Проблема художньої творчості 17 страница

6. Хаяезова Я. Б. Народная пластика и декоративная лепка в детском саду. — М., 1984. —

112 с.

Запитання і завдання для контролю

1. У чому специфіка ліплення як виду образотворчої діяльності дітей?

2. Дайте характеристику завдань розвитку дитини молодшого дошкільного віку в про­цесі занять ліпленням.

3. Доведіть особливе значення для розвитку дітей середнього дошкільного віку озна­йомлення з прийомами переформування геометричних еталонів для створення більш виразних і точних за формою об’єктів.

4. Визначте ускладнення завдань і змісту ліплення у старших групах.

5. Чим корисне для розвитку дітей старшого віку ліплення з натури?

6. Яке обладнання та матеріали треба мати в розвивальному середовищі, шоб ство­рити необхідні умови для розвитку дитини в ліпленні?

7. Поясніть алгоритм методики педагогічного супроводження занять з ліплення.

8. Наведіть приклад ігрової ситуації, яка б розвивала у дітей молодшого віку ігрову мотивацію ліплення.

9. Розробіть ситуацію естетичного спілкування з дітьми середньої групи на тему «За­гадковий і різноманітний керамічний посуд».

10. Придумайте приклади технічних або художніх етюдівдля формування у дітей вмінь роботи стекою та штампиками.

11. Складіть план проведення екскурсії для ознайомлення дітей старшого віку з тво­рами монументальної або монументально-декоративної скульптури на матеріалі вашого регіону.

12. Розробіть для дітей художньо-дидактичну гру «Застиглі фігури» з метою розвитку відчуття динаміки і пластики.

13. Поясніть ускладнення мотивації занять з ліплення в старших групах.

14. Доведіть, що ліплення пластичним (скульптурним) способом у старшому дошкіль­ному віці має значні переваги над іншими способами.

15. Розкрийте способи розвитку творчості і самостійності дітей у ліпленні.

4.5. Декоративна діяльність дошкільнят як засіб і середовище особистішого розвитку

Характеристика декоративної діяльності

Декоративна діяльність, організована педагогом у період дошкілля, забезпечує сприятливі умови для успішності дитини в художній праці, яка є частиною шкільної навчальної програми.

Художник-педагог Б. Йєменський підкреслював, що найважливіші можливості для педагогіки розкривають зображальна, конструктивна і декоративна діяльності. У розвитку здібностей вони незамінні разом, адже формують систему мислення через цілісність «око—мозок—рука».

Домінантою декоративного мистецтва є його ужитковий характер, здатність додавати нових художньо-естетичних рис предмету, об’єкту, се­редовищу, робити їх виразнішими, красивішими. Головним інструмен­тарієм декоративного мистецтва є стилізація (умовність, невизначеність) форми і декор (система прикрашання).

♦ Зверніться до Модуля 1, перегляньте розділ 1.3 і спробуйте визначити спе­цифічність змісту декоративної діяльності.

Вчені доводять, шо за своєю естетичною специфікою декоративне ми­стецтво близьке дітям, воно відповідає характерному для дошкільного віку естетичному сприйманню предметів, людей та інтер’єру. Насампе­ред узагальненість, загостреність образів, лаконічність форм, прикрашань, смислова точність, конкретність та яскравість кольору, контрасти у фак­турній обробці окремих елементів композиції є характерними рисами дитячої образотворчості так само, як і професійного декоративного мис­тецтва. Дошкільнят приваблює різноманітність видів художньої прак­тики, матеріалів і технік, а також практичність багатьох його видів та жанрів. Це свідчить про те, що декоративна діяльність відіграє важливу роль у художньому вихованні та освіті дитини. Період дошкілля є першою сходинкою на шляху осягання дитиною естетичних закономірностей довкілля.

Декоративна діяльність містить значні можливості для розвитку твор­чої потенції, фантазії та інтуїції, для відчування і переживання дитиною радості ручної праці як творчості.

На початку XX ст. відомий педагог і громадський діяч С. Русова в ро­боті «Дошкільне виховання» писала: «Крім тої праці, яка відповідає най­більше інстинктам дітей, ідуть праці зрізного матеріалу, які гаразд розви­вають силу і спритність дитячої руки й корисні задля вироблення усяких життєвих речей, але й у цих працях необхідно, щоб фантазія дитяча, са­мостійний інтерес виявлялися якнайкраще».

