Як навчати, якщо не вказувати на помилки?

ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА

Під педагогічною підтримкою розуміється діяльність професійного педагога з надання|виявленню| превентивної і оперативної допомоги дітям у вирішенні їх індивідуальних проблем, пов'язаних з фізичним і психічним здоров'ям, спілкуванням, успішним просуванням в навчанні|вченні|, з|із| життєвим і професійним самовизначенням. Таким чином, в зростаючій особі|особистості| підтримується позитивна заданість, а також прагнення до самостійності, саморуху.

О.С. Газман, який теоретично обґрунтував ідею педагогічної підтримки, відзначає, що суть її полягає в тому, щоб|аби| допомогти дитині, що вчиться подолати|здолати| ту або іншу перешкоду, утруднення, орієнтуючись на те, які є|наявний| у нього реальні і потенційні можливості|спроможності| і здібності, розвиваючи потребу в успішності самостійних дій. Ключове|джерельне| слово тут -- «допомога» дитині|дитяті|. “Детоцентрізм” педагогічної позиції змикається|стуляє| з|із| вірою в Людину (з|із| гуманістичною позицією) і на цьому перехресті виникає «семантичний» і педагогічний сенс|зміст| поняття “підтримка”, який полягає в тому, що підтримати можна лише те, допомагати тому, що вже є в наявності (але|та| на недостатньому рівні), тобто|цебто| підтримується розвиток самостійності людини”

Газман О.С. Педагогика свободы: путь в гуманистическую цивилизацию ХХI века. - Новые ценности образования, вып. 6, 1996, с. 29.

Для навчання й виховання важливо, щоб людина навчилася воло­діти культурою, а для педагогічної підтримки важливо, щоб вона навчилася володіти собою, вчилася ставати господарем свого життя, що вміє піклуватися, влаштовувати, застосовувати й використовувати своє життя на свій розсуд. Педагогічна підтримка не протистоїть на­вчанню й вихованню, а доповнює їх: посилює їхню ефективність, оскі­льки служить «містком» для виникнення самовиховання та мотивова­ного учіння.

В основі такої педагогічної діяльності лежать принципи філософії, центрованої на дитині, — віра в здатність дитини спрямовувати своє особисте зростання, розуміти своє Я; врахування феноменального до­свіду дитини й шанобливе до неї ставлення. Умови, що полегшують реалізацію внутрішніх джерел зростання дитини ( за К.Роджерсом):

• природність, справжність, щирість педагога у вияві своїх почуттів, здатність його «бути собою»;

• тепле піклування та прийняття дитини такою, як вона є, повага до дитини як до особистості, що заслуговує на увагу;

• емпатія, сенситивне розуміння, вміння поглянути на дитину з її особистої точки зору, емоційний контакт із світом чуттєвого досвіду дитини.

Інакше кажучи, метою педагогічної підтримки є «зрощування» су­б'єктної позиції дитини. Такої, яка передбачає наявність розвиненої сві­домості, здатної до самостійного вибору; наявність волі — механізму втримання концентрованої уваги та зусиль, спрямованих на практичну діяльність у здійсненні вибору; наявність діяльності, яку необхідно спла­нувати й реалізувати, а значіть — наявність уміння проектувати.

Найуспішніше такої меті можна досягти тоді, коли дитина потра­пляє в проблемну ситуацію, яку вона сама оцінює як перешкоду. Причому ця перешкода приковує її увагу, відбивається на її почуттях, викликає потребу щось зробити. Педагогові немає необхідності мотивувати дитину на діяльність; навпаки, в дитини є природна потреба діяти задля подолання проблеми.

Але така здатність будувати свідому діяльність з перетворення про­блеми в потрібному для себе напрямі — це зворотний бік того, що О. С. Газман називав «свободоздатністю» дитини.

