Внутрішня організація дитячого садка

Важко органiзувати дитячий садок iз значною кiлькiстiо дiтей, скажiмо, з 50-ма.

Нелегко зберiгати iндивiдуальнiсть кожної дитини, важко дотримуватись міри в роботi i в грi — не давати надто багато ;або дуже мало, важко ввести розумну дисциплiну, яка не пригнiчувала б волю дiтей, з одного боку, i, навпаки, не розпустила б їх до ступеня безладної дикої юрби. Для подолання цих труднощiв не можливо не дати готового рецепта, вони долаються за допомогою такту виховательки i й твердого переконання в тому, що розумна органiзацiя можлива, що лише початок важкий, а потiм самi дiти прийдуть на допомогу, старшi i розсудливiші потурбуються про менших. i протягом певного часу створиться велика дружна сiм’я, в якiй вихователька замiнить матiр.

Наша книга — практичне керiвництво, i пропонує опис розпорядку в дитячому садку iз значною кількістю дiтей, з двома вiддiлами: для старших (вiд 5 до 7 рокiв) i для молодщих (вiд З до 5 рокiв).

Це не абстрактний взiрець, а зображення того, як була налагоджена справа в людному i веселому дитячому садку, де дiти почували себе добре. Почнемо зранку.

Ранком дiти збираються звичайно не разом— однi приходять значно ранiше визначеного часу, другi — пiзнiше. Як тiльки дiти починають сходитися, вихователька вже повинна бути готова. Прибулi дiти бiгають по кiмнатах i грають мiж собою без будь-яких вказiвок виховательки. Коли всi зiбрались, вихователька скликає їх, ставить в ряд один за одним i в такий спосiб вирушає з ними до кiмнати, де проходять заняття. Шикування дiтей часто доручається якiй-небудь дитинi, яка ставить їх за зростом. iнколи дiтей ставлять так, щоб найменша стояла попереду i найбiльша позаду, а iнколи навпаки. Інколи ставлять хлопчикiв окремо, iнколи (якщо два або бiльше вiддiлень в одному дитячому садку) розподiляють дiтей за вiддiленнями. При цьому дитинi, якiй доручають подiбну роботу, доводиться спостерiгати, думати i виконувати задумане. iнколи дiтей ставлять попарно; запитують: «Скiльки у вас пар i скільки всiх дiтей? Вчора було на двi чи три менше або бiльше: скільки було пар?» і под.. Iнколи розподiляють дiтей на трiйки чи четвірки, звичайно, коли трапиться нагода. Часто запитують: «Скільки дiвчаток? Скiльки хлопчиків? Усiх дiтей скiльки? Скiльки маленьких (одного вiддiлення)? Скiльки великих (другого вiддiления)? Скiльки всього?»

У цей час можна повiдомляти спостереження про погоду. В будь-яку пору рiдко випадають два днi, подiбнi один до одного. Придивляючись до щоденних змiн погоди взимку) навеснi, влiтку та восени, дитина не тiльки дiстає правильне враження i ясне поняття про пори року, а й здобуває навички до спостереження змiн. у природi. Часто чути такi розмови: «Коли холоднiше: сьогоднi чи вчора? Більше сьогоднi снiгу чи менше? Який падає снiг (густий, лапатий, мокрий)? Вчора було слизько? — Коли я вчора йщов додому з нянькою, я бачив, як один хлопчик упав на вулицi»,— говорить один. А я сам вчора упав,— говорить другий. А я ще нi разу не впав,— говорить- третiй i под.. Одна дитина згадує при цьому яку-небудь iсторiю. Подiбнi розмови доречнi в дитячому садку, вони розв’язують язика дiтям сором’язливим i боязким, навчають говорити невмiлих і спонукають також дiтей до спiлкування з вихователькою.

Хтось iз дiтей часом розповiдає, як вiн учора бачив місяць; садiвниця звертає увагу дiтей на його вигляд, на величину, час появи, колiр тощо. Але все це не раптово, не в один день, а протягом цiлого року. Сьогоднi кажуть «Подивіться у вiкно, який мiсяць блiдий i круглий, iншим разом вони розказують: «А сьогоднi мiсяць блiдий i напiвкруглий. На третiй раз дiти розповiдають, як учора вони бачили мiсяць яскраво-вогняний або у виглядi серпа. Iншим разом учителька дає їм таке завдання: дiти, коли пiдете додому, подивiться, чи є мiсяць i який вiн має вигляд».

Часто вихователька починає розмову про одяг дiтей, особливо на початку якої-небудь пори року; це знайомить дитину з й одягом, який, скажемо мимохiдь, багато хто з них знає погано: трапляється, що дитина носить цiлий рiк сорочку жовту, а називає й зеленою.

Стоячи поряд iз дiтьми, можна повести мову вранцi, ще до занять, про те, що робили дiти до приходу у їх дитячий садок, але це робиться, коли настав зручний момент, а таких моментiв дуже багато. Інодi дитина запiзниться i входить до залу, коли готуються йти працювати. Інколи їй стає жаль, що вона запiзнилася, i дитина наводить рiзнi причини. Пояснення дають привiд iншим дiтям заговориги про те, що роблять зранку...