♦ Ознайомтеся з цією роботою С. Русовоїу збірці: Русова С. Вибрані педа­гогічні твори. — K., 1996. — С. 34—185. Визначте матеріали, техніки, які авторка пропонує залучати до дитячої діяльності, форми організації цієї діяльності, а також методи та прийоми. Як педагог рекомендує викорис­товувати місцеві природні можливості?

Декоративна діяльність має власні специфічні мотиви, мету, процес і результат (продукт). У ній педагог ставить і вирішує специфічні завдання, які стосуються усіх сфер особистості дитини.

Метою декоративної діяльності є створення краси у предметній формі. Мотиви можуть бути різні: навчитися робити красиве власноруч, пізнава­ти закони краси і гармонії, зробити красиву річ у дарунок, виготовити ат­рибути для гри, декорації, костюми тощо; підняти настрій, задовольнити інтерес до матеріалу і дій та інші.

Процес декоративної діяльності розгортається від ідеї-задуму, реалізації задуму, створення продукту до визначення його місця у середовищі, соці­умі («Для чого я це зробив?»). У дошкільнят цей процес передусім пов’я­заний зі створенням декору (малювання орнаменту, розпису), виготовлен­ням предмета (ліплення, плетіння, конструювання) та його прикрашан­ням. Для прикрашання виготовленого предметадіти використовують різні техніки: малювання декору, наліплення, карбування, витинання та накле­ювання (аплікаційна техніка), вишивання та інші.

Отже, декоративна діяльність зумовлена досягненнями дитини в інших видах зображувальної діяльності: малюванні, ліпленні, аплікації, конструю­ванні — і є універсальним видом образотворчості в період дошкілля. Її спеціа­лізацією (домінантою) в особистісному розвитку дитини на шляху до соціалі­зації є предметно-середовишний та особистісно-орієнтований характер. («При­крашати можна предмет, інтер’єр, людину. Декоративні елементи можна пе­ренести у предметний та сюжетний малюнок» (див. кольор. вкл., мал. 77—81)).

У декоративній діяльності продуктом є красивий предмет, призначен­ня якого — прикрашати помешкання (картина, панно, колаж, декорація тощо), прикрашати людину (одяг, біжутерія, перука тощо), супроводжу­вати життєдіяльністьлюдини і побут (посуд, меблі), допомагати встанов­лювати потрібні взаємовідносини, комунікації (сувеніри), розважати лю­дину, покращувати настрій (іграшки).

Краса створеного дитиною предмета складається з таких елементів, як форма, декорування, утилітарність (цінність духовна й ужиткова). Техно­логія створення дитиною декоративного предмета інтегрує техніки малю­вання. ліплення, аплікації, конструювання, вишивки, плетіння та інше. Матеріалами стають папір, тканина, дерево, солома, нитки, стрічки, по­бутовий непотріб, пір’я, глина, пластилін, тісто тощо.

Специфіка декоративної діяльності для розвитку особистості дитини полягає у формуванні цілісного та ціннісного сприймання нею цього ми­стецтва та усвідомлення себе в ньому як створювача краси. Декоративна діяльність реалізує природну потребу дитини у прикрашанні, перетворенні предметно-просторового середовища за законами краси і гармонії; у мо­делюванні себе, власного образу «Я» як довершеності. Наприклад, «Я охай­ний, добре виглядаю, мій одяг красивий, моя зачіска акуратна, обличчя і руки чистенькі, взуття також у порядку... зі мною приємно спілкуватися».

Особливістю занять декоративною діяльністю є робота з предметом. Дитина створює його, прикрашає і тим перетворює на красивий та оригі­нальний (посуд, одяг, меблі, прикраси тощо). Успішність у цій діяльності зумовлена розвитком художнього мислення, відчуття міри, смаку.

Види декоративної діяльності, їхня технологія та методика

Декоративне малювання: технологія та методика

V системі видів декоративної діяльності дошкільнят провідне місце посідає декоративне малювання. Його особливістю як виду образотвор­чості є малювання стилізованих рослинних, зооморфних (тваринних), антропоморфних, геометричних елементів-символів; поєднання їх в ор­наментальну композицію (орнамент, візерунок, розпис) і декорування предметів, форм, зображень. Декоративне малювання можна розуміти також як техніку декорування предмета. За іїдопомогою створюють яскра­ве панно, фриз, розпис, орнамент. Технологію декоративного малювання визначають: прийоми стилізації і трансформації природних форм в орна­ментальні мотиви, символічне значення кольору та форми, орнаменталь­ний ритм, композиція на предметі.

