Загальні вимоги до автореферату дисертації
Кожна дисертація супроводжується окремим авторефератом. Автореферат дисертації – це стислий виклад автором змісту, головних ідей, структури та основних висновків дисертації.
Написання автореферату – заключний етап виконання дисертаційної роботи перед поданням її до захисту. Призначення автореферату – широке ознайомлення наукових працівників з методикою дослідження, фактичними результатами і основними висновками дисертації.
Автореферат друкують державною мовою. Його публікація дає змогу одержати до дня захисту відгуки спеціалістів даної галузі.
Автореферат – документ, необхідний для захисту. Він не лише сповіщає про факт захисту дисертації, а й ґрунтовно розкриває зміст дисертації, завдяки чому звичайно замінює її читання. В ньому не повинно бути надмірних подробиць, а також інформації, яка не відбита в дисертації.
Процес написання автореферату являє собою стиснення (компресію) наукової інформації, що міститься в дисертації. Це перша після завершення дослідження аналітико-синтетична переробка здобутої інформації, спрямована на те, щоб подати її в новому, скороченому вигляді для наукової громадськості. Така робота потребує певних знань. Тому технологію складання автореферату розглянемо детальніше.
Структура автореферату. Структурно автореферат складається із загальної характеристики роботи, стислого її змісту, висновків, списку публікацій здобувача за темою дисертації, що дає змогу одержати до дня захисту відзиви від спеціалістів даної галузі, анотації українською, російською та англійською мовами.
Текст автореферату починається з розділу Загальна характеристика роботи, який має відповідати за змістом аналогічній частині вступу до дисертації.
Загальна характеристика дисертаційної роботи, що подається в авторефераті, не повинна бути перевантаженою зайвими рубриками. Заголовки рубрик не потрібно друкувати окремим рядком, досить виділити їх жирним шрифтом або курсивом у підбір з текстом.
Актуальність теми обґрунтовується з трьох позицій: задоволення суспільних потреб у вирішенні даної проблеми, особливо на користь України; доцільності роботи для розвитку відповідної галузі науки; значущості для вдосконалення виробництва.
Далі коротко викладається підхід до проблеми в науковій літературі, основні наукові розвідки з теми, які питання вирішені, які потребують вирішення. Обґрунтовується необхідність проведення дослідження, по можливості визначається провідна ідея, його об’єкт і предмет.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами – ця частина містить короткі відомості про зв’язок вибраного напряму дослідження з планами організації, де виконана робота, а також із галузевими та (або) державними планами та програмами. Слід указати на зв’язок теми дисертації з науково-дослідницькими темами кафедри, лабораторії, відділу.
Мета дослідження – це розробка теоретичної концепції проблеми, систематизований аналіз стану наукових знань про об’єкт та предмет дослідження, коротке формулювання сутності наукового пошуку. Задачі дослідження підпорядковані меті дослідження. Як правило, формулюються 4–6 задач дослідження:
• охарактеризувати сутність, особливості процесу, явища (предмет дослідження);
• дослідити динаміку розвитку процесу або явища, проаналізувати основні концепції відповідного напряму науки;
• обґрунтувати перспективні напрями, шляхи, засоби, цілі, умови розвитку процесу чи явища.
Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обраний для вивчення.
Предмет дослідження – це те, що міститься в межах об’єкта. В об’єкті виділяється та його частина, яка складає теоретичний аспект дослідження, предмет і назву дисертації.
Методи дослідження – теоретико-методологічна база дисертації та методи отримання наукових і практичних результатів. У цій рубриці подають перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої в дисертації мети. Коротко слід зазначити, що саме досліджувалося тим чи іншим методом.
Наукова новизна одержаних результатів. Включає коротку характеристику нових наукових положень (рішень), запропонованих здобувачем особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше.
Описати ступінь наукової новизни можна за допомогою певних стилістичних прийомів. Наприклад: «Вперше одержано...», «Обґрунтовано...», «Набуло подальшого розвитку», «На відміну від ... в даній дисертації доведено...», «До нових результатів можна віднести» та ін.
При цьому наводяться пункти (чотири-п’ять), що характеризують наукову новизну дослідження.
