Теоретичні основи соціальної роботи. па "параноя здоров'я", "пошук та ловля оргазму", захоплення власною зовнішністю

па "параноя здоров'я", "пошук та ловля оргазму", захоплення власною зовнішністю, якістю відпочинку та релаксації;

"втеча в роботу" — дисгармонійна фіксація на службових справах та обов'язках, нехтування іншими сторонами життя, т.з. "трудоголізм".

Зміна цінності комунікації формується при виборі поведінки в стилі "втеча в контакти або в самотність", при цьому спілкування, при його поверховості, стає єдиним бажаним засобом досягнення задоволен­ня потреб, або навпаки, кількість контактів зводиться до мінімуму.

Схильність до роздумів, прожектів, при відсутності бажання і нама­гання втілити їх в життя — "втеча в фантазії". Втеча від дійсності проявляється у захопленні псевдофілософськими течіями, релігійному фанатизмі, сектантстві.

Мотивація зловживання речовинами, які викликають стани зміни психічної діяльності

При вживанні наркогенних речо­вин, які змінюють психічний стан особистості, сприйняття світу, у неї змінюється самооцінка, спостерігаєть­ся поступове відхилення поведінки вбік формування патологічної за­лежності від речовини, фетишизація її та процесу вживання та викрив­лення зв'язків узалежнепого з суспільством.

Знання мотивації вживання наркотичних речовин є важливим для правильного вибору технології профілактики та роботи з узалежпепими.

Мотивація вживання наркогенних речовин (за Ц.Королепко, Т. Донсь­ких):

^ Атарактичиа мотивація — прагнення застосування наркогенних речовин з метою пом'якшення або усунення явищ емоційного диском­форту. Речовина, яка викликає сп'яніння, використовується як лікуваль­ний засіб, який знімає симптоми душевного неспокою, таких як страх, тривога, депресія. Саме насиченість негативного фону настрою сприяє вибору на користь найлегшого шляху його усунення. Зняття негативно­го фону проходить хімічним шляхом, який через багаторазовість засто­сування призводить до переходу психічної залежності від хім. речовини до фізичної. Атарактичиа мотивація ведуча при тривожному, обсесивно-фобічпому, депресивному, дисфоричному, астенічному, іпохондричному та псих органічному синдромах.

^ Гедонічна мотивація; якщо атарактичиа мотивація приводить зни­жений настрій до норми, то гедонічна проявляється в отриманні задово­лення, почуття радості на фоні рівного настрою. Особа з адиктивною

248 Соціальна робота

направленістю поведінки шукає в хімічних речовинах засіб втечі від реальності в ілюзорний світ насолоди. При цьому перевага надається речовинам, яким властивий ейфоризуючий ефект (швидке піднесення настрою, прояв смішливості, радості, любові до ближнього, легкого до­сягнення сексуального оргазму, "польоту в непізнане"). Найчастіше зас­тосовується маріхуана, опій, морфій, кокаїн, кодеїн, ЛСД.

^ Мотивація з гіперактивацією поведінки близька до гедонічної, але базується на активуючому ефекті хім. речовин. Базовою стає потреба вивести себе із стану пасивності, апатії за допомогою речовин, які вик­ликають високу активність, незвичну рухомість реакцій. До наркотичних речовин, яким властива гіперактивуюча дія відносять маріхуану, ефед­рин і його похідні, екстазі, кофеїн, нікотин. Пошук гіперсексуальних відчуттів спонукають особу на вживання наркотичних речовин цього типу, щоб навіть ціною психічного здоров'я вивести себе із стану нудьги та апатії, зняти одноманітність в інтимній сфері.

^ Субмісивиа мотивація — нездатність особи відмовитись від запро­понованих наркотичних засобів. Це зумовлено ананкастичпими або за­лежними рисами характеру особистості (нерішучість, сором'язливість, конфліктність, тривожність), при яких особа намагається уникнути ситу­ацій засудження, наприклад, вживання алкоголю "за компанію", або через страх опинитися поза референтною групою, бути вигнаним з неї, стати "білою вороною".

■^ Псевдокультуриа мотивація — базується па світогляді особистості та її естетичних пристрастях. Особа розглядає вживання алкоголю та наркотичних речовин, як "вишуканість смаку", "приєднання до кола об­раних". Важливим є не вживання п'янкої речовини, а демонстрація цього оточуючим. Найчастіше зустрічається нри істеричних та демонстратив­них патохарактерологічних розладах.

Психологічні аспекти формування наркогенної залежності

На сьогоднішній день вважаєть­ся, що психологічні причини алко­гольного і наркотичного узалєжпен-ия знаходяться, по-перше — в ілю­зорних можливостях задоволення бажань та вирішення конфліктів (яке дає почуття сп'яніння), по-дру­ге — в тих психологічних та соціальних умовах, які штовхають людину на цей шлях.