Ця техніка декорування застосовується в роботі з різними матеріала­ми: папір, глина, тканина, дерево, скло, пап’є-маше та інше. Діти розпи­сують декоративним малюнком виліплені з глини фігурки, паперові ви­роби (макети будинків, транспорту, оригамі-вироби), серветки, одяг, руш­ники з тканин, дерев’яне хатнє начиння, іграшкові меблі. Декоративні елементи (стилізовані рослини, тварини), орнамент діти використовують в малюванні на сюжети казок.

♦ Роздивіться ілюстрації, виконані, наприклад, В. Васнецовим, Т. Маврі- ною, Є. Мироновою, М. Приймаченко до дитячих казок. Порівняйте їх з малюнками дошкільнят. Знайдіть спільні риси. Поміркуйте над змістом навчання дітей декоративного малювання.

Декоративне малювання має ужиткове призначення і це зумовлює спе­цифіку педагогічної технології. Воно не виникає спонтанно в дитячій об­разотворчості. У навчанні домінантою є оволодіння дитиною технікою декору та декорування. Педагог має привернути увагу дитини до декору як до засобу прикрашання предмета. Декор простий — однорідна фактур­на обробка поверхні. Наприклад, «Цей будинок можна просто пофарбу­вати і він стане інакшим». Декор ускладнений — такий, що містить орнамент, візерунок, розпис (систему ритмічно впорядкованих стилізованих однотипних або різнотипних зображень). Наприклад, «Цей посуд прикра­шає орнамент, який складається з окремих елементів і розміщений у пев­ному місці. З орнаментом посуд красивіший, виразніший».

Декоративне малювання — цікаве й корисне заняття. Правильно органі­зоване навчання техніки створення декору і декорування сприяє розвит­кові усіх сфер особистості дитини, допомагає педагогу вирішувати пробле­ми її соціалізації. По-перше, декорування предмета стає іноді останнім штрихом у створенні дитиною соціально цінного продукту. По-друге, де­коративне малювання є чудовим варіантом арт-терапевтичної сесії.

Декоративне малювання як творча робота з орнаментом має своїзако­ни і правила. Без їх знання, розуміння, дотримання дитині важко відчути себе успішною в образотворчій діяльності взагалі. Уміння в галузі декора­тивного малювання, розуміння його ужиткового значення стають дитині у пригоді, наприклад, під час створення виразного предметного і сюжет­ного малюнків, у ліпленні, архітектурній споруді тощо. Орнамент може додати предмету (намальованому, виліпленому) більшої вишуканості, дос­коналості, святковості. Він виступає засобом передачі настрою. Перене­сення декору на продукти інших видів образотворчості для досягнення їх образно-естетичної виразності є характерним показником естетичної ак­тивності, культури дошкільняти.

Що розуміти під творчістю в декоративному малюванні? Декоративне малювання можна вважати творчим, коли дитина самостійно задумує і відтворює зміст візерунка (набір елементів), кольорову гаму, композицію (ритм — повторення або чергування елементів); наводить приклади мож­ливого використання цього візерунка в інших видах зображень (наприк­лад, у предметному або сюжетному малюнку).

Засобами навчання декоративного малювання виступають:

• рослинний і тваринний світ, природні кольори та форми;

• світ декоративного мистецтва;

• український національний орнамент.

Педагог вивчає, осмислює та добирає цікавий для дітей зміст, техноло­гію і моделює методику навчання декоративного малювання. Її головни­ми етапами стають «живе» споглядання — абстрактне мислення — прак­тика. Всі етапи передбачають творчо-пошукові дії, високий ступінь сво­боди дитини і позицію педагога-фасилітатора.

Розроблення спеціальної методики розпочалося з робіт Є. Фльоріної. Основою дитячої образотворчості дослідниця-художник вважала навчан­ня засобів художньої виразності. У декоративному малюнку під час скла­дання композиції візерунка дитина ознайомлюється з виразними можли­востями кольору. Завдяки роботам Є. Фльоріної завдання навчання деко­ративного малювання були введені до програми середньої групи дитячого садка. У роботах О. Бакушинського та О. Усової започатковано ідеї ви­користання народного декоративного мистецтва для розвитку в дошкіль­нят відчуття кольору та сприймання орнаменту.

