Поняття про технології навчання
СУЧАСНІ ДИДАКТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ
Головним завданням сучасного навчання і освіти є розвиток творчого потенціалу особистості майбутнього фахівця, здатного до перетворення соціуму й створенню нових форм громадського життя, нестандартного виконання професійних функцій.
Реалізація цієї задачі визначає використання у вузівському процесі нових дидактичних технологій, особистісно-орієнтованих, важливими показниками яких є освітні цінності майбутніх фахівців: професійний саморозвиток, самоосвіта, самореалізація й самовдосконалення.
Навчальний процес у вищій школі повинен розглядатися з позицій навчання як діяльності саморозвитку професійного вигляду студента. З огляду на специфіку педагогічної вищої школи, необхідно підходити до майбутнього фахівця не тільки з позицій його власного професійно-особистісного росту, але і його готовності до проектування розвиваючого соціально-культурного освітнього середовища. Важливо піклуватися про створення психолого-педагогічних умов для розвитку внутрішньо вільної, творчої особистості; формуванні позиції особистісного росту в студентів, здатних до відповідального вчинку, вільному вибору, рефлексії й постійному збагаченню духовно-морального потенціалу власної особистості.
У науковій літературі останнім часом все частіше вживається термін «технологія» у різних інтерпретаціях: «педагогічна технологія», «освітня технологія», «технологія навчання» та ін. Саме поняття «технологія» трактується авторами далеко неоднозначно.
В «Словнику російської мови» С. І. Ожегова термін «технологія» має два значення: «сукупність знань про способи обробки матеріалів, виробів, методах здійснення яких-небудь виробничих процесів»; «сукупність операцій, здійснюваних певним чином й у певній послідовності, з яких складається процес обробки матеріалу, виробу» (49, С. 363, 364).
В енциклопедичному словнику технологія трактується, як «сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу й напівфабрикату, здійснюваних у процесі виробництва продукції» (65, С. 338).
На основі загального поняття «технологія» деякі автори намагаються розкрити сутність педагогічної технології, розуміючи її як певну систему реалізації на практиці цілісного педагогічного процесу.
В. П. Беспалько педагогічну технологію трактує як систему, в якій послідовно втілюється на практиці заздалегідь спроектований навчально-виховний процес (10).
М. В. Кларин розглядає педагогічну технологію як «системність і конструювання навчального процесу, що гарантують досягнення поставлених цілей» (27, С. 24).
Трохи інша інтерпретація педагогічної технології в Н. Є. Щурковой, що стверджує, що це «сума науково обґрунтованих прийомів виховного впливу на людину або групу людей, ціла область професійної підготовки педагога, пов'язана з його творчістю й майстерністю» (76).
Д. Цвєтков під педагогічною технологією розуміє науково-обгрунтоване приписання (проекти, програми) про ефективне здійснення педагогічного процесу, що протікає відповідно до розробки мети, мотивації, ходу, умови й оцінки його результатів. Він визначає її як науку про основи, принципи й правила створення та реалізацію педагогічних технологічних розробок (74, С. 3).
Прагнення глибше проникнути в технологічні процесу навчання й виховання спонукує авторів розглядати сутність таких понять, як «освітні технології», «технології навчання», «виховні технології» та ін.
В. Даль, конкретизуючи сутність поняття «технологія навчання», вважає, що це наука про способи взаємодії викладача на студента в процесі спілкування із застосуванням необхідних засобів.
А. Я. Савельєв розглядає технологію навчання – як сукупність методів і засобів обробки, подання, виміри й пред'явлення навчальної інформації (60, С. 37 – 44).
З наведених визначень видно, що в авторів немає єдиної точки зору і підходи їх до визначення самої суті поняття «технологія навчання» різні. Одні технологічну сторону навчання зв'язують із умінням педагога впливати на особистість того, кого навчають; інші – розуміють її як педагогічну техніку, маючи на увазі дидактичні, організаторські, конструктивні й комунікативні вміння; треті – у керуванні пізнавальним процесом, організації індивідуальної, групової й колективної навчальної роботи. Деякі вчені взагалі заперечують необхідність використання цього терміна і педагогічної теорії, розглядаючи його як данину моді. Але більшість ототожнюють дидактичну технологію з новими методами навчання або вважають, що технологія навчання – це ефективний спосіб, сукупність засобів, система принципів і правил.
