Використання інтерактивних методів у викладанні географії.

Сучасний учень, і тим більше обдарований потребує індивідуального підходу до розвитку його нахилів, інтересів, здібностей. Як показує практика, для нього характерна схильність до самовираження, саморозвитку, самореалізації. Експериментально доведено залежність якості навчання й розвитку учнів від методів і форм роботи. На різних етапах розвитку педагогіки і школи їх сутність, зміст та функції були різними й помітно корелювали з метою та завданнями школи. Переломні періоди в житті суспільства сприяють активному пошуку інновацій.

У 20 – ті роки минулого століття в період революційного перетворення школи, коли її метою проголошувалося виховання нової людини, форми й методи навчання також набували активного характеру. Цей період відомий становленням дослідницьких та евристичних методів, застосуванням методу проектів, систем Дьюі, Монтесарі, Френа, Штайнера тощо, самостійної роботи учнів за так званими розсипними підручниками, навчанням у полі. Однак після відомих постанов про освіту практики 30 – х років відмовилися від зарубіжних систем, на перший план знову вийшли репродуктивні методи навчання, а урок став чи не єдиною його формою в боротьбі „за глибокі й міцні знання основ наук”.

Сучасний стан освіти й педагогіки їх стратегічні цілі знову висунули на порядок денний проблему активізації пізнавальної діяльності учнів. Тому в дидактиці й практиці навчання пожвавлюються пошуки інтерактивних форм і методів навчально – виховної роботи. До таких методів належать проблемно – пошукові, дослідницькі методи, пізнавальні ігри, самостійна робота учнів, алгоритмізація, метод зіткнення поглядів ( дискусії ), метод проектів тощо.

Тривалий час під поняттям „метод навчання” розуміли шляхи, способи й засоби передачі знань. Такий підхід було покладено в основу традиційної класифікації методів навчання географії за джерелами знань.

Сучасні вимоги науки й практики внесли вдповідні корективи в розуміння методів навчання як способів взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованих на досягнення мети й завдань навчання й виховання.

Сутність інтерактивних методів полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це – співнавчання, взаємонавчання ( колективне, групове, навчання у співпраці ), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозничними суб’єктами навчання. Учитель виступає в ролі організатора процессу навчання, лідера. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, спільне розв’язання проблем.[ 9].

До таких методів передусім належить метод зіткнення поглядів ( дискусія ), що передбачає організацію спільної діяльності з метою пошуку ефективного роз’язання певної проблеми та розв’язання спірних питань.

Дискусія значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички одстоювання своєї думки, активізує пізнання, підвищує мотивацію навчання, поглиблює знання з обговорюваної проблеми, формує характер, викликаючи особливий інтерес в учнів середніх і старших класів. Усе це цілком відповідає завданням сучасної школи.

Поведення дискусій необхідно починати з висування конкретного дискусійного питання ( тобто такого, що не має однозначної відповіді й передбачає різні варіанти розв’язання, зокрема протилежні ).

Так, на уроках економічної географії учитель сформулювавши навчальну проблему ( наприклад, „Київ у найближчі роки стане зразковим європейським містом, центром високої культури виробництва. Як досягти цієї мети? ” ), пропонує учням подискутувати. На перший погляд здається, що тут ні про що сперечатися. Про те, одні скажуть, що це завдання буде успішно виконане. І треба віддати їм належне у зв’язку з такою вірою. Але в учнів, які активно думають, можуть виникнути сумніви. При цьому вчителю треба відповідно підтримувати тих, що висловлюють і аргументують ці сумніви. Адже сумнів – ознака самостійної роботи думки, неменучий етап формування переконань.

Прогресивні педагоги минулих часів завжди наголошували на необхідності розвивати в учнів розумові здібності, активність думки, хоча про проблемний підхід у навчанні тоді ще не йшлося, але, наприклад, Дістервег писав, що поганий той учитель, який повідомляє істину, - хороший вчитель її знаходить.

Тепер це означає навчити учнів розв’язувати навчальні проблеми в процесі дискусії.[ 17 ].