У монографії Н. Сакуліної орнамент визначено однією з форм декора­тивного мистецтва, тут розкривається поняття «декоративність дитячого малюнка».

Завдяки дослідженням О. Васильєвої та О. Ковальської народний ор­намент став тієї основою, на якій розгорталося навчання декоративного малювання в дитячому садку. Діти прикрашали геометричні форми за зраз­ком педагога.

Українські автори Л. Скиданова та Л. Сірченко підкреслили цінність декоративних видів діяльності для розвитку світогляду, психічних процесів та мислиннєвих операцій, мовленнєвого і сенсорного розвитку особис­тості в період дошкілля. Джерелом для декоративних видів діяльності вчені-дослідниці визнають навколишню природу і твори декоративного мистецтва. У дослідженні Р. Смирнової доведено ефективність навчання дітей декоративного малювання на паперових формах, що імітують ре­альні предмети (посуд, одяг, меблі). Так діти краще усвідомлюють ужит­кове значення орнаменту і створюють власне уявлення про красу орна­ментованих предметів.

Сьогодення потребує вивчення нових можливостей декоративного малювання для розвитку особистості дитини в період дошкілля. Будь- яка діяльність, організована педагогом для дитини, покликана бу­ти сприятливим середовищем для пробудження, корекції та розвитку усіх сфер особистості і формування позиції «Я у Світі». Науково-мето­дичні пошуки оптимального використання потенціалу декоративного малювання продовжуються і набувають нового змісту. Наприклад, до­слідження О. Батухтіної, О. Дронової, Т. Побережникової, О. Полішук, Л. Шульги переконливо свідчать, що робота з орнаментом становить го­ловний модуль у декоративній діяльності дітей. «Розшифрування» ор­наменту є захопливим пізнавальним процесом. Разом з педагогом діти вивчають орнамент, його символіку і закони, усвідомлюють його ужит­кове значення, малюють орнаменти, наслідуючи твори народних май­стрів, створюють власні орнаменти, трансформуючи природні форми в орнаментальні мотиви, прикрашають орнаментом зроблені предмети- сувеніри.

Робота з орнаментом розважає дитину (краса), покращує настрій, за­спокоює (ритм), розвиває (пошук, вибір, прийоми стилізації, перетворен­ня, моделювання), виховує (смак, відчуття стилю, міри, гармонії). Тому орнамент володіє значним потенціалом для інтелектуального та духовно- естетичного розвитку особистості.

Педагогічною метою є ознайомлення дітей з орнаментом як формою мистецтва і видом декору, засобом прикрашання, набуття дитиною необ­хідної компетентності для розгортання власної декоративної діяльності, в якій вона буде самовизначатися і самостверджуватися.

Педагогічні завдання визначаються низкою спеціальних умінь:

1. Уміння використовувати колір як простий декор (зафарбовування) під час малювання.

2. Уміння визначити зміст майбутнього візерунка (стилізовані елемен­ти за мотивами народних розписів, реальні природні форми, фантастичні казкові мотиви).

3. Уміння складати візерунки у смузі за законами орнаментального рит­му (повторення або чергування елементів, злагоджене колористичне рі­шення).

4. Уміння прикрашати орнаментом різні форми, поверхні, предмети за законами прикрашання (єдине колористичне рішення, композиція, уз­годжена з формою та призначенням предмета у побуті).

5. Уміння розуміти й адекватно оцінювати виражальні можливості еле­ментів декору (колір як простий декор предмета, орнамент як ускладне­ний декор) та оптимально використовувати їх у зображувальній діяльності.

У моделюванні педагогічноїтехнології джерелом інформації для педа­гога стає світ декоративного мистецтва і передусім український національ­ний орнамент. Він створюється способом трансформації відомих дитині природних форм: квітів, ягід, тварин. Цей орнамент простий, виразний, яскравий, завершений. Він легко впізнається, «прочитується» дошкіль­нятами і досить легко відтворюється ними, тому його доцільно викорис­товувати для навчання дітей декоративного малювання.

В орнаменті завжди присутня особа майстра, відчуваються його фанта­зія, смак, працездатність, прагнення створити красу на радість усім. До­шкільнята легко входять в образ майстра (грають у майстрів) і, наслідую­чи його, здатні досягти чи малих успіхів у створенні оригінальних візерунків і декоративних композицій.

