І. Предмет вікової І педагогічної психології
Вікова психологія, педагогічна психологія, психологія навчання, психологія виховання, психологія вчителя разом взяті пов'язані із такими галузями знань:
Диференціальна психологія - галузь психології, що вивчає індивідуальні і групові відмінності у психіці людей, як впливають на ці відмінності статеві особливості, особливості організму, його нервової системи тощо. З цієї галузі знань вийшла індивідуальна психологія, яка вивчає індивідуальні особливості психічних функцій людини, і групова психологія, що вивчає психологію поведінки соціальних груп. Спільним тут є з'ясування особливостей прояву психічних функцій у людей, різних за віком, які входять до цих соціальних груп.
Соціальна психологія, що вивчає взаємовідносини людей у малих групах, колективах та їх вплив на психіку і діяльність підростаючої особистості, яка формується у певних життєвих групах, колективах, сім'ї, виконуючи у них певні функції і ролі.
Психологія праці, що вивчає психологічні проблеми трудової діяльності, зокрема, інженерну психологію, яка розглядає об'єктивні закономірності процесів інформаційної взаємодії людини і технічних засобів за певних умов природного і соціального середовища. Наприклад, тут вікова психологія дає Дані про мікровікові особливості людей приблизно у межах від 18 до 60 років.
Геронтопсихологія, що вивчає психічні функції, пов'язані зі старінням організму, зміною форм активності людей похилого віку тощо.
Психологія важковиховуваних осіб різних вікових груп.
Спеціальна психологія, яка вивчає психологічні особливості аномальних дітей і дорослих.
Психогігієна, яка вивчає заходи, спрямовані на збереження й зміцнення психічного здоров'я людей різних груп тощо.
Геопсихологія, наука, яка виявляє вплив погоди, пори року, ландшафту на психіку людини; вона близько пов'язана із такими явищами, як сон, працездатність, втома, естетика людини, а також вплив на психологію тварин, зокрема на життєвий ритм, зимову сплячку, переліт птахів тощо.
Вікова психологія, педагогічна психологія, психологія навчання, психологія виховання, психологія вчителя, хоч і пов'язані з іншими галузями психології, але цей зв'язок не позбавляє їх свого предмета дослідження. Видатні психологи і педагоги Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський та ін. вказували на тісний зв'язок психології і, зокрема, вікової психології з педагогікою — наукою, що розробляє мету, зміст, методи та форми навчання й виховання підростаючого покоління. Вікова психологія пов'язана і з окремими галузями педагогіки. Наприклад, з дошкільною педагогікою, яка вивчає закономірності виховання дітей дошкільного віку, спираючись насамперед на дані вікової психології і дані інших психологічних
та педагогічних галузей знань. Вікова психологія пов'язана з віковою анатомією й фізіологією та з їх диференціальними галузями: шкільною гігієною, педіатрією, психоневрологією. Цей зв'язок зумовлений тим, що на всіх вікових етапах розвитку особистості необхідною умовою є нормальне функціонування нервової системи.
3.3 історії вікової і педагогічної психології
Дослідники знаходять окремі думки, що стосуються вікового розвитку психіки, ще у мислителів стародавнього Китаю, Індії та у представників античної філософії, де найбільш чітко висловив ідею генетичного підходу до психіки людини Арістотель (384 - 322 до н.е.). На його думку, все те, що людина має від природи, вона первісно дістає тільки як можливості, а лише згодом перетворює ці можливості у реальність завдяки своїм діям, які зв'язують її із зовнішнім світом та іншими людьми. Арістотель вважав, що індивідуальний розвиток людської психіки має ряд етапів, які він поєднував з етапами родової еволюції органічного світу. Хоча у Арістотеля ще не було чіткого визначення психічних функцій у вікових межах, він все ж визначив загальний напрямок їх розвитку, наприклад, у розвитку пізнавальних процесів від відчуттів і загальних уявлень, і від них до узагальнених уявлень, і від думки через поняття - до знань, від безпосереднього суттєвого бажання - до розумної волі.
Давньогрецький мислитель Епікур (342/41 - 271/70 до н.е.) увів термін атракція. Цим терміном зазначається ідеальний душевний стан, який характеризує віртуальність хвилювання, повний душевний спокій, тобто рівновагу. Пізніше німецький філософ Іммануіл Кант (1724 - 1804) вважав, що людина має прагнути до атрансії, звільняючись від страху перед богами і смертю, обмежуючи свої потреби.
Зважаючи на недостатнє висвітлення внеску українських дослідників у дану проблему, ми при аналізі питань зробимо акцент на роботах українських вчених. При цьому ми в деяких випадках використали матеріали, які характеризують історичне становлення ідей сучасної вікової і педагогічної психології, внесок українських вчених в історію становлення цих ідей, опубліковані у важливій не тільки для педагогів, а й психологів роботі "Українська педагогіка в персоналіях", у двох книгах за ред. О.В. Сухомлинської. Кн. 1. - К.: Либідь, 2005. - 622 с; Кн. 2. - К.: Либідь, 2005. - 550 с.
Ярослав Мудрий (978 - 1054) - видатний державний діяч Київської Русі. В його правлінні утворилася трьохступенева шкільна система: 1) придворна школа підвищеного типу; 2) школа вчення княжного, головним чином для підготовки священників; 3) різні типи шкіл домашнього навчання. В школах і особливо у церквах використовувалась емоційна сила мистецтва для ідейного впливу на людей.