Коли дiти поставали в ряд, вони починають ходити в такт разом з вихователькою. Таке ходiння в такт корисне. Воно не тiльки дає кожній дитинi чуття такту i гармонiї руху. Бувають дiти, якi не тільки вiдразу, а й довго не вмiють попасти в такт, їм хочеться ставити ногу, як i iншi, але «нога не слухається», вона ставиться раніше або пiзнiше потрiбного часу. Ходiння в такт то поволi, то швидко надає дитинi спритностi, необхiдної для гармонiйного координованого руху всього тiла i вмiння володiти мускулами тiла в будь-який момент. Пiд час ходiння iнколи рахують: раз, два, раз, два, інколи говорять: права, лiва.

Отже, ранок — жвавий час у дитячому. садку. Один ранок не подiбний: до іншого….

Починається робота. Головним чином, вихователька звертає увагу на те, щоб робота розвивала дитину фiзично, розумово i морально; не тільки фізичному розвитку повинна сприяти робота. Припустимо йде робота з глиною. Вихователька домагається того, щоб дiти робили фiгури i речi неквапливо i чiтко. Працюючи з глиною, дiти повиннi знати, для чого використовують цей матерiал у будинках, де вони бачили глину, звiдки й беруть, що роблять з глини ;i хто робить, як називається майстер, який робить посуд i горшки з глини. Часто пропонується таке запитання: Чи нема в цiй кімнатi речей з глини? Покажiть».

Дiти називають рiзнi речі з глини в кiмнатi. Ви кажете: «Ще, ще, коли дiти ще не назвали всiх речей з глини, іноді кажете так: «Назвiть менi речi з глини, якi ви бачили в кухнi, i под. Чи немає тут за шпалерами глини?» Дiти називають цеглу. «Якого кольору ця глина? Чи не знаєте глини iншого кольору? Чи важка глина? Чи важча вона, нiж дерево? (Для цього зовсiм не треба брати точні обсяги, а беруть шматок глини, що дорівнює тільки за величиною даному шматку дерева). Так само ведуть i iншi роботи, всюди вихователька знаходить зв’язок з життям. Питання зацiкавлюють дiтей, примушують їх пригадати рiзнi предмети з їх властивостями i розвивають -спостережливiсть.

Не. менш важливими є числовi вiдношення предметiв пiд час роботи. Припустимо, дитина вирiзала красиву симетричну фiгуру, складену з кількох однакових i однаково розмiщених форм вихователька, скориставшись iз цього, запитує: "Скiльки, в тебе, Колю, великих кругiв? Скiльки маленьких?. Скiльки пар чотирикутників?»

3 другого боку, ми повиннi додати, що вихователька не повинна;захоплюватися i пiд час роботи постiйно говорити з дiтьми то про форму, то про число, то про подiбнi чи не подiбнi предмети життя.:Це.була б крайнiсть. Інкола діти люблять працювати мовчки i зосереджено, тодi треба дати iм спокiй. Хороша вихователька веде розмову доти доки не помітить у дiтей бажання говорити. Кожна дитина вiдповiдає по-своєму; не можна вимагати вiд маленької дитини такої ж вiдповiдi, на яку здатна дорослі людина.

Чи потрiбна система? Взагалi, вихователька повинна мати ту чи іншу систему занять. Це той план, за яким вона провадить свою роботу. Але вихователька повинна бути настiльки чуйною, щоб ухилитися в певний момент вiд деталей свого плану i не додержуватись його педантично, як це трапляється з істиними, правовірними фребельянцями.

.У противному разi сама корiнна iдея Фребеля — збудити в дитинi творчість — може перетворитися на небажану механiзацiю. У нас, на жаль, дiтей у гiмназiях механiзують настiльки, що роблять з них людей, позбавлених будь-якої самостiйної думки i нездатних до продуктивноi працi. Це машини, якi дiють, коли їх заводять,i їм завжди потрiбний майстер, який заводив би їх. Якщо дитячий садок працюватиме в тому ж дусi, то вiн пiде врозрiз з iдеями нової педагогiки.

Коли дiти закiнчили роботу, вони прибирають кiмнату, витирають плями вiд крохмалю чи глини; потiм кожний бере свою роботу i ховає у свій паперовий мiшок, який мало-помалу наповнюється роботами. Мiшки прибираються в шафу...

Закiнчивши роботу i склавши мiшки в шафу, діти стають в ряд i переходять до загального залу, де сходяться майже одночасно дiти двох вддiлень. Починається яка-небудь рухлива гра або гiмнастика. До початку гри вихователька розповiдає коротко змiст гри. В розповiдi вона намагається використовувати приблизно тi слова, якi зустрiчаються в грi. Якщо дитина неуважна, то необхiдно часто запитувати: «Що я сказала? або Розкажи нам, як ми будемо гратися?»