Мета педагогічної підтримки — становлення в свідомості дитини уявлення про те, що для здобуття незалежності необ­хідно навчитися розв'язувати особисті проблеми й розуміти, чому вони виникають. (Тобто займати рефлексивну позицію стосов­но проблеми й на цій основі самостійно будувати цілісну діяльність, спрямовану на її розв'язання.) Інакше кажучи, щоб дитина вчилася не просто спонтанно діяти в ситуації проблеми, а розмірковувала над тим:

• як і чому виникла ця проблема;

• що вона хоче отримати в результаті її дій;

• наскільки це реально;

• що вона може зробити для здійснення бажаного;

• що їй заважає;

• як упоратися з цією перешкодою;

• як відіб'ється те, що вона замислила, на інших людях, котрі так чи
інакше втягнуті в цю ситуацію;

• як вчинити, щоб, по можливості, не погіршити ситуацію тощо.

У результаті цього довгого ланцюжка роздумів дитині треба вибрати (тобто сумістити свої «хочу» зі своїми «можу» і «не можу») те, що їй тепер належить робити.

Підтримка виходить з реальних потреб дитини, які через низку при­чин вона не може самостійно задовольнити. Тому їй необхідна допомо­га і підтримка іншої людини (інших людей). Можна сформулювати на­ступну закономірність: «Підтримка виявляє себе в ситуації реальної проблеми дитини, яку педагог побачив і при цьому усвідомив своє ба­жання (необхідність) допомогти їй».

Оскільки підтримка є відгуком дорослого на реальну проблему ди­тини, то дорослий повинен не тільки зуміти побачити, виявити існуван­ня самого факту утруднення в конкретної дитини, а й зрозуміти, як та сама його бачить, розуміє, відчуває.

Дуже можливо, що педагог виявить, що в свідомості дитини відсут­ня проблема як ситуація, в якій передусім вона сама має визначитись і активно діяти. А тому немає ніякої суб'єктної позиції, на яку педагог може опертися, підсилюючи шанси дитини на успішне розв'язання про­блеми.

Як педагогові виявити необхідність своєї присутності в ситуації ди­тини? Насамперед важливо розрізняти:

• є факт утруднення, який викликає в дитини негативні емоції, три­ має її в напрузі, факт може становити для неї певну загрозу;

• є передумови, які вказують на можливість виникнення обставин, що становлять загрозу для дитини;

• є реальна ситуація, яку дитина сприймає й переживає як проблему.

Зазначмо, що в третьому випадку сама дитина, зіткнувшись із загро­зливою ситуацією, ставиться до неї як до проблеми. За цим ставленням

• обговорення умов, за яких треба здійснювати обраний варіант
(тут іноді може виникнути ситуація повернення на 1 і 2 етапи, можливе
перевизначення, корекція раніше обраного або підтвердження правильності­
початкового);

• обговорення й планування необхідних дій з реалізації замисленого
(проектування діяльності);

• угода про необхідні та можливі форми взаємодії в період реального­
здійснення задуму.

Педагог створює умови для освоєння дитиною механізму самови­значення як культурного способу оволодіння своєю життєдіяльністю. По суті, лише реальні ситуації складають канву цієї життєдіяльності. У реальній проблемній ситуації як у певній точці раптом «виявляєть­ся», «з'являється» попередній досвід дитини, закарбований в її «можу — не можу», справжня ситуація (хочу — не хочу) і майбутня (я хочу й робитиму це).

Що ж таке педагогічна підтримка? Це підтримка того, що є, розвива­ється в учневі, пов'язане з його прагненнями, бажаннями, а значить те, що він тією чи іншою мірою переживає.

Формування — це створення того, чого немає: нових знань, відсут­ніх умінь, нового соціального досвіду.

Педагогічна підтримка — підтримка вже наявних тенденцій, праг­нень людини як ініціатора своєї поведінки та дії.

Підтримувати — це означає розвивати те, що вже є в школяреві, в його реальності й можливості; знати, чого й куди він прагне; допомага­ти учневі усвідомити свої труднощі, можливості, лінії розвитку, допомагати школяреві знайти, освоїти, використати засоби подолання своїх тру­днощів.

П'ять запитань про педагогічну підтримку: Що? Коли? Де? Як? Який результат?