Практичне значення одержаних результатів. Наповнення цієї рубрики залежить від того, має дисертація теоретичне чи практичне значення. У дисертації, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів дослідження, значущість для розвитку науки, рекомендації щодо використання висновків і результатів дисертації, можливість використання її як теоретичної основи для нових досліджень.
У дисертації, що має практичне значення, необхідно подати відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання, про ступінь готовності до використання або масштаби використання.
Слід пам’ятати, що кінцева мета будь-якої дисертації – не лише у використанні її результатів для вирішення наукових завдань, а й у впровадженні їх у суспільну практику. Тому в авторефераті поряд з поданням теоретичної значущості результатів важливо виділити ті з них, які мають безпосередню практичну цінність. Сюди можна віднести нові методи, моделі, прийоми, засоби, технологічні процеси та ін.
Рівень дисертації, як і будь-якої науково-дослідницької роботи, оцінюється по тому, як, де, коли реалізовані її результати. Тому необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів дослідження із зазначенням назв організації, в яких здійснена реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних документів.
Особистий внесок здобувача. В цій рубриці докладно викладають результати, отримані здобувачем особисто. Як правило, їх перераховують за пунктами, виділяючи найсуттєвіші рішення провідної ідеї, що становлять основу наукових положень, висновків і результатів, які подаються для захисту.
Якщо у дисертації використано ідеї або розробки співавторів, здобувач повинен зазначити це у дисертації та в авторефераті, вказати на свій особистий внесок у праці чи розробки.
У разі текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду, незалежно від стадії проходження, без права її повторного захисту.
Апробація результатів дисертації. Позитивно характеризують дисертацію свідчення про те, що основні її положення, висновки та результати було оприлюднено і вони дістали схвалення, тобто були апробовані. Ці відомості включають виклад того, де, коли здобувач виступав зі своїми ідеями (на наукових з’їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах, при проведенні спецсемінарів, авторських курсів та ін.). У кінці розділу слід указати на апробацію дисертації на виробництві.
Публікації. Ця рубрика тісно пов’язана з попередньою і включає кількісні дані про публікації з теми дисертації. Тут вказують, у скількох монографіях, брошурах, статтях (зокрема фахових), матеріалах і тезах конференцій, авторських свідоцтвах опубліковані матеріали дисертацій.
Структура дисертації. Цією рубрикою завершується загальна характеристика роботи, що подається в авторефераті. В ній указують на наявність вступу, певної кількості розділів (підрозділів), додатків. Наводять повний обсяг дисертації в сторінках, а також обсяг ілюстрацій, таблиць, додатків (із зазначенням їх кількості), список використаних джерел (із зазначенням кількості найменувань).
Основний зміст роботи. У цьому розділі, що є власне реферативним, стисло викладається зміст основних структурних елементів (розділів і підрозділів) дисертації за послідовністю, зумовленою логікою її побудови. Матеріали цієї частини автореферату свідчать про сукупність наукових положень і отриманих результатів. При складанні власне реферативної частини автореферату важливо показати, яким чином отримано результати, описати хід дослідження, викласти суть використаних теоретичних положень і методів, навести дані про їх точність і достовірність, висвітлити умови та основні етапи експериментів. Нюанси висвітлення змісту дисертації можуть бути різними залежно від галузі науки, теми та інших чинників. Однак в усіх випадках автореферат має містити висновки і кінцеві результати.
Головна мета реферування дисертації в основній частині автореферату – у мінімальному обсязі подати максимум корисної інформації. Так, скорочення тексту в процесі реферування досягається, як правило, через надмірні подробиці, зменшення кількості (або виключення) прикладів, порівнянь, обговорень, обґрунтувань, описувань та ін. До авторефератів включають лише кінцеві формули, найважливіші ілюстрації.
Текст автореферату має бути лаконічним, що досягається скороченням слів і словосполучень згідно з державним стандартом, заміною часто повторюваних термінів абревіатурами. При першому згадуванні повторюваного терміна його абревіатура наводиться в круглих дужках. Скорочення тексту можна досягти заміною складних речень простими.
