чутливість, яка забезпечує легкість і повноту сприймання просторових і колоритних відношень. Другим опорним моментом висту­пає спеціальне вміння руки. Емоційна чутливість, яка становить емоцій­ну настроєність і тло.

Є. Рибалко (О проявлении способностей у детей в дошкольном возрас­те: Конф. по пробл. способностей: Тез. докл. — Л., 1960) вказує на деякі риси, що характеризують розвиток здібностей у дітей дошкільного віку. Загальною умовою формування здібностей він вважає успішний розвиток мови (чи, як він називає, здібності до мовноїдіяльності). Наступною умо­вою є сенсомоторний розвиток. При цьому нерівномірність у розвитку мови і сенсомоторики є, на його думку, однією із суттєвих причин нерівно­мірності формування здібностей у дитячому віці.

У роботах Б. Теплова, О. Леонтьева, О. Запорожця підкреслювалася провідна роль виховання і навчання, які виявляють значення педагогіч­ної діяльності в розвитку художньо-творчих здібностей.

Проблема розвитку здібностей до образотворчої діяльності вже в перші десятиріччя XX ст. цікавила також багатьох педагогів.

Видатним радянським дослідником малюнка дітей дошкільного віку була Є. Фльоріна — художник-живописець і педагог. Її наукова й педаго­гічна діяльність охоплює великий період — з 20-х і до початку 50-х років. Вже в перших своїх роботах Є. Фльоріна велику увагу приділила дозображувальному періоду дитячого малювання, називаючи його періодом процесуальності. Неабиякого значення Є. Фльоріна надавала розвиткові твор­чих здібностей дітей до малювання. Вона бачила і розуміла, які великі можливості криються в дитині для розвитку з неї художника. Вона проте­стувала проти схоластики, формалізму в художньому вихованні. Проте не привело ії до другої крайності і змусило взагалі боятися навчання. Вона визнавала лише елементи навчання у вихованні дошкільнят.

Експериментальне дослідження, яке було проведене Є. Фльоріною пізніше, показало їй творчу безпорадність дітей 6—7 років, зображуваль­ною діяльністю яких педагог не керував. Стала очевидною необхідність допомогти дітям, дати їм можливість оволодіти деяким обсягом знань, навичок. І Є. Фльоріна почала навчати дітей техніки малюнка, композиції візерунка, способам зображення, розвивати їхню спостережливість. Після цього з'явилися помітні зрушення у розвитку художніх здібностей. Стало очевидним, що дітей потрібно навчати. Проте теоретичні переконання не дозволили Є. Фльоріній прийняти ідею систематичного і послідовно­го навчання як одного із засобів оволодіння образотворчою діяльністю. У керівництві цією діяльністю вона розділяє навчальні і творчі завдання і підкреслює різницю в методах навчального і творчого керівництва.

У 50—60-ті роки проблема розвитку творчих здібностей дітей до обра­зотворчої діяльності досліджувалася педагогами під керівництвом Н. Са- куліної. У цей період розроблялися проблеми сенсорного виховання. У ро­ботах Н. Сакуліної показано, як воно здійснюється на заняттях з образо­творчої діяльності, які створюються великі можливості для формування сенсорних здібностей, і як ці здібності забезпечують вдосконалення са­мої образотворчої діяльності.

Розвиткові здібностей молодших дошкільнят до малювання присвя­чені дослідження Т. Казакової, Н. Шибановоїта інших.

У кінці 60-х років XX ст. були проведені спеціальні дослідження з пи­тання розвитку творчих здібностей в ліпленні дітей старшого дошкільно­го віку (Н. Халезова). Розвиток творчих здібностей до конструювання з будівельного матеріалу досліджувала 3. Ліштван.

У 60—70-ті роки XX ст. посилено розроблялися окремі питання методики. Г. Комарова вивчала формування графічних умінь в малюванні. Р. Казакова вивчала формування початкових основ здібностей малювання з натури.

У 80—90-ті роки XX ст. основні дослідження були спрямовані на пошуки способів підвищення ефективності розвитку творчих здібностей дошкіль­нят. Одним з таких способів є формування у старших дошкільнят інтересу до зображувальної діяльності (Л. Янцур), формування художнього образу в зображувальній діяльності старших дошкільнят (В. Інжестойкова), навчан­ня дошкільнят основ образотворчої грамоти (В. Котляр), розвиток вираз­ності малюнків у декоративному малюванні (О. Дронова), сюжетному ма­люванні (Н. Кириченко, Г. Сухорукова, Г. Підкурганна)таінші.

Останніми роками створюються нові програми з розвитку творчих здібностей дошкільнят. Особливо актуальною є спрямованість на інтегра­цію мистецької діяльності.

Отже, і психологи, і педагоги мислили в одному напрямі: дитині потрібно допомагати ознайомлюватися з дійсністю для того, щоб її зображати.