Ґенеза педагогіки дозвілля.

Змістовий модуль І. Теоретичні основи дозвілля

Семінарське заняття № 8-9

Тема: Соціально-історичні особливості розвитку сучасної системи культурно-дозвіллєвої діяльності.

План

1. Ґенеза педагогіки дозвілля.

2. Вітчизняна історія дозвілля.

Ґенеза педагогіки дозвілля.

Масові і групові форми дозвіллєвої діяльності: групові - у вигляді симпосіонів - застіль із бесідами про літературу, філософію, із декламаціями. Масові - у вигляді свят і урочистостей, наповнених піснями, танцями, видовищами.

Симпосіонами керував виборний розпорядник – симпосіарх.

Особливе місце в застіллі належало жінкам, що вели вільний спосіб життя і знаходились за межами звичайного сімейно-побутового укладу, так званим подругам або грецькою гетерам. Гетери були жінками освіченими, дотепними і чарівними. Вони вміли підтримувати бесіду навіть тоді, коли розмова заходила про важливі і серйозні питання.

Організовувалися ці обіди на паях. Кожний учасник повинен був внести визначену кількість ячмінного борошна, винних ягід, сиру і вина, а також невеличку грошову суму.

Багато уваги відводилось фізичній досконалості. Були створені гімнастичні школи – палестри, для дорослих – гімнасії. . Грали під керівництвом тренера - сферістика.

З появою й розвитком ораторства зароджується масове просвітництво народу. Оратори виступають з ідеями добра, справедливості, викривають хиби суспільства. Сократ.

В Афінах, особливо в часи їх розквіту, вплив на зміст характеру дозвілля збагатився розвитком системи освіти мистецтв. Перикл (V в. до н.е.) - керманич афінсько-рабовласницької демократії, намагався зробити свою держав найосвіченішою у Греції, школою Еллади. У цей період в Афінах не було жодного неписьменного. З розвитком драматичної поезії почалося будівництв театрів. Афінські театри вміщали набагато більше глядачів, ніж сучасні. Театральні вистави як елемент великих релігійних свят улаштовувала держава в особі вищої посадової особи - архонтаалоніма.

Усвідомлюючи роль театру, держава не тільки не брала плату за провідини, а, навпаки, сплачувала тим, хто відвідував вистави. В часи Перикла в Афінах біднякам виплачувалась особлива субсидія “на видовища”.

Дня музики і співу була створена спеціальна кругла будова – одеон.

Поклоніння богам здійснювалося у формі урочистій процесій, жертвопринесень, свят. Особливо пишними були свята на честь Аполлона, під час яких на загальні обіди пускали навіть рабів. Гостинні двері громадян розкривалися перед усіма, хто був готовий до приємної та розумної бесіди, витонченогі застілля. Греки не знали національної або расової винятковості Вони поділяли світ на зону цивілізації і зону варварства. Це було властиве також римлянам.

Останні дні свят заповнювалися іграми, танцями гімнастичними забавами. Гімнастика була улюбленим видол проведення дозвілля. Саме греки подарували світу одну з чудових форм дозвільної діяльності - Олімпійські ігри, принципом яких є участь, а не виграш.

Ще одним видом змістовного дозвілля, породженим у цеі період, став театр. Його становлення як самостійного виду мистецтва пов’язане з культом Діоніса. Драматичні вистави відбувалися тільки на свято Діоніса - на Великих Діонісіях у березні і на Лінеях наприкінці січня, почасти на Малих Діонісіях у грудні, де вони укладали культ цього бога.

Драматичні вистави на свята Великих Діонісій перебували у веденні однієї з вищих посадових осіб в Афінах – архонтів. Постановки здійснювалися на кошти багатих громадян - хорегів, .а сама суспільна повинність називалася хорегією.

Разом із ростом культури збільшилася погреба в книгах книжкових зібраннях. Освічені люди вже в У столітті до н.е почали збирати бібліотеки. Однією з перших значних бібліотек була бібліотека трагічного поета Евріпіда.

Постійне політичне суперництво між рабовласницькою демократією Афін і рабовласницькою аристократією Спарти, їхня боротьба за гегемонію у Греції в 431 році д.н.е. зрештою призводить до війни. Ця війна, відома як Пілопонеська, стала точкою відліку падіння грецької могутності і культури. Грошово-товарні відносини, що розвиваються, призводять до зсуву суспільних цінностей. Загальним гаслом стають “гроші і насолоди, і знову гроші”. Від релігійності залишається тільки форма. Світлі сімейні бенкети більше стають схожими на пиятки. Виникають особливі братерства для задоволення усіляких фізичних насолод. Дні свят і бенкетів розподіляються на рік уперед. Широко поширеною масовою формою проведення дозвілля у містах стають видовища.

Найбільшою мірою ці форми організації дозвільної діяльності проявились у Римській імперії. Вони розглядалися як частина “народної справи” і регулювалися посадовими особами.

Видовища були трьох видів: у театрі просто неба ставилися комедії і фарси, як правило з повсякденного життя. У амфітеатрах так само просто неба (місця кільцем навколо арени) цькували звірів і проводили гладіаторські бої. У цирку, що мав вигляд стадіону між двома римськими пагорбами, проводилися змагання колісниць. Крім того, влаштовувалися навмахії - інсценівки морських боїв у спеціально виритих водоймах.

Невід’ємною прикметою культурного побуту Римсько імперії стали привселюдні читання поетами своїх творів. Так читання - рецітації тривали часом декілька днів. Вірші не тільки слухалися, але й обговорювалися.

Закладів типу грецьких палестр і гімнасій Рим не знав, їх функції виконували знамениті римські лазні - терми.

