Шляхи розвитку пізнавальних здібностей дітей

Шляхами розвитку пізнавальних здібностей є художньо-мовленнєва та мовленнєво-побутова діяльність, художній аналіз літературних творів, під час якого увага дітей спрямовується на образні та мовні засоби твору. Дошкільники вчаться розуміти образний зміст фразеологізмів, прислів'їв, приказок, метафор.

Пізнавальні здібності розвиваються за допомогою мовленнєвотворчої діяльності, що є також одним зі шляхів вдосконалення дитячого мовлення. Мовленнєво-творча діяльність може бути організована з опорою на ілюстрації або схематичні малюнки.

З-поміж видів мовленнєвотворчої діяльності науковці виокремлюють розігрування казки із замісниками (геометричними фігурками) (Гавриш Н.В.), спеціальні ігри, що розвивають спостережливість, як-от: „Який? Яка?”, „Порівняння”. Зміст гри „Який? Яка?” полягає в тому, що вихователь називає будь-який предмет. Дитина повинна дати якомога більше визначень, що описують його якості. У грі „Порівняння” педагог називає будь-який предмет, а дітям треба знайти у своєму оточенні всі предмети, схожі на названий.

При оцінці виконання дітьми цих завдань важливо враховувати такі показники, як: самостійність, тобто вміння без сторонньої допомоги розв'язувати проблеми; правильність групування (вміння правильно виділяти загальні ознаки, знаходити відмінні риси); мовленнєва опосередкованість (уміння знаходити відмінні риси); мовленнєва опосередкованість (уміння пояснювати свою відповідь, використовуючи поширені речення).

Окрім художньої та мовленнєвої діяльності, для розвитку пізнавальних здібностей використовують різноманітні розвиваючі ігри, зокрема ігри Б.П.Нікітіна, що містять надзвичайно широкий діапазон завдань як за складністю, так і за різноманітністю характеру.

У дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів (Ананьєв Б.Г., Воронюк І.В., Джеклін К., Коломинський Я.Л., Кон І.С., Маккобі Е., Мелтсас М.Х., Репіна Т.А.) розглядається проблема наявності міжстатевих відмінностей, виникнення під впливом статевої належності особливостей творчої діяльності людини. Особливого значення статеві відмінності набувають у період розвитку людини, при формуванні важливих якостей особистості [17, 90].

У дослідженні І.В.Воронюк представлено дані про існування особистісного фактора, пов'язаного з міжстатевими розходженнями, що обумовлює велику творчу ефективність дівчаток у практичних діях, а хлопчиків у соціальному поводженні і міжособистісних відносинах. Отже, для більш гармонійного розвитку для хлопчиків важливі вправи у творчо продуктивних діях, а для дівчаток необхідні завдання щодо соціальної творчої самореалізації [15, 173]. Щодо статевих відмінностей у прояві мисленнєвих операцій, то різниця між хлопчиками та дівчатками шести-семи років є недостатньо суттєвою (Цибух Л.М.).

Увагу вчених привертає також емоційний аспект проблеми розвитку здібностей малюків. Науковці вважають, що не будь-яка діяльність розвиває здібності, а лише та, у процесі якої виникають позитивні емоції (Чудновський В.Е., Юркевич В.С.). Постійно займаючись із дітьми, їх можна чомусь навчити, але для того, щоб розвинути їхні здібності, необхідно, щоб малюкам подобалось те, що вони роблять.

Вплив на емоційну сферу особистості забезпечує розвиток через емоції пізнавальних здібностей (Гапійчук І.М.). В.У.Кузьменко у своєму дослідженні розглядає питання індивідуального підходу до розвитку пізнавальних здібностей дошкільників. Вона зазначає, що індивідуальний підхід у розвитку пізнавальних здібностей полягає у визначенні індивідуальних особливостей пізнавальної діяльності дитини; розробці індивідуально-зорієнтованого плану роботи педагога, створенні сприятливих умов, прогнозуванні перспектив індивідуального розвитку пізнавальних здібностей, забезпеченні наступності в роботі зі школою [4, 34-36].