Вихователька легко помітить, що серед багатьох iгор дiти виберуть одну або двi i будуть частiше гратися в них, ніж в iншi. Цього забороняти не можна, але й не слiд до цього заохочувати. Мiж дiтьми бувають спільнi темпераменти, якi мають постiйний вплив на слабших. Сильним дiтям подобається iнколи гра, яка вимагає швидкого бiгу i вони постiйно просять її тимчасом як миленьким вона не така корисна. Запитувати дiтей часто: «В яку iгри хочете гратися чи «Хочете гратися в таку гру?» —не слiд. Такi питання допускаються тiльки зрiдка, коли дiтей привчили вже до дисциплiни i вони слухаються з довiр’ям...

Закiнчивши гру, коло перетворюють :на ряд, i дiти йдуть до їдальнi. Вони обходять стіл, потiм зупиняються, i кожна дитина приносить собi стiлець i ставить його на те місце біля столу, де вона .зупинилася спочатку. Дiти самі приносять стiльцi; через те що легше кожному взяти один стiлецъ, нiж однiй служниці поставити багато стільців для всiх. У такий спосiб дiти привчаются i вдома не вимагати вiд служницi тiеї роботи, яку можуть виконати самі без й допомоги. 3розмiло, що дiти слабкi і маленькi знаходять готовi мiсця де-небудь на диванi чи на стiльцях, якi подають їм сама вихователька або старшi дiти.

Коли стiльцi принесенi, всi дiти йдуть до шафи, де лежать їхнi снiданки, принесенi з собою з дому (ранком, коли дiти приходять, вони самi кладуть свої снiданки на вiдповiдне мiсце в шафi). Вихователька снiдає з ними. .

Пiсля снiданку дiти поступово збираються в загальному залi: хто ранiше закiнчив, приходить до залу ранiше. Хвилин на 10 чи 15 дiтям надається повна воля. Ранком пiд час роботи, гри кожна дитина бере участь у колективнiй роботi — тепер кожна робить що захоче. Такий час необхiдний для дитини. Поряд з дисциплiною i справжнiми заняттями необхiдна повна воля. В цей час дiти то беруть м’ячi, кидають i ловлять їх, то бiгають туди-сюди по кiмнатi без будь-якої мети, то доганяють одне одного, то сiдають у куток і будують з меблів різні будинки, то стрибають чи просто дивляться на інших і нічого не роблять.

Інколи у вiльний час затiвають з дiтьми, якi не знають, що робити, якi не мають своїх власних нахилiв i сумують, рiзнi забави: однiй зв’язують очi в вона навпомацки пiзнає по одягу чи по голосу до кого вона доторкнулася. Це розвиває вiдчуття дотику. Iнколи дають дитинi із зав’язаними очима цiлу купу рiзних речей, i вона впiзнає їх форму і назву, чи й наказують знайти на купi рiзних речей вiдому рiч, яку їй називають, iнколи просять дитину дiйти iз зав’язаними очима до якогось мiсця тiєї чи iншої кiмнати. Iнколи ставлять дiтей iз зав’язаними очима на який-небудь пiдвішений предмет, і вони впiзнають рiч, на якiй стоять (розвиток вiдчуття дотику в ногах). Iнколи ховаються в рiзних кутках кiмнати і кличуть дитину iз зав’язанимн очима до себе, і вона дiзнається, де сидить той, хто кличе (розвиток умiння впiзнавати напрямок звуком).

- Інколи випадково виникає яка-небудь розвага, яка збуджує увагу дiтей; наприклад, запустити дзигу по кiмнатi: дiти дивляться i самi запускають її.

Отже, якщо розглядати все, що було сказано вiдносно життя .дiти у дитячому садку зранку (з 10 год. до i пiсля снiданку (1,5 год.), то час узимку розподiляється приблизно так: до 11 год.— збiр дiтей (всi години зазначено приблизно). 3 11 до 12 год.— робота. Потiм вiд 12 до 12.30 год.— рухливi iгри зі спiвом чи гiмнастика. Вiд 12.30 до 1.30 год.— снiданок і вiльний час.

Звичайно, розподiлу не дотримуються з педантичною точнiстю. Бувають дні коли дiти працюють замiсть однiєi години пiвтори, а iнколи навiть до сніданку, зрозумiло, тiльки в старшому вiддiленнi (дiти 6 і 7 рокiв). Це трапляється, коли дiти починають роботу, яку їм неодмiнно хочеться закiнчити...

Залишається ще розглянути другу половину часу, який проводять дiти в дитячому садку, а саме вiд 1.30 до З год.

Дiти, розсiянi до того по .рiзних мiсцях і кімнатах, стають у ряд i готуються йти в клас.

Якщо дiти ранком вирiзували якi-небудь .фiгурки, то пiсля снiданку запропонувати їм яку-небудь iншу роботу, а не наклеювання цих фiгур було б непрактично і непослiдовно, i якщо дiти зранку носяться з думкою бачити цi фiгурки наклеїними, то зрозумiло, що найприємнiшою роботою пiсля снiданку буде наклеювання тих фігур, якi дiти вирiзували ранком. Якщо дiти ранком виколювали, то пiсля снiданку слiд вишивати.