Цей розділ автореферату містить виклад змісту кожного розділу і підрозділу: які питання в розділі розглядаються, якими методами зібрано фактичний матеріал, чим характеризується даний процес чи явище, які його особливості й тенденції розвитку.
В авторефераті слід стисло, логічно і аргументовано викласти зміст і результати дослідження, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.
Перший розділ містить огляд літератури за темою, аналіз наукових концепцій, думок за проблемою. Стисло, критично аналізуються роботи попередників, визначається місце здобувана у розв’язанні проблеми. Закінчується розділ коротким резюме про доцільність проведення досліджень у даній галузі, вибір концепції, що є основою підходу до проблеми дослідження стислим викладом стратегії дослідження.
Другий розділ. Дослідник обґрунтовує вибір напряму дослідження, характеризує загальну методику його проведення, наводить методи вирішення завдань. Цей розділ дає уявлення про етапи, зміст наукового пошуку. В ньому розкривають, що саме зроблено здобувачем на кожному етапі, характеризують методику дослідження (має вона комплексний характер чи побудована на узагальненні практичного досвіду, власних експериментальних розвідках та ін.). Докладно викладається, яким чином забезпечувалася достовірність отриманих результатів: методологічними позиціями, комплексом методів дослідження, всебічним аналізом отриманих фактів, порівнянням даних свого та інших досліджень, перевіркою отриманих результатів і гіпотези різними методами, зіставленням результатів експерименту з попередніми даними та ін.
У наступних розділах автореферату з вичерпною повнотою викладають наукові факти, отримані під час дослідження, їх пояснення у вигляді наукової концепції. Особлива увага приділяється викладу того нового, що здобувач вносить у розв’язання проблеми. Здобувач повинен дати оцінку повноти досягнення мети і вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних кінцевих результатів у порівнянні з попередньою вітчизняною і зарубіжною практикою, обґрунтувати необхідність подальших досліджень. Виклад основного змісту роботи підпорядковують одній головній ідеї і кінцевому результату, чітко визначеним автором.
Висновки. Особливу увагу слід надати висновкам. У них подається стисла інформація щодо підсумків виконаної роботи, яка повинна відповідати загальним висновкам дисертації. Висновки містять узагальнену підсумкову оцінку проведеної роботи. При цьому зазначають, чи досягнуто основної мети дисертаційного дослідження.
Висновки – це наукові положення, що належать особисто автору, які він виносить на прилюдний захист. Тому до їх формулювання слід підійти особливо відповідально. Висновки мають відповідати меті і задачам дослідження. Вони формулюються більш укрупнено, ніж у дисертації. В авторефераті їх, як правило, не більше восьми-десяти, як правило, відповідно до кількості задач дисертації, і відбивають вони найсуттєвіші наукові результати дослідження.
Зміст автореферату має точно відповідати змісту дисертації, а його зміст – давати повне уявлення про найважливіші наукові та практичні результати, їхнє значення для науки і практики.
Публікації за темою дисертації. Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації подають згідно з вимогами державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць і прізвищ усіх співавторів. Опубліковані праці, що відбивають основні положення дисертації, мають бути розташовані у списку в такому порядку: монографії, брошури, статті у наукових виданнях, авторські свідоцтва, препринти, депоновані та анотовані у наукових журналах статті, тези доповідей тощо, у хронологічному порядку.
В авторефераті слід обов’язково наводити публікації, надруковані в наукових фахових виданнях України та інших країн. Однак обмежуватись лише мінімальною кількістю фахових публікацій не слід. Потрібно наводити в авторефераті і ті публікації, які надруковані у виданнях, що не увійшли до Переліків МОН України. Це додає позитивних рис роботі. Зокрема, тези доповідей та матеріали конференції слугують встановленню пріоритету і свідчать про апробацію результатів дисертації. Наявність більшої від мінімальної кількості статей, авторських свідоцтв на винаходи підкреслює практичну цінність роботи та ін. Але у будь-якому разі ніяка кількість таких додаткових публікацій не може замінити встановленої мінімальної кількості основних фахових публікацій.
Якщо є праці, написані в співавторстві, про це слід зазначити в кінці опису (у співавт. з В. Б. Морозовим).