Отже, для розвитку пізнавальних здібностей дошкільників слід враховувати індивідуально-психологічні особливості, тобто темп засвоєння знань, особливості емоцій, регуляцію поведінки; формувати позитивне емоційне відношення до будь-якої діяльності; використовувати інтеграцію різних видів дитячої діяльності. Використовуючи в своїй роботі розвиваючі ігри, кросворди, ребуси, завдання-головоломки; організовуючи художню, художньо-мовленнєву та мовленнєво-побутову діяльність, художній аналіз творів, різноманітні форми пізнавальної діяльності, мовленнєвотворчу діяльність, випуск газет, різноманітні інтелектуальні конкурси і турніри, конструктивну діяльність, педагог тим самим сприяє розвиткові пізнавальних здібностей дошкільників. Таким чином, шляхами розвитку пізнавальних здібностей є художньо-мовленнєва та мовленнєво-побутова діяльність, художній аналіз літературних творів, під час якого увага дітей спрямовується на образні та мовні засоби твору. Дошкільники вчаться розуміти образний зміст фразеологізмів, прислів'їв, приказок, метафор.

Пізнавальні здібності та пізнавальний інтерес являє собою важливий фактор навчання й у той же час є життєво-необхідним чинником становлення особистості.Проблема розвитку пізнавальних здібностей не є новою і широко розглянута у філософській, психолого-педагогічній і методичній літературі, де визначено суть здібностей, природу пізнавального інтересу, його структуру, шляхи формування та етапи розвитку пізнавальних здібностей, залежність від вікових особливостей.

Пізнавальний інтерес як мотив навчання та стійка риса особистості є яскравим показником розумового розвитку особистості. Пізнавальні здібності дітей дошкільного віку як особистісне утворення є достатньо точним показником ефекту введення в процес навчання та гри всіх компонентів (категорій, понять, підходів) дидактики як певної системи, що скеровує практику навчального процесу. За допомогою пізнавальних здібностей чіткіше виявляється внутрішня сторона навчального та ігрового процесу, ефект освітньої, розвиваючої та виховної функції навчання. Пізнавальні здібності, як особистісне утворення є тією зв'язковою ланкою між навчанням і вихованням, котре входить і в спрямованість особистості, і в міжособистісні відносини, і в формування поглядів і переконань дітей дошкільного віку.

Пізнавальні здібності сприяють загальній спрямованості діяльності і гри дитини дошкільного віку, можуть відігравати значну роль у структурі її особистості. Вплив пізнавального інтересу на формування особистості забезпечується рядом умов:

- рівнем розвитку інтересу (його силою, глибиною, стійкістю);

- характером (багатобічними, широкими інтересами, локальними-стрижневими або багатобічними інтересами з виділенням стрижневого);

- місцем пізнавального інтересу серед інших мотивів і їх взаємодією;

- своєрідністю інтересу в пізнавальному процесі (теоретичною спрямованістю або прагненням до використання знань прикладного характеру);

- зв'язком з життєвими планами й перспективами.

Зазначені умови забезпечують силу й глибину впливу пізнавальних здібностей та пізнавального інтересу на особистість дитини дошкільного віку.

Пізнавальні здібності дітей дошкільного віку є інтегрованим типом здібностей, які є аналогом загальних здібностей, та які доцільно розглядати системно, як синтетичний прояв рівня творчих можливостей дитини (творчий компонент або креативність), пізнавального розвитку (інтелектуальний компонент), пізнавальної активності, зацікавленості та загальної научуваності дитини (поведінково-результативний компонент). Розвиток пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку як специфічно-інтегрованого типу загальних здібностей базується на застосуванні різних форм сучасних ігрових технологій та ігрових психотехнік (розвивально-дидактичних, рухових, релаксаційних), що дозволяє системно оптимізувати базові компоненти пізнавальних здібностей у їх поєднанні, серед яких провідним визначається творчий компонент.

Передумовами розвитку пізнавальних здібностей дітей є базові психологічні особливості дошкільного віку: активізація пізнавальних інтересів дитини, інтерес дитини до навчання та гри, швидке й гнучке реагування на безпосередні враження, пізнавальна активність, підвищена схильність до засвоєння й впровадження знань, гострота та рухливість сприйняття, гнучкість і швидкість мисленнєвих процесів тощо.