Основними принципами добору матеріалу для навчання декоративного малювання є доступність орнаменту для розуміння і творчого відтворен­ня; цікаве кольорове рішення й техніка виконання; типовість орнамен­тального мотиву для конкретної місцевості; багаті ужиткові можливості (де може бути застосований такий орнамент) в оздобленні одягу, посуду, меблів, будівель тощо.

Практика дошкільної освіти накопичила чималий досвід залучення мистецтва народних художніх промислів України до педагогічних техно­логій декоративного малювання. Це розпис на гончарних та керамічних виробах сіл Опішня, Косова, Дибинців, орнаменти Решетилівських, Пол­тавських вишивок, Петриківський розпис на папері, дереві, пап’є-маше, розписи дерев’яних іграшок міст Яворова, Ужгорода та ін.

♦ Знайдіть приклади цього методичного доробку в журналах «Дошкільне ви­ховання», «Джміль», «Палітра педагога».

Для реалізації принципу активного мислення у навчанні дітей декора­тивного малювання педагог проектує адекватну технологію. Вона скла­дається з теоретичних, практичних і творчих занять.

До змісту теоретичних занять вводять відомості з декоративного мис­тецтва, його видів та призначення за класифікацією: посуд, одяг, меблі, споруди, речі побутового призначення; про творчий процес майстрів де­коративного мистецтва; як виникає задум прикрашання, відбуваються пошуки способів його реалізації; про техніки прикрашання (малюнок, вишивка, різьблення, тиснення, ліплення, випалювання); як досягається довершеність; відомості про розпис, орнамент, символіку кольору та ок­ремих елементів (хвиляста лінія, квітка, птах) як складових декору.

За провідним методом теоретичні заняття визначають як мистецтво­знавчу розповідь педагога (тривалість 10—15 хвилин); мистецтвознавчу бесіду (тривалість 15—20 хвилин); створення дітьми «мистецтвознавчих» розповідей про предмети декоративно-ужиткового мистецтва; художньо- дидактична гра. їх тривалість зумовлена інтересом дітей (20 хвилин).

До змісту практичних занять педагог вводить навчання малювання еле­ментів рослинного, геометричного, тваринного орнаменту. Цієї послідов­ності варто дотримуватися, оскільки інтерес дітей до рослинного орна­менту більший, ніж до геометричного, а стилізованих тварин діти стар­шого віку малюють краще.

Після вправ у малюванні елементів доцільно переходити до малюван­ня розпису. Домінантою занять стає ознайомлення з кольоровим ритмом і ритмом головних та допоміжних елементів.

Наступне заняття передбачає навчання об’єднання елементів у стрічко­вий візерунок. Домінантою є оволодіння орнаментальним ритмом. Діти засвоюють принцип повторення елементів (простий ритм) або чергуван­ня елементів за кольором, а потім за формою (ускладнений ритм). Отже, методика навчання декоративного малювання передбачає заняття-впра- ви в малюванні за принципом: елемент-розпис, візерунок.

Особливу групу практичних занять становлять творчі дії зі складання власного візерунка або прикрашання декором (окремі стилізовані елемен­ти, розпис, орнамент) предметів чи площинних форм. Домінантою стає активізація самостійних пошуків задуму, вибір засобів його реалізації (ком­позиційний і колористичний ритм), настанова на досягнення доверше­ності.

Педагог спонукає дітей до використання набутих знань з декоратив­ного мистецтва, навичок з декоративного малювання і творчих вмінь з декорування предметів у предметному, сюжетному малюнках, зліпках, макетах споруд тощо, у повсякденній діяльності підчас розглядання творів живопису, скульптури, архітектури, книжкової ілюстрації. Педагог обго­ворює з дітьми як художники використовують різні елементи декору у своїй творчості.

Разом з дітьми педагог розглядає малюнки, зліпки та інші творчі робо­ти, обговорює їхню естетичну виразність і довершеність, якої додає вико­ристаний декор.

Він прагне навчити дітей не лише помічати красиві речі, затримувати­ся біля них, милуватися, а й розуміти їхню красу через зміст і призначення декору; виховувати бажання самому створювати красиві візерунки і при­крашати ними виготовлені з глини, паперу, пап’є-маше предмети або їхні зображення в малюнках.

