I. Психологічні передумови засвоєння української мови учнями.

Теоретичні основи викладання української мови

Зміст:

1. Психологічні передумови засвоєння української мови учнями:

а) навчання мови у зв’язку з психічною діяльністю учнів;

б) урахування вікових, індивідуальних особливостей учнів та інших

факторів у процесі навчання.

2. Лінгводидактичні основи навчання мови:

а) основні загальнодидактичні принципи та їх застосування у процесі вивчення мови у школі;

б) специфічні (методичні) принципи навчання української мови.

в) етнодидактичні принципи навчання української мови.

г) етнолінгводидактичні основи навчання української мови.

Мета: ознайомити з найновішими досягненнями в галузі психолінгвістики та лінгводидактики й усвідомити необхідність зв’язку методики навчання української мови з психологією, дидактикою і лінгвокультурологією.

Основні поняття і терміни:

Мовні уміння, мовленнєві уміння, номінативні уміння, комунікативні уміння; принципи навчання української мови; загальнодидактичні принципи, лінгводидактичні принципи, етнодидактичні принципи.

Основна література:

1. Біляєв О.М., Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І., Передрій Г.Р., Рожило Л.П. Методика вивчення української мови в школі. // К.,1987.- 6- 13.

2. Біляєв О.М. Методика мови як наука. // Дивослово. – 2002. - № 11. – С. 20 – 24.

3. Біляєв О., Мельничайко В., Пентилюк М. Методика вивчення державної мови в школах Концепція навчання державної мови в школах України //Дивослово. – 1996. - № 1.- С.41 - 62.

4. Вашуленко М.С. Перспективність і наступність у навчанні української мови в початковій і середній школі // Дивослово. – 1991. - №8. – С.15 – 20.

5. Зимняя И.А. Лингвопсихология речевой деятельности. – Москва – Воронеж, 2000. – С. 32 – 121.

6. Олійник І., Іваненко В., Рожило Л., Скорик О. Методика викладання української мови в середній школі. – К.: Вища шк., 1989. – С.36 - 56.

7. Онищук В.О. Дидактичні основи засвоєння учнями мовних навичок і умінь. – Українська мова і література в школі, 1971, № 3.

8. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М.І. Пентилюк. – К., 2000. – С. 17 – 34.

9. Рекомендації щодо викладання української мови в новому 2002-2003 навчальному році // Українська мова і література в школі. – 2002. - № 5 . – С.4-10.

10. Текучев А.В. Методика русского языка в средней школе. Изд. 2е, перераб. и доп. М., «Просвещение», 1980. – С. 36 - 58.

Додаткова література:

1. Дмитровський Є. Методика викладання української мови в середній школі. – К.: Рад. шк., 1965. – С.5.

2. Машкін А. Методика рідної мови: Нариси. – Харків: Держ. вид-во України, 1930.

3. Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія. – 2000, - С. 619. – Стаття “Сухомлинський В.О.”.

4. Чавдаров С.Х., Масальський В.І. Методика викладання української мови в середній школі. – К.: Рад. шк., 1962. – С.5.

5. Чавдаров С. Методика викладання української мови (граматики і правопису) в середній школі. – К.: Рад. шк., 1946. – 3-тє вид. – С.7.

I. Психологічні передумови засвоєння української мови учнями.

Педагогічна діяльність має справу з життєво важливою ділянкою людського організму – мозком, інтелектом, учить, виховує інтелектуальну основу суспільства. Якщо людина володіє мовою, вона оволодіває духовним началом свого народу, а значить – здатна буде йому служити, примножувати його матеріальні та культурні цінності.

Мова і мовлення є необхідною основою людської свідомості й людського мислення. Мовлення – це не тільки процес використання людиною засобів мови з метою спілкування, але й форма існування мови в мовленнєвій діяльності, в актах сприймання і розуміння під час слухання і читання, говоріння і письма.

Мовленнєва діяльність – сукупність психофізіологічних дій людини, спрямованих на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній та писемній формі. Мовленнєва діяльність відображає психічну діяльність людини, розвиток і вираження її інтелекту й емоцій.

Мовленнєва діяльність

Індивідуальна здібність

Мова – соціальна умова

Мовлення

Зовнішнє

Внутрішнє

усне писемне діалогічне монологічне

слухання говоріння читання письмо

(рецептивне) (продуктивне)

Навчання української мови можливе лише на основі розвитку мислення учнів, їхньої уваги, пам’яті, умінь бачити і сприймати мовні факти, явища їх діалектичній єдності. Навчальна діяльність учнів зумовлюється цілями і мотивами. „Поняття діяльності треба пов’язувати з поняттями мотиву. Діяльності без мотиву не буває” (О. Леонтьєв).