Малювання таке важливе, що його можна влаштовувати чотири рази на тиждень або навiть щоденно, і це не набридне дитині, тим бiльше, що малювання може бути рiзним: малювання на грифельнiй дошцi з квадратиками i без них, малювання олівцем на папері, малювання фарбами.

Інколи замiсть роботи пiсля снiданку вихователька розповiдає що-небудь. Краще, якщо оповiдання взятi з життя, навколишнього середовища. Пiсля роботи органiзовують рухливi iгри або прогулянки по двору чи саду (краєзнавство), прогулянку зі старшими дiтьми до якого-небудь ремiсника поблизу чи просто катання на санчатах у саду або надворi.

Порядок заняття, викладений нами, стосується занять зимових. Восени порядок трохи змiнюється: збирання листя і плодiв, турбота про те, щоб зберегти їх, прибирання квiтiв у саду тощо забирають дуже багато часу у дiтей, так що iнколи пiсля сніданку (ранком) дiти вже не працюють і не граються, а зайнятi тiльки роботою в саду. Навеснi багато часу йде на прибирання саду, сiвбу тощо (див. статтю значення робiт у саду?). Влiтку дiти проводять переважну частину дня в саду; бiльше однiєї роботи на день нiколи не буває; рухливi iгри також обмеженi: переважають догляд за садом, прогулянки (краєзнавство), бiг, гiмнастични iгри...

Усе сказане стосується дiтей 5—7 рокiв; що ж до маленьких дiтей 3–4 рокiв, то вони становлять у дитячому садку перехiд вiд сiм’i до дитячої громади. Вони переважно граються кожне само по собi iграшками, їхнi iгри не мають такого визначеного характеру, як iгри старших дiтей. То вони кидають м’ячi, то катають обручi; раптом вони беруться будувати; кидають i це; знову покатають обручi або шари, знову вiзьмуться будувати тощо; влiтку вони граються пішком.

Маленькi дiти бiльше мають змогу дiяти самостiйно; догляд за ними обмежений пiклуванням про те, щоб вони не завдали шкоди i не ображали один одного. Для рухливих iгор вони приєднуються до старших дiтей. Присутність дорослих дiтей є стимулом для малесеньких.

ТОВАРИСЬКІСТЬ ДІТЕЙ

Яками засобами володiє дитячий садок для розвитку в дiтей почуття товариськостi, тобто приязні, дружба, любовi, вiрностi і поваги до особи? В дитячому садку не всi дiти працюють однаково швидко. Роботи дитячого садка повиннi здебiльшого проходити спiльно, одночасно i рiвномiрно, особливо на початку, колище немає навичок. Наприклад, йде плетiння. Доки не затягнуто першу стрiчку у всiх дiтей, не слiд розпочинати другу, в противному разi довелося б з кожною дитиною займатися окремо, що неможливо у дитячому садку, коли вихователька тiльки одна. Багато спритних дiтей затягли свою стрiчку швидко, вiдстаючим доводиться поспі- шати, а спритним чекати вiдсталих. Оце перше випробуванна терпiння на користь других. Тi, що вiдстають через незвичку до роботи, напружують свої сили і привчаються внаслiдок цього не вiдставати вiд iнших. Вправнi і жвавi дiти з нетерпiнням чекають, поки закiнчать вiдстаючi, але поступово привчаються до того ,що слiд чекати слабших; час очiкування не минає для них у неробствi, вони придивляються до роботи iнших дiтей, порiвнюоть із своєю і в такий спосiб дiстають новi враження і новi поняття. Інколи вони внаслiдок порiвняння знаходять самi у себе помилки допущені через поспiшливiсть, i виправляють їх. Як це важливо для життя, зрозуміє кожний. Якщо деякi дiти закiнчують свою роботу ранiше за iнших, то вони допомагають тим, якi працюють поволi. Наприклад,. iде робота- з клеєм. Одна дитина вже наклеїла всi папiрцi (скажiмо, жовтi на червоному фонi), друга в цей час тiльки розкладає свої жовті папiрцi, але не встигла ще приклеїти їх; сильна дитина допомагає слабшiй, вони починають працювати удвох, сильна пiдганяє слабшу. Знов-таки подвiйна користь: як для тієї, котрiй допомагають (вона намагається iншим разом швидше працювати, бо iй приємно закiнчити роботу самiй.), так i для тiєї, яка, допомагає вона знає, що не може розпочати нову справу, поки iншi не закiнчать; отже, вона усвiдомлює, що не тiлъки для неї існують дитячi садки і вихователька а для всіх що для руху вперед їй треба допомагати слабшим.