Ф. Янушкевич і Ч. Куписевич під технологією навчання розуміють сукупність методико-організованих дій, спрямованих на оптимізацію процесу навчання шляхом раціонального використання в цьому процесі сучасних технічних засобів і дидактичних матеріалів, включаючи також комп'ютери.
М. В. Кларин аналізуючи закордонний досвід, пропонує розрізняти «технологію навчання» і «технологію в навчанні». Технологію навчання він зв'язує з розробкою оптимальних методик викладання, а технологію в навчанні – з використанням різних дидактичних засобів, насамперед ТЗО і комп'ютерів. Дидактична технологія передбачає вдосконалювання прийомів впливу на студентів з метою оптимального рішення навчально-пізнавальних задач. Успішність її застосування визначається ступенем володіння викладачем уміннями й навичками педагогічного впливу. Ще у вузі майбутні педагоги повинні виробити набір прийомів педагогічного впливу на учнів.
До набору прийомів відносять: «...вплив на вихованця: організацію спілкування з ним; пред'явлення вимоги з метою його розвитку й залучення до людської культури; організацію системи позитивних підкріплень, соціально-психологічних новотворів вихованця; організацію гальмуючих впливів (групових і індивідуальних); організацію групової і колективної діяльності; педагогічний дозвіл конфлікту, породжуваного дією або спеціально створюваного педагогом у ході впливу; організацію виховного впливу через предметно-речове середовище вихованця; організацію саморегуляції професійного стану педагога; педагогічний аналіз ситуації» (64, С. 4 – 5).
Гуманізація навчання визначає введення в практику такої його технології, що передбачала б не тільки педагогічний вплив, але й педагогічну взаємодію, співробітництво й співтворчість у системі відносин «викладач – студент», «учитель –учень». Оволодіваючи прийомами спілкування, керування діями учнів, майбутній педагог повинен навчитися сполучати педагогічний вплив з педагогічною взаємодією, що додасть його професійним діям технологічний характер.
Технологія навчання – це сукупність дій, що ведуть до педагогічної взаємодії між сторонами педагогічного процесу, спрямованих на забезпечення глибини й міцності знань, дієвості вмінь, розвиненості пізнавальних здібностей при грамотному використанні комунікативних механізмів у сполученні з професіоналізмом і майстерністю педагога.
В основі технології лежить ідея повної керованості навчальним процесом, проектування й повторюваності навчального циклу. Специфічними рисами дидактичної технології є:
· розробка на основі результатів діагностики цілей навчання;
· повторюваність навчальних процедур;
· орієнтація всіх навчальних процедур на досягнення навчальних цілей;
· оперативний зворотний зв'язок, оцінка поточних і підсумкових результатів.
В процесі навчання майбутні педагоги повинні відробити всі структурні елементи дидактичної технології. Навчитися ставити цілі через результати, виражені в діях тих, кого навчають. У діагностично поставлених цілях описуються дії тих, кого навчають, у термінах: знає, розуміє, застосовує та ін. При традиційному навчанні цілі розмиті, страждають невизначеністю (вивчити правило, ознайомити з основними поняттями, виразно читати текст і т.д.). Такі цілі не конкретизують результату навчання, досягнення їх важко перевірити.
Студенти повинні навчитися структурувати навчальний матеріал з урахуванням підготовленості своїх учнів, виділяти навчальні елементи, що підлягають засвоєнню, потім розробити систему перевірочних завдань по розділах досліджуваного матеріалу. На заняттях відпрацьовуються форми і методи перевірки, поточного контролю і критерію об'єктивної оцінки знань, умінь і навичок тих, кого навчають. Об'єктивний контроль знань – істотна риса технології навчання. Причому студенти повинні володіти не тільки формами контролю, але й навчитися розробляти тестові завдання.
Технологія навчання служить джерелом розробки практичної дидактики, створення навчальних систем, готового продукту, пакета документів і засобів навчання, що дозволяють будь-якому викладачеві добиватися якісної підготовки студентів.