Анотація. На останній сторінці автореферату мають бути розміщені анотації українською, англійською та російською мовами. На вибір здобувача анотація англійською або російською мовою має бути розгорнутою, обсягом до 2 сторінок машинописного тексту (до п’яти тисяч друкованих знаків) і містити інформацію про зміст та результати дисертаційної роботи. Дві інші анотації обсягом до 0,5 сторінки машинописного тексту (до 1200 друкованих знаків) мають бути ідентичного змісту і містити стислу інформацію про дисертацію.
Анотації складають за формою, яка містить такі дані:
• прізвище та ініціали здобувача;
• назва дисертації;
• вид дисертації (рукопис, монографія) і науковий ступінь;
• спеціальність (шифр і назва);
• установа, де відбудеться захист;
• місто, рік;
• основні ідеї, результати та висновки дисертації.
Виклад матеріалу в анотації має бути стислим і точним. Слід використовувати синтаксичні конструкції, притаманні мові ділових документів, стандартизовану термінологію, уникати складних граматичних зворотів, маловідомих термінів і символів.
Після кожної анотації наводять ключові слова – слова або стійке словосполучення із тексту анотації, яке несе смислове навантаження. Сукупність ключових слів має відображати основний зміст наукової праці. Оптимальна кількість ключових слів – від 3 до 10.
Їх подають у називному відмінку, друкують у рядок через кому.
Оформлення автореферату. Примірники автореферату, які здобувач подає до спеціалізованої вченої ради разом з іншими документами та дисертацію, друкують за правилами для друкування дисертації з урахуванням певних особливостей.
За обсягом автореферат (без урахування обкладинки і анотацій) становить 0,7–0,9 авторського аркуша (14–16 сторінок друкованого тексту) для кандидатської дисертації та 1,3–1,9 авторського аркуша (30–32 сторінки друкованого тексту) для докторської і друкується українською мовою через 1,5 інтервала з розміщенням до 40 рядків на сторінці. Тобто приблизно обсяг автореферату становить для кандидатської дисертації 1,0 авторський аркуш (40 000 знаків), для докторської – 2,0 авторських аркуші.
На лицьовому боці обкладинки автореферату подаються: назва організації, спеціалізована вчена рада якої прийняла дисертацію до захисту; прізвище, ім’я, по батькові здобувача; індекс УДК; назва дисертації; шифр і найменування спеціальності за переліком спеціальностей наукових працівників; підзаголовок «Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) (галузь наук); місто, рік».
На зворотному боці обкладинки автореферату зазначаються: організація, в якій виконана дисертація; науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали наукового керівника і (або) консультанта, його місце роботи й посада; наукові ступені, вчені звання, місця роботи та посади, прізвища та ініціали офіційних опонентів; назва провідної установи із зазначенням підрозділу (кафедри, відділу), де розглядалася дисертація; дата і час проведення захисту, шифр спеціалізованої вченої ради та адреса організації, при якій її створено; бібліотека, в якій можна ознайомитися з дисертацією; дата розсилання автореферату; підпис ученого секретаря спеціалізованої вченої ради. Серед учених звань наукового керівника і опонентів не слід вказувати їхнє членство в громадських (недержавних) академіях наук.
Автореферат не має титульного аркуша.
Номери сторінок проставляються в центрі верхнього поля сторінки. Нумерація починається з цифри 1 на першій сторінці, де міститься загальна характеристика роботи.
Структурні частини автореферату не нумерують, їх назви друкують великими літерами симетрично до тексту.
Видання автореферату. Автореферат дисертації виготовляють друкарським способом або на копіювальних апаратах і видають у вигляді брошури тиражем 100 примірників із обов’язковим зазначенням вихідних відомостей.
Формат видання 145х215 мм (формат паперу і частка аркуша 60х 90/16) з друкуванням тексту на обох зворотах аркуша.
На авторефераті мають бути вказані вихідні дані друкарні або іншої установи, де друкується автореферат, згідно з державним стандартом. Відповідальність за наявність вихідних даних та за обов’язкове розсилання авторефератів несе спеціалізована вчена рада.
Перший примірник автореферату повинен мати дві ідентичні обкладинки. Всі примірники автореферату підписуються автором на обкладинці.