Так дiти привчаються поважати права iнших, бути доброзичливими. У дитячому садку дiти 3 i 4 років, які не допомагають одне одному в зазначений спосiб, тому що ніколи не виконують робiт, які потребують допомоги (вони не плетуть, не клеять, їхнi роботи можуть бути закiнченi в будь-який час), ще неспроможні виконувати гуртом одну і ту ж роботу. При викладаннi кiлець або кольорових квадратикiв і трикутників кожна (З і 4 років) дитина працює окремо від іншого, всі зайняті своїми фігурками і своїм матеріалом. Діти ж 5, 6 і 7 років, якi допомагають однин одному, спроможні разом робити одну і ту ж роботу. З цiєю метою ми даємо пiвкiльце чи кольоровi квадрати і .трикутники (інколи й палички). Коли дiти досхочу награлися кiльцями поодинцi, ми пропонуємо їм працювати попарно, скласти в загальну суму півкільця. Треба бачити, як виконується ця робота. Це справдi спiльна праця; нема того, щоб сильний захоплював у свої руки більше матеріалу, нiж мав раніше, і працював один,— нi, обоє працюють. І як розумiють одне одного дiти під час подібних робіт! Тут доводиться робити симетричними більше половини фігур. Одна дитина кладе півкільця, друга бере інше пiвкільце і кладе його у відповiдне місце, щоб було симетрично; діти дуже уважнi, стежать за роботою інших і рахуються з думками інших.

...Спiльнi ігри дитячого садка розвивають у дітей почуття терпiння, яке необхідне в будь-якому суспільстві. Граються, припустимо, у «як молодець коня напував»; тут доводиться тiльки двом дітям відігравати активну роль: молодцевi і коневі, решта дітей ходять у колі, спiвають, дивляться на iнших тощо. Роль усіх, за винятком двох, пасивна; але це їхнє тимчасове пасивне становище дуже корисне для розвитку в них терпiння, необхiдного для жертви громаді. Є люди, які гадають, що дитячий садок повинен займати в будь-який час усіх дітей, щоб усі працювали або щоб усi гралися; вони вважають, що діти нудьгують, коли їм доводиться дивитись, як iншi бігають, i чекати своєї черги. По-перше, дiтям не сумно дивитись, як iншi зрозуміло, було б веселiше самим бігти, але все-таки їхня увага зайнята, вони пiдстрибують від радості перемоги тiєї чи iншої дитини, вони зацікавленi в тому, хто кого пiймає; по-перше, якщо б і цього не було, то все-таки дітям корисно привчатися до терпіння. Дитині, яку не привчили терпіти заради інших, звичайно, важче буде в життi.

В життi дiтей у дитячому садку також iнколи бувають сутички й більш серйознi. Ними вихователька повинна неодмiнно скористатися для змiцнення в дiтях почуття дружби. Наприклад, одна дитина необережно користуватиметься голкою, ножицями і вколе чи поранить когось. У таких випадках не слiд відбирати в дитини дану їй рiч,а тільки треба вказувати їй, звертаючи при цьому увагу всiх дітей на те, що сталося: Коля мимоволі вколов палець Саші, подивіться, дiти, у нього навіть кров їде з пальця; Коля не бачив, як уколов Сашу. Дiти, якщо б він дивився, як тримати голку, він би... Діти додають: «Він би не вколов його .— "Так, діти, коли голка в руці, треба добре дивитись, тим більше що навколо діти. Одна дитина правильно скаже (а якщо нi, то вихователька скаже): «Якщо б він був тут один у кімнаті, він міг би тримати голку, як йому подобається». Через деякий час, коли йде така ж робота й той самий матеріал у руках у дітей, вихователька звертається до них: «Пам’ятаєте, дiти, що сталося минулого разу з голкою?» Діти прекрасно пам’ятають і роблять належні висновки...

ЗНАЧЕННЯ РОБІТ У САДУ

Узимку сад не являє собою нічого цікавого для дитини, однак слід з ними часто виходити туди, хоч раз на тиждень чи два. Там завжди дещо можна спостерігати. Дерева голі, але на них все ж таки є бруньки, бувають птахи. На снiгу завжди є сліди птахів, мишей. У вогкий день все покривається iнеєм, в ясний —сніг виблискує на сонці. Потім випадає ще свіжий сніг, а наступного дня з’являються нові сліди. Проте час iде, сніг тане і врешті-решт весь зникає. В пору починається щоденне відвiдуваннй саду. Тогорічне листя, що облетіло пізно, лежать, змінене, на землi. Сміття із снігу i дерев все лежить на землі, утворюючи чималий шар. Усе це дитина бачить, i не раз, а багато разів Усе це глибоко відбивається в її пам’яті. Ці мозкові враження, мабуть, незначні, мають, однак, велике значення для дитини. Це —матерiал, який підготовляє правильне і ясне розуміння історії природи, і особливо геологiї. Всі ми вiдчуваємо при вивчені природничих наук брак найпростішого життєвого досвіду. З геології. дитина згодом дізнається, наприклад, що цілі шари утворюються з сонячного пилу, який постійно падає на землю. На снігу цей пил добре видно. Це знання, будучи тільки розумовим, не приносить тієї користі, яку воно могло б принести, якщо було б до того ж і чуттєвим пізнанням. Тільки розумове знання легко може сформувати фразера; поєднане та чуттєвим — воно спрямовує цiлий ряд тотожних вражень і систематизує їх. Але з цього не випливає, що виходячи з 5-7-літніми дітьми в сад i бачачи на снігу, наприклад, пташиний послiд, я говоритиму про значення його у створенні земної кори або про вплив його на склад грунту, як добриво. Цього не слiд говорити дiтям; це означає впадати в iншу крайнiсть — будувати теорiї, коли ще немає потреби в них. Нехай дитина тiльки бачить факт, спостерiгає його, з часом, коли вона ознайомиться iз теорiю, в неї пробудяться попереднi враження. В цей же час дiти спостерiгають вологiсть землi i взагалi явища, якi супроводять початок весни. Все це матерiал для майбутнього розумiння природи.