Важливе значення у формуванні иренаркотичиої особистості нале­жить психічному інфантилізму який проявляється у несамостійності прий-

Теоретичні основи соціальної роботи 249

няття рішень, нездатності опиратися впливу ззовні, зниженій критич­ності до себе, вразливості. Традиційно виділяють наступні особистіші фактори виникнення наркогенного узалежнения у підлітків:

1) підвищені, відносно благополучних ровесників, толерантність до несприйнятливої поведінки, критичне ставлення до соціальних інститутів (школи, сім'ї), відчуженість від них, легке сприйняття нових ідей та вражень, захоплення мистецтвом, імпульсивність;

2) занижені, відносно благополучних ровесників, цінність досягнень, очікування академічних успіхів, релігійність, конформізм, почуття пси­хологічного благополуччя;

3) екстернальний локус контролю та занижена самооцінка.

Так наприклад, С.Білоусов в анамнезі наркогенпо узалежнених підлітків, поряд з іншими факторами, виділяє:

1) виховання у неповній сім'ї;

2) постійна зайнятість одного з батьків (відрядження, трудова заван­таженість);

3) відсутність інших дітей в сім'ї [1].

Дослідник цієї проблеми Б.Уільямс відмічає характерну подібність сімей наркозалежних, а саме:

а) батько відсутній, або має слабкий характер;

б) над турботлива, поступлива, або, навпаки, авторитарна мати;

в) конфлікти, ворожість між батьками;

г) непослідовність поведінки, відсутність стримуючого фактору;

д) нереальні прагнення батьків відносно власних дітей.
Вітчизняні (В.Менделевич) психологічні дослідження сімей, в яких

формується иаркозалежність підлітка, дозволяють зробити висновок, що існує характерний психологічний тип батька наркомана, так званий "нар-когеиний батько". Для нього характерні завищені вимоги до себе та оточуючих (особливо до дружини та дітей), трудоголізм, небажання рахуватись з індивідуальними, віковими особливостями інших, ситуатив­ними моментами, емоційна холодність в поєднанні з жорсткістю, навіть жорстокістю, схильність до конкурентної боротьби, гіперактивність, ве­лика кількість соціальних контактів, які носять поверхневий характер і не супроводжуються бажанням зрозуміти та емоційно прийняти співроз­мовника.

Таким чином, дослідження сімей, в яких у дітей-підлітків діагнос­тується иаркозалежність, свідчить, що адиктивні форми поведінки влас­тиві не тільки пацієнту, а, як правило, і одному з батьків (частіше, батьку).

250 Соціальна робота

Тому, слушно припустити, що формування хімічної залежності ба­зується на родинному адиктивному патер ні. І серед більшості вчених, на сьогодні, переважає думка, що наркотична речовина є своєрідним ком­пенсуючим фактором, який сприяє подоланню особою психологічних проблем та дезадаптації, тобто структура особистості, в певній мірі, зна­ходиться у взаємозв'язку з різновидністю наркотика. Тобто відношення людина-наркотик зумовлюють вибір наркотика. Безумовно, більшість наркозалежних віддає перевагу саме такій наркотичній речовині, якій властиво задоволення деяких головних потреб їх особистості.

Тому вибір стратегії психотерапевтичної та соціально-педагогічної роботи з наркозалежиими залежить від знання і врахування соціальним педагогом феноменів формування наркозалежності, стадії хвороби, швид­кості розпаду особистості при вживанні різних наркогенних речовин.

4. Принципи підбору психокорекцийних методик та методів

Головними принципами у виборі тих чи інших методів психокорекції, методів соціально-педагогічного впливу, націлених на корекцію поведін­ки, що відхиляється від норми, вважаються:

— принцип добровільності (усвідомлення);

— принцип адекватності;

— принцип доцільності;

— принцип допустимості;

— принцип гуманності.

Принцип добровільності припускає, що досягнення реальної ефек­тивності проведення психокорекційних заходів можливе лише у випад­ках добровільної згоди девіанта на їх проведення. Вони (заходи) базу­ються на принципі усвідомлення, суть якого полягає, як в усвідомленні особою своєї поведінки, як такої, що не відповідає нормативній, так і в бажанні змінитися. Часто клієнт з адиктивними формами поведінки усв­ідомлює, що відхиляється від норми, але не намагається (або намагаєть­ся на словах) виправити дефект поведінки.

Цей принцип, також, припускає не тільки усвідомлення необхідної корекції поведінки, але справжнє усвідомлення цілей, мети зміни, тобто, якого саме поведінкового статусу він прагне досягнути в процесі те­рапії. Наприклад, позбавлення від алкогольної залежності, чи корекція надуживання до ступеня поміркованого (дозованого) вживання алкого-