Творчість виконавців у становленні та розвитку естрадно-джазової музики

У XX на початку XXI століття відбувається своєрідний «ренесанс» народних інструментів, який характеризуються бурхливістю розвитку і багатогранністю виниклих проблем, серед яких і утвердження своєї ніші в культурному просторі сучасного українського музичного мистецтва. Процес розвитку професійного баянного мистецтва зумовив появу ґрунтовних наукових праць мистецтвознавців у галузі баянно-акордеонного виконавства, впровадження інноваційних методичних розробок та принципів у вихованні молодих баяністів, значного пожвавлення конкурсно-фестивального та концертного життя України. Зокрема і дисертаційні дослідження М. Давидова, А.Черноіваненко, Д. Кужелева, А. Сташевського, В. Князєва значною мірою вплинули на розвиток та становлення вітчизняного баянного інструменталізму. Перемоги молодих виконавців на престижних міжнародних змаганнях стали доказом прогресивності педагогічної думки з проблем українського баянного мистецтва. Однак важливою віхою у шляху розвитку вітчизняного баянного виконавства стало формування загальнонаціональної виконавської школи баяністів. Відомі митці баянного мистецтва обгрунтували основні принципи регіональних виконавських шкіл: київської (М.Геліс), харківської (Л.Горенко), одеської (В.Базилевич), львівської (Г.Казаков), донецької (В.Дікусаров), що в своєрідному симбіозі визначають загальнонаціональну виконавську баянну школу.

Процес накопичення оригінальної репертуарної скарбниці слугував своєрідним каталізатором розвитку баянного виконавства та суттєво сприяв академізації інструмента на концертній естраді. Поява нових напрямів та стилів у сучасному баянному мистецтві, використання творів нових жанрів баянно-акордеонного мистецтва вимагало більш глибокого теоретичного осмислення даної проблематики. Унікальним явищем новітньої хвилі в розвитку баянного мистецтва стало впровадження естрадно-джазової стилістики в творчості композиторів. Популярність музики серед виконавців та слухачів відкрила нові горизонти перед композиторами: стилістичні, жанрові та образно-змістовні пошуки , які значною мірою позначились на сучасних тенденціях в розвитку баянно-акордеонного мистецтва України. Та створили ґрунтовний плацдарм для наукового осмислення даного явища в сучасному баянному виконавстві.

Творчість вітчизняних і зарубіжних акордеоністів-баяністів з часу свого становлення належала до мистецтва естради, про що свідчить історія виконавства на народних інструментах, адже народно-музичні традиції як у минулому, так і в наші дні знаходять адекватне відтворення у популярній музиці сучасного побуту – естрадних танцювальних жанрів, масової пісні.

Цієї проблеми частково торкалися такі українські та російські науковці, як: М. Давидов, М. Булда, Є. Іванов, М. Імханицький, А. Мірек, В. Новожилов, О. Спєшилова, М. Черепанін, Л. Черкаський.

Так, М. Булда розкриває три етапи становлення і розвитку виконавської творчості вітчизняних та зарубіжних акордеоністів-баяністів:

● Перший етап (1920-ті – 1940-ві рр.) пов’язаний зі стадією професійного становлення естрадно-джазової музики в акордеонно-баянному мистецтві України. До цього періоду відносяться перші спроби акордеонно-баянного музикування у популярних пісенно-танцювальних жанрах; цілеспрямоване використання акордеона як сольного й акомпануючого інструмента у джаз-оркестрах, концертних фронтових бригадах.

● Другий етап (1950-ті – 1980-ті рр.). Впровадження естрадно-джазової музики у професійну виконавську практику акордеоністів-баяністів, що пов’язано з утвердженням самостійного статусу акордеона та баяна як професійних інструментів у сольному й ансамблево-оркестровому виконавстві філармонійних естрадно-джазових колективів.

●Третій етап (1970-ті роки – до нашого часу) характеризується активним зростанням статусу філармонійної спеціалізації, яка сприяла появі нової стадії розвитку – академізації. В цей період відбувається активне поширення акордеона та баяна у концертній діяльності музикантів, з’являються перші професійні оригінальні естрадно-джазові твори, в музиці академічного напрямку використовується естрадно-джазова специфіка, акордеонно-баянне мистецтво досягає високого художнього еталону на міжнародному рівні [11].

Естрадно-джазова музика привертає до себе увагу як новий різновид акордеонно-баянного виконавства, стрімка еволюція якого – від первинного середовища побутового музикування до професійного мистецтва –відбувалась особливо інтенсивно в Україні та Європі в другій половині ХХ століття. У європейському контексті цей напрямок має достатньо визначену культурологічну спрямованість, тому він розглядається нами як поліжанрове формотворення – особливий різновид (художня модель) культурної та музичної комунікації.

Утвердження естрадно-джазової музики в професійній виконавській практиці баяністів-акордеоністів дозволяє говорити про той етап, у процесі якого формувалася стадія філармонійної спеціалізації (1950 – 1980-ті рр.). У цей період баянно-акордеонне мистецтво вітчизняних музикантів набуває самобутніх рис, удосконалюється рівень професійної майстерності.

Важливим чинником академізації оригінальної музики, стала творчість українських і зарубіжних композиторів: А. Білошицького, В. Власова, Р. Гальяно, В.Зубицького, В. Подгорного, А. П'яццоли, А. Сташевського, в якій сфокусовані перспективи розширення індивідуальної семантики акордеонно-баянного інструменталізму, звуковиражальної естетики та нового художнього мислення. Використання естрадно-джазових прийомів гри у різних стильових напрямках сучасної музики є одним із основних проявів системної організації і вдосконалення виконавського мистецтва акордеоністів-баяністів, яке включає в себе комплекс важливих компонентів цілісного процесу