Перш нiж розпочинається прибирання саду, його слiд уважно оглянути. Дiти шукають у всiх кутках саду і знходять рiзнi речi: камiння, старi сухi шматки кори з дерев, екземпляри листя, що добре збереглися, пiр’я птахів, коконовані лялечки, кiстяки або кiстки померлих у саду взимку птахiв, опалі плоди: каштани,жолудi тощо.

Матерiал цей збирають з такої причини. По-перше, дiти роблять це майже самi, без будь-якої участi старших, це свiдчать про нормальнiсть збирання, про. внутрiшню спонуку самої дитини до збирання. По-друге, дитина привчається збирати речi незначнi i некоштовнi. Маленьке пiр’ячко збирається так само старанно, як яка-небудь коштовнiсть. Є дiти, якi iз закритими очима пройдуть повз цікавi явища, i це тiльки тому, що не навченi звертати увагу на дрiбницi життя для них має значения тiльки за своєю важливiстю. Збирання навiть незначних речей привчає дитину користуватися всiм, що тiльки трапляється їй. По-третє, всi звайденi речi розглядаються через деякий час. Тодi дитина згадує мiсце, де вона якусь рiч знайшла, обставини, якi супроводили знайденяя, i весь перiод збирання. Дальший огляд знайдених речей наводить на кориснi бесiди з вихователем, якi не можуть бути замiнені жодною книгою i жодним науковим оповiданням.

Потiм починається прибирання саду, дiти розчищають маленькими заступами дорiжки вiд рiзних трав, згрiбають опалі гiлки i листя, звозять на маленьких тачках усе це докупи, вимітають дорiжки i посипають їх пiском. У всiх цих роботах дiти є тільки помiчниками. Пiд час цих робiт розвиваються фiзична сила i спритнiсть дiтей.

Потiм починається сiвба. Садiвник готує грядки, діти допомагають йому, садiвник показує їм, як i що робити. Коли грядки. готовi, садiвник бере насiння i сiє. Якщо дiти просять у нього насiння, вiн їм дає, вони самi сiють. Завжди вони є тiльки помічниками. Іншими словами: вихователька чи садiвник обробляють сад неначе для себе, не виказуючи, що це робиться для дітей, дiти тiльки задовольняють своє бажання працювати, допомагаючи їм.

Дiти 7, 8, 9.i 10 рокiв можуть вiдмiнно сiяти самi. Вони розумiють уже, для чого це робиться. Щодо цього ми рішуче не погоджуємося з багатьма нiмецькими дитячими садкамии, в яких, тiлькіно дитина стала ходити в садок, хоча iй усього 4 роки, iй дають насiння, горнятко, i дитина сiє. Сам процес сiвби не важкий, i доступний дитинi навiть 2 рокiв, але немає сенсу в тому, що сіє дитина, яка нiчого не чекає вiд своєї роботи. Дитина може вiдрiзати гiлки, чистити дорiжки, посипати їх пiском, вигрiбати листя. Тут результат роботи вiдразу ж i видно. Інша справа, коли дитина є наслiдувачем дорослих, якщо вона уже раз чи кiлька разiв бачила, як сiють i що з цього буде; тут рiзниця велика. У першому випадку дитина чинить зовсiм механiчно, не розумiючи сама того, що робить, у другому випадку :вона розуміє, вона свiдомо сiє i переконана, що матиме результати.

Поливання рослин i догляд за ними вже можна бiльше доручати дiтям, хоча i не зовсiм; наскiльки дiти розумiють, що рослини освiжаються, коли їх поливають, настiльки й може ця робота ними охоче виконуватися. Але завжди потрiбний догляд дорослої людини, дiти нiколи не можуть до глибини вiддати ся цiй справi, i це зрозумі ло, iнакше це означало б зробити з них садiвникiв-спецiалiстiв. З цiеї причини нам доводиться вiдкидати всю нiмецьку класифiкацiю робiт у саду. Ми не допускаємо, щоб у кожної дитини дитячого садка був би свiй клаптик землi, свiй город, який вона засiвала б і за яким доглядала б. По-нашому, просто повиннi бути грядки, вихователька повинна сiяти, а дiти до 7 ,рокiв — допомагати. Старшi дiти в сiм’ї і в школi можуть мати свої грядки i городи, догляд за якими доручено виключно їм.

