Здатність приймати самостійні рішення та готовність їх відстоювати.

Переконання дією для такого керівника є найефективнішим способом подолання опору консерватизму та руху вперед. Саме такі керівники відмовлялися від бюрократичної процедури "узгодження" того, що відповідає здоровому глузду.

2. Уміння інтегрувати воєдино три головні складові успіху будь-якої справи: ідеї, технології і менеджмент.

Наслідок такого управління – школа стає відкритою педагогічною системою, яка, як магніт, притягує носіїв нових ідей, які вбирають у себе нові ідеї.

Адже інновації – це не "впровадження" чужого досвіду, яким би передовим він не був. Досвід не передається, передаються ідеї. Передові освітні технології дають змогу їм реалізувати ідеї, здійснити "матеріалізацію" мрій.

Зусилля ж менеджменту спрямовуються на те, щоб керувати не людьми, а процесами змін, утверджувати толерантність до тих, хто думає інакше.

Отже, ці керівники шкіл виконують функцію каталізаторів змін.

Головне, що вони для цього роблять, – збирають у педагогічному колективі "критичну масу" людей, які підтримують процес інновацій і здатні взяти участь у "ланцюговій реакції" творчості. Для цього директори-інтегратори:

– забезпечують прихід у колектив нових людей як носіїв нових ідей;

– стимулюють окремих членів педагогічного колективу, які мають позитивні інноваційні установки, застосовувати ті чи інші інновації;

– нейтралізують опір нововведенням консервативної частини колективу;

– залучають до діяльності зовнішні фактори, спроможні стати поштовхом до інновацій (вплив батьківської громадськості, вивчення творчого доробку шкіл-партнерів тощо).

3. Готовність іти крок за кроком до нової якості школи.

Це означає розуміння того, що труднощі інноваційного розвитку полягають не у збільшенні обсягу роботи, а у зміні її характеру, стосунків усерединіколективу, руйнуванню стереотипів поведінки.

Для успішної інноваційної діяльності вчителя адміністрація загальноосвітніх навчальних закладів проводить таку роботу:

1. Формує у педагогічному колективі усвідомлення необхідності змін та впровадження нововведень, створює відповідне інформаційне поле на основі залучення педагогічного, учнівського та батьківського колективів до різних форм інформаційної діяльності (конференції, збори, семінари, наради, зустрічі з досвідченими вчителями, науковцями тощо).

2. Здійснює моніторинг якості освітніх процесів у навчальному закладі й оприлюднює їх кількісні та якісні показники, виявляє суперечності, що існують у навчальному закладі.

3. Актуалізує нові ідеї, виявляє коло проблем, організовує обговорення їх у шкільному колективі. Створює творчу групу, з метою розроблення та оформлення ідеї у відповідний проект чи програму.

4. Здійснює керівництво проектуванням нововведення творчою групою:

аналізує стан функціонування навчального закладу на основі проведеної діагностики, визначає перспективи, окреслює стратегію досягнення мети (у виховній системі, змісті, навчальних технологіях, управлінських підходах).

5. Здійснює внутрішньошкільне управління інноваційною педагогічною діяльністю: навчання педагогічних працівників з питань інноваційної та пошуково-експериментальної діяльності в рамках внутрішньошкільної методичної роботи.

6. Вибрає стиль управління в нових умовах: уміння презентувати ідею, оцінювати й контролювати проміжні результати.

7. Проводить роботу з подолання опору та психологічного дискомфорту впровадження педагогічних нововведень у навчальному закладі, які виникають через зміну режиму роботи, додаткових витрат, необхідність постійного навчання тощо.

8. Оприлюднює результати інноваційної педагогічної діяльності (інноваційного продукту) через проведення семінарів-презентацій, публічних конференцій для батьків, учителів, керівників загальноосвітніх навчальних закладів, виступи в засобах масової інформації тощо.

Сукупність зазначених умов забезпечує успіх шкільних досліджень навіть за відсутності додаткових витрат коштів, обмеженості часу, який надається для виконання нових дослідницьких функцій.

Підсумовуючи вищевикладене, треба зробити висновок про те, що тільки ґрунтуючись на фундаментальному вивченні педагогічних теорій і технологій, осмисленні механізму їх упровадження буде можливим підвищення рівня підготовки педагогічних працівників до здійснення інноваційної діяльності.

3. Ділова кар'єра як рух уперед та шлях до успіху

Кар'єра – це безперервний рух у невідоме. Генрі Форд

Інноваційний розвиток школи – це складна робота, яку неможливо виконати не маючи планів пов'язаних із посадовим або професійним зростанням.

Керівник повинен планувати свій професійний розвиток для досягнення конкретних цілей, підвищувати рівень знань, вмінь та компетентності з метою постійного руху до успіху.

Планування кар'єри– це процес повільного розвитку професійної самоконцепції і самовизначення у термінах власних здібностей, талантів, мотивів, потреб та цінностей.

Оскільки кожна людина знає себе краще, ніж хтось, то сама формує пункти своєї кар'єри.

Першим кроком у плануванні професійної кар'єри є визначення інтересів, схильностей, можливостей і навичок особистості. Кар'єра людини проходить певні етапи. Необхідно розуміти характерні риси кожного етапу, адже етап, на якому перебуває працівник, впливає на вибір конкретної роботи.

1. Прогресивний. Це розвиток, рух уперед на вищу ступінь ієрархії. Кожна ступінь змін відрізняється від попередньої вищим рівнем здібностей і можливостей. Зміни процесу просування незворотні і спрямовані на майбутнє з урахуванням накопичених знань і досвіду.