Що підтримується?— Розуміння себе й своїх, особистих дій і прагнень.

Коли? — В ситуаціях утруднення, проблеми.

Де? — І у навчальній, і в позанавчальній сферах. У всіх тих ситуаціях педагогічної роботи, де педагог стикається з особистою індивідуаль­ністю школяра, з його особливим випадком, його проблемами, його метою й можливостями. Звичайно, така робота ближча до виховання, точніше, до особистісно-індивідуального виховання. Тому що саме ви­ховання в педагогіці розуміють передусім як роботу з розвитком особи­стості. До сфери виховання належить і походження концепції педагогіч­ної підтримки. її розробка почалася в першій половині дев'яностих ро­ків в Інституті педагогічних інновацій РАО. Першим «ідеологом» педа­гогічної підтримки був чудовий педагог Олег Семенович Газман.

Як?— Шлях — побудова таких взаємин між педагогом і школярем, у якому педагог через спільний аналіз труднощів, проектування дій, роз­поділ відповідальності за дії, обговорення зі школярем наслідків і резуль­татів навчання, його способів роботи створює можливість збе­реження особистості зростаючої людини.

Які результати?— Особистісний — зміцнення бажання та вміння школяра давати раду своїм труднощам, проблемам; прагматичний — розв'язання конкретної трудності, проблеми.

Однак визначення й самовизначення — процеси принципово різні. Самовизначення — це передусім особистісний вибір, а він передбачає співвіднесення вимог зовнішнього світу з самим собою, об'єктивної реальності з реальністю суб'єктивною — своїми індивідуальними мож­ливостями, здібностями, труднощами, установками, з досягнутим і ба­жаним у собі.

Допомога зростаючій людині у знайденні себе, в роботі з собою, тобто у самовизначенні й самореалізації, становить специфічне завдан­ня саме педагогічної підтримки. Без цієї сфери освіта залишається об'­єктною, а учень, як і раніше, виступає засобом реалізації вчителем зне­особлених програм навчання й виховання...

Завдання для самостійної роботи:

Ознайомившись з роботами Я.Корчака, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинського, Ш.Амонашвілі, В.Ф.Шаталова знайдіть приклади педагогічної підтримки.

СИТУАЦІЯ УСПІХУ

“Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості,власної гідності – перша заповідь виховання.

Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.”(В.О.Сухомлинський) [4,197]

Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища. Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Об’єктивна успішність діяльності дитини – це успіх зовнішній, тому що якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб’єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів. Слід зазначити, що навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для подальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. [4,198-199]

Ситуація успіху – поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації. Ситуація успіху це те, що може організувати вчитель для успішного навчання учня і досягнення ним радості.

З педагогічної точки зору ситуація успіху – це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. Це результат продуманої та підготовленої стратегії і тактики вчителя, сім’ї.

Створити ситуації успіху - це створити оптимістичну установку дитині, забути на деякий час про її «недоліки», побачити тільки перспективні лінії її розвитку.

Ситуація успіху має характер штучно створеної, бо педагог на деякий час посилює оцінний акцент на позитивних якостях праці учня, при цьому зовсім не зважає на наявні недоліки. Педагог розуміє тимчасовість створюваної ситуації, яка надалі корегується шляхом поступового (коли дитина повірить в свої сили) вказування на недоліки та їх спільного, а потім і самостійного виправлення. Таким чином, штучність створеної ситуації зникає [4,203]. Нові технології навчання: Наук.-метод. зб./ Кол.авт. – К. : Наук.-метод. центр вищої освіти, 2005. – Вип.40. – 279с.

А також необхідно навчити дитину досягати бажаного результату незважаючи на труднощі, що виникають на шляху, не уникати їх, а вступати в протидію і вирішувати.

Щоб сприяти успіху дитини в діяльності, потрібні цілком певні психолого-педагогічні впливи. Педагог повинен володіти силою сугестивного впливу за допомогою елементів педагогічної техніки. “Починай!”- каже вчитель. І в цьому коротенькому зверненні збирається вся енергія його впливу. Однак в жодному разі вчитель не повинен зловживати здібністю до навіювання.