Підготовкою до опанування дошкільнятами узагальнених способів дій у декоративному малюванні є, наприклад, заняття мистецтвознавчого ха­рактеру «Що таке узор?». На ньому розглядають прикрашені предмети, педагог презентує власні творчі орнаментальні композиції. Це заняття до­цільне яку середній, так і в старших групах. Зміст, звичайно, ускладнюєть­ся, але не змінюється його домінанта — активізація бажання дітей навчи­тися малювати гарні візерунки, щоб прикрашати предмети і зображення.

Наступні два-три заняття педагог присвячує вправам у техніці малю­вання стилізованих елементів з наслідуванням творчої манери народних майстрів. Він орієнтується на характерну для дошкільного віку схильність до наслідування, здатність у грі «входити в образ майстра». Разом з педа­гогом кожна дитина складає власну «таблицю елементів характерного роз­пису».

Художньо-дидактичні ігри («Склади узор за таблицею», «Склади візе- р\ нок за розписом») сприятимуть закріпленню знань дітей про узор і до­помагатимуть засвоїти принципи складання візерунка. До того ж такі за­няття націлюють дітей на пошук змісту узору (найважче для дошкільняту творчих завданнях), не чекаючи допомоги від педагога.

Ще одним кроком до творчого пошуку змісту візерунків є художньо- дидактична гра «Де народні умшьці візерунки шукали». Вона покликана сформувати у дітей уявлення про те, що зміст узору можуть визначати і реальні природні об'єкти. Завершальне заняття з декоративного малюван­ня в цій серії має творчий характер, наприклад, «Придумай гарний візе­рунок». Педагог спрямовує дітей на пошук оригінального змісту. Дитина розуміє, шо вона може скористатися відомими джерелами пошуку: за роз­писом, «таблицею елементів», спостереженням у природі, за власною фантазією. Візерунки виконуються у смузі і діти демонструють засвоєні принципи добору змісту для них і композиційні правила. Це головне, але не останнє досягнення дітей. Зміст декоративного малювання передбачає оволодіння узагальненими способами дій у прикрашанні узором предметів та їхніх зображень. Тому педагог планує зміст подальшої роботи і техноло­гію цього виду декоративної діяльності. Домінантою наступних занять стає формування у дітей розуміння, що саме можна прикрасити, як по-різно­му можна це зробити; чи завжди предмет або його зображення потребу­ють декору. Особливу увагу педагог приділяє ознайомленню дітей з прин­ципами прикрашання груп предметів: посуд, одяг, предмети побуту, інтер’єр та інше.

Зміст реалізується за допомогою таких методів, як розглядання орна­ментованих предметів, мистецтвознавча розповідь педагога («Для чого потрібні візерунки». «Що прикрашають узорами», «Якоздоблюють одяг» та ін.), обговорення варіантів прикрашання предметів, бесіда «Де працю­ють художники», співтворчість, художньо-дидактичні ігри «Придумай (до­бери) узор для ...», «Хто краше прикрасить», вправи з прикрашання груп предметів.

Педагог пропонує кожній дитині зробити вибір предмета, який хоті­лося б прикрасити. Для цього він використовує різноманітні площинні форми, які імітують посуд, одяг, предмети побуту, казкові будиночки та інше. Це підвищує інтерес до завдання і націлює на самостійний творчий пошук оригінального вирішення. Діти навчаються творчо застосовувати набуті навички складання візерунків, розписів, розфарбовування з метою надання предмету естетичної виразності.

Поступово для педагога і дітей декоративне малювання стає складо­вою малювання. Діти усвідомлюють ужиткове значення декоративного малювання і навчаються використовувати техніку декору в інших видах образотворчості, ефективним є використання творчості художників-ілю- страторів, що працюють у кращих традиціях народних розписів (Ю. Вас­нецов, М. Приймаченко та ін.). Через тяжіння до наслідування діти легко входять в образ художників-казкарів і створюють чудові малюнки на сю­жети відомих га створених ними казок; фантастичні композиції, що відзначаються декоративністю, оригінальним, творчим вирішенням, об­разно-естетичною виразністю.

Методика декоративного малювання у різних за віком групах

Підготовча робота розпочинається у молодших групах. Наприклад, у групах раннього віку педагог розглядає з дітьми орнаментовані предмети. За допомогою фольклору зосереджує увагу на них, викликає емоційний відгук, залучає до дій з ними, розвиває сенсорику, відчуття кольору і рит­му, пропонує «погратися з фарбами» на смужці паперу. У грі діти вчаться працювати з кольором, засвоюють орнаментальний ритм. Вони малюють у смузі пальчиком («ягідки», «горішки»), фломастером хвилясті лінії («клу­бочки», «черв’ячки»), створюють «сітчастий» орнамент («килимок», «тка­нина», «носовичок», «скатертина»). Для прикрашання дітям можна дати геометричні форми і назвати їх образно «поясок», «хустина», «доріжка».