Полоти дiти також можуть самi, разом з вихователькою, це також свого роду закiнчена робота, мета досягається тут же — ГОРОД очищається. Суть цього процесу зрозумiла все-таки лише старшим дiтям, якi вже рiк чи два пiдряд бачать плоди. Можна завжди залишити одну яку-небудь частину грядки не прополотою i звертати увагу дiтей на рiзницю між нею i розчищеною смугою.

Чистити дорiжки i пiдтримувати на них порядок завжди — справа дiтей, тут також вони мають закiнчену працю i її результати.

Спостерiгати за ростом бруньок i звертати увагу дiтей на них — це одне з важливих завдань, яке вихователь повинен постiйно мати на увазi. Рiзнi фази розвитку бруньки i окремих частин її повиннi спостерiгати всi дiти. Кожна дитина розглядає рiст її по-своєму; семирiчна дитина схоплює уже зв’язок мiж одним i другим ступенем розвитку, 4—5-лiтнi тiльки зауважують окремi моменти. Тут у жоднi ембрiологiчнi роздуми вдаватися не треба.

Усі цi спостереження дають дитинi необхiднi враження, матерiал для майбутнього розуміння природи i природознавчих наук. Для того щоб мати повне уявлення про який-небудь предмет, дитинi треба побачити i вiдчути його багато-багато разiв. Мозок наш побудований так, що враження вiд предметiв поступово стираються (якщо можна так висловитися), якщо предмети цi дiють на нас не часто i не сильно.

Якщо вчитель приносить у школу пiд час викладання ботанiки квiтку, то краще запам’ятовують опис квiтки тi дiти, якi до приходу в школу постiйно слостерiгали квiти. Дiти ж, якi бачать квiти тiльки тодi, коли їх приносить учитель, запам’ятовують опис, але не надовго, для них потрiбно часто поновлювати вигляд квiтки i її опис, бо пам’ять легше і надовше сприймає те, що пробуджує в нiй тотожні враження. І це постiйне спостереження бруньок i рiзних частин їх дає необхiдну кiлькiсть вражень, потрібних для школи.

Користь величезна тепер, але по-справжньому вона вiдчувається тiльки в майбутньому, під час вивчення наук.

Ловити птахiв у дитячому садку, по-нашому, не слiд дозволяти, але дiти можуть спостерiгати за польотом рiзних птахiв i комах, за їхнiм життям, вiдшукувати їхнi гнiзда i розглядати їх. Це дуже легко зробити. Ставлення-комах i птахiв до окремих рослин саду також неважко помітити при найменшiй спостережливості дітей, яку вихователька легко зосереджує на тому чи іншому предметi. Коли з’являється листя на деревах, вихователька звертає увагу на розмiри і форму iх. Дитина може вiдрiзняти листок березовий вiд осикового, дубовий вiд тополиного, листок порiчки вiд листка полуницi тощо. Але не слiд того, щоб дiти вмiли висловлювати цю рiзницю; для цього, знов-таки буде час у школi. Приблизно дитина може знати, що цей лист зубчатий, а той — круглий; iнший — яйцевидний чи з вирiзками, але спецiально домагатися цього не слiд, тобто вивчати з дiтьми дитячого садка ботанiку не слiд. Так само дитина дитячого садка може вiдрiзняти одне вiд одного дерева, квiти i кущi, але не все ж повинно бути тiльки чуттєво; добре, якщо дитина вміє висловлювати цю рiзницю, але не слiд вимагати цього уміння вiд дитини, яка тільки вiдчуває рiзницю i не вмiє це висловити. Плоди, овочi, квiти і ягоди, якi виростають у саду, повинні бути власнiстю дiтей.

Постає питания; яка користь дитинi вiд робiт у саду взагалi? Вiдповiмо коротко: розвиток фiзичних сил i м’язiв тiла, дихання чистим повiтрям, умiння, самостiйнiсть, усвiдомлення своїх сил i нагромадження чуттєвих вражень, потрiбних для вивчення згодом iсторiї природи. Отже, користь майже вся — для майбутнього життя дитини, тобто це найважливiша частина, яка пiдготовляє дитину до того, що вона вивчатиме в школi.

Слiд додати, що вести роботу в саду з дiтьми — рiч втомлчююча для виховательки. Діти такi рухливi i непостiйнi, кидають одну роботу, беруться за iншу, не можуть серйозно що-небудь закiнчити, та й не можна цього вiд них вимагати.