2. Регресивний. Це рух кар'єрного процесу вниз за невідповідності здібностей та активності людини вимогам його статусу, через структурні реорганізації управління або стан здоров'я чи вік.

3. Лінійний. Кар'єрні процеси розвиваються безперервно (по лінії): це процес професійного зростання.

4. Нелінійний. Кар'єрні процеси здійснюються стрибками (прориваються) після довгого періоду кількісного зростання. Це проходження за ступенями вгору або вниз, що веде до зміни статусу працівника.

5. По спіралі.Кар'єрі процеси проходять послідовним освоєнням посад при просуванні за ієрархічною градацією.

6. Стагнація (застій).Це окремі випадки кар'єрних процесів, коли в них не відбуваються суттєві зміни.

Науковець Джон Л.Голанд дослідивши теорію вибору кар'єри (див.Травкин А.В., ДайловД.А. Опыты кадрового менеджмента.– Москва: Дело, 1995), відзначив, що вибір кар'єри є виразом особистості, а не випадковою подією, і що досягнення кожної людини у тому чи іншому виді кар'єри залежить від того, наскільки тип особистості відповідає обставинам роботи.

Зупинимось детальніше на кожному окремому типі особистості:

1. Реалістичний–людина (керівник), яка має психічні або технічні здібності, спроможний працювати з предметами, інструментами, механізмами,

2. Конвенціональний – любить працювати з даними, записами, має здібності до розрахунків за інструкціями.

3. Соціальний – віддає перевагу праці "разом", допомагаючи іншим.

4. Артистичний – відзначається здатністю працювати у неформальних ситуаціях, використовуючи при цьому свої багаті здібності – інтуїцію, творчість, уяву.

5. Дослідницький– надає перевагу спостереженням, навчанню, дослідженням, аналізу і вирішенню якихось завдань.

6. Підприємницький – відзначається здатністю використання інших для досягнення цілей.

На думку Джона Л.Голанда, який дослідив теорію вибору кар'єри, завжди переважає один з типів кар'єри, але людина, пристосовуючись до обставин, використовує стратегії у рамках двох типів і більше.

Кар'єра має стратегічний характер тому, що спрямована на просування працівника у певній діяльності. Це безперервні зміни, пристосування до подій, вдосконалення способу діяльності, прагнення досягти вищого статусу.

Для одних таке життя важкий тягар боротьби за фізичне самозабезпечення, для інших – стихійний процес життєустрою, або просування вперед методом проб та помилок і ціною великих утрат.

Як першим просунутись на місце других, а другим – на місце третіх, а третім – зменшити втрати? С.Фром дає таку відповідь – розширити простір своєї долі. Зміцнити те, що сприяє життю. Це і є сутністю основи розуміння кар'єрної стратегії.

Стратегічний задум будь-якої людини, яка починає будувати кар'єру, має здійснюватися поетапно, тому що більш-менш чітко можна визначити тільки близькі цілі. Неможливо передбачити події, які можуть бути на кар'єрному шляху і впливати на його успішність.

Кар'єрна стратегія є мистецтвом послаблення або усунення дії гальмівних чинників для досягнення поетапних цілей соціального або посадового статусу людини у стратегічному періоді.

4. Принципи забезпечення стійкості кар’єрного процесу

Метою кар'єрної стратегії є забезпечення стійкості кар'єрного процесу. За індивідуального просування використовуються принципи безперервності, осмислення, швидкості, маневреності, економічності, примітності.

Розглянемо кожний з них.

1. Принцип безперервності – жодна з досягнутих цілей у кар'єрі не може бути остаточною або стати приводом для зупинки; відповідність посаді або статусу має підтверджуватися процесом реалізації службових очікувань або вимог; просування по службі може уповільнюватися або перериватись через труднощі, що виникли, або внаслідок кризового стану розвитку суспільства.

2. Принцип осмислення – будь-які кар'єрні дії повинні бути цілеспрямовані і здійснюватись відповідно до індивідуальних та загальних цілей; кар'єрний рух має забезпечувати оптимальність вибору маршруту й тактики його проходження; необхідна об'єктивна оцінка досягнутого становища, рівня здібностей і можливостей руху до вищих цілей.

3. Принцип швидкості – швидкість просування по службі підтверджується порівнянням із загальним рухом; у будь-якому русі є лідери і відсталі; успішна кар'єра це просування у групі лідерів; кар'єрне просування командою вважається надійнішим.

4. Принцип маневрування– прямолінійний рух можливий тільки на вільному від інших рухів шляху, а таких шляхів у кар'єрі не буває. Спроби рухатись тільки прямо на великій швидкості можуть спричинити зіткнення з іншими або катастрофу; кар'єрний маневр передбачає пом'якшення сили зіткнення через компроміс, пропуск "уперед" на небезпечній ділянці, "обхід бар'єра" без зміни маршруту, знання "обхідних" шляхів та їх використання з поверненням на основну лінію руху, рух "зигзагом" на крутому підйомі, вихід на інший службовий маршрут; усі зазначені способи маневру треба вміло використовувати як кар'єрне мистецтво.

5. Принцип економічності – на конкретному кар'єрному шляху має переваги той спосіб діяльності, який дає найкращий результат за найменших витрат ресурсів; кар'єрний шлях дуже довгий, і для багатьох тягнеться все життя; треба раціонально розподіляти сили на кар'єрному шляху, завжди порівнювати свої прагнення з реальними можливостями.

6. Принцип примітності – людина, яка використовує названі вище принципи рано чи пізно буде відзначена увагою, але чим раніше, тим краще; талановиті люди завжди мають невдачі у кар'єрі через непримітність; чим більше визнається людина і потреба у її праці, тим більше кар'єрне поле цієї людини.