Особливості побудови уроку художньої культури

Сформулювавши тему уроку і його дидактичні завдання, провівши структуризацію змісту, можна починати формування матеріалу. Для цього необхідно враховувати, що кожен урок має комплекс завдань:

забезпечити засвоєння основного змісту аналізованої теми, його зв’язок з раніше отриманими знаннями;

сформувати в одних випадках первинне, а в інших (коли йдеться про підбиття підсумків роботи) − узагальнене уявлення за матеріалом теми, що вивчається;

створити орієнтовну основу для подальшої навчальної і практичної діяльності учнів тощо.

Уроки розподіляються на декілька типів, в основі яких лежить принцип розміщення даного заняття в загальній структурі вивчення матеріалу − місце в системі:

вступні − учні стисло ознайомлюються з основними теоретичними положеннями теми, розділу, із загальною характеристикою важливої проблеми;

настановні − дається стислий, компактний виклад-інструктаж з методики самостійної навчальної діяльності, спрямованої на подальше вивчення певної теми, як на уроках, так і в позаурочний час;

поточні − висловлюється передбачена програмою актуальна проблема з теми, що вивчається;

узагальнювальні − аналізується актуальне питання в межах предмета на основі узагальнення й систематизації знань, здобутих на попередніх заняттях;

оглядові − розглядаються основні, вузлові питання теми, вивчення якої здійснюється з метою загального ознайомлення.

У межах кожного типу уроки поділяються на види − способи подання матеріалу: урок-лекція, урок-бесіда, урок-гра, урок-екскурсія, комбінований урок тощо. Різноманітність видів уроку не обмежена, час відкриває нам все більше нових і дуже цікавих способів подання навчального матеріалу.

Після з’ясування всіх вищезгаданих компонентів підготовчої роботи можна починати формування матеріалу відповідно до конкретного типу і виду уроку. Передусім слід виходити з того, що уроки з вивчення художньої культури мають відповідати законам розвитку художнього твору, тобто підкорятися принципам драматургічного розвитку.

Отже, традиційний урок художньої культури складається з чотирьох частин: «зав'язки» (або експозиції), «розвитку дії», «кульмінації» і «висновку». Крім того, слід враховувати і момент так званої «післядії», тобто самостійної «роботи» матеріалу в емоційно зарядженій свідомості учня вже після уроку.

І частина (експозиція) − є «постановкою» навчальної проблеми, містить назву теми і її основні проблеми. Крім того, тут слід простежити зв'язок представленої теми з попереднім матеріалом предмета і матеріалом, що розглядається в контексті інших дисциплін шкільної програми.

ІІ частина (розвиток дії) − призначена для викладу основного матеріалу теми уроку, а його розподіл має відповідати таким вимогам:

логіці викладу (кожна частина має бути логічно пов’язаною з попередньою;

кожна частина уроку повинна мати свою змістову складову;

емоційній динаміці (частини розміщуються за принципом психологічної насиченості, від мінімальної до максимальної).

Таке розміщення матеріалу дає вчителю можливість гармонійно перейти до 3-ої частини − «кульмінації» заняття. Саме тут концентруються емоційна і інтелектуальні точки уроку, тому матеріал має бути доступний кожному учневі, психологічно виправданий і дуже цікавий.

Після яскравої і виразної кульмінації природно вибудовується 4 частина, де підбиваються підсумки уроку, робляться висновки, ставляться завдання для самостійної роботи, визначається тема наступного уроку. Цю роботу учні проводять переважно самостійно, оскільки підійшли до вказаного етапу логічно, послідовно і в стані глибокого духовного співпереживання, а значить, без утоми і з бажанням далі працювати над запропонованою темою. Це відкриває можливість досягти мети уроку і винести його вплив за межі відведеного йому часу, а також скоректувати за допомогою розумного і творчого домашнього завдання процес «післядії».

Практика показала, що вищезгаданий принцип побудови уроку з художньої культури цілком виправдовує себе і дає досить високі результати. Разом з тим жоден урок не зможе дати максимальної віддачі, якщо вчитель не використовуватиме прийоми активізації і стимулювання навчальної діяльності учнів. Їх слід знати і практикантам:

чітка постановка навчального завдання, яке має відображатися в назві теми уроку і його епіграфі;

формування інтересу до майбутньої роботи шляхом розкриття значення теми, її місця в курсі, показу того, що запропонована тема задовольнить пізнавальні і практичні потреби учнів;

створення проблемної ситуації з центрального питання теми і спільного з учнями пошуку способів її розв’язання;

не декларування, не інформування учнів, а розмірковування вголос;

постановка питань і залучення учнів до роздумів, до процесу пошуку нових знань, встановлення схожості між різноманітними явищами або прихованих відмінностей між схожими;

використання ілюстративного матеріалу (за даними ЮНЕСКО, людина, слухаючи, запам'ятовує 15% інформації, дивлячись − 25 %, а слухаючи і дивлячись − 65 %);

наявність певних емоційних переживань і співпереживань у процесі сприйняття матеріалу;

духовний контакт з учнями на уроці.

Комплексне використання вищезгаданих прийомів в єдності з грамотною побудовою уроку дадуть можливість провести урок, що відповідає сучасним методичним вимогам.

Педагогическая практика по мировой и отечественной художественной культуре: Пособие. / Н.А.Волкович, Н.Н.Беспамятных, Н.Б.Журавлёва; Под общ. ред. У.Д.Розенфельда. − Гродно: ГрГУ, 2002. − 67 с.

Додатки