У середній групі розпочинається цілеспрямована робота з декоратив­ного малювання.

Програма навчання передбачає формування уявлень про узор, розпис та їхнє призначення, навчання складати прості візерунки і прикрашати ними предмети і зображення, виховання основ естетичного смаку (розу­міння гармонії кольору, взаємозв’язку форми й оздоблення), інтересу до декоративного мистецтва, бажання займатися декоративним малюванням.

Педагог використовує предмети народних художніх промислів. На­приклад, різьблення по дереву Закарпаття й Прикарпаття, кераміка Опішні, решетилівські вишивки. Він планує цикл занять. Наприклад:

1. Розглядання предметів народних художніх промислів з метою фор­мування інтересу до оздоблення, бажання навчитися малювати красиві візерунки. Це заняття можна провести як «пізнавальні хвилинки» в по­всякденній діяльності (до 15 хвилин).

2. Мистецтвознавча розповідь педагога про конкретний художній про­мисел з метою надання дітям інформації про його особливості, творчий процес майстра (заняття фронтальне до 15 хвилин).

3. Бесіда «Що таке візерунок» з метою формування уявлень про орна­мент і його виражальні можливості, виховання бажання навчитися його малювати.

4. Заняття фронтальне з малювання елементів за мотивами різьблення по дереву з метою навчання малювання елементів простим прийомом «притисканням пензля». Треба взяти аркуш формату А4, поділити його навпіл горизонтально і розрізати, затонувати «під світле дерево», колір для малювання — коричневий. Метод навчання — співтворчість, вправи дітей. (Тривалість заняття — до 20 хвилин).

5. Заняття фронтальне з малювання узору за мотивами різьблення по дереву з метою навчання складання елементів у візерунок. (Смуга тонова­на «під дерево», 25 х 5, колір для малювання — коричневий. Основний елемент — квітка.) Дітям, що швидко й успішно виконали завдання, мож­на запропонувати «тичок» для виконання ритмічних крапок уздовж сму­ги по краях, не обмежуючи візерунка (він не повинен мати кінця).

6. Заняття з прикрашання простим узором «тарелі» (площинної фор­ми) або коробки (скриньки), шкатулки, яку зробили діти старшої групи в техніці конструювання з паперу. Мета заняття — навчання основ компо­зиції візерунка на предметі. Позитивним є внесення дитиною ритмічних

крапок за допомогою «тичка» самостійно з метою збагачення орнамен­тальної композиції.

7. Заняття з малювання «Кицьчин дім». Будинок можна прикрасити різьбленим орнаментом.

Приблизно за такою схемою педагог проектує цикл занять на основі орнаменту Опішні або решетилівських вишивок. Педагог постійно нага­дує дітям про доцільність використання декоративних елементів для при­крашання у предметних, сюжетних малюнках, зліпках.

У старшій групі педагог продовжує формувати у дітей уявлення про візерунок і розпис як спосіб декорування предметів та їхніх зображень у малюнку зліпку, виробах з паперу, дерева тощо. Діти вчаться малювати більш складні композиції, які складаються з головних й додаткових еле­ментів за мотивами народних розписів. Педагог залучає дітей до вивчен­ня законів прикрашання одягу, посуду, меблів, споруд, предметів побуто­вого призначення; закріплює психологічну установку на використання декору в інших видах зображувальної діяльності з метою вдосконалення виразності образу. Діти отримують можливість здійснити вибір змісту влас­ного візерунка. («Ти можеш спробувати скласти візерунок за мотивами народних орнаментів і розписів, за природними формами, які спостері­гаєш довкола, або за власною фантазією. Подумай і зроби це. Де можна використати цей візерунок?»).

Спілкування розгортається з використанням виробів народних ху­дожніх промислів та декоративних ужиткових предметів. Наприклад, різьблення по дереву Закарпаття й Прикарпаття, кераміка Опішні, реше- тилівські вишивки, петриківський художній розпис. На матеріалі петри- ківського розпису педагог планує цикл занять. Наприклад: