Педагогічні погляди С.Шацького

Станіслав Теофілович Шацький (1878-1934) — народився у Смоленську. Отримав різнобічну освіту: математичний, медичний, природничий факультети Московського університету, консерваторія, сільськогосподарський інститут.

У період 1905-1913 рр. Шацький разом з іншими педагогами створював літні дитячі колонії поблизу Москви, в Калузькій губернії, де проводив цікаві педагогічні експерименти.

У 1919 р. він створив за дорученням Наркомосу Радянської Росії Першу дослідну станцію з народної освіти, яка об’єднувала ряд дошкільних закладів і шкіл у Москві та трудову колонію “Бодрая жизнь“ у Калузькій губернії. У 1932 р. почав керувати Центральною педагогічною лабораторією Наркомосу. Він також був ректором Московської консерваторії.

Шацький написав багато педагогічних праць: “Мої педагогічні шляхи“, “Бадьоре життя“ та ін.

Він вважається засновником дитячих клубів – нової форми роботи з дітьми і підлітками, яка спрямована на задоволення дитячих запитів і на розвиток ініціативи та самодіяльності дітей (сучасною мовою – клуби за інтересами).

Шацький стояв на позиції, що виховання дітей здійснюється у процесі їх діяльності. Дитяча життєдіяльність, на його думку, скла­дається з наступних елементів: фізична праця; ділове самовряду­вання (соціальна діяльність); мистецтво (живить естетичні почуття); гра; розумова діяльність; охорона здоров’я (самозбереження). Вважав, що поєднання усіх видів діяльності визначає повноту дитячого життя, забезпечує всебічний розвиток дітей.

У своїх творах Шацький розвивав проблему раціоналізації процесу навчання, розумного використання кожної хвилини уроку. Він вимагав так будувати уроки, щоб всі діти були активні, працювали, привчались до самостійної роботи. Самостійну роботу учнів на уроці за завданнями вчителя називав одним із важливих засобів раціоналізації учбових занять.

Набуття знань, на думку Шацького, повинно поєднуватись із оволодінням умінням працювати. У зв’язку з цим він розроблявпроблему розвитку дослідницьких навичок у дітей. Звернувши увагу на наявність у дітей прагнення до дослідження (діти наполегливо вивчають всі предмети, які їм попадають на очі), він досліджував послідовність етапів такого дослідження в учнів.

Шацький став одним із перших дослідників педагогіки дитячого співтовариства (“колективу“). Він знайшов ряд закономірностей формування дитячого колективу: наявність самоврядування та чіткий розподіл обов’язків; організація корисної діяльності в умовах взаємної допомоги і контролю; шефство старших над молодшими, громадська думка, формування звичаїв, рух колективу вперед. Великого значення надавав питанням самоврядування. Він прагнув до того, щоб максимальна кількість дітей брала участь у різних формах управління справами дитячого колективу (наприклад, обговорення питань на зборах вихованців).

Розвиваючи ідею трудової школи, Шацький по-новому висловлював основні цільові установки трудового виховання школярів і зробив основний акцент на соціально-виховній ролі праці школярів. Школа повинна вводити дітей у посильну участь у трудовій діяльності дорослих людей. Він формулює вимоги до дитячої праці. Вона повинна бути різноманітною, продуктивною, пов’язаною з працею дорослих; систематичною і посильною при періодичній зміні її видів; мати емоційне забарвлення з тим, щоб приносити задоволення; щоб кожний учень усвідомлював значущість своєї праці для народу.

Шацький вважав, що на формування особистості впливає не лише школа, але й середовище. Тому, на його думку, необхідно вив­чати оточуюче середовище (через вивчення дітей і продуктів їх ді­яльності, ознайомлення з сім’ями, оточуючими людьми, установами, використання спеціальних психологічних та інших досліджень). З іншої сторони, школа повинна проводити роботу з оточуючим середовищем, щоб підтримувати його позитивні впливи і боротися з негативними.

29. НЕУГУМАНІЗМ. В.ГУМБОЛЬД ТА ЙОГО ОСВІТНІ ПРОЕКТИ

В середині XVIII століття в Німеччині сформувалась буржуа­зна педагогічна течія - неогуманізм, яка сприяла відродженню інтересу до культури античного типу. Неогуманізм був свого ро­ду "другим Відродженням". Захоплення грецькою культурою і римським правом, ідеал всебічного розвитку, культ людини - ось деякі з характерних рис неогуманізму. У протилежність форма­льному дотриманню букви письменників-класиків і мертвому псевдокласицизмові ХУП-ХУПІ ст., неогуманізм закликав проникнутись духом старогрецької культури.

Вільгельм Гумбольдт (1767-1835), друг Гете і Шіллера, ні­мецький філолог і громадський діяч, був представником пізнього неогуманізму. Найосвіченіша людина свого часу, він очолював у 1809-1810 рр. відомство народної освіти в Прусії. Тут було про­ведено солідну реформу шкільної гімназії, що внесла живий струмінь у затхлу атмосферу середньої школи. У 1810 році для отримання звання вчителя гімназії було встановлено особливий екзамен. Цим було покладено початок оновлення складу вчителів гімназій і підірвано залежність гімназичного викладання від ду­хівництва.

В.Гумбольдт прагнув того, щоб юнацтво засвоїло досконало не лише стародавні мови, але й думку античних народів. Неогу-маністи розширили зміст традиційної німецької школи (класич­ної гімназії) і ввели викладання математики, природознавства та історії, обмеживши вивчення релігії, виключивши її навіть з ек­заменів на атестат зрілості.

Необхідно зазначити, що провідною думкою при формуванні нового навчального плану у неогуманістів була ідея різносторонньої загальної освіти, що складає фундамент у вигляді класичних і німецької мов для дальших університетських занять з філології, з одного боку, і для занять математикою і природознавством - з іншого боку. Ця система набула назви утраквізму. Новий навчальний план відповідав вимогам буржуазії щодо поси­лення математики і викладання фізики, природознавства та нових мов.

Гімназія неогуманістичного зразка дозволяла отримувати ґрунтовні знання з класичних мов і математики. На відміну від гуманістів Відродження, неогуманісти в освітньому плані грецьку мову ставили вище від латині. Це пояснювалось тим, що у в грецькій літературі періоду розквіту Афінської держави, сильне відображення отримали ідеї рівності всіх імущих. Значною мірою політична організація рабовласницьких демократій Стародавньої Греції здавалась молодій німецькій буржуазії ідеалом державно­го устрою.

Отже, неогуманізм був прогресивним рухом,тіснопов'язаним з демократичними тенденціями, з прагненням до на­ціональної самостійності, з боротьбоюіз залишками феодалізму.