Психологічними показниками пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку є: творчий компонент - продуктивність, гнучкість, оригінальність мислення, розробленість теми; інтелектуальний компонент - фіксування і зберігання образів реально існуючих об'єктів, продуктивне запам'ятовування матеріалу, який сприймається на слух (довільне, мимовільне), відтворення смислових одиниць у певній послідовності, здатність діяти в плані образів, класифікація та узагальнення об'єктів, конструктивність мислення та орієнтування в просторі, соціальна поінформованість, поінформованість про колір і форму, виділення та відтворення ознак об'єкта, що сприймається за допомогою довільної уваги; поведінково-результативний компонент - відношення до змістовної сторони діяльності, відношення до результату діяльності, динаміка емоційного стану, ступінь самостійності у пізнавальній діяльності, готовність до розумової напруги, ступінь повноти прийняття та збереження завдання, самооцінка результату діяльності, поведінка при ускладненнях.

Ефективним щодо розвитку пізнавальних здібностей у дітей дошкільного віку є застосування різноманітних за змістом, спрямованістю (комп'ютерні, дидактичні, змагальні, імітаційні, релаксаційні, рольові) і засобами (зі знаряддям, без знаряддя) ігрових психотехнік, які орієнтовані, перш за все, на розвиток „домінантних показників” пізнавальних здібностей, які у кожної дитини мають різну специфіку. Завдяки цьому оптимізується весь процес розвитку пізнавальних здібностей дитини, виробляється найважливіший для наступного кроку розвитку дитини індивідуальний „почерк”, що проявляється в першу чергу в індивідуально-успішному вирішенні дитиною пізнавальних завдань, гармонійності розвитку різних компонентів пізнавальних здібностей.

18. Рухлива гра допомагає дитині поповнити свої знання про навколишній світ, розвинути мислення, кмітливість, спритність, вправність, морально - вольові якості. Специфіка рухомої гри полягає в блискавичній та миттєвій реакції на сигнал «Лови!», «Біжи!», «Стій!».

У процесі фізичного виховання рухливій грі належить провідна роль. Це однин з основних засобів і методів фізичного виховання, що має всебічний вплив на фізичний розвиток і оздоровлення дитини. В процесі гри рухова активність дітей посилює процеси обміну речовин, підвищує життєвий тонус.

Оздоровчий ефект, що досягається при проведенні рухливих ігор, тісно пов'язаний з позитивними емоціями дітей, що виникають у процесі гри. Емоційний підйом формує у дітей прагнення до досягнення спільної для всіх мети і виражається в усвідомленні завдання, в кращій координації рухів, більш точному орієнтуванні у просторі та ігрових умовах, в прискореному темпі виконання завдань.

Рухливі ігри служать методом вдосконалення вже освоєних дітьми рухових навичок і виховання фізичних якостей.

В процесі гри малюк спрямовує свою увагу на досягнення мети, а не на спосіб виконання рухів. Він діє цілеспрямовано, пристосовуючись до ігрових умов, виявляючи спритність і тим самим, вдосконалюючи свої рухи.

Рухливі ігри мають певну специфіку: вони вимагають від дитини швидкої реакції на сигнали і несподівані зміни ігрових обставин, вимагають зміни характеру і напрямку руху, ступеня м'язового напруження. Наприклад, у грі «в лова» кожна дитина повинна уважно стежити за діями ведучого. При його наближенні дитина стрімко тікає у протилежну сторону. Відчувши себе в безпеці, уповільнює темп руху, призупиняється. У випадку чергового наближення ведучого знову прискорює рух.

Така активна рухова діяльність тренує нервову систему дитини, вдосконалюючи і врівноважуючи процеси збудження і гальмування.

У рухливій грі дитина вчиться регулювати ступінь напруження уваги і м'язової діяльності: у залежності від ігрової ситуації вона може чергувати рух з відпочинком. Це сприяє розвитку спостережливості, кмітливості, здатності орієнтуватися в мінливих умовах навколишнього середовища, знаходити вихід із складної ситуації, швидко приймати рішення і виконувати його, виявляти сміливість, спритність, ініціативу, вибирати самостійно спосіб досягнення мети.