У Римі було багато трактирів, пивних, харчевень, що працювали майже цілодобово. Влаштовувалося багато найрізноманітніших виставок. Спеціальних музеїв у сучасному розумінні у Римі не було.

Основною же формою проведення дозвілля була групова. Вона створювала умови тіснішого спілкування у невеликому колі людей. Римляни любили говорити, що кількість людей у застіллі повинна починатися з числа грацій (тобто трьох) і доходити до числа муз (тобто до дев’ятьох).

З розпадом римської імперії змінюються характер і зміст дозвілля. Видовища почали поступово витісняти театралі вистави. Зміст дозвілля зводиться до гасла: “Хліба і видовищ». Вільні громадяни, які не мали коштів на існування, поряд з рабами ставали гладіаторами. Для цього вони приносили клятву, що дозволяють себе “зв’язувати, сікти, вбивати”.

«Лукулів бенкет»- за іменем консула Лукула, що володів величезним багатством і прославився неймовірно дорогими і вишуканими застіллями.

З відходом з історичної сцени Античності, на довгі століття відходить і ставлення до дозвілля як свободи людського духу. Наступає Середньовіччя, а середньовічна людина не бачила ніякого змісту в свободі в її сучасному розумінні. Для неї свобода була привілеєм, і саме це слово частіше усього вживалось в множинному змісті. Свободи - це гарантований статус, закон місце перед Богом і людьми, тобто належність до товариства. Без общини не було свободи. Вона могла реалізуватися тільки в стані залежності, де вищий гарантував нижчому повагу його прав. Вільна людина та, у якої могутні покровителі. В селі – общини. У місті - корпорації і братерства. Вони забезпечували економічний, фізичний і духовний захист своїх членів.

Середньовічне суспільство Західної Європи було жорстко регламентованим, мало складну ієрархію. Суспільна свідомість епохи в самому спрощеному вигляді мислила його складеним з трьох розрядів - що моляться, що воюють і що працюють. Перші два, по суті, охоплювали пануючий клас - феодалів, духовних і світських, третій - селянство. Феодали - барони були не більш як розбійники і здирники, вся життєдіяльність яких була поділена між постійними міжусобними війнами, полюванням, імперськими турнірами і застіллям.

Вищу ієрархію у цій системі посідала церква зі своїми проповідями про загробний світ, стражданнями на цьому світі і райське блаженство на тому. Проповідувались аскетизм, помірність, умертвіння плоті, відмова від мирських забав, придушення у собі диявола. Уява набожних ченців із захватом змальовувала перед паствою картини катувань і страждань засуджених за неправедне життя. Проте це не заважало церкві яскраво і пишно проводити релігійні свята та підтримувати народні релігійні звичаї і традиції, якими переважно було заповнене селянське дозвілля.

Час був знаряддям соціального контролю і цей контроль належав церкві, години дня встановлювалися дзвоном. Церква визначала, коли варто працювати і коли святкувати, коли сіяти і коли вести статеве життя. Час вважався надбанням Бога, а не людини. Основу всього складала праця народних мас.

Середньовічні люди, задовольнивши свою потребу в їжі, мали зовсім небагато. їх єдиною і безкорисливою радістю були видовища, свята і гра. Усе, що відбувалося на тлі замку, церкви й міської площі, було видовищем. Святом були релігійні церемонії, а з літургійних драм утворювався просто театр. Особливе місце належало фольклорним святам, заснованим на народних віруваннях. Найяскравішим із них було свято дурнів - маскарад під час якого діставалося і церкві, з чим вона була змушена миритися.

Всі прошарки суспільства захоплювалися співом, танцям музикою - церковний спів, танці в замках, селянські танці. Над усім цим панувала азартна гра.

Центром виникнення карнавалу вважається Венеція. Її сенат приділяв велику увагу організації карнавалів і навіть визначав терміни їх проведення спеціальними декретами. Це святкування розглядалося як ефективний засіб впливу на суспільний настрій.

Ще одна форма проведення масового дозвілля - релігійні вистави - містерії, що були частиною багатоденного дійства. Характерно, що сценарії містерій створювалися не стільки духовенством, скільки самими учасниками - ремісниками, членами цехів і гільдій, що виникли з розвитком ремесел. Цехи і спілки ремісників дуже впливали на життя міст, у тому числі й на організацію та проведення дозвілля городян.

У середньовічних містах Європи існували “риторичні камери” - літературні об’єднання або товариства, що мали свій статут, герб, прапороносця, голову і навіть блазня. Ці клуби брали активну участь у розробці сценаріїв і проведенні свят.

Як форма організації і проведення вільного часу дозвільне об’єднання разом з Античністю поступово зникає з подальшого життя. Відроджується воно із середини XVII століття в Європі серед представників пануючих станів.

Серед перших таких об’єднань можна назвати гурток і кружок княгинь і герцогинь, що збиралися навколо королеви. Надалі зміст цього поняття розширився і при Людовику ХVІ став означати збори чоловіків і жінок для бесіди.

Ще одним видом дозвільних об’єднань стали компанії, що французькою означає “невеличке товариство”. Поряд із гуртком і компанією в ужиток входить і таке поняття як салон. Салонами стали називати групу осіб, що збиралася постійно як у приватному будинку і була політичним, літературним або іншим гуртком.

У 1693 році виникає перше інституалізоване об’єднання в АНГЛІЇ, що одержало назву клуба. За “Уайтом” почали виникати й інші клуби - “Карлтон», “Тревелерс”, “Бакс” та ін.

Виникнення перших робітничих клубів пов’язане з ім’ям утопіста- соціаліста Роберта Оуена. З його ініціативи в Нью-Ленарку відкривається перша бібліотека - читальня для робітників, що стала їх клубом. Збираючись, робітники відпочивали, займалися самоосвітою.