У педагогічній технології «Створення ситуації успіху» особливе значення приділяється вербальній та невербальній інструментовці. Вона може мати такий вигляд:

1. При встановленні психологічного контакту (вербального, невербального), створення атмосфери довіри (доброзичливості): усмішка, звертання на ім’я, погладжування, доброзичливий візуальний контакт, фрази: «Я рада тебе бачити», «Мені приємно спілкуватися з тобою», «Як гарно, що ми зустрілися», тобто все те, що можна віднести до «психологічного погладжування», постійний прояв інтересу до учня, співпереживання йому.

2. Зняття почуття страху. Звільнення від психологічного затискання: «Нічого страшного, якщо не вийде, пошукаємо інший спосіб…».“Я знаю, що люди звичайно починають з…”, “Достатньо виконати цю частину – і…”.

3. Чітка інструкція. Порада, як краще виконати заплановане, прихована допомога: «Я вважаю, що краще було б зробити…», «Я знаю, що зазвичай починають з…», «Достатньо згадати ось цю частину і…», «По-перше, я розпочала б з…», «Може, спробуєш…», «Я гадаю, ти не забудеш про…», «Я дуже чекаю, коли з’явиться ось ця деталь…».“Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це…”, “Я сподіваюсь, саме це нам неодмінно вдасться…”, “Я просто не можу дочекатися, коли виявиться ось ця деталь..”,

4. Авансування особистості, повідомлення її позитивних якостей: «В тебе це неодмінно вийде», «Звісно, ти це зробиш, тому що ти (називає позитивну якість)», «Твій сильний характер не лякається невдач». Треба пам’ятати, що авансування в присутності колективу мобілізує активність дитини, він докладає максимум зусиль, для того щоб виправдати надану йому характеристику

5. Використання прийому позитивного підкріплення: перерозподіл уваги дитини з самого себе на справу шляхом підсилення його соціальної значимості: «Це нам необхідно», «Це дуже важливо для нашої роботи», «Наша справа залежить від твоєї роботи», «Тільки ти зумієш…», «Ніхто окрім тебе…», «Саме ти здатен це зробити». При цьому вчитель підкреслює незамінність дитини при виконанні тієї чи іншої справи. Інтерпретування вад як позитивної якості також одна з головних рис вчителя при створенні ситуації успіху: «Сергійко в нас не жадібний, а економний, давайте доручимо йому…», «Олено, даремно ти засмучуєшся з приводу свого зросту, адже високий зріст – це запорука краси, згадай фотомоделі…».

6. Педагогічне навіювання, сугестія (через інтонацію, пластику, міміку), що передає віру в успіх і дає імпульси до дії: «Починай-но», «Сміливіше», «В тебе обов’язково вийде».

7. Вчитель повинен пам’ятати, що він оцінює не людину, а діяльність, отже тут він повинен відзначити те, що вийшло найкраще: «Ось цю деталь ти зробив найкраще».

8. Підтримувати віру дитини у власні сили: «Ось бачиш, як у тебе гарно вийшло. Наступного разу ти зможеш виконати більш складне завдання», “Звичайно, всім подобається, коли виконано саме цей бік роботи…”.

[34, с. 26] Сиротюк А. Л. Обучение детей с учетом психофизиологии: Практическое руководство для учителей и родителей. – М.: ТЦ Сфера, 2001. – 128 с.

Алгоритм створення ситуації успіху.

- атмосфера доброзичливості;

- висока мотивація;

- авансування;

- прихована інструкція;

- особистісна винятковість;

- педагогічне навіювання;

- висока оцінка деталі.

Як навчати, якщо не вказувати на помилки?

1. Не потрібно помічати кожну помилку.

2. Помилку краще обговорити пізніше, у спокійній обстановці, а не тоді, коли дитина зайнята справою.

3. Зауваження робити на фоні загального схвалення