У навчальній діяльності психологи виділяють дію-процес, підпорядковується меті (цілям), і операцію – спосіб реалізації дії. О. Леонтьєв зазначає, що „Операція являє собою зумовлену суть дії, але вона не тотожна з дією. Дія зумовлюється метою, операція залежить від умов, в яких ця мета визначена”. До дії спонукає мета. Наприклад, щоб навчитися розпізнавати значущі частини слова (мета), учні повинні опанувати такі граматичні поняття, як основа, закінчення, корінь, префікс, суфікси, знати їх особливості, робити морфемний аналіз слів, а щоб уміти вживати слова різної морфемної будови, треба знати їх семантику та стилістичне забарвлення.

Кожна дія складається з операцій, які мають чотири етапи: орієнтацію, планування, реалізацію і контроль.

Процес навчання

Орієнтація – визначення мети, дій і методів роботи

Планування – визначення основних операцій, спрямованих на виконання дій

Реалізація – прийоми і навчальні засоби, що забезпечують потрібні операції

Контроль – перевірка усвідомлення учнями засвоєного матеріалу

Основними психічними процесами під час навчання мови і формування мовленнєвих умінь і навичок є відчуття і сприймання. Вони забезпечують відображення дійсності, усвідомлення її як безпосередньо, так і опосередковано, тобто за допомогою мови. Відчуття, уявлення є першим ступенем сприймання, за яким іде осмислення і розуміння.

Такий підхід до процесу навчання вимагає врахування пізнавальних можливостей учнів, розвитку їхнього мислення, яке здійснюється у формі мовлення.

Психологічні передумови засвоєння знань і формування комунікативних умінь і навичок:

- позитивне ставлення учнів до процесу навчання (є інтерес до предмета, підтримується стала увага, не порушується темп навчальної роботи);

- процеси безпосереднього чуттєвого ознайомлення з матеріалом (у мові – це словесна і схематична наочність, ТЗН, контекст);

- процес мислення (активізація конкретного й абстрактного, понятійного і художнього мислення, сприйняття, осмислення і розуміння матеріалу);

- запам’ятовування і збереження здобутої інформації, здатність до її відтворення з виявленням індивідуальних мовленнєвих здібностей.

Розвиткові мовної особистості сприяють мотиви учіння, спонукають учнів до засвоєння лінгвістичної теорії й активної мовленнєвої діяльності.

Серед мотивів навчання найголовніші такі:

- суспільно-політичні (державність української мови, обов’язок учня вчитися у школі);

- професійно-ціннісні (професійне навчання здійснюється державною мовою);

- мотив соціального престижу, громадського обов’язку;

- комунікативні мотиви (потреба спілкуватися українською мовою);

- мотиви, пов’язані з потребою самоудосконалення, самовиховання;

- мотив поваги до учителя;

- утилітарні мотиви (потреба в знаннях мови як засобу досягнення певних життєвих вимог);

- мотиви тривожності, відповідальності (не підвести клас, боязнь одержати низький бал).

Засвоєння мовного матеріалу має три рівні: 1) сприймання пояснюваного учителем матеріалу, запам’ятовування його і відтворення; 2) багаторазове повторення матеріалу за певним зразком на основі усвідомлення почутого або прочитаного; 3) засвоєння знань, формування умінь і навичок шляхом розв’язання проблемних завдань, коли учні набувають досвіду творчої діяльності (вчаться розв’язувати комунікативні завдання).

Сучасний навчальний процес передбачає обов’язкове доведення знань і вмінь до третього рівня засвоєння, що є умовою розвивального навчання. Розвивальне навчання – навчання, в якому дидактичні дії забезпечують розвиток пізнавальних здібностей, комунікативних умінь і навичок учнів. З навчальними діями, операціями, мотивами учіння безпосередньо пов’язане формування умінь і навичок, які забезпечують вільне продукування мовлення у різних життєвих ситуаціях.

Уміння і навички

Мовні (мовна компетенція)

Мовленнєві (мовленнєва компетенція)

номінативні

комунікативні (комунікативна компетенція)

Мовні уміння– це уміння визначати мовні одиниці, явища й аналізувати їх.

Мовленнєві уміння – уміння виконувати мовленнєві дії відповідно до комунікативних умов і мети спілкування.

Номінативні уміння – уміння користуватися нормативними мовними засобами (дотримуватися літературних норм у процесі спілкування).

Комунікативні уміння – уміння спілкуватися (слухати, говорити, читати, писати), будувати висловлювання в усній і писемній, діалогічній (полілогічній) і монологічній формах, певного стилю, типу і жанру.