Для того щоб дискусія була відвертою, необхідно створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги. Тому бажано знати правила культури ведення дискусії:

1. Говорить по черзі, а не всі одночасно.

2. Не перебивайте того або тої, хто говорить.

3. Критикуйте ідеї, а не особу, що її висловима.

4. Поважайте всі висловлені думки ( точки зору ).

5. Не смійтеся, коли хтось говорить, за винятком, якщо хтось жартує.

6. Не змінюйте тему дискусії.

7. Намагайтеся заохочувати до участі в дискусії інших.

Дискусія в стилі „прес” використовується при обговоренні дискусійних питань у яких потрібно визначити свою позицію та аргументувати її коротко й переконливо. Наприклад, „Чи є комфортними кліматичні умови в Україні? Доведіть свою думку”. Під час відповіді слід вживати слова: Я вважаю, що .... ; .... тому що ....; .... наприклад ....; отже .... .

Дискусія в стилі „ток – шоу” – це технологія дискусії, у якій беруть участь усі учні класу. Можна контролювати хід дискусії, оцінювати участь кожного учня. Метою є отримання учнями навичок публічного виступу та дискутування висловлення й захисту власної позиції, формування громадської та особистої активності.

Учитель є ведучим ток – шоу. Він оголошує тему дискусії та пропонує коротку розповідь або перегляд відеофрагмента з досліджуваної проблеми. Потім запрошує висловитися на запропоновану тему „запрошених гостей” та надає слово глядачам, які можуть виступити зі своєю думкою або поставити запитання до гостей. Ведучий теж може ставити запитання або зупинити промовця через брак часу. Підсумки дискусії підбиваються за змістом та за формою її проведення.

Дедалі більше вчителів в Україні цікавляться методом проектної діяльності учнів і застосовують його.

Ідею включення цього методу в освітній процес запропоновано американським педагогом і філософом Дж. Дьюї понад століття тому. Вперше у вітчизняній педагогіці до вивчення цієї проблеми звернувся А. Макаренок який дійшов висновку про необхідність проектування особистості як суб’єкта педагогічної праці. Цю думку підтримав В. Сухомлинський, багатогранну педагогічну спадщину якого проймає ідея „проектування” людиин. Саме слово „проект” у перекладі з латині означає „кинутий уперед – задум, план тощо”.

За методом проектів учні здобувають знання, уміння й навички в процесі планування та виконання практичних завдань, створення проектів, що постійно ускладнюються. У чому ж преваги застосування в навчально – виховному процесі проектної діяльності? Це насамперед уміння, яких набувають учні, а саме:

· планувати свою роботу, попередньо передбачаючи можливі результати;

· самостійно збирати матеріал;

· аналізувати й зіставляти факти, аргументувати свою думку;

· представляти створене перед аудиторією.

Сьогодні всім відомо, що учні, маючи непогані теоретичні знання з географії, не вміють застосовувати їх у конкретній життєвій практиці.

Такі форми організації навчання, як екскурсії, туристичні походи, допомагають навчитися застосовувати теоретичні знання в конкретній практичній діяльності.

Метод „Мозковий штурм” зустрічається ще під назвою „мозкова атака”. Цей метод використовується для розв’язання проблем у різних галузях життя: від науково – технічних до соціальних, навіть етичних ситуацій.

Основною метою навчально мозкового штурму є розвиток творчої манери мислення.

Дидактичними цінностями цього прийому є:

- це активна форма роботи, гарний додаток і противага репродуктивним формам навчання;

- учні тренують вміння стисло та чітко висловлювати свої думки;

- учасники штурму навчаються слухати й чути одне одного, особливо цьому сприяє учитель, заохочуючи тих, хто прагне до розвитку пропозицій своїх товаришів;

- учителю легко підтримати важкого учня, звернувши увагу на його ідею;

- набуті рішення часто дають нові підходи до вивчення теми;

- викликає велику цікавість учнів, на його основі легко організовувати ділову гру.

Процедура „мозкового штурму” складається з таких етапів: