Різновиди барєрів на шляху оптимального спілкування

Cутність поняття спілкування

Спілкування можна охарактеризувати як специфічну міжособистісну взаємодію людей як членів суспільства, представників певних соціальних груп, що здійснюється на основі відображення соціальної дійсності. Спілкування можна визначити як найбільш широку категорію для позначення усіх видів комунікативних, інформаційних та інших контактів людей. Спілкування опосередковується системою суспільних відносин і є їх персоніфікованою особистісною формою прояву. Спілкування — важлива складова соціального буття людини як суспільної істоти, джерело її життєдіяльності, умова формування як суспільства, так і особистості. Людина не може існувати поза спілкуванням з іншими людьми. Потреба в спілкуванні — одна з базових потреб суспільного індивіда.

Зміст спіл. Передача знань, навичок, інфор, розвяз групових задач, орган діяльності, спільні переживання, сприйняття людини людиною

Функції спілкування

Інформативно-комунікативна,. Афективно-ком, регулят-комун.

Функції спілкування можна теоретично розділити на дві категорії: власне соціальні, орієнтовані на задоволення потреб суспільства в цілому чи окремих його груп у процесі їхнього функціонування і взаємодії, та соц-психологічні, пов’язані з пот­ребами окремих особистостей. До соц функцій належать: функції планування і координації спільної трудової діяльності; функція управління; функція соц контролю; функція забезпечення міжгрупової взаємодії й ін. До соц-психологічних функцій належать: функція контакту і функція ототожнення; функція соціалізації. Добре відомо, що люди поєднуються в групи не тільки для того, щоб спільно здійснювати якусь діяльність, але і для того, щоб задовольнити потребу у спілкуванні, що знімає психічну напруженість, яка викликана самотністю (це і є функція контакту). Функція ототожнення себе з групою реалізується в тому, що людина спілкується, щоб підкреслити, що вона «своя» у даній групі.

Використовуючи мету спілкування як критерій класифікації, можна виділити наступні функції спілкування:

контактна функція — встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому й передачі повідомлень і підтримки взаємозв’язку у вигляді постійної взаємоорієнтованості;

-інформаційна функція — обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями;

-спонукальна функція — стимуляція активності партнера, щоб направити його на виконання певних дій;

-координаційна функція — взаємне орієнтування й узгодження дій при організації спільної діяльності;

-функція розуміння — адекватне сприйняття й розуміння змісту повідомлення і взаємне розуміння — намірів, настанов, переживань, станів;

- емотивна функція — формування у партнера потрібних емоційних переживань, а також зміна з його допомогою своїх переживань і станів;

-функція встановлення відносин — усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків співтовариства, у якому діє індивід;

-функція здійснення впливу — зміна стану, поведінки, індивідуально-значеннєвих станів партнера.

Структура спілкування

До аналізу структури спілкування можна підійти по-різному, як і до визначення його функцій. Найпоширенішою є аналітична модель, відповідно до якої структура будь-якого акту спілкування включає три взаємозалежні сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Ця модель, власне кажучи, спрямована на конкретизацію предметної зони міжособистісного спілкування відповідно до функціональної розмаїтості процесів, що протікають у його рамках. Комунікативна сторона спілкування, чи комунікація у вузькому розумінні слова, складається з обміну інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, тобто в обміні не тільки знаннями й уміннями, але і діями. Це взаємодія людей, що припускає певну форму організації спільної діяльності (згода, пристосування, конкуренція чи конфлікт). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Перцептивні навички виявляються в уміннях визначати контекст спілкування; розуміти настрій партнера за його вербальною і невербальною поведінкою; враховувати «психологічні ефекти» сприйняття в аналізі комунікативної ситуації.Види спілкування

Зал від специфіки суб’єктів-міжособистісне, міжсоціумне, міжгрупове, міжособ і групою,; за кіл хар-ми – само спілкування, міжособ, масова комунікація; за характером – безпосереднє та опосередковане, діалогічне та монологічне4 за метою – анонімне, рольове.. інтимно сімейне, неформальне.

На початковому етапі розвитку людського суспільства спілкування, як і мислення, було безпосередньо вплетене у виробничу діяльність людей, невіддільне від неї. Люди спілкувалися, обмінюючись своїми діями, що являє собою матеріальний вид спілкування. духовне спілкування, як новий вид спілкування, спеціалізовано у вигляді знаково-символічної діяльності, яка здійс­нюється за допомогою слова, жесту, міміки, семантики поведінки. Сфера його прояву — духовне життя суспільства і, насамперед, суспільна свідомість у всіх її формах, рівнях, станах.

Розрізняють міжособистісний і масовий рівні спілкування, що відповідають ієрархії соціальних суб’єктів. Міжособистісне спілкування зорієнтоване переважно на індиві­дуалізованих комунікатора і реципієнта; воно служить механізмом групоутворення, утворення внутрішньо- і міжгрупових відносин. Масове спілкування служить механізмом взаємодії на рівні су­спільства, нації, класу, прошарку; механізмом розвитку соц відносин (консолідації, боротьби, співробітництва). У масовому спілкуванні індивіди беруть участь насамперед як соц типи, як носії соц ролей.

Різновиди барєрів на шляху оптимального спілкування

Групові – культура, традиції, соц. Група, стать, вік; індивідуальні- мотиваційні – уподобання, відсутність інформації, перенасиченість інформацією, споживацьке ставлення4 інтелектуальні ( вербальні, соціальні, механічні), естетичні, емоційні, психологічні, моральні, змістовні.

люди по-різному сприймають, осмислюють й оцінюють взаємини, в залежності від особливостей свого внутрішнього світу та положення у соціальному оточенні. Бар’єри виникають у разі зіткнення стилів спілкування, у яких простір відкритий для власних індивідуальних проявів і закритий для розуміння індивідуальності іншої людини, а також коли зіштовхуються люди, що належать до різних соц груп, культур.

комунікативний бар’єр —це абсолютна чи відносна перешкода ефективному спілкуванню, суб’єктивно пережита чи реально наявна у ситуаціях спілкування, причинами якої є мотиваційно-операційні, індив-психологічні, соц-психологічні особливості тих, що спілкуються.1) внутрішні бар’єри особистості, пов’язані з такими утвореннями, як норми, настанови, цінності, а та­кож з такими особистісними особливостями, як ригідність, конфор­мність, слабовілля і т. ін.; 2) бар’єри, причина яких — поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, дефіцит інформації і т. ін.

Можна говорити про власне комунікативні бар’єри, що перешкоджають взаємодії й успішному спілкуванню (на стадії здійснення контакту це насамперед недостатнє володіння соц техніками ведення бесіди, навичками й уміннями взаємодії), і про психологічні бар’єри, що у першу чергу перешкоджають взаєморозумінню, а потім вже ускладнюють взаємодію.

Комунікативні бар’єри з’являються під упливом зовнішніх факторів з боку об’єкта чи ситуації взаємодії. Спілкування може йти «різними мовами» через різницю культурно зумовлених норм спілкування у взаємодії представників різних культур, націй (особливо коли існують стійкі упередження, настановлення, стереотипи) або внаслідок великої різниці у віці, коли кожен співрозмовник є носієм культури, цінностей, ідеалів, норм свого покоління. Можуть впливати і такі фактори, як відсутність зворотного зв’язку в контакті, помилки в розумінні змісту, неприйняття до уваги підтексту і т. ін.

Найбільш різноманітними є психологічні бар’єри діяльності. Їх можна диференціювати за видами останньої. Це, відповідно, психологічні бар’єри: комунікативної чи пізнавальної; трудової чи управлінської; рекреативної чи творчої; економічної чи політичної; правової чи духовно-моральної діяльності людей. Бар’є­ри діяльності носять безособовий характер. Це пояснюється, зокрема, не залежним від окремого індивіда універсальним характером протиріч у психології діяльності — між її мотивами і способами здійснення, між домаганнями і реальними досягненнями суб’єкта дії.

Бар’єри взаєморозуміння виникають на різних етапах взаємин. Іноді появі моральних чи емоційних бар’єрів, що перешкоджають нормальним людським контактам, передують роки знайомства чи близьких відносин. Але є один бар’єр, що виростає при першому ж контакті, — естетичний. Перше враження про людину складається, насамперед, за її зовнішнім виглядом, манерою поведінки, стилем одягу. Естетичні бар’єри можуть виникати й у зв’язку з особливостями сприйняття тих чи інших елементів зовнішності.

мотиваційний з’являє­ться тому, що співрозмовнику нецікаві висловлені думки, вони не торкаються його власних потреб, не викликають мотиву, що спонукує до розуміння. Логіка невдалого діалогу проста: не розумію тому, що не хочу розуміти, немає ніякої особистої зацікавленості

. В одних людей розвинутий інтелект теоретичний, у інших — практичний; в одних — здатність до цілісного художнього пізнання, у інших — до його логічного розчленування і строго наукового відтворення. Внаслідок цього і виникають інтелектуальні бар’єри. бар’єри можуть виникати й у результаті різної швидкості інтелектуальних процесів у людей, що вступають у спілкування.

Проблема подолання моральних бар’єрів у взаєморозумінні уявляється найбільш складною й, у багатьох випадках, навряд чи можливою для розв’язання. Підлість, непорядність, зловмисна неправда зводять між людьми таку стіну, яку не пройти навіть тим, хто досконало володіє різноманітними засобами спілкування.

На заваді взаєморозуміння людей можуть бути також емоційні бар’єри. підвищена негативна емоційність може тільки ускладнити процес сприйняття та розуміння людини людиною.

У спілкуванні людей можуть виникати групові бар’єри взаєморозуміння. Потрібно враховувати, що кожний з нас у відношенні з оточуючими проявляє не тільки свою неповторну індивідуальність, але й ті загальні риси різних соціальних груп, до яких належить.