КРАЄЗНАВСТВО

Знайомство дитини з навколишнім середовищем розпочинається з самого її народження. Висмоктуючи молоко з маминих грудей, перебуваючи на колiнах i обмацуючи ручками (рефлекторно) тiло матерi, дитина знайомиться з найголовнiшим дiячем батькiвщини — з матiр’ю. Лежачи на подушечцi, маленька дитина оглядає кiмнату, шпалери, вдивляється в блискучу поверхню меблiв тощо. Дитина старша пiдходить до найближчих речей, торкає їх, грається з ними i знайомиться з їх формою, кольором i кiлькiстю. Гуляючи по вулицi, мiська дитина одержує поняття про брукiвку, камiння, лампи i про всi предмети, якi зустрiчаються на шляху й прогулянки. Але це мимовiльне знайомство дитини з навколишнiм середовищем не є краєзнавством. Хоч усi чи бiльша частина вражень, якi дитина дiстає там мимовiльно, також є знайомством й з найпершими елемантами батькiвщини, все-таки це є не краєзнавство, а тiльки пiдготовка до нього. Власне краєзнавство починається в дитячому садку з дітьми 6 i 7 рокiв. Це систематичний ряд бесiд, прогулянок i спостережень, попередньо добре обдуманих вихователькою, якi ведуть до свiдомого ознайомлення з батькiвщиною i пiдготовляють дитину до дальшого розуміння географiї, космографії і астрономії

Постає питання, є необхiднiсть пiдготовляти дитину з малих рокiв до того, щоб вона в школi добре розумiла географiю? Вiдповiдь на це питання треба шукати в сутi школи. Навчання в школi передбачає певний досвiд кожного учня, досвiд, що мiстить певнi знання. Найкраща школа не дасть дитинi того досвiду, який вона мала набути в сiм’ї до школи i якого немає в неї через якi-небудь випадковi обставини. До цього часу досвiд, який дитина повинна принести з собою в школу для того, щоб розумiти географiю, зовсiм випускається з уваги. Отже, географiю знали, але не розуміли. Ще й тепер можемо зустрiти досить освiчених людей, якi кажуть і думають, що опiвднi сонце стоїть над головою (в нас). В географії так, мовляв, написано Не знають, що мiсяць, як i сонце, сходить на сходi i заходить на заходi, i под. Чи має школа можливiсть перевiрити цi данi в життi?

Усi люди вiд школи беруть на вiру рух Землi навколо Сонця, рух зірок тощо Багато хто з освічених людей, які вивчали географiю, не вмiють визначити сторони свiту. Поняття про пiвдень і пiвніч у них дуже плутане. Знання, здобутi в школi з географiї, справдi були б нам кориснi, якби вони згрупували в систему існуюче вже в мозку враження; сама ж школа не має часу гнатися за подвiйною метою. Притому те; що роблять з дитиною 6 чи 7 рокiв для того щоб передати їй певний життєвий досвiд; не може мати мiсця в школi, де даються знання: в школі частi спостереження за сонцем зiрками, сузiр’ями, планетами, мiсяцем і за iншими явищами неможливi.

Краєзнавство дає дитинi той досвiд з життя, який робить знання з географiї в школi повнiстю застосовними до життя. Сонце, зiрки, сузiр’я і явища в природi спостерiгаютъся не один раз, а сотнi: Сторони свiту так врiзаються в пам’ять дитині, що вона добре засвоює слова: пiвдень, пiвнiч, схiд і захiд Я іду на пiвдень,— говорить дитина, повнiстю вiдчуваючи і розумiючи, що вона говорить. Вона багато разiв бачила опiвдні сонце на цiй сторонi i знає, що на пiвночi вона ніколи не бачила сонця. Учнi школи вiдповiдають: «Сторона, де сонце нiколи не буває, - пiвніч». Але що це означає у життi, вони не знають, бо хiба є такi мiсця, де немає сонця, і де, власне, те зафiксоване мiсце, де сонце стоїть опiвднi? У школi повторюють тiльки цi фрази за вчителем, але учнi не розумiють, що вони означають. Правда, все це вони уявляють собi на кресленнях, але пристосувати цi знания до життя не вдається.

Краєзнавство навчає також дитину вимiрювати вiдносну величину предметiв, спочатку найближчих, потiм і вiддалених. У школі величини землi і окремих держав будуть внаслiдок цього не голими цифрами, а фактами і викличуть відомі вже уявлення про величину.

Одну з найкорисніших властивостей – спостережливість розвиває в дитини краєзнавство. Вчитель не розповідає дитині про те, чого вона не може безпосередньо побачити. Вчитель звертає увагу дитини тільки на те, що її оточує. Дитина спостерігає сама і говорить тільки про те, що сама бачить. Дитина бачить, що Сонце рухається навколо Землі, вона про це й говорить; але їй ніколи не кажуть, що це їй тільки здається. Дитина, яка займалася краєзнавством, у житті помітить найменші зміни кругом себе і здатна стати прекрасним спостерігачем.

Отже, краєзнавство не слід розуміти так, ніби воно просто знайомить дитину з усім навколишнім. Ні! Краєзнавство вибирає тільки ті предмети з життя людей і ті явища, які можуть дати дитині певні моральні, розумові сили….

Дітям не можна говорити і показувати те, що для них завчасне, чи ет, про що вони довідаються пізніше в школі. Їм не можна говорити, що не Сонце рухається, а Земля, тимчасом як вони бачать рух Сонця. Дітей не можна водити до обсерваторії і показувати зірки у збільшеному вигляді. З дітьми треба говорити по-дитячому і показувати їм те що справді збуджує їхні сили….